Таємниче Голосіїво або звідки починається Голова Києва. (Світ має знати!)

  • Жовтень 6, 2017

Один із районів міста Києва називається Голосіївський, таємниця якого до сих пір не розкрита. Знаходиться він в південній частині Києва і складається на ряду урочищ, назви яких дійшли до нас з далекого минулого. Спробуємо розібратися з таємницею Голосіїво, а саме в походженні та значенні цієї цікавої назви. Назва Голосіївського району походить безпосередньо від Голосіївського лісу, який знаходиться на унікальній горі, найвищій точці Києва за переказами старожилів,  духовному енергетичному сакральному місці сили, що за своїми розмірами перевершує Старокиївську гору. Голосіївська гора, в окрузі якої знаходиться чотири православних монастирі Китаївський, Свято-Преображенський, Голосіївський та Феофанівський є чудом природи із священним джерелом, що започатковує струмок із вершини гори, полями, старовинними дубами, красивим лісом із струмками та непрохідними ярами, приватним житловим сектором та різними будинками нині, як ніколи потребує збереження для нащадків та суттєвого дослідження для відкриття своєї таємниці. Голосіївський ліс на горі межує із урочищами Китаєво, Мишоловка, Самбурки, Пирогово, Феофанія які мають свою цікаву історію і показують, що починаючи із прадавніх часів існування людей на території України і зокрема її столиці міста Києва, в цих місцях завжди жили наші пращури.

Написання цього дослідження мене надихнуло проведення моїми односельчанами, друзями, місцевим активістам Китаєва в Голосіївському районі історико-мистецького, культурно-просвітницького фестивалю «Китаївська фортеця», який відбудеться 7 жовтня 2017 року на землях Китаєво вздовж вулиці Ягідна 1-26. Фестиваль присвячено проблемі захисту, збереження та розвитку об’єктів культурної та природньої спадщини Китаївського урочища, а його головною метою є привернення уваги до унікальної культурної спадщини на південній околиці Києва та її збереження через формування і розвиток вільного суспільства. Сьогодні Китаївський комплекс не має спеціального охоронного статусу, існує загроза руйнування і знищення його об’єктів.

Організатори фестивалю планують донести до широкого загалу українського суспільства унікальність та культурну цінність природно-культурного комплексу «Китаєво» і заохотити українців, а насамперед молодь, брати активну участь у збереженні і охороні культурної спадщини рідної землі.

Мало кому відомо, що саме з розташованого тут міста-посаду рахують дату заснування Києва. Сьогодні Китаївський комплекс не має спеціального охоронного статусу, існує загроза руйнування і знищення його об’єктів. У Китаєві знайдено унікальну земляну фортецю давньоруських часів, (ототожнюють з літописним городищем Пересічень), місто-посад, одне з 10 найбільших міст Київської Русі, 400 курганних могильників, печери та інші цінні артефакти. Історія Китаївського урочища суттєво пов’язана із історичними місцевостями Мишоловка та хуторами Болгарський і Самбурки, що знаходяться в північно-східній частині гори, а на південно-західній розташувалися селища Пирогів та Феофанія.

Перші сліди перебування людини у цих краях сягають середнього та нового кам’яного віку (ІХ – VI тис. до н.е.). Історики зазначають, що перший Київ знаходився в південній частині сучасної столиці, а саме на території гори Голосіївського лісу та зокрема названих урочищ та селища Хотів, яке простягнулося за Феофанією. Територія Голосіївського району в археологічному відношенні майже не досліджена, а його урочища Китаєво, Чапаївка, Пирогів, Лиса гора, Корчувате, Хотів є дуже насичені археологічними пам’ятками, починаючи від періоду неоліту і до давньоруських часів. Якщо врахувати ту обставину, що південний і південно-західний підступи через небезпечність сусідства зі Степом ретельно охоронялись, а також існування поблизу городища в Китаєві, проходження повз Голосіїв основного шляху на Треполь, Василів, Поросся і далі на південь, можна припустити існування на території Голосіїва як укріплень (на користь цього свідчать і сприятливі природні чинники), так і населених пунктів. У безпосередній близькості проходять Змійові вали – укріплена оборонна лінія, яка захищала Київ з півдня та заходу – найближчий виявлений їх фрагмент – по річці Віта, що протікає у Хотові та Чапаєвці.  Окрім цього в районі села Хотова досліджено скіфське городище, що знаходиться між Феофанією та Хотовим і датується VI – V століттям до нашої ери. Воно було обнесено земляним валом висотою до 3 метрів і глибоким ровом та мало три в’їзди й дерев’яні оборонні башти.

