Витрати на одного українського вченого в 70 разів нижчі, ніж в США, і втричі нижчі, ніж в Росії

  • Листопад 5, 2018

Фінансування української науки збільшили на 30% – з 4,7 млрд. грн 2017 року до 6,1 млрд. грн 2018 року.

Національна академія наук України змушена працювати неповний день , кажуть там. Не вистачає заробітної плати науковцям.

За три роки кількість працівників НАН України зменшилася на 26%. Порівняно з 1991 роком, загальна чисельність співробітників скоротилася з 90 до 30 тис. Працівники переходять в інші сфери діяльності чи їдуть за кордон, де є можливості реалізувати себе.

  • У влади немає розуміння для чого потрібна наука. Зі слів урядовців інколи складається таке враження, що мета науковців – здобувати Нобелівські премії. Ніби вони спортсмени на Олімпійських іграх, – каже науковий співробітник Інституту фізіології імені О.О. Богомольця НАН України Олексій Болдирєв. Він розповів про стан української науки.

Українська наука поступається Західній?

  • У сенсі наукових ідей працюємо ми на хорошому європейському рівні. Робота йде повним ходом. У нас в інституті досліджували український кровоспинний препарат “Кровоспас”. Експериментували на свинях. Виявилося, препарат – не гірший за подібний американський. Його вже виробляють, але малими партіями. Також з колегами досліджували один із видів епілепсії – абсансну. Ми виявили одну з можливих причин цього захворювання.

А як із технологіями досліджень і обладнанням?

  • У цьому поступаємося і будемо поступатися все більше. Відчутно відстаємо по обладнанню. Причина – недостатнє фінансування. Проблема і в тому, що наука не є пріоритетом жодної політичної сили, владної агенції, органів. Неймовірними силами і зусиллями вчені написали новий закон “Про науку і науково-технологічну діяльність”. Писали науковці з Інституту теоретичної фізики ім. М.М. Боголюбова НАН України. Лаялися і узгоджували з Академією наук, з Міністерством освіти, комітетом Верховної Ради. Закон прийняли в кінці 2015 року. Його не виконують.

У влади немає розуміння для чого потрібна наука

Чому ситуація не змінюється?

Головна суть закону “Про науку і науково-технологічну діяльність” в тому – щоб в Україні з’явилася стратегія наукового розвитку. До цього закону наука в держпрограмах була на рівні зі спортом.
У цьому законі заклали ідею про науковий державний орган – Національну раду з науки й технологій. З одного боку, мали бути всі профільні міністри, керівники наукових установ, Академії наук, найбільших університетів, обладміністрацій, де є науково-технічний потенціал. З іншого, Науковий комітет – це 24 найкращих українських вчених, які обрані за поданням наукового співтовариства.
Їх відібрала комісія з науковців. Такий Ідентифікаційний комітет з дев’яти осіб, шість з яких іноземці, ефективно працює за кордоном. Далі Науковий комітет виробляє стратегію і доповідає її уряду. Її затверджують, створюють Національний фонд досліджень для заміни системи фінансування. Проводять конкурсне фінансування, де оцінюють здобутки й роботу вченого. Виконання Закону активно гальмують. Комітет мали обрати до середини 2016 року. Обрали в грудні 2017 року. Фонд сподівалися запустити 2017 року. Цього не зробили. Обіцяють, що запрацює з 2019 року.

Чому закон гальмують?

  • Бо немає того ж розуміння для чого потрібна наука. Уряд багато казав про “Горизонт 2020”. Це найбільша програма ЄС з фінансування науки та інновацій, її бюджет – майже 80 мільярдів євро до 2020 року. Її мета – перетворити Європу у привабливе місце для першокласних науковців, вирішувати найгостріші проблеми суспільства. Проект підписали. ЄС запрошував експертів-науковців від України в комітет Програми. Вони мали відбирати проекти, впроваджувати зміни. У Міносвіти торік провели конкурс. Потім – тиша. У серпні 2018 року – обдзвонили обраних учасників. І знову мовчать.
    Як справи із науковою еміграцією порівняно із іншими роками?
  • У 1990-х роках виїжджали тотально. У 2000-х з’явилася надія. Вчені почали залишатися, дехто повертатися. З’явилося фінансування і люди просто хотіли на батьківщину. Зараз тотальний виїзд. Повертаються рідше. Один вчений може підтримувати роботу декількох лабораторій. Від’їзд такого науковця провокує закриття галузі. Головна причина виїзду – безперспективність. Українці звикли виживати, а не жити

Ви працювали у США, Сінгапурі, Арабських Еміратах. Які там умови для вчених?

  • Наука – це не про заробляння грошей. В Арабських Еміратах отримував добре. В Америці трохи більше ніж безробітний. У більшості країн науковці отримують мало. Але в Америці можна орендувати квартиру, їсти, їздити куди хочеш і відкладати кошти. В Україні зазвичай все зупиняється на їсти. У 2014-2015 роках викладав в Національному медичному університеті імені Богомольця. Отримував 500 гривень на місяць. Ніби не багато, але коли перестав викладати, відчув як не вистачає тих грошей.

Чи задумувалися про те, щоб лишитися працювати за кордоном?

  • Завжди пропонували залишитися. Я відмовлявся. Спочатку були надії, що в Україні щось налагодиться. Потім став дорослішим і побачив зацікавлених студентів. Хочеться їм допомогти і навчити. Важко залишити батьківщину. Виріс тут. Коли працюєш в одному місці довго, ти знаєш все. Приростаєш. Друзі і родичі кажуть, що я хворий. Незнайомі, що ідіот.

Тобто зараз не можна казати про позитивні зміни в українській науці?

