Жовто-блакитний прапор Перемоги, прапор Нової України! Все таємне стає явним або який прапор повинна мати Україна.

  • Серпень 23, 2018

(Екзамен на науковість та патріотизм.)

Міста цвітуть, блакить ясніє,

Ллє сонце золото згори

А над хатами наша мрія:

Жовто-блакитні прапори.

Олександр Олесь

Нині навколо українського прапору точиться багато дискусій щодо того, який він повинен бути правильним – жовто-блакитним чи синьо-жовтим. Давайте розберемося яким же дійсно був перший український прапор під яким українці починали виборювати свою державність в другій половині ХІХ – першій половині ХХ сторіччя під час національно-визвольних змагань та Української революції 1917-20рр.

Україна в 1991 році стала незалежною державою і як історико-політична правонаступниця Української Народної Республіки (УНР), незалежність якої була проголошена IV Універсалом 22 січня 1918 року під жовто-блакитним прапором, успадкувала від неї герб, гімн, назву грошової одиниці та прапор. Цьому є підтвердженням статті та тексти тих часів, фотографій, листівок, документальних кінофільмів (хроніка), перших статей українських істориків на початку незалежності України в 90-х роках. Ці матеріали в переважній більшості свідчать про те, що першим прапором Української Народної Республіки був священний для українців жовто-блакитний прапор, у якому зверху була жовта смуга, а знизу блакитна.

Неперевершений вклад в пояснення та опис української символіки та жовто-блакитного (сонячно-блакитного) прапору зробив засновник Інституту метафізичних досліджень Перехід – IV Ігорь Кагангець,. Він запропонував його назвати сонячно-блакитним, який стане вже прапором Нової України – Вільної України. Колись видатний поет Олександр Олесь 1917 року вітав українське військо саме такими словами:

Українське військо, мов з могили встало,
Загриміло в бубни, в сурмоньки заграло,
Розгорнуло прапор сонячно-блакитний,
Прапор України! Рідний, заповітний!

Жовто-блакитному прапору присвячено ряд статей, з якими можна ознайомитися на сайті Ігоря Каганця Народний оглядач: Сонячно-блакитний – прапор Вільної України https://www.ar25.org/article/sonyachno-blakytnyy-prapor-vilnoyi-ukrayiny.html, Жовто-блакитний чи синьо-жовтий? https://www.ar25.org/article/zhovto-blakytnyy-chy-syno-zhovtyy.html, Жовто-блакитний Вогнебог – прапор Третього Гетьманату. https://www.ar25.org/article/zhovto-blakytnyy-chy-syno-zhovtyy.html та інші.

Про жовто-блакитний прапор зібрана цікава детальна інформація Олександром Зайченком у статті «Забута історія національного прапору» у 3 частинах. Окрім цікавого матеріалу у статті можна переглянути велику кількість фотографій та листівок, які є підтвердженням того, що українці мали жовто-блакитний прапор. Статті можна переглянути в Інтернеті за посиланням: http://прапор.укр/. Цей сайт присвячений жовто-блакитному прапору і називається: ПРАПОР ПЕРЕМОГИ Повернемо національний прапор Україні! Окрім цих статей на сайті зібрано багато цікавої інформації та матеріалів різних авторів про жовто-блакитний прапор. Великий вклад в захисті жовто-блакитного прапору зроблено Любов’ю Безкоровайною в статях та виступах в передачах телебачення. Вона постійно доносить до українців ідею щодо повернення до козацького жовто-блакитного прапору та присвятила йому книгу «Живим і ненародженим». Жовто-блакитному прапору присвячені статті Михайла Роля, Георгія Лук’янчука, Валерія Красицького, Андрія Гися, Ярослава Красицького та інших дослідників.

Ще ознайомитися із інформацією присвяченою жовто-блакитному прапору можна в інтернетівській мережі Facebook на сторінках груп: Жовто-блакитний прапор – державний https://www.facebook.com/Жовто-блакитний-прапор-державний-886705108063467/?ref=ts, Наш прапор жовто-блакитний https://www.facebook.com/groups/268130073197933/, Жовто-блакитний Желто-голубой https://www.facebook.com/groups/1478825422400469/?ref=ts&fref=ts, Прапор України https://www.facebook.com/zhovto.blakytnyy/, Прапор.укр https://www.facebook.com/groups/prapor.ukr/?fref=ts, Прапор https://www.facebook.com/prapor.ua/, сайти Всесвітнього Громадського Руху Українців «Поверни Прапор» заснованого українкою із діаспори Оленою Івасик: https://www.facebook.com/ukrainian.prapor/, http://www.prapor.info/, Повернемо прапор – відновимо історію!!! https://www.facebook.com/groups/1498789637032520/?fref=ts та інші. Нині ідея повернення України до її споконвічного жовто-блакитного прапору все більше шириться в нашій державі і саме в цих групах люди викладають фотографії з цим прапором, статті та віднайдені історичні матеріали та фото.