Повернемося до назви Голосіїво і спробуємо розібратися в її походженні. Нинішня назва столиці України, перед тим як отримати сучасне ім’я Київ, називалося якось інакше. Однозначної відповіді на це питання не має і у тогочасних істориків знаходимо різні назви. Цікаву назву знаходимо у візантійського імператора Костянтина Багрянородного, який називає Київ Самбатасом (Самватас, Санватас), тобто збірним місцем для кораблів на Дніпрі. В перекладі з німецьких мов Самботас значить збір човнів (sam – збір, botas – човен). За іншою версією це слово могло походити з хазарської мови і означати «верхні укріплення». Це наводить на думку, що ця назва показує місто, що біло головним і було досить захищенним.  Варяги теж мали схожу назву і називали Київ Самбатом через те, що він стояв на перехресті Балтійського, Чорного і Каспійського морів.

Костянтин Багрянородний про торговий шлях по Дніпру у Чорне море до Константинополя писав: «Однодеревки, що приходять в Константинополь із зовнішньої Русі, ідуть з Новограда (Новгорода), в якій сидів Святослав, син руського князя Ігоря, а також з фортеці Мілініски (Смоленськ), з Телюци (Любеч), з Чернігова і з Вишеграда; усі вони спускаються по ріці Дніпру і збираються в фортеці Кіоава, що зветься Самватас… У червні місяці, рушивши по ріці Дніпру, вони спускаються у Вітечев, підвладну Русі фортецю. Почекавши там два-три дні, поки підійдуть усі однодеревки, вони вирушають у дорогу і спускаються по названій річці Дніпру…» В ескадрі до Константинополя протягом 6 тижнів йшло 100-200 кораблів.

 

Те, що Київ міг мати назву Самбатас, підтверджує візантійська хроніка, у якій археолог Борис Рибаков знайшов прототип Кия: «Прокопій, сучасник Юстиніана, писав про те, що близько 533 р. один з воєначальників імператора, що носив слов’янське (антське) ім’я Хільбудій, був відправлений на Дунай для захисту північної границі імперії. Археологічним підтвердженням цього є знайдена під Константинополем надгробна плита з написом: «Хільбудій син Самбатаса», датована 559 роком. Напис «Хільбудій син Самбатаса» підтверджує й походження Хільбудія з Києва, де, за повідомленням Костянтина Багрянородного (Х ст.), перебувала міцність, що називалася Самбатас. Відомостей про існування інших фортець із такою назвою немає». До речі у волзьких булгар існувала легенда про те, що великим містом на Дніпрі правив намісник на ім’я Шамбат. Останнє ім’я перегукується із таємничою назвою обителі духовних вчителів людства Шамбалою, що за місцем свого розташування згідно індуїстських переказів була реальним поселенням та знаходилася десь на півночі і саме із цієї  місцевості під час остаточної деградації світу прийде божество в образі брахмана Калки, щоб очистити світ від іновірців. Нині на півночі Індії є два сучасних міста Самбалпура (Sambalpur, спотворене санскритське «місто Шамбала») та Самбади (Sambad, ймовірно, ісламізована «Шамбала»), які на думку індуїстів  можуть бути прототипами поселення Шамбали.

