Україна пережила дві революції, а “бандити” досі не в тюрмах

  • Серпень 20, 2019

Людиною, відповідальною за можливий реванш в Україні, є Петро Порошенко. Подібним чином колись Віктор Ющенко спричинив реванш, який трапився після перемоги Віктора Януковича на президентських виборах 2010 року. Обидва президенти не змогли реалізувати гасло помаранчевої революції: “Бандитам – тюрми”. Україна пережила дві революції, а “бандити” досі не в тюрмах.

Однак між Порошенком і Ющенком є й велика відмінність. І вона стосується не лише того, що Ющенко не зміг навіть пробитися до другого туру президентських виборів 2010-го, посівши на них п’яте місце.

Під час каденції Порошенка не було серйозних конфліктів між президентом, парламентом і урядом, що було характерно для п’яти років співіснування Ющенка й Тимошенко. Крім того, жоден інший президент не може похвалитися такими досягненнями, як Порошенко: економічними, соціальними й фіскальними реформами, створенням антикорупційних інституцій, ліквідацією масштабних корупційних дір, що дозволило економити $6 млрд щорічно, децентралізацією, декомунізацією, ухваленням закону про мову й запровадженням мовних квот на телебаченні й радіо, перетворенням міліції в поліцію європейського зразка, відбудовою армії й військово-промислового комплексу, досягненням енергетичної незалежності від Росії, підписанням Угоди про асоціацію між Україною і ЄС, створенням Зони вільної торгівлі й досягненням безвізового режиму з ЄС, а також отриманням автокефалії для Української православної церкви.

Команда Порошенка не ставила в центр кампанії досягнення реформ, бо вони були непопулярні серед населення

Команда Порошенка не зрозуміла, що вони програли внаслідок двох важливих чинників. По-перше, їх підвело небажання будувати передвиборчу кампанію на низці досягнень, які я навів вище. Один із консультантів Порошенка сказав мені, що вони не могли ставити в центр кампанії досягнення реформ, бо вони були непопулярні серед населення. Однак натомість вони припустилися ще більшої помилки, зосередивши виборчу кампанію на вузькому наборі патріотичних гасел “мова, армія, віра”. По-друге, команда Порошенка не усвідомила, наскільки важливим для населення було втілення гасла “Бандитам – тюрми” і встановлення справедливості.

Вище я навів кілька причин, чому я підтримував переобрання Порошенка, зокрема й тому, що Юлія Тимошенко, яка довгий час була його головним конкурентом, і її партія “Батьківщина” протистояла усім цим реформам протягом усієї каденції минулого парламенту.

Порошенко не виконав вимогу Євромайдану щодо встановлення справедливості, й жоден представник старого режиму так і не потрапив до в’язниці

Однак, на жаль, Порошенко не виконав вимогу Євромайдану щодо встановлення справедливості, й жоден представник старого режиму так і не потрапив до в’язниці. Ця доля оминула навіть тих, хто розкрадав і зрештою зрадив Україну в часи Януковича й був причетний до розстрілу героїв Небесної сотні. Чому, наприклад, Кернес, Льовочкін, Ахметов, Бойко й багато інших не у в’язниці? Якщо Янукович очолював масштабні корупційні схеми, як керівник його адміністрації міг не знати про це? Чому людина Путіна в Україні Медведчук володіє чотирма українськими каналами, тоді як 72% українців переконані, що Україна перебуває у стані війни з Росією?

Чому людина Путіна в Україні Медведчук володіє чотирма українськими каналами, тоді як 72% українців переконані, що Україна перебуває у стані війни з Росією?

У трьох балтійських країнах влада активно слідкує за проросійськими фігурами й за потреби нейтралізує їх. В Україні їм дозволяють брати участь у політиці й володіти ЗМІ та бізнесом. “Україні не вдалося достатньо ефективно виявляти російські активи всередині своєї країни, – сказав Раймундас Каробліс, міністр оборони Литви. – Ми змогли засвоїти цей урок. Тому активно шукаємо людей, які залучені до так званої “російської діяльності впливу”, а також – що небезпечніше – є членами пасивних шпигунських осередків, які можуть бути активовані з Москви”. Якщо Росія вторгнеться до будь-якої балтійської держави, місцеві прихильники Кремля “без сумніву зможуть послабити національний опір”.

Колишній генеральний секретар НАТО Андерс Фог Расмуссен переконаний, що Росія “має намір активізувати свої зусилля для поглиблення розколів усередині балтійських суспільств і підриву довіри до національних демократичних інституцій із допомогою своїх тамтешніх “корисних ідіотів”. Натомість російським і путінським “корисним ідіотам” в Україні ніколи не загрожували кримінальні переслідування – ні в часи Ющенка, ні в часи Порошенка.

Ці люди, які давно повинні сидіти в тюрмах, цілодобово мріють про реванш і повернення України в російську орбіту. Не посадивши “бандитів у тюрми”, Порошено – як раніше Ющенко – поставив під загрозу свою спадщину й посилив загрози національній безпеці України. Портнов, Клюєв, Коломойський і багато інших повертаються в Україну. Можливо, невдовзі нас чекає повернення Азарова і Януковича. “Опозиційна платформа”, яку відкрито фінансує Путін, посіла друге місце на липневих парламентських виборах.

Протягом 2014–2019 років усі чотири генеральні прокурори – Махніцький, Ярема, Шокін і Луценко, трьох із яких призначив Порошенко, не були зацікавлені в європеїзації верховенства права в Україні

Протягом 2014–2019 років усі чотири генеральні прокурори (Махніцький, Ярема, Шокін і Луценко), трьох із яких призначив Порошенко, не були зацікавлені в європеїзації верховенства права в Україні, а виконували роль інструментів у руках президента. Призначення генеральним прокурором Юрія Луценка – людини без юридичної освіти – засвідчило, що Порошенко не зацікавлений садити “бандитів у тюрми”. Ющенко діяв так само, дозволивши представникам донецького клану контролювати прокуратуру через їхнього ставленика Олександра Медведька протягом майже усього строку свого президентства.

Генеральна прокуратура в Україні нагадує бордель і виконує роль, можливо, найбільшого кримінального рекетира. Це місце, де ви можете відкупитися від кримінальних звинувачень і в якому геть відсутня повага до верховенства права.

Багато українців проголосували за Зеленського , бо не відчули встановлення справедливості в часи правління Порошенка. З однопартійною парламентською більшістю й функціонуючим антикорупційним судом у Зеленського не може бути виправдань, чому він не зумів відновити справедливість, як цього не вдалося Ющенку й Порошенкові.

З однопартійною парламентською більшістю й функціонуючим антикорупційним судом у Зеленського не може бути виправдань, чому він не зумів відновити справедливість

Ухвалення закону про антикорупційний суд у червні 2018 року стало можливим завдяки одностайній підтримці з боку “Блоку Петра Порошенка”, “Народного фронту” й “Самопомочі”. Це стало прощальним подарунком Порошенка Зеленському. Тільки час покаже, чи зможе Зеленський посадити “бандитів у тюрми”.