Сучасні українські історики на зорі незалежності України в 90-х роках одностайно зголошувалися на тому, що Українська Народна Республіка в 1917 – першій половині 1918 рр. до гетьманату Скоропадського виборювала незалежність саме під жовто-блакитним прапором, який був затверджений на законодавчому рівні. Зокрема із цією інформацією можна ознайомитися в наукових працях: Гломозда К., Павловський О. «Українська національна символіка: походження, традиції, доля» – Київ, 1989, Сергійчук В.І. «Доля української національної символіки», – Київ, 1990, Сергійчук В.І. «Національна символіка України», – Київ, 1992; статтях: Гломозда К., Яневський Д. «Українська національно-державна символіка особливості історичної традиції» // Філософська і соціологічна думка. – 1990. – № 1-3, Гломозда К., Яневський Д. Історичні герби: відзнаки та прапорові барви України // Історичний український журнал. – 1990 – №4-5, Климкевич Р.О. Найвищі відзнаки Західно-Української Народної Республіки // Український історик. – 1968. – № 1/4, Сергійчук В. Жовто-блакитний прапор // Наука і суспільство. – 1990. – №9, Сергійчук В. Давайте не шукати зловісних кольорів // Молодь України. – 5 квітня 1990 р., Ткаченко В. Українська національна символіка у пошуках форми та змісту // Молодь України. – 2 та 3 серпня 1989 р., стаття Якимович Б. «До питання про українську національну символіку» в брошурі «Національна символіка» журналу Пам’ятки України та інші. Національній символіці України і зокрема жовто-блакитному прапору присвячені «Клейноди України (з Історії державної і національної символік)» видані редакцією журналу «Філософська і соціологічна думка» (в основі видання – ґрунтовна стаття кандидатів історичних наук), «Українські війьскові прапори й корогви. Історичний нарис» Микола Битинський та неоціненна праця історична розвідка відомого дослідника української символіки Тадея Скотинського «Український герб і прапор» видана 1935 року у Львові та інші.

В перші роки незалежної України українські історики у своїх працях, наведених вище, провівши ґрунтовний аналіз, майже всі зазначали, що саме жовто-блакитний прапор як національний символ, що несе у собі суто українські (руські) барви на політичній арені з’являється під час революційних подій 1848 року «Весна народів». І таким він був утверджений Головною Руською Радою згідно тогочасних геральдичних правил за якими спочатку йде барва герба у верху, а потім щита у низу. За цими принципами будувалася традиції геральдики тодішніх найбільших європейський імперій Австро-Угорщини та Німеччини. Цьому є доказ чорно-жовтий прапор Австрійської монархії, який спочатку був жовтого кольору із чорним двоголовим орлом на ньому. Німці ж маючи чорного орла із червоними кігтями на жовтому фоні взяли собі за прапор чорно-червоно-жовтий триколор. Поляки у законі про польський біло-червоний прапор написали, що він розроблений згідно геральдичних правил, де колір герба є нагорі, а фону внизу (білий орел на червоному фоні). Крайовий прапор Галичини (український прапор) тоді мав вигляд синього полотна із золотим (жовтим) левом на ньому, на якому головний колір жовтий було розміщено зліва біля древка. Тоді Головна Руська Рада регламентувала і затвердила крайовий прапор «Герб, или знамя галицкои; є то золотий левъ въ синим поли вспынаючый ся на скалу » – читаємо у «Зорі Галицькій» – часописі підкарпатських русинів від 27 червня 1848 р.

Крайовий прапор Галичини.

Описуючи перший з’їзд українських вчених у Львові один з авторів українського прапору Яків Головацький подає: «Дня 7/19 жовтня въ четверг. 1848 г. отвореныш зостав соборь учених рускихь и любителей народного просвьщенія… О ІІ-й године сойшлися для отворенія собора все собраніи члены и многіи госте съ отзнаками русконародными до музеальной сали. Красно прибраніи чтені поразили сильнім впечатлениемї очи всехї присутствовавшихї. Першій разї Русины узрелися въ месци, гдє имъ все припоминало народность. – Под образом державного монарха спочило две, хоругви синожовти… окна и столпы украшении Були народними барвами – при сихъ последнихъ стремели по паре прапоровъ тоже синожовтом барвы»… І далі ось як описує барви і пояснює символіку прапора того часу: “народни барвы просвещали намъ и выображали не богатства, збытокъ, але сильную, щирую волю, благое намереніе. Синій цветъ, якъ чисте небо южной Руси, ясный, погодливый, якъ душа щирого не скаженого Русина, изьображавъ миръ и спокой, якого до розвитія нашого народного потреба. Золотый цветъ, якъ тіи зорницъ на ясномъ небе, изъображали ясное светло, до котрого намъ стремитися належить”.