На те, що Самботас міг знаходитися саме в вищенаведених місцевостях можна побачити із ландшафту цих земель. Нині гору, на якій розкинувся Голосіївський ліс майже із усіх її сторін омивають дві маленькі річечки, на протяжності яких зустрічається ряд ставків – Голосіївські та Китаївські. Якщо прогулятися берегами цих річечок, то складається таке враження, що йдеш дном колись великої та глибокої річки або природнього рову. Особливо це видно на шляху від Обсерваторії до озера Дідорівка та в окрузі цього озера. Можна здогадатися, що назва Дідорівка походить від назви наших предків оріїв (аріїїв) і звучить як Дід Орій, а Ор є віддзеркаленням назви Сонця – Ра. Тогочасна річка утворювала багато заплавів, де могли розміщуватися ряд кораблів, а на самій горі знаходилося місто, яке було захищено з усіх сторін водою та змієвими валами. Фактично ці дві річки тоді були своєрідними затоками Дніпра. На існування тут колись заток вказує і те, що річки із часом та людським втручанням обміліли та стали струмками. Такий стан річок можна спостерігати біля багатьох фортець, від яких нині річки протікають далі ніж колись і вже не заповнюють фортечні рви.

Окрім цієї назви у давніх книгах знаходимо, що греки називають Київ, як Сар, а болгари – Башту. Так в «Історії Джагфара» древній град на Дніпрі булгари називали «Башту». Попри гадану різність цих назв, йдеться про… одну спільну назву. Адже «Башту» перекладається із булгарської як «голова». Так само і «Сар» на мовах багатьох народів теж означає «голова». Інший переклад слова цар. На думку дослідників, це слово за походженням є скіфським, або навіть до скіфським і до іранським, можливо загальним балто-ірано-слов’янським.

Н. Марру зазначав, що ім’я «Самбат» реконструюється як tarmat – з відпаданням плавного «r» і роздвоєнням губного «m» в «m/в». Звернемо увагу, що перший слог реконструйованої назви «tar» (чи «sar») відповідає імені «Сар». Можливо Самбатас є перекручене «Сар-батас», тобто місто Сар. До речі грецький географ Клавдій Птоломей вказує, що місто Сар знаходилося уздовж річки Борисфен (Дніпро) і мало координати довготи і широти 56њ – 50њ 15′. Ці координати як раз випадають на Голосіїво. Цікавим даними щодо слова Сар та його причетність до Києва можна почерпнути із давньогерманської (готської) та скандинавської легенд, що є співзвучними із легендою Нестора-літописця про засновників Києва трьох братів – Кия, Щека, Хорива та їх сестри Либідь. У готському варіанті одного із братів звуть Сар, а скандинавському Серлі (Сар). Ці легенди беруть початок від надзвичайно давнього спільного джерела.

Ім’я Самбат співзвучне з іменем Самба, що означає «Кий», тобто жезл, скиптер, булава, посох, патериця, символи магічної та верховної влади, зокрема царської. Символ магічної духовної влади виражається в образі енергії Кундаліні, а верховної мирської царської  влади в образі гетьманської булави кия. Слово кий як символ влади безпосередньо має відношення до назви Києва, як головного міста, Голови, Сар-Цар-града.

В Велесовій книзі можна знайти назву Сур’я-град, що цілком відповідає назві Сар. Дослідник Києва Андрій Тараненко у своїй книзі «Сенсація ХХІ сторіччя!!! Древній Київ – Грандіозна Священна Столиця Світової Супердержави (посвячення в ідеологію України-Руси ХХІ сторіччя)» називає перший Київ Сур’яградом (Сваргою-Раєм), що перекладається як «Сонця місто», яке існувало саме на Голосіївській горі і між Х і ХІІ ст. було знищено готами Германаріха. Зокрема слово «сар» – «цар» він пояснює як «Сонце», а «Сонце» – «Рай» походить від староарійського «Ра», а саму Голосіївську гору називає Оріяна –Аріана і зазначає, що вона і є тою священною світовою горою Меру або сакральним центром світу Алатир-Горою. І його думка є дійсно слушною, оскільки саме Сонце як і голова має форму кола і являється символом Оком Бога. Вищенаведена інформація дає нам можливість акцентувати на тому, що Київ дійсно був головним містом світу, містом головою, Сар (Цар) градом.