Тарас Кузьо
Професор Національного університету “Києво-Могилянська академія”

Не варто приставати на пропозицію вкласти сили в побудову власної тюрми

  • Серпень 17, 2019

Не так цікава пропозиція створити російськомовний державний телеканал в Україні, як аргументація сторін. Критики цієї ідеї вважають недоцільним використання зусиль та державних ресурсів на підтримку російськомовного виробника. Ключова аргументація тут концентрується навколо тези, що війна є силовим продовженням концепції “русского мира” який, як розповів нам Володимир Путін, не має кордонів і включає в себе всіх російськомовних громадян. Тож маємо позицію, яка ґрунтується на нещодавньому історичному досвіді.

Щодо лобістів, то вони поділяються на два типи: тих, кому подобається сучасна Росія і тих, хто хотів би її змінення зокрема і українськими зусиллями. Чи справді ці дві групи відрізняються між собою? І яка з них може стати союзниками України в боротьбі за власну державність?

Перед другим туром, тоді ще кандидат у президенти України Володимир Зеленський розказав, що, на його думку, для врегулювання конфлікту на Донбасі і відновлення територіальної цілісності України необхідно виграти інформаційну “війну”. Майбутній президент запевнив, що працюватиме над тим, щоб населення на окупованих територіях відчуло себе частиною України. Йшлося про створення потужного міжнародного російськомовного каналу, який віщав би на територію Криму, Донецька та Луганська, на територію Європи, США та Ізраїлю, і показував “прагматично і правильно реальні новини, реальне життя в Україні”. Але після виборів риторика дещо змінилася. За словами заступника голови Офісу президента Кирила Тимошенка, канал хоч і буде державним, але з частковою трансляцією “найкласнішого контенту” приватних каналів. Тобто, мова вже не просто про інформування.

Україна тепер самотужки буде сплачувати за російський пропагандистський контент? Все це нагадує обов’язок родини страченого сплатити за роботу катові

Маємо намір проспонсорувати державним коштом розважальний телеканал, на якому російськомовні серіали, гумористичні програми будуть розбавлені новинними блоками. Більше скидається на спроби оплатити державним коштом російськомовний розважальний контент, зробивши з нього “продукт національного значення”. Як виведення умовних “Сватів” на міжнародний рівень допоможе боротьбі з російською інформаційною агресією, при цьому не пояснюється. До того ж не будемо забувати, що і КісельовТБ, і серіали про дружбу між народами — всі вони транслюють ключову тезу “русского мира” проте, що українці і росіяни — один народ, який розділили в наслідок руйнації Радянського Союзу. Україна тепер самотужки буде сплачувати за російський пропагандистський контент? Все це нагадує обов’язок родини страченого сплатити за роботу катові.

Серед поціновувачів рецепту припинення війни за допомогою поєднання в єдиний російсько-український мовний, культурний та історичний простір доволі цікавим є наступний аргумент — “Не варто віддавати російську мову та російську культуру Путіну. Все це належить світові. Україна може стати флагманом вироблення інформації для російськомовного населення планети”. Той факт, що незалежна українська держава потребує власних культурних та історичних традицій при цьому якось забувається.

Нам пропонують прийняти радянське за спільне. Втратити при цьому своє — шляхетно-українське

Василь Стус, Ліна Костенко, Василь Голобородько (справжній український поет, а не вкрадений на потребу російськомовного серіалу образ) — всі вони не є частиною радянського, або імперського минулого. Як і Мазепа, Сковорода, Франко та багато інших. Всім їм не буде місця в цій російськомовній правді про Україну. Так в чому контр-пропагандистська робота? Знову рефлексувати щодо великодержавного шовінізму, де Україні і українцям відводиться роль кумедних домашніх тваринок?

Нам пропонують прийняти радянське за спільне. Втратити при цьому своє — шляхетно-українське. До речі, тільки споживачі україномовного контенту можуть оцінити красу і потугу Сергія Жадана, Оксани Забужко та сотень неймовірних українських митців, які прямо зараз творять модерний український культурний світ. Навіщо українцям, які нині перебувають у процесах націотворення, спиратися на російсько-імперський фундамент, якщо є своя культурна парадигма? Жива і неповторна. Може, для того, щоб українська нація ніколи не була створена, а державність відновлена?

Навіщо українцям, які нині перебувають у процесах націотворення, спиратися на російсько-імперський фундамент, якщо є своя культурна парадигма?

Нам розповідають, що українська держава має вкластися в те, щоб навернути росіян до демократії та загальнолюдських цінностей. Мовляв, концентрація на архаїчних “армія, мова, віра” тільки відштовхує від України потенційних союзників. Але ж що може бути більш шляхетним та загальноцінним, ніж збереження та відродження унікальної української культури і мови? Адже різноманітні імперії намагалися винищити їх пацифікацією, русифікацією, колективізацією та голодоморами? Хіба припинення етноциду, який століттями застосовували до українців — це не відповідає ідеалам гуманізму?

Відбираючи у України національні маркери, такі “просвітителі” заперечують самодостатність української культури, мови, державності. Вони нав’язують комплекс культурної меншовартості. Російськомовний канал про дружбу між народами має стати сигналом, що ми все усвідомили, покаялися за спалах національного гонору та готові відмовитися від самих себе. Фактично, російсько-центристи пропонують українцям за власний кошт створити для них ще одну більш демократичну, більш цивілізовану імперію з людським обличчям. Мовляв, “ту, що ви зробили в XVII—XVIII століттях руками Стефана Яворського, Феофана Прокоповича та Олександра Безбородька ми вже захаращили”.

Російсько-центристи пропонують українцям за власний кошт створити для них ще одну більш демократичну, більш цивілізовану імперію з людським обличчям

Пропозиція змінити Росію, довести їй, що “русский мир” з центром у Києві є для неї більш перспективним, ніж запропонований Путіним варіант — це звісно амбітне завдання, але навіщо. Адже, для існування України потрібно геть не це. Потрібно долучити всіх українців та друзів України до побудови успішного національного проекту. Саме він покладе край зазіханням агресивного болота на роль центру цивілізації. Українцям має стати байдуже, що там за порєбріком, чи бажають росіяни успіхів Україні, чи хочуть знищити. Аби не лізли з пропозиціями стати власними колонізаторами і повернути щойно звільнений народ до імперського стійла.

Для того, щоб перемогти “русский мир” потрібно створювати канал, що пропагує “український світ”. Треба знайомити світ не з російською культурою без Путіна, а з собою, з красою, незламністю та величчю українства, яке вижило, збереглося та має право на відродження. Тому не варто приставати на пропозицію вкласти сили в побудову власної тюрми, тобто російськомовної імперії. Краще зосередитися на творенні модерної України. Без Росії в її мовному, культурному, історичному та інформаційному уособленні.