Із цього пояснення чітко видно, що саме золота (жовта) барва, яка передає колір ясного світла – Сонця повинна знаходиться над барвою синьою – неба. Сонце знаходиться саме на небі, а не під ним і його бачимо вгорі, коли дивимося на небо.

Жовто-блакитний прапор Я.Головацький описував як «синожовти» від назви Галицької корогви, яку тоді називали синя хоругва із золотим «Руським левом». Ще український прапор міг так називатися під впливом австрійського чорно-жовтого прапору чи синьо-жовтого прапору землі Нижня Австрія Австро-Угорської імперії, який тоді використовувався під час візитів імператора Австрії уродженця землі Нижньої Австрії Франца Йосифа І. Це підтверджують листівки тих часів. У подальшому австрійські кольори наробили плутанини, через які жовто-блакитний прапор називали синьо-жовтим (блакитно-жовтим).

Цісар Франц Йосиф I посеред людей в Сукенницях (Краків), при здійсненні інспекції Галичини в вересні 1880.
Автор: Lipiński, Hipolit (1846-1884). Оригінал знаходиться в Народному Музеї м. Кракова.

Прийом Цісара Франца Йосифа I на Львівському вокзалі в 1880 р.

Автор: Grabowski, Andrzej (1833-1886). Рік створення – 1881 р. Оригінал знаходиться в Народному Музеї м. Кракова. 

Січове свято в Галичині

З 1848 року жовто-блакитний прапор широко вживався на західно-українських землях, набуваючи у Галичині символу національно-визвольного руху. Цей прапор широко використовувався у різних галицьких товариствах: спортивно-руханкових товариств «Сокіл» з 1894 року; пожарно-спортивних товариств «Січ» з 1900 року та дитячо-юнацьких – «Пласт» з 1912 року.

Галицькі січовики з Покуття під жовто-блакитним прапором. Галичина, 1900 р.

Галицькі січовики «вправляють» під українським прапором 1900 року.

В іншій частині України, що перебувала у складі Російської імперії жовто-блакитна символіка як національна з’явилася на шпальтах газет після революції 1905 року. Уявлення про цю символіку поширювалось завдяки зв’язкам із Галичиною. Тоді на сторінках газет розгорнулися суперечки між прихильниками жовто-блакитного прапору і тим, хто хотів бачити національний український прапор червоним або малиновим. Традиції галицького герба мало що означали для Східної України і населення шукало інших пояснень кольорів прапора. Тадей Скотинський навів у своїй праці цікавий приклад, як перекручувалися пояснення: «По газетах писали, що воно було так колись на цілій Україні, бо мовляв блакитна барва відбиває чудове блакитне небо українське, а жовта – вигорілий від сонця степ, чи золоті лани збіжжя, а то мало, що не саме сонце». Це призвело до того, що з’явилися прихильники і у блакитно-жовтого прапору, які почали йому віддавати перевагу.

Активно почала пропагуватися жовто-блакитна символіка під час Першої світової війни в 1914 році. Прихильник синьо-жовтого прапору О. Карелін зазначає у своїх статтях, що очікуваним, позитивним для українців, результатом Першої світової війни стала реальна перспектива утворення незалежної держави України в центрі Європи. Вишколена у парамілітарних організаціях галицька молодь здобувала незалежність України під жовто-блакитним прапором в легіоні Українських Січових Стрільців (УСС), у складі армії Австро-Угорської імперії.

Українські Січові Стрільці під жовто-блакитним прапором. Галичина, 1917 р.

Солдати Української Галицької армії  під жовто-блакитним прапором

Історичним «ренесансом» стало відродження української жовто-блакитної символіки на Великій Україні і в Галичині під час святкування 100-річчя від дня народження Великого Кобзаря – Т. Г. Шевченка у 1914 році. Жовто-блакитні прапори замайоріли по всій Україні, в ворогуючих Російський і Австро-Угорський імперіях. В 1914 році на території України, що була у складі Російської імперії було заборонено святкування ювілею Тараса Шевченка. Однак за ініціативою львівських студентів Лизанівського, Охримовича та Семця київські студенти у березні вийшли на маніфестацію під жовто-блакитними прапорами. А вже в 1917 році після повалення російської монархії по всій території Російської імперії вшанування українського пророка вже відбувалося під жовто-блакитними та малиновими (червоними) прапорами. 25 березня відбулася грандіозна маніфестація українців у Петрограді з приводу панахиди по Шевченку. Як повідомляли російські газети, над 20-тисячним натовпом майоріли український січовий прапор, запорізькі бунчуки, на грудях багатьох присутніх були жовто-сині кокарди. Того дня «Речь», зокрема повідомляла: «Над натовпом перед Казанським собором майоріли величезні прапори жовто-блакитного забарвлення колишньої Запорозької Січі й Гетьманщини».

