Політика має турбуватись не про окремі ідентичності, а про добробут

  • Лютий 2, 2019

Дійшли руки до статті Фукуями “Проти політики ідентичності”. Я ще читаючи “Політичний порядок”, запідозрив його в симпатії ідеям консерватизму і правого лібералізму. Але прочитавши останню статтю, взагалі отримав шок. Так відверто громити лівий лібералізм, всі політики ідентичності від ЛГБТ руху, фемінізму і навіть до расових – це просто інтелектуальна революція.
Чесно, я ніколи не думав, що доживу до дня, коли весь лівацький дискурс про рівність всіх і всього підряд на світі — отримає такий нокаут. Нарешті, люди, які бігають на марші про захист всіх і всього, перестануть поводитися як оберменш по відношенню до інакомислячих.
Народитись в українському селі в Карпатах, набагато гірше, ніж народитись геєм в Києві, з точки зору досягнення успіху
Кілька років тому я пережив травлю, виключно за те, що маю свої погляди на смію і суспільний андерклас. Тоді я доводив просту істину, що народитись в українському селі в Карпатах, набагато гірше, ніж народитись геєм в Києві, з точки зору досягнення успіху. Я намагався пояснити, що стан великих суспільних груп, як то селяни, є значно гіршим з точки зору справедливості, ніж стан вразливих меншин, як ЛГБТ. Але ніхто слухати не хотів. Це при тому, що я публічно кажу, про визнання гідності геїв, а також про те, що вони мають мати всі умови, бо є громадянами держави. Мені без кінця розповідали про те, що повага до прав меншин зробила Європу такою успішною. Оскільки я на відміну від багатьох на професійному рівні знаю історію ЄС – можу гарантувати, що це взагалі мало пов’язані речі.
Однак, коли мене атакували за право на свої погляди, то робили це зі всією тоталітарною ненавистю, яку тільки можна уявити. Борці за толерантність і права поважати іншу думку, давно забули, що це стосується всіх. Перетворились на класичних нацистів чи комуністів ХХ століття зі всіма методами обструкції і сегрегації. Толерантність із цінності досягнення миру і рівності, поступово перетворилась на батіг для інакомислячих. Хоча мала забезпечити і їхнє право. Боротьба за коректну поведінку зрештою взагалі стала обмеженням свободи слова, щоб не дай Бог, хтось не образився. Тільки-от проблема полягала в тому, що намагаючись поставити інтереси меншини в пріоритет, все частіше забували про інтереси більшості. Більше того, Фукуяма абсолютно правий, що політика ідентичності змістила політичні акценти із досягнення економічного процвітання для всіх, до захисту справедливості та інтересів окремих груп.
Толерантність із цінності досягнення миру і рівності, поступово перетворилась на батіг для інакомислячих
Простий приклад із форуму в Жешуві, де я минулого тижня модерував панель про переселенців і ситуацію на Донбасі. Виступала представниця міжнародної організації, яка озвучила ключові проблеми переселенців: житло, робота, пенсії, свобода пересування, комунальні послуги і так далі. Але коли йшлося про головні рішення, які має прийняти держава, то вона наголосила виключно на порядку нарахування пенсій і право голосу на місцевих виборах. Тобто маючи реальну картину щодо ключових проблем, міжнародні організації займаються розв’язанням і лобіюванням відверто другорядних неважливих питань, як місцеві вибори. Це класичний кейс ідеології політики ідентичностей, коли те, що міжнародні організації вважають справедливим для себе, вони нав’язують як справедливість для конкретної групи.
Минулого тижня група інтелектуалів-письменників опублікувала в “Гардіан” відкритого листа із закликом битись за Європу, яка все більше програє популізму, ресентименту і загрожує скотитись в 30-ті. Але Фукуяма ще півроку тому написав, що саме тривала політика ідентичностей, яку затято підтримували провідні ліві, особливо французькі, інтелектуали спричинила до мобілізації великих національних ідентичностей, ріст радикальних правих і популізму. Саме їхня безвідповідальність перед суспільством в цілому і концентрація на особливих групах, призвела до масштабної кризи Заходу. Натомість упосліджена впродовж багатьох років за свої культурні, релігійні погляди чи економічні потреби більшість вирішила повернути собі владу. Бо демократія – це про владу більшості, а не меншості.
Демократія – це про владу більшості, а не меншості
Фукуяма закликає всіх повернутись до азів. Політика має почати турбуватись не про окремі ідентичності, а про добробут, економічні інтереси суспільства загалом. По-своєму ліві інтелектуали теж закликають повернутись назад. Я ж думаю, що історія може повторюватись, але заднього ходу в неї немає. Тому вихід із кризи можливий не через повернення назад, а через нову систему організації політики, в якій будуть домінувати природне розуміння справедливості і миру, як свобода самореалізації незалежно від ідентичності. Справжній лібералізм опирається на індивідів, залишаючи їм право на їхні погляди та ідентичності, але не дає нікому особливих переваг.

І на завершення. Мені дуже б хотілось, щоб цю статтю Фукуями прочитали його випускники, які є драйверами політики ідентичності в Україні, і подивились йому в очі.

ВІКТОР АНДРУСІВ

Коментарі

...