Лариса Волошина

Парадокс стратегії

  • Серпень 13, 2019

Я часто критикую Володимира Зеленського та його найближче оточення. Але, як вимагає стара дискусійна школа, критикуєш — пропонуй. Не можна ж просто сидіти і дивитися на це все. Що варто було би запропонувати у нинішній ситуації з погляду управлінської теорії і практики?

Я виходжу з того, що Володимир Зеленський та його оточення отримали максимальну концентрацію влади, а це означає — і відповідальності за все. Але вони не здатні впоратися з управлінськими, безпековими, економічними та соціальними проблемами, що стоять нині перед Україною, — бо навіть набагато потужніша та більш згуртована команда була би нездатна зробити це самотужки.

Зеленський та його оточення отримали максимальну концентрацію влади, а це означає — і відповідальності за все

Водночас треба розуміти, що Володимир Зеленський є законно обраним президентом. Інших президентів найближчим часом у нас не буде. Всі розмови про те, що хтось на його місці впорався би краще, є чистими спекуляціями, порожніми балачками, — нікого іншого нема. А про неконституційні шляхи забудьте, це дорога в пекло.

Отже, маємо таку систему умов та обмежень:

1. Величезні виклики у сфері безпеки, економіки, державного управління.

2. Нездатність впоратися з ними.

3. Велика концентрація влади.

4. Лише конституційні механізми.

Що робити?
Аналіз умов та обмежень призводить до однозначного висновку: треба ділитися владою. Тобто робити протилежне тому, що робиться зараз.

Поділитися владою зараз означає суттєво продовжити тривалість і якість власної влади в майбутньому

Концентрація влади в умовах щільного потоку складних і різнопланових проблем створює “горлянку пляшки”, призводить до низької якості управлінських рішень, перевантаження і зриву керівників, пропускання ударів (в термінах боксу), що загрожує нокдауном і втратою керування. Окрім того, суперечлива комунікація, яка виникає при такому перевантаженні управлінської системи, створює додаткове напруження і ризики.

Дуже дивно звучить пропозиція ділитися владою, звернена до того, хто її щойно надзвичайно вдало сконцентрував, чи не так? Але стратегія має нелінійну логіку. Іноді треба віддати, щоб отримати більше. Наприклад, власник грошей, що хоче збільшити свої статки, не тримає гроші при собі, а віддає з метою отримати більше: інвестує в підприємство або вкладає в банк. Поділитися владою зараз означає суттєво продовжити тривалість і якість власної влади в майбутньому.

Що означає “ділитися владою”? Це означає створення кількох відносно незалежних центрів прийняття рішень, які би несли власну відповідальність та координувалися, а не керувалися президентом, із чітким розмежуванням сфер відповідальності. Це дозволить зібрати кращих людей і налагодити кращі процеси, розпаралелити їх та суттєво підвищити якість управлінських рішень.

Створення кількох відносно незалежних центрів прийняття рішень, які би несли власну відповідальність та координувалися, а не керувалися президентом, із чітким розмежуванням сфер відповідальності

1. Штаб війни.
Війна є найважливішою з реалій сьогодення, і вона відбувається не лише на фронті, а й у дипломатичній, інформаційній та інших сферах. Потрібен системний підхід до неї, інакше будемо постійно програвати, адже супротивник вчився вести таку війну все життя.

Україна має конституційний орган, який повинен стати таким штабом, — РНБО. Нинішній секретар РНБО є висококласним управлінцем і здатен це зробити. Треба посилити Раду та її апарат військовими, дипломатичними та інформаційними фахівцями і дати їй можливість самостійно готувати стратегічні та оперативні рішення. Контроль президента забезпечується його головуванням в РНБО за посадою.

РНБО не може займатися жодними іншими питаннями, крім національної безпеки та оборони

При цьому РНБО не може займатися жодними іншими питаннями, крім національної безпеки та оборони. Міністр закордонних справ має стати головним речником по всіх міжнародних питаннях, так само має бути визначений єдиний речник з питань оборони (міністр чи НГШ, або, може, хтось інший — головне, щоб все суспільство його сприймало як єдиного речника), що зніме з президента обов’язок постійно публічно реагувати на події війни, з яким у нього поки що не дуже виходить впоратися.

2. Штаб економіки.
Це уряд. Необхідно призначити прем’єр-міністром незалежного фахівця найвищої кваліфікації і дати йому право створити ефективну команду. Не керувати урядом з офісу президента, а затвердити в парламенті програму дій і дати повну самостійність. Контроль президента забезпечується його правом вето на закони, прийняті парламентом з подачі уряду. Уряд, а не президент несе повну відповідальність за соціально-економічну сферу.

Не керувати урядом з офісу президента, а затвердити в парламенті програму дій і дати повну самостійність

Незалежний технократ на чолі уряду також позбавить президента типової для України загрози виростання прем’єра у нову політичну фігуру.

3. Штаб права.
Реформа судів і прокуратури, а також інших правоохоронних органів є окремою великою проблемою, де громадяни мають великі очікування. Можна призначити ручні органи управління і керувати ними в ручному режимі, але це стане продовженням практики, за яку звинувачували попереднього президента.

Реформу правосуддя треба доручити третьому штабу, відокремивши цю діяльність від офісу президента. На жаль, конституційні органи, що безпосередньо мають керувати реформою, самі знаходяться у жалюгідному стані. Таким штабом реформ може стати профільний комітет Верховної Ради, посилений міжнародними радниками.

Надзвичайно завищені та суперечливі очікування громадян справдити неможливо

Війна, економіка, справедливість — три кити сучасного українського порядку денного. Розмежування центрів відповідальності за прийняття управлінських рішень дозволить не лише суттєво підвищити їхню якість, а й за допомогою грамотної комунікації перенести частину відповідальності з президента та керувати очікуваннями громадян, що стане дуже важливо, коли рейтинг почне падати. А це буде скоро, бо надзвичайно завищені та суперечливі очікування громадян справдити неможливо.

Валерій Пекар

Кремль, завдяки агресії в Україні, мав найдовший період довіри

  • Серпень 12, 2019

43% росіян готові проголосувати на президентських виборах за Володимира Путіна знову. Таку цифру на початку серпня видав російський Фонд “Общественное мнение”. Це найнижчий показник підтримки, як пишуть ЗМІ.

Поки що зарано очікувати на руйнування режиму. Рейтинг Путіна відносно стабільний. З липня минулого року коливається у межах 45-49%, відповідно до опитувань того ж Фонду.

Водночас кількість росіян, які вважають, що країна рухається у неправильному напрямку наблизилась до кількості тих, що вважають напрямок правильний, показує “Левада-центр”. Ця проблема постала з середини 2018 року. Схожою є і зміна довіри до політики Путіна. На першому етапі війни недовіра складала 10-12%, а торік зросла до 30-35%. Зростання недовіри відбувається на фоні зниження довіри: з 88% у 2014-му до 66% нині.