Інша петроградська газета «Русская воля» писала: «У всіх жовто-блакитні стяжки. Написи на жовто-блакитному полі – «Хай живе вільна Україна!», на червоному – «Хай живе демократична федеративна республіка Росія!» Подібні маніфестації українців з приводу вшанування Шевченка тоді відбувалися в багатьох містах Росії. На жовто-блакитному прапорі маніфестації у Томську був напис: «Республіка, автономія, Україна». На маніфестації українських військових частин у Царському Селі солдати йшли з червоними та жовто-блакитними прапорами.

Російська газета «Речь» називає жовто-блакитний прапор козацьким, тим, який колись мала Запорозька Січ. І газета не помиляється, бо цей прапор дійсно був козацьким і його шлях почався із глибокої давнини. Михайло Грушевський у 9 томі Історії України-Руси описав битву козаків в 1651 році під цим прапор біля Гомелю: «О восьмій годині рано, при зміні варти, побачили спершу корогву червону з білим хрестом і білою обвідкою; потім показалася друга, червона корогва, а коло неї три білі, й дві чорні і дві жовто-облочисті; під ними 8 тисяч козаків, кінних і піших, вибраного війська». Під жовто-блакитним прапором відомий російський та український художник Ілля Репін зобразив на картині запорожців, що пишуть листа турецькому султану.

Щодо історичної правдивості події, що зобразив Репін, є цитата приведена А. Сокульським у статті «Морські походи запорожців»: «Крім відомих істориків та мистецтвознавців, картину ретельно «облизав» (вираз Рєпіна) видатний російський філолог, знавець давніх пам’яток культури України Федір Євгенович Корш (1843-1915). Він подав на ім’я царя своє «всеподданнейшее заключение»: «Ваше Величество…, знамена казацкие, изображенные художником Репиным на его картине, не содержат по своему цветовому набору никаких иностранных веяний, а отражают в себе извечную преемственность цветов золотых и небесных, постоянно присущих для всех знаков отличий в Южной Руси (Малороссии) еще во Бремена Великих князей киевских, вплоть до роспуска запорожской вольницы… Сказанному имеется предостаточно письменных подтверждений в отечественных и иностранных сугубо исторических источниках, а равно – в ряде предметов материального искусства тех древних Времен“.

Підтвердженням, що козаки мали жовто-блакитне розміщення кольорів є наприклад ікона Покрова Пресвятої Богородиці та герб козацького полку .

Жовто-блакитне поєднання кольорів мав герб Києва 1480 року, що знаходиться у гербовнику Конрада Грюненберга.

До речі знайшов в Інтернеті цікаву фотографію прапору Московської держави, яка зображує її знамено мабуть десь тих часів, що і вище наведений герб Києва.

У 1917 році, під час Першої світової війни в Києві і інших містах Російської імперії, зокрема і у Петербурзі, швидко поширилась традиція вживання жовто-блакитних прапорів. Так, перший ешелон козаків-українців у кількості 1198 чоловік вирушив на німецький фронт із Києва 14 травня 1917 року, як зазначалось у «Віснику Українського військового комітету», «під національним жовто-блакитним прапором». Під ним козацтво вишикувалось через три дні перед штабом Верховного Головнокомандуючого генерала Брусилова в Кам’янець-Подільському. Росіянин Брусилов, узявши до рук жовто-блакитний прапор, звернувся до солдатів-українців з такими словами: «Под этим прапором я вижу достойное казацкое войско украинцев, которое, надеюсь, поможет мне в трудный час борьбы за благо всего народа. Слава украинскому казацкому войску!»

1 липня 1917 року на ділянці фронту Конюхи – Потутори в Галичині перейшов у наступ під жовто-блакитними прапорами 6-й українізований корпус російської армії, який зайняв три лінії німецько-австрійських окопів. У цьому виявилась трагедія українського народу: під жовто-блакитними прапорами українці воювали між собою на користь Росії та її ворогів. Але і браталися українці в часи Першої світової війни через колючий дріт у числі у чмслі перших почали ті, хто воював під жовто-блакитними прапорами.

Свідчення використання жовто-блакитного прапора можна знайти і у книзі «При джерелах боротьби» Миколи Ковалевського – українського політичного діяча, члена Української Центральної Ради: «Я не можу забути одного епізоду під час першої української демонстрації в Києві 1 квітня 1917 р. Стрункими лавами йшли тоді київські українці під жовто-блакитними прапорами». Далі М. Ковалевський пише: «Група українських демонстрантів несла великий жовто-блакитний прапор. За ним ішла група української молоді, яка несла кільканадцять жовто-блакитних прапорів, а за нею ішли тисячі киян, міщан та інтелігенції, військових і цивільних з жовто-блакитними відзнаками. Спеціяльну групу творили кількасот селян із прикиївських сіл, які теж несли жовто-блакитні прапори…». Про цю демонстрацію пише і проф. Яків Зозуля, член Української Центральної Ради, у своїй книзі «Велика Українська Революція»: «українська маніфестація в Києві. 100.000 учасників з 320 жовто-блакитними прапорами».

