Єдина надія Газпрому – українські виборці

  • Січень 22, 2019

Поки Європа грає на нашому боці
Газпром, Нафтогаз і європейці знову зустрілися. І знову розійшлися. До виборів.
Бо домовитьсь вони не можуть. У сторін занадто різні інтереси.
Газпром хотів би просто продовжити геніальний контракт від 2009 року. Коли може качати газ через Україну. А може не качати. І нічого йому за це не буде. А інші качати не можуть. А Газпром може качати і 100 млрд кубів на рік, і 10 млрд кубів на рік. І головне ніяких зобов’язань. Адже йому треба качати багато, поки “Північний потік-2” не запустять. А потім взагалі не качати. І будь-яка формалізація таких відносин згубна.
Газпром хоче вільних стосунків. Коли він може обіцяти все, що завгодно. Але не записувати це на папері
Газпром хоче вільних стосунків. Коли він може обіцяти все, що завгодно. Але не записувати це на папері. Газпром хоче “по любові”. Поматросити і кинути. Газпром любить, коли записують на папері зобов’язання перед ним. Як було в 2009 році з купівлею газу. І не любить, коли записують зобов’язання Газпрому. У 2009 році не записали, а значить і зараз можна.
Україні потрібно, щоб Газпром зобов’язався прокачувати через Україну на повну. Тому що зараз йому потрібна наша труба. А через кілька років буде не потрібна. І щоб через кілька років не втратити все, що ми отримуємо від транзиту (3 млрд доларів – це завжди 3 млрд доларів), Україні потрібно зобов’язати Газпром качати цей газ. І зобов’язати можна тільки довгостроковим контрактом. Який Україні необхідно примусити підписати Газпром, поки він потребує нашого транзиту. І зробити все, щоб Європа змусила Газпром підписати такий контракт. Поки Європі важливий газ, що йде через нашу трубу. І наш важіль – це ті кілька років, коли Газпром потребуватиме повної потужності нашої труби.
Ось так. Наші інтереси просто суперечать. У корені. І Газпром таємно (а іноді і вголос) сподівається, що після виборів менеджмент Нафтогазу зміниться. І нові обличчя, або нові старі обличчя, які звичайно ж не будуть нервувати населення своєю високою офіційною зарплатою, погодяться підписати короткий контракт. А може заради цього, заради обіцянок (а не зобов’язань) Газпрому качати газ, погодяться ще і забути про борг в 2,6 млрд доларів. І поки такі надії у керівництва Газпрому є, вони точно не мають наміру домовлятися з поточним менеджментом. Тому наступна зустріч і відбудеться у травні. Коли стане ясно, наскільки безпідставними були надії Газпрому.
Європа хоче газу. Щоб газ йшов. І їм однаково, як він надходитиме. По якій трубі
А Європа хоче газу. Щоб газ йшов. І їм однаково, як він надходитиме. По якій трубі. Тим більше, що однаково йтиме з одного місця. І якомусь німцеві байдуже, проходить труба Україною чи дном Балтійського моря. Це Україні важливо, бо ми втратимо дохід. І Польщі важливо. З тієї ж причини. А всім іншим однаково. Вони хочуть просто не замерзнути.
Але поки Європа зробила пропозицію, яка повністю влаштовує Україну. І не влаштовує Газпром. І це великий успіх, який не можна недооцінювати. Поки Європа грає на нашому боці. І робить пропозицію, яка заснована на українських бажаннях. Тому що там і європейські правила транзиту (ніякої монополії у Газпрому на українську трубу, навіть якщо Україна і матиме зобов’язання по транзиту), і гарантія на прокачку певного обсягу газу. Не смішних 20 млрд кубів, а близько 80-90 млрд. І з такою позицією Європи йти на зустріч Газпрому в його списку бажань не логічно. І ясно, що поточний менеджмент Нафтогазу цього не робитиме. Як не буде йти на списання 2,6 млрд доларів боргу, що Газпром ставить умовою для нових домовленостей. Бо ці бажання Газпрому повністю суперечать інтересам України.
І вся надія Газпрому тільки на українських виборців.
Сергій Фурса

Коментарі

...