На першому етапі війни недовіра до політики Путіна складала 10-12%, а торік зросла до 30-35%

Фактично, з початку 2014 року до середини 2018-го Кремль, завдяки агресії в Україні, мав найдовший період довіри. Висновок цілком логічний – Москві потрібна ще одна військова агресія для того, щоб здолати це падіння. Питання у тому, коли вона відбудеться.

Попередні рейтинги показують, що в такому стані (наближення недовіри і довіри до політики влади) путінська Росія може пробути довгий період – близько трьох років.

Але не будемо забувати про дві важливі дати: 16 травня 2020 року – офіційне двадцятиріччя правління Путіна. І 2021 рік – вибори до Державної Думи. В обох випадках рейтинги довіри будуть важливими для системи. У першому – для звітності. Звичайно, під цю дату видадуть “дослідження” повністю підконтрольного Кремлю ВЦИОМ, який і так підлаштовує методику під необхідні результати. З другою датою складніше. Бо сфальсифікувати 100% підтримку на виборах неможливо навіть у Росії. Подивіться на протести проти зняття незалежних кандидатів у Москві. Більше того, саме з виборів у Думу розпочалась агресивна політика Росії. Агресія на Тузлу в 2003 році дозволила мобілізувати електорат на імперських настроях.

З виборів у Думу розпочалась агресивна політика Росії

У наближені цих дат варто відслідковувати ставлення росіян до сусідніх країн. І якщо воно піде на різке зниження, то ризики військового вторгнення зростатимуть. Але військове вторгнення – це лише лікування симптомів, а не хвороби системи. Та і після кожного загарбання витрати для бюджету зростають – на утримання окупованих територій. Це розуміють у Кремлі. Але залежність власного соціального забезпечення і агресивної політики своєї держави поки що не дуже розуміють росіяни. Чиї протести, до речі, розпочались саме з реформування пенсійної системи.

Богдан Петренко

Україна — найбідніша країна в Європі, а отже, нам треба терміново щось з цим робити

  • Серпень 7, 2019

Судячи з усього, зрештою ми дійшли до того моменту, коли ринок землі вже “на часі”. І ключове питання — яким він буде.

Чи стане він драйвером зростання і сигналом для іноземних інвесторів чи повторить сумну долю приватизації 90-х, коли була лише імітація і метод “по-українськи”.

Як іноді помічають адепти староукладного життя — воно ж зараз працює, то навіщо його чіпати? Так, працює. Насправді. Аграрії нині в шоколаді, а ще й дотації отримують. Але працює трохи неефективно і несправедливо розподіляє прибуток між учасниками. Воно працює. Але і віз, запряжений конем, теж їде. Але якщо в світі всі вже давно пересіли на електромобілі, пишатися швидкістю свого воза ганебно. Дивно, до речі, що поборниками свого українського Богом даного воза зазвичай є націоналісти, що люто ненавидять комуністів, але відстоюють їхні ідеї, адже до приходу більшовиків в Україні завжди був ринок землі.

До приходу більшовиків в Україні завжди був ринок землі

Отже. Метою реформи має стати підвищення ефективності ринку, а тому й максимальний ефект для економіки. І відновлення справедливості. Як би пафосно це не лунало. Насправді реалізації і тієї й іншої мети сприяє ключовий параметр — максимізація вартості землі.

Чому можна висловлюватися про справедливість? Тому що є величезна несправедливість. Є величезна кількість власників земельних паїв, яким ось уже 20 років не дають на повну використовувати право власності. І не зайвим буде нагадати, що право власності — це священна корова успішних держав сучасного світу. Тим же, хто оперує Конституцією і каже, що земля — це власність народу, рекомендується взяти лопату і добувати народний український газ народним методом. Народ делегує своє право розпоряджатися своєю власністю держави, і держава вже давно розподілила частину сільськогосподарської землі серед власників. Усе. Баста. Сільгосппаї — це приватна власність. І люди повинні мати право нею розпоряджатися.

Сільгосппаї — це приватна власність. І люди повинні мати право нею розпоряджатися

Що ж ми маємо зараз? Власниками паїв на момент введення мораторію були 7 млн осіб. Наразі 1 млн уже померло. Ці люди так і не змогли скористатися своїм правом власності. Причому хтозна, якби вони могли розпоряджатися своєю власністю, можливо, вдалося б врятувати людину, адже актив, землю, можна продати і дозволити собі оплатити лікування, наприклад. Або доходи від оренди були б в рази вищими, забезпечували б зовсім інший спосіб життя, і людина продовжувала жити.

Зараз налічується 6 млн осіб, яких позбавили їх права власності. І з погляду відновлення справедливості зараз ми всі просто зобов’язані зробити так, щоб актив, який є у цих людей, зріс в ціні. І ніщо його зростання не стримувало. Тому що зростання вартості паю — це і зростання вартості оренди. Отримання бодай якоїсь компенсації за 18 років, коли агрохолдинги могли викручувати руки селянам. Тому що зростання вартості паю — це можливість дати навчання дітям, якщо його вирішувати продати. Люди заслужили, щоб їх власність, нарешті, отримала справжню оцінку і справжню вартість. При цьому важливо пам’ятати, що відповідно до соціології продати пай хочуть 5−10% власників. Тому в основному люди почнуть отримувати просто великий дохід від оренди землі, а розпродаж на догоду жодних капіталістів залишається тільки фантазією популістів.

Продати пай хочуть 5−10% власників

Що впливає на вартість землі? Досвід інших країн світу засвідчує, що чим менше обмежень на ринку землі, тим вища вартість землі. Досвід багатий, адже ринку землі зараз немає тільки в шести країнах світу. В Україні, звичайно. А також у Венесуелі, на Кубі, у Північній Кореї, Таджикистані і десь в Африці, здається, в Конго. Загалом пристойна компанія.

Так ось, накопичений в цивілізованому світі досвід засвідчує, що ключовим є наявність або відсутність обмежень на право власності на землю. Тобто, якщо, наприклад, купувати можуть лише фізичні особи та по 100 гектарів на одну людину, то вартість землі буде мінімальною. А якщо купувати може хто завгодно, і фізичні, і юридичні особи будь-якої юрисдикції, то ціна буде максимальною. Для України це означає, що у разі запровадження жорстких обмежень земля буде коштувати так само, як зараз, десь 1000 доларів за гектар. А якщо зробити систему максимально ліберальною, то орієнтиром може стати Польща, де вартість становить майже $10 тис. за гектар. Так би мовити — відчуйте різницю. І спробуйте пояснити власнику землі, власнику паю, що він має отримувати в 10 разів менше, бо коли що, прийдуть китайці і вивезуть весь український чорнозем на Місяць.