Колишній глава Генерального секретаріату Володимир Винниченко згодом писав: «Ми рішуче нічого не міняли в суті тої державності, що була за часів Тимчасового уряду. Ми тільки міняли національну форму її – замість біло-синьо-червоного прапора ми вішали жовто-блакитний».

Науковець П.Гай-Нижник у статті «Під яким прапором здобувалася й існувала українська державність у ХХ столітті» приводить дані, що під жовто-блакитним прапором воювали Перший Запорозький им. Костя Гордієнка полк кіннотних гайдамаків у 1917 р. використовував жовто-синій прапор з чорним тризубом за звороті (про це, принаймні, свідчив В.Петрів), Кіннотний полк 4-ї Київської дивізії мав жовто-синій прапор з чорними тризубами (по обох боках) на жовтому тлі, Полк імені Кармалюка прийняв собі жовто-синій прапор з тризубом на одному боці й зображенням Матері Божої та Архистратига Михаїла з іншого, а Богданівський полк мав малинову хоругву з портретом Б.Хмельницького на лицевому боці та з написом на іншому: «Знамено першого українського козачого полку», Дорошенківський полк обрав собі білу хоругву (на одному боці був образ Божої Матері у пурпурних ризах з омофором в руках й написом півколом «Ізбавлю і покрию люди моя», на іншому боці – хрест в оточені колом небесних світил) з написом по краях: «Знамено першого січового гетьмана Петра Дорошенка полку 1918 року».

Щодо того, що саме під жовто-блакитним прапором розгорталися революційні події в 1917 – 1920 рр. із вище перерахованих праць можна привести ще ряд даних, які є підтвердженням тому, що Українська революція творилася під цим прапором. На користь жовто-блакитного прапору також свідчить велика кількість листівок та фотографій, які можна знайти в Інтернеті або переглянути на сайтах, присвячених цьому прапору, що були наведені мною вище.

Тепер давайте розберемося, який саме стяг був затверджений прапором Української Народної Республіки (УНР) на законодавчому рівні. Згідно вище наведених праць українських істориків, таким прапором був саме жовто-блакитний. Вони зазначали у своїх статтях, що 18 січня 1918 року Мала Рада УНР затвердила проект українського морського прапору, як жовто-блакитного, а потім у березні 1918 р. Центральна Рада затвердила жовто-блакитний прапор символом УНР. Далі вони у своїх дослідженнях продовжують, що блакитно-жовтим український прапор вже став при гетьману Скоропадському і таким залишався при Директорії. Але хоч його і було офіційно затверджено, як синьо-жовтий, але як тоді пояснити, що українці продовжували українську революцію під жовто-блакитним. Мабуть жовто-блакитне розташування кольорів в українців закладено генетично, починаючи ще з давніх часів. Цьому є ряд фотографій тих часів та фотографій із діаспори. Не буду на цьому питанні зупинятися більш детально, а наведу лише декілька фотографій.

Урочисте проголошення Акту Злуки УНР і ЗУНР на Софійській площі в Києві. 22 січня 1919 р.

Єднання синьо-жовтих і жовто-блакитних прапорів. Історична Злука УНР і ЗУНР 22 січня у Києві 22 січня 1919 р.

Український стяг зі старої листівки. Музейний експонат. Початок 20 ст.

Головний Отаман; голова Директорії УНР (13 лютого 1919 року — 10 листопада 1920 року) – Симон Петлюра.

Прапори в музеї Петлюри в Парижі, 1940 р.

Марка часів УНР номіналом 2 грн., початок 1921 р.

1919 року адміністрація Директорії замовила у віденській друкарні військово-географічного інституту серію з 14 марок із номіналами від 1 до 200 гривень.

Знаю, що прихильники синьо-жовтого прапору почнуть мені апелювати про те, що чорно-білі фотографії початку ХХ ст. не правильно передають кольори – немов жовтий виглядає темніше, а блакитний світліше. Також не буду на цьому питанні акцентувати свою увагу, оскільки цією проблемою переймалися в кінці ХІХ ст. Якщо так ставити питання, то тоді можна дійти до абсурду, оскільки переважна більшість фотографій українського прапору зображують його як жовто-блакитний, а нам весь час вбивають в голову, що вони не правильні. Наведу лише декілька чорно-білих фотографій із синьо-жовтим прапором.

Із проаналізованих статей, що вийшли в друк на зорі незалежності тільки один науковець А.Гречило у статті «Національний прапор» надрукованій в брошурі «Національна символіка» журналу Пам’ятки України наводить дані, що на законодавчому рівні Центральна Рада 14 січня 1918 року ухвалила «Тимчасовий закон про флот Української Народної Республіки», у якому зазначалося, що прапором українського військового флоту є блакитно-жовтий. Цю інформацію він приводить згідно Вістнику Ради народних міністрів Української Народної Республіки 1918 року за №16.

