Напередодні автокефалії УПЦ: вирішальний бій за Україну

  • Вересень 14, 2018

Стамбульська зустріч: відправна точка вирішальної битви
1 вересня у Стамбулі Вселенський патріарх Варфоломій особисто повідомив главі РПЦ Кирилу про намір дарувати автокефалію УПЦ. Зрозуміло, що завдяки потужній мережі зарубіжної агентури верхівка Кремля та Кирил, як невід’ємна частина провладної вертикалі, були добре поінформовані про ретельне опрацювання Вселенським патріархатом питання Томосу для УПЦ. Тим більше, що підготовка подібних питань це справа навіть не одного року, адже ще у 2008 р. В. Ющенко звертався до Святійшого з подібним проханням. Проте оточення Кирила явно недооцінило реальності намірів Варфоломія, маючи на те вагомі аргументи.
Так, РПЦ може похвалитися не лише найбільшою чисельністю прихожан серед помісних православних церков (приблизно третина усіх православних), але і особливим статусом Кирила на владному олімпі Кремля.
Фактично Кирил є одним із небагатьох, хто має прямий доступ до Путіна та входить до найближчого оточення російського президента
До того ж навряд чи, окрім РФ, у християнському світі є країна (за винятком, можливо, Грузії), де церква могла б впливати не лише на релігійні питання, а й на будь-які політичні процеси та навіть перебувала на державному утриманні (хоч офіційно це і не закріплено).
Такий привілейований статус дає можливість РПЦ активно впливати на світове православ’я не лише фінансово, а і через можливості дипломатичних установ РФ за кордоном, а також зарубіжної агентури ФСБ, ГРУ, СЗР (маються на увазі традиційні методи роботи російських спецлужб – вербування священнослужителів, часткове фінансування будівництва та оздоблення церков, інформаційні кампанії у зарубіжній пресі тощо).
Прикладом потужнього впливу РПЦ на помісні церкви є ігнорування участі представниками Антиохійської, Грузинської і Болгарської автокефалій у першому за останнє тисячоліття Вселенському Соборі на Кріті у червні 2016 р. Офіційна причина демаршу: незгода з деякими організаційними питаннями. Реальне ж пояснення полягає, безумовно, у намірах РПЦ публічно задекларувати, що центр світового православ’я віднині зміщується з Константинополя в напрямку Москви

На фото: директор ФСБ Олександр Бортников з главою РПЦ Кирилом

Про недооцінку Кирилом Вселенського патріарха свідчить і те, що реакція РПЦ на наміри Варфоломія дарувати автокефалію УПЦ послідувала не відразу, а лише через тиждень. Тобто цілком очевидно, що РПЦ не мала заздалегідь підготовлених для оприлюднення заяв, узгодження яких з Кремлем займає, певний час.
Так, лише 9 вересня Відділ зовнішніх церковних зв’язків РПЦ оприлюднив погрози розірвати відносини з Константинополем, якщо УПЦ отримає автокефалію. Не дивно, що наступним рупором РПЦ став її український філіал – УПЦ (МП), який вказав на грубе порушення Константинополем канонічної території Української православної церкви.

На фото: глава УПЦ (МП) Онуфрій та В.Путін

Але найбільшу тривогу викликає той факт, що ледь не відразу після нещодавньої Стамбульської зустрічі священники усіх 53 єпархій УПЦ (МП) активізували роз’яснювальну роботу з прихожанами про нібито «катастрофічні наслідки можливого надання Вселенським Патріархом Варфоломієм Томосу для УПЦ (Київського патріархату) на чолі з “розкольником Денисенком”, що загрожує існуванню усього світового православ’я». Свої аргументи священнослужителі підкріплюють тим, що через “розкольників-капешників” у нашій країні триває війна – «і це тільки початок». Такі бесіди відбуваються головним чином відразу по завершенні недільних богослужінь у формі проповіді священників до своєї пастви, проте мають місце і під час здійснення церковних таїнств (хрещення, вінчання, соборування).
Безумовно, подібна пропаганда відбувалася і раніше, проте вона не мала настільки системного характеру, коли всі попи УПЦ (МП) виступили єдиним фронтом, доводячи пастві чітко узгоджені антиукраїнські меседжі.
При цьому, дивує злагоджена робота священників та оперативність з якою позиція РПЦ була доведена усім 10 тисячам попів УПЦ (МП). Це ще раз вказує на те, що принципи організації роботи РПЦ та її українського філіалу дуже подібні до військової структури.