Сучасні науковці кандидат фізико-математичних наук Володимир Колінько та архітектор Георгій Куровський розробили реконструкцію рельєфу Києва, яка являє собою голову людини із оселедцем, які носили наші козаки та їх попередники руси на чолі із князем Святославом. Вони взяли знімок правобережного Києва із космосу і комп’ютерним способом стерли сліди життєдіяльності людини і отримали чистий ландшафт Києва, який був, як зазначили науковці задуманий таким і створений Богом, але люди розпорядилися цією красою не по-божому і тому нині є проблема збереження унікального київського ландшафту. Це відкриття дослідників підтверджує, що Київ у ті давні часи був не простим містом, і мабуть недаремно його називали «головою» – «Сар». Загалом предки мали рацію і в часи існування держави Русь, Київ був головним містом, матір’ю руських міст. Те, що Київ спочатку міг носити назву Сар не заперечував відомий дослідник Києва Михайло Брайчевський.

Назва першого Києва Сар допоможе нам розібратися із таємничою назвою київського району – Голосіївського. Нині походження назви Голосіїво є невідоме і існують версії, що назва могла виникнути від засівання голої землі, голосіння жінок чи голосування на княжій раді тощо  не є переконливими. У деяких виданнях минулих років повідомлялося, що засіяв ліс Голосіївський в 1631 році митрополит київський Петро Могила, заснувавши тут монастир і свою заміську резиденцію. Дійсно, пристрасний поборник православної віри заснував цей скит, але посадив він на гірських схилах не ліс, а фруктові сади. Але назва «Голосіїво» зустрічається майже на століття раніше в грамоті польського короля Сигізмунда від 1541 року згадана земля дарувалася Видубицькому монастирю, а в 1617 році при описі кордонів землеволодінь Києво-Печерської лаври згадується хутір під назвою Голосіївський.

Цікаво, що назва Голосіїво із санскриту є звучною слову «голова» і за інформацією автора книги Володимира Гузія «Опис землі Голосіївської» означає говорить. А що робить голова окрім того, що спочатку думає, а потім ту думку «сіє» говорить голосом. Перші чотири літери назви Голосіївського району співпадають із літерами слова «голова» та слова «голос». Зокрема, саме слово Голосііво можна прочитати, як голово, якщо забрати із нього середину.

Із ведичних вчень про людину можна довідатися, що люди мають сім енергетичних центрів – чакр і самою кульмінаційною, що відповідає за духовність, божественність, зв’язок із космосом, центр вищої свідомості, є сьома чакра сахасрара, що знаходиться над головою людини. Нині північно-західну точку гори Голосіївського лісу, де знаходиться лижна горка, місцеві мешканці називають словом «кумпол», яке, як ми знаємо має відношення до голови і знаходиться в тій частині голови, які називають тім’ячком. Саме в цьому місці в межах тім’яної частини голови, розташовуючись над тім’яної волоссям, знаходиться мала чакра Бінде – нектар безсмертя, що являє собою тонкий центр, з якого виростає структура людської психіки, первинне джерело індивідуальності, те місце, де зустрічається кінцеве з безкінцевим. Широко відома Бінде як падаюча крапля (Бінде-вісарга), одна з тих крапель нектару, які енерготизують сахасрару, продукуючи життя. Це та точка особистості людини, де сфокусовано все живе і неживе, те космічне насіння, з якого виявляють себе всі істоти. Бінде визначається як джерело молодості, безсмертя, життєвої сили і здоров’я. Божество цієї чакри – Шива, свідомість.