Окрім цього А.Гречило у своїй статті проводить думку, що Головна Руська Рада в 1848 році використовувала синьо-жовтий прапор, хоча при цьому і не заперечує, що тоді поруч із ним використовувався і жовто-блакитний. Пізніше у подальших своїх статтях, зокрема у матеріалі «Синьо-жовтий чи жовто-блакитний? Міфи про “перевернутий” прапор» голова Українського геральдичного товариства Андрій Гречило намагається довести, що українці під час національно-визвольних змагань творили свою державність тільки під синьо-жовтим прапором, повністю заперечує щодо існування тоді жовто-блакитного. А щодо геральдичних правил, то нав’язує свою думку, що український прапор на противагу світовим прапорам був заснований згідно прапорів Угорщини, що входила до Австрійської імперії та мало кому відомими тоді державами Боснії та Далмації, де кольори розміщувалися навпаки. Вже з цієї інформації стає дивно, якісь українці були мабуть недолугі та немічні і не притримались геральдичних правил, за якими творили свою символіку такі європейські держави, як Німеччина, Польща, Австрія та інші.

Проаналізувавши інформацію щодо прийняття українського прапору на законодавчому рівні і побачивши наведені різні дані, зразу ж захотілося розібратися, який же дійсно прапор був законодавчо затверджений. У нагоді став двотомник законодавчих документів та матеріалів Української Центральної Ради надрукований: Пам’ятки історії України, Інститут історії України разом із Національним державним архівом вищих органів влади і управління під егідою Національної академії наук України.

Українська Центральна Рада документи і матеріали у 2-х томах 10 грудня 1917 року – 29 квітня 1918 року 2 том Київ Наукова думка 1997 р. У другому томі збірника подаються протоколи засідань VIII та IX сесій Української Центральної ради та Малої ради, протоколи Генерального секретаріату. Затверджена до друку вченою радою Інституту історії України НАН України.

У двотомнику знайшов цікавий закон про військово-морський прапор від 29 грудня 1917 року, з яким можна ще ознайомитися в брошурі Д.Яневського від 1991 р. «Маловідомі конституційні акти України 1917-1820 рр.

Протоколи засідань Генерального Секретаріату 29 – 30 грудня 1917 року. 29 грудня 1917 року 7 питання було наступне:

«Слухали і ухвалили доложений генеральним секретарем Антоновичем проект тимчасового закону про флот Української Народної Республіки.

Постановили: внести проект тимчасового закону про флот Української Народної Республіки на розгляд Української Центральної Ради».

 

Наводжу також знімок копії цього закону, наданої в державному архіві дослідниці Любові Безкоровайній. Зі зворотної сторони документи за підписом директора архіву Н.В.Маковської написано:

Підстава: ЦДАВО України ф. 1063, оп. 3, спр. 1, арк. 143.

Ця копія повністю співпадає із законодавчим актом, наведеним в книжці як за архівними номерами, так і пояснювальним законодавчим текстом.

Копія тимчасового закону від 14 січня 1918 року, надана в державному архіві Любові Безкоровайній виглядає наступним чином.

Якщо порівняти ці два закони, то перший окрім основних 6 пунктів, в яких описано український флот та його прапор, має ще на початку тексту обґрунтування щодо необхідності прийняття такого законодавчого акту. У законі від 29 грудня 1917 року написано: «Прапором Української військової флоти є полотнище в двох жовтому і блакітному кольорах, В кряжі блакітного кольору історичний золотий трезубець часів Українсько-Руської держави Х віку». В законі від 14 січня 1918 року цей текст вже написано з деякими змінами: «Прапорм Української Військової Фльоти є: полотнище о двох блакітному і жовтому колірах. В кряжі блакітного кольору історичний золотий трезубець з білим внутрішнім полем в ньому». Як добре видно із надрукованих обох законодавчих актів, другий закон від 14 січня є калькою першого від 29 грудня, але в більш скороченому варіанті без обґрунтування і в поясненні прапору змінено слова в жовтому і блакітному кольорах на блакітному і жовтому кольорах та по іншому вже трактується український герб Тризуб.