Чому українське православ’я є настільки важливим для Росії?
Українське православ’я є ключовим форпостом для РФ. Не секрет, що за чисельністю єпархій Україна співставна з Росією. До того ж Кремль прекрасно усвідомлює, що в країні, населення якої довіряє по суті лише церкві, найефективнішим інструментом впливу на людей є звичайний рядовий священник. Саме священник, який у межах своєї єпархії знає по імені чи не кожного прихожанина та досконало обізнаний з проблемами звичайних українських сімей, формує громадську думку на селі, у місті, регіоні та, зрештою, у цілій країні. А якщо врахувати, що священниками є здебільшого високоінтелектуальні особистості з колосальними навиками професії психолога, стає зрозумілим, що священнослужитель – найефективніший інструмент впливу на громадську думку в Україні. Думаю кожен, хто проходив таїнство сповіді міг переконатися, що досвідченому священнику не складно швидко розібратися в проблемах сповідальника та віднайти для нього потрібні слова.
Все це зайвий раз засвідчує, що контроль Кремлем частини УПЦ дає можливість ефективно впливати на внутрішній та зовнішній суверенітет України. Тут доцільно вести мову і про можливість за допомогою церкви забезпечувати “правильне голосування” прихожан на виборах, і швидко організовувати акції протесту, налаштовувати людей проти ЄС і НАТО та багато всього іншого.
В світлі цього, навряд чи правильним буде вважати, що вплив РПЦ на Україну продиктований, у першу чергу, матеріальним збагаченням за рахунок хай навіть значних пожертвувань українських прихожан.

Чи вистоїть Вселенський патріарх?
Вселенський патріарх вистоїть. У нього просто не має іншого виходу, ніж проявити принциповість у питанні Томосу для УПЦ – хай навіть шляхом глобальних змін у православному світі.

Цьому є логічне пояснення.
Так, протягом останніх десятиліть зростання впливу РПЦ на світове православ’я прямо пропорційно призводило до падіння авторитету Константинополя, який вже у недалекому майбутньому ризикував перетворитися скоріше на історичний, ніж релігійний центр.
Дійшло навіть до того, що у 2016 р., за півроку до Вселенського собору під головуванням Варфоломія, Кирил провів на Кубі історичну зустріч з Папою Римським. У такий спосіб намісник РПЦ не лише певною мірою посягнув на компетенцію Вселенського Патріарха, а і дав усьому православному світу сигнал, що саме Москву відтепер потрібно починати сприймати як всеправославний центр. Дуже символічний крок напередодні червневого Собору на Кріті.

На фото: Кирил зустрічається у Гавані з Папою Римським Франциском

Важко не помічати і динамічне зростання чисельності прихожан та храмів УПЦ (КП) і УАПЦ, категоричне неприйняття паствою усього, що має відношення до країни, з якою триває війна. Та і офіційна статистика з року в рік вперто засвідчує постійне зростання чисельності прихожан УПЦ (КП) та УАПЦ при стабільному зниженні прихильників УПЦ (МП).
Більш того, збільшення чисельності православних в Україні на тлі приросту кількості мусульман в РФ уже протягом недалекого майбутнього може перетворити саме УПЦ на найбільшу помісну церкву в православному світі.
Щоправда УПЦ і так вже давно досягла масштабів помісної церкви. На тлі цього, просто нелогічними в очах Вселенського патріарха, та і зрештою усього православного світу, виглядають звинувачення з боку РПЦ на адресу мільйонів прихожан УПЦ (КП) в розкольництві.

На завершення
Ситуація розгортається таким чином, що своїм зневажливим ставленням до Вселенського Патріарха та відверто ворожою політикою у відношенні України саме РПЦ є розкольником світового православ’я.
При цьому, особливо болючим для Кремля стало усвідомлення незворотності не лише автокефалії УПЦ, а і розуміння того, що зростання ролі Української православної церкви відбуватиметься при одночасному зниженні масштабів та авторитету РПЦ.
Зрозуміло, що процес надання Томосу займе певний час – найбільш вірогідно близько півроку. І це час вирішальної битви. Час, коли Росія задіє усіх можливих засобів, включно з агентурою ФСБ для того, щоб дискредитувати ідею автокефалії УПЦ, посіяти ворожнечу між християнами України різних конфесій.
В цих умовах православним вірянам дуже важливо розуміти, що бесіди священнослужителів з прихожанами про “розкольників-капешників”, потужна інформаційна кампанія російських та деяких українських ЗМІ з дискредитації автокефалії УПЦ є ніщо інше, ніж відчайдушна робота спецслужб РФ у вирішальній битві за Україну.

Микола Лимаренко

Коментарі

...