Наша Голосіївська гора на рельєфі Києва Колінько та Куровського знаходиться як раз на місці цієї чакри Бінде, що і це підтверджує її як головний сакральний центр, першоджерело, місце сили, що «сіє космічне насіння», як «Голово сіє», дає життя на Землі як образ цієї сакральної точки та на Небі через Сонце. Теж саме виходить і з людиною, у якої голова є самою головною частиною тіла, яка через духовне думки творить матеріальне життя та виражає свої думки сіє їх через голос. Таким чином, проаналізувавши перші назви Києва та зокрема самого району дають можливість акцентувати увагу на тому, що назва Голосіївського району походить від слова «Голова».

 

Думка засівання голої землі є досить цікавою у тому сенсі, що вона через виникнення у даному разі лісу на пустому місці, що сам насіявся, передає собою створення чогось нового, як наприклад створення світу. Як зазначав вище на території Голосіївської гори є хутір Самбурки, до якої пристосована грецька назва Києва Самбатас. Ці дві назви мають між собою спільне словотворення. На старих картах Києва територія Голосііво називалася Самбурками. Дослідник Голосіївського району Володимир Гузій наголошує на тому. що в українській народній обрядовості є дерево Самбір – дерево життя, світове дерево, що за легендою виросло з нічого, на голому місці, само по собі. Підтвердженням цього є і значення старослов’янського слова «самбора» (samborza)  – «стовп». Цю назву ще можна пояснити як «Самі бори» (тобто зелені бори вкривали всю округу), як «Сам бір», тобто «Один-бір», як дослов’янське сам-бар злиття, стікання. У цьому сенсі варто згадати, що у Голосіївському районі мабуть недаремно є ліс, у якому зокрема росте багато старих дубів, вік деяких із них наближається до 1000 років. Найбільше скупчення таких дубів можна спостерігати саме в районі хутора Самбурки. Велика кількість цих дерев говорить про те, що це місце завжди було пов’язане із лісом, а наші пращури знали, що це за дерево і ставилися до нього із пошаною та великою повагою. Окрім дубів у Самбурках є чудо природи – унікальне джерело, що витікає із вершини гори та утворює струмок, який протікаючи ярами Голосіївського лісу впадає у Китаївські озера. Це джерело є унікальним, бо має досить великі розміри витікання із землі та не має дна. Таке враження, що воно витікає із великої підземної річки, яка протікає під горою. До речі це джерело на вершині гори також підтверджує, що Голосіївська гора є дійсно образом священної сакральної Алатир-Гори, із якої згідно легенд теж витікало священне джерело.

У багатьох індоєвропейських традиціях існував культ дуба, який вважався священним деревом, оселею богів, небесними воротами, крізь які божество може з’явитися перед людьми. Дуб виступає в ролі світового дерева: він символізує світову вісь, що з’єднує верхній та нижній світи, живих та померлих предків, знаменуючи центр Всесвіту. Дуб означав силу, мужність, витривалість, довголіття, родючість, шляхетність, вірність. Це зумовлене насамперед його фізичною природою – розмірами, міцністю, довговічністю. Дубові гаї вважались місцезнаходженням богів. Вони були місцем здійснення обрядів, важливих ритуалів, в них улаштовувалися свята. Дубова палиця як зброя громовержця чи сонячного бога символізувала твердість влади, суворість, а вінок із дубового листя виражав ідею сили, міцності, гідності.

В українців дуб був особливо священним деревом, втіленням Світового Дерева-Прадуба, яке росте посеред вирію і має плоди безсмертя. В українських традиціях є купальське дерево, що нагадує про перше дерево, з яким творився світ. Світове́ дерево, Вічне Дерево Життя – уособлення єдності усього світу, своєрідна модель Всесвіту й людини, де для кожної істоти, предмета чи явища є своє місце. Це також посередник між світами — своєрідна дорога, міст, драбина, якими можна перейти до світу богів. Символ Світового дерева в міфологічних уявленнях українців слугував своєрідним зразком космоустрою, переходом від хаосу до упорядкованого світу і мав ще образ утіленої родючості, жінки, Богині-Матері, яка співвідноситься із землею, вона є цілковитим втіленням жіночого творчого начала матері усього сущого, яка дає життя і оберігає (береже) наше родинне вогнище. Природа, мати всього живого, і є древом життя. З предковічних часів велика богиня є великою Берегинею життєдайної Матері–Землі, того могутнього та таємничого цвіту, який тримає в собі життєтворча материнська сила.