Якщо зробити систему максимально ліберальною, то орієнтиром може стати Польща, де вартість становить майже $10 тис. за гектар

Друге питання — питання ефективності. Україна — найбідніша країна в Європі, а отже, нам треба терміново щось з цим робити. Підвищувати той самий ВВП на душу населення, щоб принаймні випередити Молдову і почати наближатися до Польщі. Так ось, найбільший економічний ефект, згідно з розрахунками, знову-таки дає модель, яка передбачає мінімальні обмеження. Коротше кажучи, чим більше обмежень, тим менший приріст ВВП. І якщо реальний ВВП може додати до свого росту кілька відсотків за відсутності обмежень, то в максимально жорсткому сценарії ви майже не побачите ефекту запровадження ринку на цифрах. А як наслідок, і в гаманцях. Тому що абстрактний ВВП завжди має зв’язок з конкретним набором цифр у вашій зарплаті чи пенсії. Якось так історично склалося. І чим більше обмежень на ринку землі, тим менше купюр у вашому гаманці. Тож поясніть тепер самі собі, що ви мусите заробляти менше тільки через те, що коли так станеться, що прийдуть, скажімо, араби й відвезуть до себе в пустелю весь чорнозем разом з українськими рабами.

Чи логічно запроваджувати будь-які обмеження? Так. Але такі, які якраз сприятимуть ринковій конкуренції, що теж впливатиме на зростання вартості активу. Йдеться про неприпустимість виникнення монополій. Тож доречно було б обмежити концентрацію землі в одних руках. Скористатися досвідом реформи банківської системи, де відкривають кінцевих бенефіціарів. В результаті має бути обмежений відсоток сільськогосподарської землі в руках одних власників (і пов’язаних осіб). На рівні ОТГ, на рівні області і на рівні країни. Монополії — це зло. Це важливо пам’ятати.

Сергій Фурса

Правда, крім залишків радянських зразків озброєння Кремль нічого протиставити не зможе

  • Серпень 5, 2019

Після припинення 2 серпня Договору про ліквідацію ракет малої та середньої дальності можливий початок нової гонки озброєнь. США розроблятимуть зброю нового покоління. Це будуть гіперзвукові ракети на повітряних носіях, морських кораблях і підводних човнах.

Американці припускають, що це буде не ядерна, а дуже високоточна зброя, яка зможе вражати підземні укриття, бункери – загалом, точкові цілі. Прийняття таких ракет на озброєння планують в 2022-2023 роках. Вони можуть бути готові до розгортання в Європі, теоретично – і в Україні. Тоді час підльоту до Москви взагалі складе не більше 2-3 хвилин.

США розроблятимуть зброю нового покоління. Це буде не ядерна, а дуже високоточна зброя, яка зможе вражати підземні укриття, бункери

Політична ситуація може скластися така ж, як була в 1983 році – під час так званої “європейської ракетної кризи”. У 1970 роки СРСР почав масово розгортати ракети “Піонер”. У відповідь НАТО прийняло рішення розгорнути в Європі крилаті ракети “Томагавк” наземного базування і балістичні ракети Pershing II. Вони були оснащені боєголовкою з самонаведенням і високою точністю влучення. У “Піонера” відхилення було 200-250 м, у Pershing II – 10-20 м.

Радянське політбюро так перелякалося, що ледь не розвернуло превентивну війну під час навчань НАТО в 1983 році. Вони вважали, що навчання – це прикриття для раптового “потужного удару”. Мовляв, війна почнеться зі знищення радянських військово-політичних лідерів. А потім в Кремлі змінилося керівництво, і там пішли на перший Договір РМСД, так званий “нульовий варіант”. Потім були інші угоди. Зараз більшість з цих договорів ліквідовані. Це логічно. У той час вони означали, що протистояння – найперше, у Європі – закінчилося. Зараз ситуація зовсім інша. Холодна війна тоді закінчилася – нині почалася нова. Це завжди так – суверенна держава може вийти з будь-якого договору, якщо вважає, що він їй заважає.

Після грузинської революції, першого Майдану російський генштаб запевнив Путіна, що війна неминуча

НАТО звинуватило Росію в припиненні Договору РМСД. Ймовірно, вони мають рацію. Порушення контролю над ядерним і неядерним озброєнням почалося після мюнхенської промови Володимира Путіна в лютому 2007 року. До того була атмосфера якщо не союзу, то близького партнерства із Заходом. Після грузинської революції, першого Майдану російський генштаб запевнив Путіна, що війна неминуча. Мовляв, Захід готує напад і прагне вбити його особисто – це їхня основна мета. Мовляв, для цього будуються бази, розгортаються сили. Росія може і зараз розв’язати превентивну війну – все можливо. Це буде війна у всіх середовищах.

Останньою краплею до початку війни може стати якийсь інцидент на кшталт того, що був недавно в Японському морі (літак військово-космічних сил Росії двічі порушив повітряний простір Південної Кореї в районі Японського моря: у відповідь були підняті винищувачі). По російському літаку відкрили вогонь. І це могло перерости в локальну, а потім і регіональну війну.

Зараз Pershing II, які на кілька десятиліть випередили свій час, ліквідовані, і російський генштаб почне радісно розгортати свої ракети. У Росії багато нестратегічної ядерної зброї – від 2,5 тис. до 8,5 тис. Піднімуть деякі радянські напрацювання – “вундерваффе”, які залишилися від рейганівських “зоряних воєн”. Якщо у Заходу з’являться нові крилаті надшвидкісні ракети з часом підльоту у кілька хвилин до Москви, можуть знову піти на якісь переговори.

Росія випробовує електронні системи придушення, лазери для засліплення ворожих супутників, системи, які будуть їх збивати. Бо американські військово-повітряні сили зав’язані на супутниках

Росія тестує і розгортає космічне озброєння. Не тільки робить, але й випробовує електронні системи придушення, лазери для засліплення ворожих супутників, системи, які будуть їх збивати. Бо американські військово-повітряні сили зав’язані на супутниках. Їх безпілотники, які воюють в Афганістані, Сирії, управляються з іншого материка. Десь в США сидять до сотні експертів – аналізують дані, які отримує дрон. Вони вирішують, треба наносити удар чи ні. Екіпаж відпрацював і йде до сім’ї або пиво пити – заступає інший екіпаж, а безпілотник літає. На місці, куди він повертається за новим пальним і ракетами, його обслуговують всього 3-4 людини. Тому, якщо зруйнувати супутникову систему зв’язку США, у них все розвалиться.

Цілком очевидно, що і Китай, і Росія хочуть отримати таку можливість – це функціональна слабкість, якою гріх не скористатися. Вивести супутники з ладу ефективніше, ніж намагатися їх збити – деякі літають занадто високо.