Про закон від 14 січня 1918 року в документах і матеріалах Української Центральної Ради зовсім не має ніякої інформації. Окрім про 14 січня в книзі «Українська Центральна Рада документи і матеріали у 2-х томах» немає зовсім ніякої інформації і згідно протоколів в цей день засідання не відбувалися. Перед 14 січням 12-13 січня збиралася Мала Рада, яка напрацювала матеріали за протоколами №50-61, а потім вже з 15 січня по 25 січня 1917 року проходила дев’ята сесії Центральної Ради, де її напрацювання надруковані за протоколами №52-61. Загалом той час був не простий для Української Народної Республіки, на Київ насували більшовицькі війська і тодішні керівники працювали в шаткому режимі. Основним документом, що планувалося прийняти був IV Універсал Центральної Ради. Обговорення його тексту тривало з 9 по 11 січня 1918 р. на засіданні Малої Ради. 9 січня (22 січня за новим стилем) 1918 р. Мала Рада затвердила IV Універсал, який проголосив незалежність України. 11 січня 1918 р. його текст зачитав голова Уукраїнської Центральної Ради М. Грушевський.

 

Повернемося до Тимчасового закону по фльоту Української Народної Республіки від 14 січня 1918 року, до якого року виникає багато запитань. Із архівного документу добре видно підписи та прізвища осіб, які його підписали. Це зокрема:

За товариша голови Української Центральної ради С.Веселовський

Секретар Української Центральної ради Постоловський

Ствердник в.о. генерального писаря І.Мірний.

Згідно 2-х томника документів і матеріалів Української Центральної Ради підписи цих діячів можна побачити під документами, що розглядалися саме в грудні. Їх підписи бачимо під законом Центральної ради «Про зміну назв земських інституцій» від 19 грудня 1917 р. за №17. В січні ситуація змінилася і секретарем Української Центральної Ради вже був Онацький. Так наприклад Закон Центральної Ради «Про національно-персональну автономію» від 9 січня 1918 р. було затверджено вже за його підписом.

У зв’язку з тим, що Центральна Рада в кінці січня покинула Київ і повернулася вже тільки в березні, то зрозуміло, що прийняті її законодавчі напрацювання почали друкуватися в пресі з поверненням до столиці. За цей час відбулося ряд змін у керівництві Центральної Ради, одні діячі змінили на посадах інших. Але із поверненням до Києва, життя продовжувалося і в березні було відновлено друк Вістнику Ради народних міністрів Української Народної Республіки. І саме тоді було надруковано інформацію про цей закон у №8 та 16 Вістника Ради народних міністрів Української Народної Республіки

Складається таке враження, що закон від 14 січня 1918 року згідно проведеного аналізу є просто підробка із закону 29 грудня 1917 року, що ніхто його не приймав. В ті часи окрім зовнішніх ворогів, були і внутрішні, які васіляко намагалися просунути свої ідеї, що працювали б проти України. Скоріш за все вийшло і з жовто-блакитним прапором, який був затверджений спочатку тільки як законопроект, але зі змінами, що тоді відбувалися в Україні, якимись особистостями далі шахрайськи підроблений в інший закон з другим трактуванням кольорів, був пролобійований і згодом надрукований у Вістнику Ради народних міністрів. Внутрішні вороги добре розуміли, що державу можна кинути у руйнування через символіку, поставити все навпаки до гори дригом від зворотнього. І їм це добре вдалося, молода українська держава проіснувала ще пару років, як Гетьманат та Директорія і припинила своє існування. І нині Україна повторює помилки своєї попередниці і під перевернутим синьо-жовтим прапором будує своє майбутнє, яке ми бачимо яким воно є в дійсності.

Не зрозуміло також і те, що голова Українського геральдичного товариства України А.Гречило у своїх статтях настоює на Тимчасовому законі по фльоту Української Народної Республіки від 14 січня 1918 року як першому законодавчому акті, при цьому навіть не переглянувши протоколи засідань та прийнятих законодавчих актів Української Народної Республіки «Українська Центральна Рада документи і матеріали у 2-х томах 10 грудня 1917 року – 29 квітня 1918 року», затверджених до друку вченою радою Інституту історії України НАН України. До речі саме ж цей науковець на початку незалежності України єдиний у своїх статтях акцентував увагу читачів на цей закон, замовчуючи про інше законодавство, яке згадували його колеги. Чому інші науковці в ті часи ні чого про цей закон не писали, теж є питанням? Чому українські історики не хочуть розібратися, як же воно було тоді в дійсності, чому закон надруковано в Вістнику Ради народних міністрів Української Народної Республіки за підписами, один діяч із яких тоді вже не займав цю посаду? Чому в протоколах про цей закон не має жодного слова, і день значиться такий, що Центральна Рада не збиралася на засідання? Як тоді можна опиратися на цей закон, трактуючи його як такий, що затвердив український прапор і цю інформацію публічно поширювати у суспільство? Чи не є соромно історикам, бути не патріотами і за те, що українці, один із древніших народів, маючи славну велич своїх пращурів, нині, як якісь немічні та обділені, живуть під перевернутим прапором? Мабуть вже прийшов час запропонувати депутатам Верховної Ради України подати законопроект про переатестацію високих наукових знань, зроблених за часів СРСР за рознарядкою КПРС в ручному режимі планового дозування наукових кадрів тодішньої УРСР.