Образ Світового дерева втілює універсальну концепцію світу, яка засвідчується практично всіма культурами або у «чистому» вигляді, або у варіантах («дерево життя», «дерево плодючості», «дерево центру», «дерево сходження догори», «небесне дерево», «містичне дерево», «дерево пізнання» та ін.), що стоїть посеред води, яка водночас у більшості народів сприймалася жіночим елементом творення. Якщо згадати про таку ознаку дерева як його членування за вертикаллю (коріння, стовбур, гілки, а відповідно нижнє царство, земля, небесне царство з або минуле, теперішнє, майбутнє), стає зрозумілим, що світове дерево організовує простір, позбавляє його від не існування, тобто певним чином семіотизує світовий океан, воду як першооснову життя, яка перебуває невидимою. Таке структурування дає змогу впровадити першу і найглобальнішу бінарну опозицію: верх – низ, що послідовно вводить і такі: небо – земля, люди – тварини, внутрішнє – зовнішнє та ін. Вода у багатьох міфологіях – першопочаток, вихідний стан всього сущого, еквівалент первісного хаосу.

 

Таким чином символи води і світового дерева у схемі світотворчого процесу ототожнюються із жіночим і чоловічим началами, які, поєднуючись, творять світ, тобто процес народження світу відбувається як семіотизація хаосу, усвідомлення того, що існує чоловіче і жіноче. У даному випадку це світове дерево Самбір у образі дуба, який уособлює чоловічий початок та джерело із водою,  яке є жіночим. Символічно є те, що згідно тих же ведичних вчень у людському тілі є своє дерево життя, яке нагадує світове дерево життя Самбір та утворюється 7 енергетичними центрами – чакрами вздовж хребта, через які циркулює енергія життя прана із неба до землі і навпаки і дає її носію життя акумулюючись у духовній чакрі сахасрарі через психічний духовний вплив відображається потім в матеріальному стані.

Повернемося ще до назви Києва Самбатас. Те, що Самбатас міг знаходитися саме на території гори Голосіївського лісу, вказує те, що у ті давні часи води Дніпра омивали береги гори, де знаходиться Китаїв. А на місці нинішніх сучасних річечок, що утворюють каскади озер і впадають в Дніпро були затоки. Їх води скоріш за все мали спокійний характер на противагу Дніпру, що було дуже чудовим місцем для  дислокації суден. В ті часи під дніпровськими горами знаходилася вода із різними затоками Дніпра. Місцем перебування у тих водах кораблів свідчить назва Галерна затока, що знаходиться біля Корчуватого.  На думку відомого київського історика-любителя В. С. Яновича Самботас знаходився в районі Лисої гори, на місці Бусового поля та Бусової гори. Згідно етимологічного словника А.Преображенського, слово «буса», чи «бус» є древньослов’янським, що означає корабель, човен, вид судна. Ці місцевості розділяються від Лисої гори (Дівич-гори) річкою Либідь.