Коли росіяни побудують ракету “Сармат”, буде можливим розміщення ядерної зброї в космосі. Ракета може вийти на орбіту, якийсь час там крутитися, а потім сходити з орбіти. Путін говорив, що ракета зможе змінювати напрямок, вдарити не тільки з півночі, а й з півдня, заходу і сходу. США доведеться розтягувати свої системи ППО. Це буде орбітальна ракета на основі Р-36, яку робили в Дніпродзержинську на БК “Південний”.

Україна зараз може робити свої ракети малої і середньої дальності. Фахівці є

Україна зараз може почати робити свої ракети малої і середньої дальності. Фахівці є. Можна створити свою оперативно-тактичну двоступеневу ракету, яка зможе пролетіти 3-4 тис. км. Не знаю, до чого це призведе, але в Москві сказали, що вони не допустять української ракетної загрози. Поки в Україні є тільки “Точки У”.

У Росії ж немає можливості розробляти нову зброю – ні технічної, ні інтелектуальної. Навіть безпілотники робити досі не навчилися. Іловайськ – це результат ефективної роботи безпілотників “Форпост”, але не російських, а створених по ізраїльській ліцензії. Безпілотником управляють на місці. У повітря його піднімає ретранслятор, який керує групою декількох безпілотників. Ніяких супутників – все дуже локально.

Розповів військовий оглядач Павло Фельгенгауер

Артем Мілевський – приклад нереалізації футбольної кар’єри

  • Серпень 3, 2019

Я мав можливість спостерігати за тим, як Артем Мілевський робив свої перші кроки в професійному футболі. Тоді працював в другій лізі з ірпінським “Нафкомом”, а динамівська молодь набиралася досвіду в “Борисфені”, Бориспіль. Тому тема Мілевського мені особливо близька.

Вже тоді, маючи 16-17 років, Артем вирізнявся на полі. Мав хороше футбольне мислення, не боявся брати ініціативу на себе, але було видно, що він має проблеми зі швидкісними якостями. Відчувалося, що хлопець не завжди дотримувався футбольного режиму.

Можу припустити, що саме ці обставини не дали Мілевському можливості розкрити всі свої таланти. Так вийшло, що окрім “Динамо”, Артем ніде, за великим рахунком, не грав. Пробував сили в різних чемпіонатах, але нічого в нього не вийшло.Від природи Мілевський не мав особливих фізичних можливостей. Крім того, проблеми з режимом, спричинили те, що на високому рівні він протримався зовсім недовго. Без швидкості проявити себе важко, не тільки в Україні, але і в інших європейських чемпіонатах. Тому залишається грати в Білорусі, де рівень чемпіонату відверто слабкий.

Від природи Мілевський не мав особливих фізичних можливостей

До іноземців завжди вимоги більші. Тільки в Україні і ще декількох країнах можуть за легіонерами бігати та багато їм дозволяти. В Європі легіонер повинен вигравати конкуренцію, бути сильнішим за місцевого гравця. Якщо цього не буде – його відразу відправлять назад, місце в складі займе місцевий футболіст. У цьому також проблема Мілевського: він не був готовий до серйозних викликів.

Артем вважав, що він – “зірка”. Але в кожному клубі потрібно доводити все з самого початку. За одне ім’я можуть ставити до складу тільки 2-3 матчі, а потім вже потрібно показувати гру.

Останнє його інтерв’ю стало резонансним. Можливо, і добре, що він розговорився, почав підтверджувати те, про що раніше тільки здогадувалися та говорили на рівні пліток. Можливо, Артем до кінця не розуміє ситуації, але він зробив благородну справу для молодих гравців. Розповів як не потрібно поводитися, щоб не згубити власну кар’єру, отримувати величезні гроші, але потім залишитися ні з чим. Молоді гравці мають зробити висновки, як ставитися до власних заробітків. Розуміти, що футбольна кар’єра не така довга. А головне – уважніше ставитися до власного оточення. Коли Мілевський успішно грав за “Динамо”, мав велику зарплату, біля нього постійно крутилися різні люди, які фактично жили його коштом. Тільки великі гроші закінчилися – друзів, радників не стало. Я розумію, що Артем може бути компанійським хлопцем щедрої душі. Але така ситуація привела його до нинішніх обставин.

Не став би драматизувати ситуацію Мілевського у фінансовому плані. Тисяч п’ять доларів він отримує

Не став би драматизувати ситуацію Мілевського у фінансовому плані. Тисяч п’ять доларів він отримує. Це хороші гроші для 34 років. За них можна комфортно жити в Україні чи Білорусі. Без колишнього розмаху, звичайно. Часто так буває, що молоді хлопці, які рано відриваються від родини, мають проблеми з соціальною адаптацією. Тренери багато що контролюють, але деякі аспекти у вихованні втрачаються. Потім людина не завжди розуміє, що робити з величезними грошима, які на неї “впали” у 20 років.

Для Мілевського вже все скінчилося. Ще рік буде грати, а потім про нього остаточно забудуть. Артем – приклад нереалізації футбольної кар’єри.

Олег Федорчук

Національна валюта відійшла від звичної стежки

  • Липень 31, 2019

Курс гривня/долар пробив 25, як на міжбанківському ринку, так і у валютних міняйл, викликавши легку паніку в звиклих панікувати з іншого приводу українців. Дехто згадав молодість і курс по 8, хтось досвідченіший — курс по 4,6, а декотрі і 1 вересня 1996 року. Щоправда, є й ті, хто легко згадає, як нещодавно купував долар по 27 або 28, а дехто навіть намагається стерти з пам’яті той момент, коли робили це по 37.

Ситуація дійсно вже стала дещо аномальною. Якщо попередні рухливі стрибки гривні були недалекі від традиційних сезонних трендів, то зараз національна валюта відійшла від звичної стежки. Причина та сама — експансія іноземців на внутрішній ринок облігацій. Цього тижня, у вівторок, відбувся черговий аукціон, на якому Мінфін залучив майже 17 млрд грн. Левова частка коштів припала на довгі облігації. П’ятирічні ОВДП були продані на суму понад 10 млрд грн, дворічні — на 5,3 млрд грн. Саме на такі облігації припадає попит з боку іноземців. Зрештою іноземці купили паперів більш ніж на 500 млн доларів, які логічно викликали дисбаланс на валютному ринку. Загальний портфель нерезидентів вже сягнув 3,5 млрд доларів.

Іноземці купили паперів більш ніж на 500 млн доларів, які логічно викликали дисбаланс на валютному ринку

Коли ми з’ясували, хто винен, настав час замислитися, “що робити?”. І це не прозаїчне питання, адже таке зміцнення гривні вже негативно впливає на українську економіку, а головне — не відображає її температури. Зміцнення не є результатом структурних змін в економіці, коли ми стали більше експортувати і менше імпортувати, або коли істотно змінився інвестиційний клімат, що залучило безліч прямих інвестицій. Це результат ситуативного заходу портфельних інвесторів, який так чи інакше має локальну природу і не є стійким трендом. Рано чи пізно це закінчиться, гривні доведеться повертатися до звичного стану, і тоді ми знову можемо побачити стресові рухи гривні.

