Імітація патріотизму

Вчора, 9 жовтня в Києві відбулась подія міжнародного масштабу – відбірковий матч Чемпіонату Світу з футболу між збірними України та Хорватії. Організатори дуже серйозно підійшли до підготовки заходу – надзвичайно велика кількість правоохоронців, розважальна програма за дві години до старту матчу, продовження часу роботи метрополітену на годину, і маленька, але приємна деталь – кожному вболівальнику на сидіння поклали прапор України. Точніше, картонку, стилізовану під прапор. За задумкою організаторів, ці прапорці потрібно було піднімати над головою під час виконання державного гімну та на «хвилю».

Беззаперечно, під час матчу це виглядало дуже ефектно – на вщент заповнених трибунах вгору здіймаються тисячі прапорів одночасно, і сектори буквально розквітають українською символікою. Але є те, чого організатори не врахували. Складно назвати, що саме стало причиною такої ситуації – менталітет, недбалість, байдужість чи просто нерозуміння, але факт залишається фактом: після матчу велика кількість прапорів, які так гарно виглядали на трибунах, просто опинилися в смітнику.

З одного боку, в цьому можна звинуватити організаторів: не озвучили, що це – не просто картон, а державна символіка; не відвели місця, куди прапори можуть скласти вболівальники, які не хочуть забирати їх додому; промовчали, коли вже після першого тайму клаптики картону валялися під ногами в проходах між секторами. Але насправді – це питання внутрішньої культури та виховання. Український прапор – це щось більше за просто шматок картону чи тканини, пофарбований у жовтий та блакитний кольори. Український прапор – це надзвичайно потужний символ, бойовий стяг, під яким в різні періоди історії найкращі сини України йшли до бою за Батьківщину – і перемагали. Сьогодні ж він опиняється у смітнику, разом із обгортками від снеків та банками від солодкої води.

Ось для порівняння – світлина з першотравневої демонстрації в Росії. Схоже, правда? Страшно і гидко, коли українці досі уподібнюються московитам, які фактично навіть не є нацією, просто різними народами, що живуть в  межах кордонів одної імперії.

Українці змінюються, стають кращими, позбавляються генетичної пам’яті про заборону під страхом смерті всього рідного та свого – мови, символіки, національної ідентичності. Але інколи в найтемніших куточках душі сучасного українця все одно прокидається нащадок байдужої та безкультурної інертної маси жителів українських територій (українцями їх не назвеш), і тоді український прапор опиняється на смітнику. І після Революції Гідності та 4 років сучасної війни така “симуляція патріотизму” – не просто помилка чи неуважність. Це вже злочин проти честі.

Автор: Юлія Арефьева

Коментарі