Скоріш за все тоді Самбатас був розкинутий на східно-південних київських горах – Бусовій, Чорній, Лисій, Багриновій, Голосіївській, Феофанівській. Це може підтвердить цікава думка В.Яновича з приводу того, яку із київських гір потрібно називати Хоревицею. Враховуючи, що на той час доріг було мало, а річок багато, люди будували для цього легкі човни, які обшивали липовою корою. Відомі вироби з липової кори, названі: короб, корито. Корінь кор указує на матеріал, з якого вони зроблені. Корою або шкірою можна було обшити легкий каркас, основою якому служив поздовжня балка-кіль, що простягнувся від корми до носа й загнута нагору спереду й позаду, а з боків кілька поздовжніх рейок-стрингерів і ряд поперечних перебиранн-шпангоутів. Кора до них могла приклеюватися смолою й приклепуватися дерев’яними цвяхами. Слово корпус також містить цей корінь. Човна з обшиванням з кори або шкіри могли називати: корбус, корбот або корвет (як пізніше називали легкі швидкохідні військові судна, що використалися для розвідки й зв’язку). Людей, що займаються виготовленням легких судів корветів, могли називати корватами (хорватами), їхнього главу – Коривом (Хоривом), а гору, на якій він сидів, – Коревицею (Хоревицею). Яку з київських гір варто називати Хоревицею, дослідники сперечаються. Її місце розташування, на відміну від Щековиці й Старокиївської, вірогідно не відомо. Скоріше всього Хоревиця (Коревиця), це є Корчеватська гора (Корчевиця), яка знаходилася над Дніпром і переходила далі на плато в Багринову. Нині її немає, оскільки із неї утворили кар’єр, з якого вибирали глину для виготовлення цегли. На цій же горі було знайдено в кар’єрі цегляного заводу Корчеватський могильник, а під горою знаходилося с. Корчевате. А можливо це є нині існуюча гора в Китаїво, на якій знаходилося літописне місто Пересічень. Справа тут не тільки в співзвуччі назв, але й у тім, що вона перебуває недалеко від устя Либіді, де в першому тисячоріччі розташовувалася древня київська верф і місцевість Самбатас. Нині біля Корчуватого є Галерна затока, яка підтверджує своєю назвою про причетність до суден. Поруч із Корчуватим знаходиться місцевість Китаїво (або китава, що означає місце, обгороджене стіною). Якщо придивитися до цього слова, то у ньому можна побачити слово Київ.

Зазначимо, що Київ був і легендарною столицею нащадків німців готів на Дніпрі – Данпарстадом. Про це свідчили давньоскандинавські джерела, а саме твори скандинавського фольклору «Речення Хамді», «Херварасагі», «Пісні про Хльоде й Анганте», «Пісні про Атилу». У цих джерелах (ХІ-ХІІІ ст..) зазначається, що готи мали на Дніпрі столицю із знаменитим лісом, який називався «Темною дібровою», священною могилою в землі готів і знаменитою скелею в Данпарстаді. Ліс готи називали Мірквід, що значить – темний. В «Херварасагі» говориться, що після смерті Хейдрика його позашлюбний син Хльод вимагав частину спадщини: половину великого лісу Мірквида, святу могилу, що лежить на шляху до чудесної скелі в Данпарстаді, і половину замків покійного. В «Реченнях Хамді», у скандинавському варіанті наведеної вище київської легенди про Либідь, говориться, що її брати для помсти за страчену сестру прибувають у столицю Германариха, де бачать «палац готів й схили глибоких берегів.

Історики не змогли знайти на Дніпру місце, що відповідає цим описам. Там, де був великий ліс (під Києвом у Голосіїво), там не було скель, а де були скелі (у Запоріжжі), там не було великого лісу. Але, якщо придивитися ближче до опису Данпарстада, то він нагадує окраїни Києва. Темною дібровою був знаменитий Голосіївський ліс, знаменитою скелею (мабуть мова йдеться про гору, на якій знаходиться цей ліс) і священною могилою один із курганів, які є на горі. Мабуть у ті давні часи гора, яка до нашого часу не уціліла, мала скелю над Дніпром, що тоді її омивало в районі сучасного Китаєва та Пирогова. Тому є підтвердженням зникнення великої частини гори у Пирогові на виготовлення цегли. Зараз там утворено кар’єр для сміття.

Від готів скоріш за все походить назву села Хотів, що є підтвердженням існування Данпарстаду. Щодо самих готів, то відомий науковець М.Брайчевський зазначав про них, що вони представляли складний конгломерат різних за походженням племен, серед яких були скіфські, сарматські та інші східноєвропейські племена, об’єднані в досить сильний міжплемінний союз.