Цікаву інформацію про жовто-блакитний прапор, яка переплітається із законом 14 січня подають українські науковці в словнику-довіднику 1997 року випуску «Українське державотворення». Там на сторінці 460 наводиться наступна цікава інформація:

Згадаємо ще про закон від 18 січня 1918 року, про який згадують у своїх працях науковці. Інформацію про цей закон можна отримати у діяча тих подій, Дмитра Дорошенка, який в Історії України 1917–1923 рр. Том І пише наступне: “18 січня 1918 р. Мала Рада затвердила предложений Д.Антоновичем проект українського морського прапору, вироблений Українською Морською Радою. Прапор виглядав так: матерія складалася з двох смуг, вгорі жовта, внизу синя; на синій золотий знак кн.. Володимира – Тризуб з хрестом угорі (ст. 384, Д.Дорошенко, видання 1932 року “Історія України 1917 – 1923 рр. Том І. Доба Центральної Ради”). Ця згадка Дорошенка прямо підтверджує, що тоді розглядався і був затверджений законодавчий акт саме про жовто-блакитний прапор.

Інформації в 2-х томнику документів і матеріалів Української Центральної Ради про цей закон не має. Також інформація про закон у березні, яким Центральна Рада затвердила жовто-блакитний прапор символом УНР відсутня.

До речі в Вікіпедії є розширена стаття присвячена прапору України. В цій статті науковці приводять закон від 14 січня 1918 року, як такий що затвердив синьо-жовтий прапор. Але їх великим ляпом є те, що вони взяли це посилання Д.Дорошенка і змінили в ньому дату 18 січня на 14 січня, а кольори переставили навпаки – вгорі блакитна, а внизу жовта. Чи не є це обманом та перекручуванням інформації? Якщо її так подавати, то тоді можна в статтях писати та придумувати на свій лад, що кому заманеться чи подобається. Постає питання, а що тоді робити науці та її дослідженням?

Цікаво було б ознайомитися із цими матеріалами, які переглядали українські історики на початку незалежності і наголошували на тому, що саме у березні було прийнято закон про жовто-блакитний прапор. У вістниках Ради народних міністрів Української Народної Республіки, що були переглянути у бібліотеці Вернадського теж цього закону не має. В бібіліотеці відсутні номери №4-8 цього вістника, можливо саме в цих номерах є інформація, що нас цікавить.

І наостанок саме дивне те, що наші українські історики та геральдисти, присвятивши ряд наукових праць українському прапору, не помітили або мабуть навмисно проігнорували в виданих ними протоколах законодавчої діяльності Української Народної Республіки «Українська Центральна Рада документи і матеріали у 2-х томах 10 грудня 1917 року – 29 квітня 1918 року» першого законодавчого акту про прапор тимчасового закону про флот Української Народної Республіки від 29 грудня 1917 року схваленого Генеральним Секретаріатом. А такі історики як К.Гломозда, В.Сергійчук та Б.Якимович через 20 років кардинально змінили свої погляди і відмежувалися від своїх попередніх думок на підтримку жовто-блакитного прапору, як прапору національного символу Української Народної Республіки і в 2014 році з нагоди Дня Прапора разом з іншими науковцями підписали відкритого листа українських істориків щодо спроб нищення чи фальсифікації державних символів України, зазначивши, що поширюються провокаційні вимоги “перевернути прапор”. Виникає таке враження, що самі вчені заплуталися у своїх дослідженнях і плутають інших, чи хтось свідомо за чиєюсь вказівкою все перекручує, навмисно плутає і все робить, щоб українці жили під перевернутим прапором й не відтворили своєї історичної правди і зажили мирним багатим життям.

Я не хочу перевертати прапор, а бажаю його просто повернути до такого вигляду, який він мав при Українській Народній Республіці. Із проведеного мною аналізу опрацьованих наукових праць дійшов висновку, що Українська Народна Республіка творилася саме під жовто-блакитним прапором, який вперше на державному рівні законодавчо був прийнятий 29 грудня 1917 року. У подальшому, хоч прапор і був змінений законодавчо на синьо-жовтий за гетьмана Скоропадського, але українці все одно вели національно-визвольну боротьбу під жовто-блакитними прапорами. Свідченням цьому є безліч фотографій та листівок, матеріалів із діаспори, які можна переглянути на вище наведених мною сайтах. 22 січня 1918 року ми святкуватимемо 100-річчя IV-го Універсалу Центральної Ради, яким була проголошена незалежна Українська Народна Республіка. А 22 серпня 2017 року ми відзначатимемо 25-річницю урочистої передачі повноважень від УНР до сучасної України. Тому для України, як правонаступниці УНР вже настав час перебрати ЖОВТО-БЛАКИТНИЙ державний прапор і тоді буде злагода, велич, мир, багатство і спокій.

Леонід Коваленко, політолог

Коментарі

...