  • Можна сказати, що суспільство почало цікавитися наукою. Популяризую науку з колегами з 2010 року. У 2014 році відбувся перелом. Люди, на жаль, малоосвічені. Думають, що Ілон Маск – це наука. Насправді, тільки технології і бізнес.

Друзі і родичі кажуть, що я хворий. Незнайомі, що ідіот

Чи можемо ми використати досвід українських науковців, які повернулися з-за кордону на благо України?

  • Обов’язково. У Китаї активно практикують подібне. Вони розробили програму для повернення науковців. Китайський вчений, який пропрацював 5 чи 10 років за кордоном отримує лабораторію і стартовий грант, щоб її обладнати і робити великі результати в країні. В Україні підтримка лише на словах.

У чому основна проблема нашої науки у вашій сфері?

  • Немає середньої ланки – між науковцями й бізнесом. До того ж у нас бізнесмени будують плани на півроку. Бо не знають, що буде далі. А виведення ліків на ринок нерідко займає років п’ять-десять. Є приклади, коли вчені йшли у виробництво. Але вони вже не науковці. Бо не створюють нові знання. Тільки шукають кошти для впровадження своїх відкриттів. В цьому нема нічого поганого для таких вчених, але для науки вони часто втрачені.

А як в інших країнах?

  • У США добре налагоджений шлях від наукового відкриття до конвеєра. Проводять лабораторні дослідження чи в інституті. Доводять його до зразка препарату. Фармацевтичний гігант робить клінічні дослідження. І готує товар до масового виробництва. Обов’язково захищені права всіх учасників створення препарату. Кожен отримує відсоток від доходу. В Україні цей процес складний, практично неможливий.

Вчені змогли передати думки однієї людини іншій. Дослідники створили пристрій, який транслював думки двох людей в голову третього. Використовували електроенцефалографію, яка дозволяє зчитувати інформацію, і транскраніальну магнітну стимуляцію для того, щоб її передавати. Ці технології ловлять або відправляють сигнали в мозок за допомогою електромагнітного поля крізь кістку.

Як справи із науковою еміграцією порівняно із іншими роками?
– У 1990-х роках виїжджали тотально. У 2000-х з’явилася надія. Вчені почали залишатися, дехто повертатися. З’явилося фінансування і люди просто хотіли на батьківщину. Зараз тотальний виїзд. Повертаються рідше. Один вчений може підтримувати роботу декількох лабораторій. Від’їзд такого науковця провокує закриття галузі. Головна причина виїзду – безперспективність. Українці звикли виживати, а не жити

Ви працювали у США, Сінгапурі, Арабських Еміратах. Які там умови для вчених?

  • Наука – це не про заробляння грошей. В Арабських Еміратах отримував добре. В Америці трохи більше ніж безробітний. У більшості країн науковці отримують мало. Але в Америці можна орендувати квартиру, їсти, їздити куди хочеш і відкладати кошти. В Україні зазвичай все зупиняється на їсти. У 2014-2015 роках викладав в Національному медичному університеті імені Богомольця. Отримував 500 гривень на місяць. Ніби не багато, але коли перестав викладати, відчув як не вистачає тих грошей.

Чи задумувалися про те, щоб лишитися працювати за кордоном?

  • Завжди пропонували залишитися. Я відмовлявся. Спочатку були надії, що в Україні щось налагодиться. Потім став дорослішим і побачив зацікавлених студентів. Хочеться їм допомогти і навчити. Важко залишити батьківщину. Виріс тут. Коли працюєш в одному місці довго, ти знаєш все. Приростаєш. Друзі і родичі кажуть, що я хворий. Незнайомі, що ідіот.

Тобто зараз не можна казати про позитивні зміни в українській науці?

  • Можна сказати, що суспільство почало цікавитися наукою. Популяризую науку з колегами з 2010 року. У 2014 році відбувся перелом. Люди, на жаль, малоосвічені. Думають, що Ілон Маск – це наука. Насправді, тільки технології і бізнес.

Друзі і родичі кажуть, що я хворий. Незнайомі, що ідіот

Чи можемо ми використати досвід українських науковців, які повернулися з-за кордону на благо України?

  • Обов’язково. У Китаї активно практикують подібне. Вони розробили програму для повернення науковців. Китайський вчений, який пропрацював 5 чи 10 років за кордоном отримує лабораторію і стартовий грант, щоб її обладнати і робити великі результати в країні. В Україні підтримка лише на словах.

У чому основна проблема нашої науки у вашій сфері?

  • Немає середньої ланки – між науковцями й бізнесом. До того ж у нас бізнесмени будують плани на півроку. Бо не знають, що буде далі. А виведення ліків на ринок нерідко займає років п’ять-десять. Є приклади, коли вчені йшли у виробництво. Але вони вже не науковці. Бо не створюють нові знання. Тільки шукають кошти для впровадження своїх відкриттів. В цьому нема нічого поганого для таких вчених, але для науки вони часто втрачені.

А як в інших країнах?

  • У США добре налагоджений шлях від наукового відкриття до конвеєра. Проводять лабораторні дослідження чи в інституті. Доводять його до зразка препарату. Фармацевтичний гігант робить клінічні дослідження. І готує товар до масового виробництва. Обов’язково захищені права всіх учасників створення препарату. Кожен отримує відсоток від доходу. В Україні цей процес складний, практично неможливий.

Вчені змогли передати думки однієї людини іншій. Дослідники створили пристрій, який транслював думки двох людей в голову третього. Використовували електроенцефалографію, яка дозволяє зчитувати інформацію, і транскраніальну магнітну стимуляцію для того, щоб її передавати. Ці технології ловлять або відправляють сигнали в мозок за допомогою електромагнітного поля крізь кістку.

Автор: Володимир Мукан, Ірина Рубан

Коментарі

...