Скільки ще це може тривати? З одного боку, в світі дуже багато грошей. І ці гроші шукають прибутковість. Декілька років тому подібна ситуація була в Єгипті, і в країну надійшло 18 млрд доларів. З іншого боку, питання в тому, скільки таких грошей може прийняти Україна. В рамках співпраці з МВФ ми логічно обмежуємо дефіцит бюджету і зменшуємо державний борг, а отже, цифри “а-ля Єгипет” нам просто не потрібні. Не влізе стільки грошей. Можемо луснути.

Цифри “а-ля Єгипет” нам просто не потрібні. Не влізе стільки грошей. Можемо луснути

Отже, не можна говорити про те, що давайте брати гроші цих інвесторів замість МВФ. З однієї простої причини: не буде МВФ — не буде і цих інвесторів. В Єгипет вони надійшли теж під наявність програми МВФ. Просто наявність МВФ дає впевненість портфельним інвесторам в тому, що країна проводить адекватну економічну політику, а отже, ризики обмежені.

Скільки ще таких гарячих грошей може прийняти Україна? З огляду на встановлене обмеження щодо залучення боргу на 2019 рік, а також потреби в рефінансуванні, уряд може до кінця року максимально залучити за гривневими ОВДП до 3 млрд доларів. Навряд чи, звичайно, всі ці папери куплять нерезиденти, але саме ця цифра є межею. Тобто, враховуючи і локальні банки, цілком реально проковтнути 1−2 млрд доларів зовнішніх грошей до кінця року. А така сума може посунути курс ще більше. Принаймні на поточному тижні ми побачили, що 500 млн доларів від іноземців змусили просунути курс гривні на 50 копійок.

Нацбанк проводить політику гнучкого курсу і тільки згладжує коливання

Що можна робити? Нацбанк проводить політику гнучкого курсу і тільки згладжує коливання. Зараз регулятор викуповує надлишок доларів, збільшуючи резерви рекордними темпами, іноді скуповуючи з ринку по кілька сотень мільйонів доларів на день. Але не заважає руху курсу. Це стратегія, НБУ їй неухильно слідує, і це викликає повагу.

З іншого боку, стратегія покликана не заважати економічно обґрунтованій зміні курсу, тобто не спотворювати температуру економіки. Проте, як ми бачимо, такий візит іноземців сам по собі вже є спотворенням цієї самої температури. І щоб не спотворювати її ще більше, Нацбанку можна було б постати на певному рівні мов стіна і викуповувати за ним всі зайві долари. До речі, так вчинив Центральний банк в Єгипті під час нещодавньої експансії іноземців.

Що може робити Мінфін? Більш агресивно знижувати ставки на аукціоні, зменшуючи вартість запозичень для держави. Тим більше, НБУ не заперечував, що в разі активності іноземців можна агресивніше знижувати свою облікову ставку. Тепер, коли проблема запозичень в 2019 році вже не є актуальною, в уряду розв’язані руки. Хоча, звичайно, Мінфін може пригадати, що в 2020 році нас чекає ще один пік погашень зовнішніх боргів.

Що погано для економіки, завжди погано закінчується і для пересічних людей

Певна річ, у зміцненні гривні є свої переваги. Політикам приємно, для людей дешевший імпорт та путівки до Туреччини. Але це в короткостроковій перспективі. А в довгостроковій може бути ще один шок, коли іноземці закінчать купувати. Та й за період надмірно сильної гривні в країну надійде ще більше імпорту, експортери отримають удар під дих, і після того, як гаряча пора мине, удар відчують усі. А що погано для економіки, завжди погано закінчується і для пересічних людей.

Сергій Фурса

Нова влада планує довершити найтяжчий злочин старої

  • Липень 29, 2019

Ще не віриться, але проти фактів не попреш. Обіцяли народовладдя, а будуть донищувати його. 27 липня керівник штабу партії “Слуга народу” Корнієнко публічно заявив, що команда президента Зеленського продовжить головну “реформу” попередників – “реформу децентралізації”.

В тому числі організує у Верховній Раді понад 300 голосів на підтримку законопроекту президента Порошенка чотирирічної давнини про внесення змін до Конституції “в частині децентралізації влади”.

Це переказ заяви Корнієнка – без епітетів, без матюків.

Тепер назвемо почуте тим, чим воно є: нова влада планує продовжити і довершити найтяжчий злочин старої влади.

Більше того, ще й приховати скоєні нею тяжкі злочини.

Ні більше, ні менше.

Тому що так звана реформа так званого місцевого самоврядування, вона ж “децентралізація”, вона ж ” добровільне об’єднання територіальних громад”, вона ж “реформа адміністративно-територіального устрою”, здійснювана в Україні з весни 2014 року всупереч Конституції й законів України у насильницький спосіб нічим іншим, ніж сукупністю тяжких і особливо тяжких злочинів її провідників, не є.
Так звана реформа так званого місцевого самоврядування, вона ж “децентралізація”, здійснювана в Україні з весни 2014 року всупереч Конституції й законів України у насильницький спосіб нічим іншим, ніж сукупністю тяжких і особливо тяжких злочинів її провідників, не є
Злочинів проти українського народу і української державності, співставних з умисним винищенням селянства, примусовою колективізацією, укрупненнями, реквізиціями і депортаціями.

Аргументація вищезазначеного займає чимало місця і наводиться у моєму Повідомленні про кримінальні правопорушення, вчинені “реформаторами” у 2014-2019 роках, яке на днях буде зареєстровано.

Тому тут – тільки головне.
Децентралізація влади – це повернення владних повноважень, в тому числі з бюджетних надходжень, від центральних і регіональних органів влади місцевим органам влади.
І нічого більше – крапка!

Децентралізація влади – це повернення владних повноважень, в тому числі з бюджетних надходжень, від центральних і регіональних органів влади місцевим органам влади

Підкреслюю – повернення. Бо у 1990-2000-х вони, ці повноваження й бюджетні надходження, були у місцевих органів влади відібрані й централізовані, загарбані узурпаторами влади/розкрадачами коштів державних бюджетів та усіх інших активів народної власності.

Саме з обезправлення місцевих органів державної влади – сільрад, міськрад, селищних Рад – обізваних у Конституції-1996 спеціально, з прицілом на обезправлення, побутовою чи то літературною назвою “органи місцевого самоврядування”, і “перекачкою” бюджетних ресурсів “знизу наверх” почався шалений ріст корупції – бо всі повноваження і ресурси опинилися в руках “вищестоящих”. З цього ж моменту почався занепад сіл, селищ і міст – бо вони залишилися голі й босі.

Їх відродження могло б початися у 2014 році, негайно, якби тільки “партії Майдану” виконали обіцянки і повернули їм украдені у них повноваження.

Отут увага: їм усім!