Про ліс та його сакральне значення є ще й більше пізні відомості. Згадані гай і скеля вважалися священними в різних народів й у різні часи. Як говориться: «святе місце порожнє не буває». Клавдій Птоломей (II в. н.е.) називає ліс, розташований на місці Гілеї, гаєм Гекати. У скіфські часи на мисі Гіполая стояв храм Деметри – святилище борисфенітів, а в Гілеї відправлялися культи на честь богині Калі, оскільки поруч жили каліпіди. Їх назву можна перекласти як діти Калі. Геката, на честь якої був названий гай пізніше, є грецькою подобою індійської чорної богині Калі, яка є грізною іпостассю саме Діви-Деві – «Богині», дружини Шіви, інше ім’я якої Вріш – «Бик», тотожне нашому Влес. Розглянемо як із індоіранської мови перекладається назва Самват (Самбатас). Це слово можна ототожнити зі слов’янським іменем Самовит, де Сам споріднене з індоіранським ш’ям, с’ям «чорний, темний», а ват, вит споріднене з індоіранським вахш, вуш, уш, ус «бик». Етимологічним двійником є давньочеське князівське ім’я Києвит, яке тотожне іранському царському імені Сіявуш, які означають «Чорний Самець, Чорний Бик». У такому разі назва Самват означає «Місто Чорного Бика», «Чорнобиків».

Символізмом чорного темного кольору є те, що він уособлює духовність, невидимий світ, із якого народжується наш проявлений матеріальний. Підтвердженням цього є фіолетовий колір сьомої енергетичної чакри сахасрари, що знаходиться над головою і продукує наші думки, які утворюють видимий матеріальний світ. Загалом це ще нагадує образ чорного центрального сонця, яке є духовним, невидимим і утворює наше проявлене видиме фізичне сонце, яке є його відображенням. Чорним воно є в силу своєї прихованості і перебуває поза нашим 3-мірним простором, доступним звичайним органам почуттів. Воно знаходиться в ультрапросторі (метасфері) як джерело усіх речей і енергії прани, що пронизує і утворює весь Всесвіт. Наше видиме Сонце можна уявити, як вікно, крізь яке ллється світло Центрального Чорного Сонця. Саме такі значення чорного кольору, що перегукуються із старовинними назвами Голосіїво є підтвердженням того, що Голосіївська гора є дійсно образом священного духовного місця.

Таким чином Голосіїво розглянуто через призму матеріального та духовного бачення. Матеріальна основа дає пояснення, що Голосіїво отримало свою назву від Голосіївського лісу, який знаходиться на горі, що уособлювалася через образ Голови – головного сакрального місця, на якій ріс священний бір – ліс, як символ світового дерева життя Самбір через поєднання одного цілого чоловічого та жіночого, які творять нове життя. Духовна основа повністю перегукується із матеріальною і підтверджує, що Голосіїво є дійсно сакральне місце сили через образ енергетичної чакри Бінду, що співпадає згідно ландшафту Києва з космосу із головним місцем – Голови у образі символу Гори та енергетичним деревом життя вздовж чакр, у образі енергії Кундаліні, що нагадує священне дерево життя Самбір і творить нове життя через інформацію, що відображається спочатку у думці як непроявлене духовне, а потім матеріалізується.

Все це дає можливість підсумувати, що наші пращури дійсно володіли духовною божественною інформацією і мали сакральне місце сили, як символ творення нового життя і називали його відповідними назвами, як головне, священний центр творення життя. А вище приведені та проаналізовані дані дають можливість підсумувати, що Гора, на якій знаходиться Голосіївський ліс є священним сакральним духовним місцем сили, чудом природи, що потребує свого дослідження та захисту. Саме це місце як історичний  образ головного міста Сар-Цар-Града та безпосередньо голови дало назву Голосіївському району та загалом Києву.

 

Автор Леонід Коваленко

 

 

...