Усім існуючим станом на весну 2014 року сільрадам (читай – сільським громадам), міськрадам малих міст, так званих міст районного значення (читай – міським громадам), селищним радам (читай – громадам селищ і селищ міського типу).

Усім без винятку, одночасно, і в об’ємі не меншому, ніж були на той час у великих міст – так званих міст обласного значення.

Це можна було зробити не просто легко – елементарно:

– урівняти всі існуючі сільради, міськради малих міст, селищні ради в бюджетних повноваженнях з так званими містами обласного значення – тобто припинити бюджетну дискримінацію;
Урівняти всі існуючі сільради, міськради малих міст, селищні ради в бюджетних повноваженнях з так званими містами обласного значення – тобто припинити бюджетну дискримінацію
– передати місцевим Радам повноваження Держгеокадастру, обласних і районних державних адміністрацій із розпорядження землями й іншими природними ресурсами;

– відновити юрисдикцію сільрад на всій їх території.

І все.

Одним простим законом, одним розчерком пера.

І не треба нікого примусово “об’єднувати”, не треба знищувати в селах школи, пошти, ФАПи і все інше необхідне людям.

І пішло б відродження життя по всій знедоленій країні!

Але лідери “партій Майдану” не прагнули цього і не збиралися цього робити. Бо коли ще палав Майдан, вони вже знали, що будуть працювати не в народних інтересах, а проти них. Зокрема вже тоді вони готували і вже 1 квітня 2014 року (!), з подачі Гройсмана, затвердили постановою уряду шахрайську “Концепцію реформи місцевого самоврядування”. Що передбачає не реальну децентралізацію повноважень, а навпаки, подальшу централізацію влади із знищенням тисяч місцевих органів влади – перш за все сільрад – та всієї сільської інфраструктури. Із грубим порушенням усіх без винятку конституційних прав селян – з правом на життя включно. Із знищенням суверенітету, демократії, територіальної цілісності, соборності країни.
І не треба нікого примусово “об’єднувати”, не треба знищувати в селах школи, пошти, ФАПи і все інше необхідне людям
Злочинці прекрасно усвідомлювали, що йдуть на тяжкі антинародні злочини. Вони знали, що ніякого “добровільного об’єднання громад”, якщо проводити його у відповідності до конституційних прав громадян і вимог чинного на той час закону “Про місцеве самоврядування в Україні”, не буде – бо люди на нього не підуть як на непотрібне і смертельно шкідливе для них.

Тому вони вчинили умисні злочинні дії із позбавлення громадян права на місцевий референдум. В лютому 2015 року хитропідлим і всуціль антиконституційним законом “Про добровільне об’єднання територіальних громад” вони прибрали із статті 6 закону “Про місцеве самоврядування в Україні” частину третю, яка передбачала можливість добровільного об’єднання громад виключно у відповідності до результатів місцевого референдуму.

Тобто, грубо порушили імперативні приписи частин 2,3 статті 22 Конституції України і стали “добровільно”, під шаленим адміністративним тиском, “об’єднувати громади”!

З тих пір пішло-поїхало.

Для маскування антидержавної діяльності можновладні злочинці задіяли цілий арсенал засобів обману – відверту брехню, демагогію, красиву термінологію, масову дезінформацію суспільства через недолугу журналістику і підконтрольні ЗМІ (які насправді давно треба називати ЗМД – засобами масової ДЕЗінформації), і нарешті “важку артилерію” – західних політиків і тисячі безмозглих “грантоїдів”. Масштабне знищення демократії, руйнація українського села, шматування України на феодальні вотчини пішло під ці ієрихонські фанфари. Якби при владі залишився Порошенко, українська державність за пару років була б донищена.

Питання до команди Зеленського: і все оце ви збираєтеся продовжувати?
Ви що-геть дурні?
Чи теж є слугами ворогів України, а не “слугами народу”?

Аркадій Корнацький

Доходи Газпрому за підсумками І півріччя впали на 40%

  • Липень 16, 2019

“Российский газ впервые в истории проиграл конкуренцию СПГ: в январе 2019 турецкие операторы приобрели у Газпрома 1,837 млрд кубометров, а в сжиженном виде — 2,34 млрд кубометров, а феврале — 1,214 млрд кубометров против 1,693 млрд”. З повідомлень російських ЗМІ.

Взагалі доходи Газпрому за підсумками І півріччя впали на 40%. Газпромівським прибиральницям не вистачає на нові сумочки з європейських бутіків!

Як тут не згадати класика радянсько-російської бюрократії і батька Газпрому Віктора Черномирдіна: “Никогда такого не было и вот снова!”

А тепер екстраполюйте цю інформацію на візити бойких медведчекістів до Росії. Це не вони за власною ініціативою їздять до Москви з “миротворчими” пропозиціями, а їх – перевірених “хлопчиків за викликом” – Кремль підганяє щодо формування нової схеми РосУкрЕнерго-2 та підписання контракту на постачання газу в Україну! Коли в Європу більше газу увіпхнути не вдається, то відразу згадують про Україну часів Хапуги Межигірського. Аякже! Тоді на піку нафтових цін бойківські закупки газу Нафтогазом щорічно приносили Газпрому $12-14 млрд. Це з наших з вами кишень.

Ось уже четвертий рік Газпром отримує нуль з України. Тому Кремль вирішив знову розіграти газове разводілово. Одна вежа Кремля працює з бойкими “хлопчиками за викликом”, інша – з бєніними зебілами з ОПУ. Технологія відпрацьована з 2008 року на розводі Юлі та Ющенка. Зараз вона дещо удосконалилась медіа-технологією “нада пагаваріть” для перемикання уваги. Також, тоді надавали перевагу дівчинці за викликом, а зараз Кремль, перебуваючи в модерновому тренді, надає перевагу хлопчикам, яких організував кум.
Одна вежа Кремля працює з бойкими “хлопчиками за викликом”, інша – з бєніними зебілами з ОПУ
Масштаб, звісно, не той. 12-14 ярдів з українського ринку вже не візьмеш, максимум – зо три. Але на безриб’ї і рак – риба. А якщо повернутись на ринок, то швидко можна примусити його зростати, збільшуючи обсяги поставок “дешевого газу”… Головне – створити нехитрий механізм зацікавленості зебільних функціонерів, нових голодних.

Тому, дії Нафтогазу по максимізації запасів у ПСГ є абсолютно правильними. Нам потрібно пройти зиму без газпромівського газу. А далі вони самі прийдуть і запропонують. Головне зараз – вправити мізки Зебілам, показати їм коли развод перейде в кидок лоха.

До речі. У компанії №1 під назвою “Роснефть” фінансове становище ще гірше, ніж у компанії №2, тобто, Газпрому. Не повірите, але історія з брудною нафтою продовжується і експорт нафти та доходи від нього падають.

От тому їм “нада пагаваріть” приспічило. А нам не нада!

Михайло Гончар