Україні потрібні трудові мігранти з-за кордону

  • Січень 18, 2019

Двигун модернізації
Показник сили нації та держави – це її здатність до модернізації, розвитку бізнесу та створення сприятливого інвестиційного клімату, сказав в інтерв’ю історик Ярослав Грицак. Це має бути завданням номер один для уряду України у найближчі роки. Без модернізації неможливо забезпечити економічне зростання високими темпами. А отже і піднімати зарплати працюючим українцям до того рівня, щоб загальмувати темпи трудової міграції.
Ці процеси взаємопов’язані. Якщо говоримо про залучення інвестицій та створення нових робочих місць, які призведуть до зростання ВВП та збільшення об’єму вітчизняної економіки, нам будуть потрібні і робочі руки.
Наші сусіди з країн Східної Європи за останні 25 років переживали схожі з нашими міграційні процеси. Після падіння комуністичного режиму з Польщі емігрували 2,5 млн осіб, з Румунії – 3,5 млн, а населення Литви впало з 3,5 до 2,9 млн осіб і продовжує скорочуватися. У 2011 році 2,1 млн болгар жили в еміграції. Це неймовірно багато для країни з населенням понад 7 млн осіб.
Після падіння комуністичного режиму з Польщі емігрували 2,5 млн осіб, з Румунії – 3,5 млн, а населення Литви впало з 3,5 до 2,9 млн осіб і продовжує скорочуватися
У Болгарії, Румунії, Литві відтік населення відбувався природнім шляхом. А не внаслідок війни, економічної кризи чи невизначеності еліт щодо вектору розвитку країни – на Захід чи на Схід. Достатньо було великого розриву між рівнем добробуту країн Західної Європи та колишнього Варшавського блоку аби люди масово почали їхати на захід шукати нового заможного життя. Отже, міграційні процеси, які зараз переживає Україна, були обумовлені саме відкритістю кордонів, а всі інші фактори – війна, економічна криза, невизначене майбутнє, тільки додали інтенсивності процесу.
Міграція у наших сусідів почалася раніше і вони замислились над тим, як забезпечити зростання економіки в умовах низької народжуваності та відтоку громадян за кордон. Вихід знайшли тільки один – залучення трудових мігрантів з інших країн. У деяких з вищезгаданих держав цей процес розпочався, але проходить інколи боляче. Влада боїться, що місцеві народи та етноси можуть через деякий час припинити своє існування. Стурбованість “етнічним вимиранням” властива всім невеликим націям Східної Європи.
Як забезпечити зростання економіки в умовах низької народжуваності та відтоку громадян за кордон? Вихід знайшли тільки один – залучення трудових мігрантів з інших країн
А чи є українці невеликою нацією? З населенням близько 40 млн осіб, серед яких 78% вважають себе українцями, ми є одними з найбільших народів Європи. Щоб перестали існувати як народ під впливом мігрантів, останніх потрібно завозити на нашу землю десятками мільйонів.
Для коректного порівняння візьмемо приклад Польщі, яка донедавна була суто моноетнічною країною. З 38 млн населення 97% були поляками. Але Польща теж стала жертвою демографічної кризи, як і всі інші європейські країни. Там підійшли до проблеми суто прагматично і запропонували надати привілейовані умови для трудових мігрантів з країн, які близькі до Польщі в культурному та релігійному сенсі. Таких нарахували шість – Росія, Україна, Білорусь, Молдова, Вірменія та Грузія.
Громадяни цих країн з 2006 року мають в Польщі режим полегшеного працевлаштування. Але через 12 років дії нового законодавства працівників все одно не вистачає. Уряд країни активно долучився до пошуку трудових резервів в інших країнах, зокрема Філіппінах, В’єтнамі, Непалі, Індії. Польське суспільство в цілому підтримує подібну політику. Більшість поляків не хочуть міняти віртуальну “чистоту раси” на гроші. Тільки за останні чотири роки середня зарплатня у Польщі зросла на 200 євро (з 900 євро у 2014 році до 1100 у 2018-му).
Україні потрібно наслідувати польський приклад та запроваджувати програми із залучення трудових мігрантів з інших країн. Почати з вивчення того, які країни можуть нас цікавити в сенсі довгострокових відносин по залученню робочої сили. Громадяни яких можуть дійсно приїхати до України і працювати тут декілька років.
Потрібно не тільки відкривати країну для трудових мігрантів, але і робити все можливе для повернення українських заробітчан додому
Потрібно продумати застереження від можливості створення національних осередків. Інформувати українців про те, що робить уряд і навіщо. Пояснювати, що покращення добробуту не відбудеться само собою. Коли люди зрозуміють цей зв’язок, то проблема недовіри до чужинців почне зникати.
Потрібно не тільки відкривати країну для трудових мігрантів, але і робити все можливе для повернення українських заробітчан додому. Для цього треба створити максимально сприятливі умови для малого бізнесу. Щоб трудові мігранти мали можливість вкладати зароблені гроші на батьківщині. Реально захистити право власності. Знизити рівень корупції серед місцевої влади та органів безпеки. Тільки комплексні зусилля призведуть до успіху і економіка України почне зростати випереджаючими темпами, а добробут людей підвищуватиметься.

А поки українці, особливо молодь, продовжують мігрувати до інших країн в пошуках роботи та стабільного життя. Багато з них розчарувалися у відсутності змін в Україні, і не проти перетворитися з трудових мігрантів на емігрантів.

Василь Воскобойник

Китай поступово поглине Росію

  • Січень 15, 2019

Прогноз радянських алкоголіків може збутися
Кремль через свій кишеньковий журнал National Interest намагається налякати США союзом між Китаєм і Росією, називаючи його американським кошмаром. Хоча боятися потрібно не американцям, а росіянам.
Посварившись із Заходом, Росія залишилася один на один з КНР. Рівноправного союзу між ними бути не може. Можливе лише поступове поглинання. Занадто нерівні сили “союзників”. Китай перевершує Росію і за чисельністю населення, і за економічною потужністю.
Китай перевершує Росію і за чисельністю населення, і за економічною потужністю
Ці держави зараз нагадують Сполучені Штати і Мексику в 19 столітті. Тоді американці, почавши з мирної колонізації Техасу, зрештою захопили половину мексиканської території. Потужна країна, що бурхливо розвивається, потребує нових ресурсів. Якщо межує з корумпованою державою у стані застою, результатом такого сусідства може бути тільки поступова колонізація слабкого сильним. Це вже відбувається на Далекому Сході.
У радянські часи був популярний анекдот серед алкоголіків.

Вірменське радіо запитують:
– У 1975 році горілка була 3 рублі 62 копійки. У 1981 стала 5 рублів. Скільки буде коштувати у 2000 році?
Вірменське радіо відповідає:
– 10 юанів!
Прогноз радянських алкоголіків, які знають сувору правду життя, нехай і з запізненням, може збутися.

Ігор Ейдман

Ера професійних політиків добігає кінця

  • Січень 13, 2019

На зміну цим мракобісам приходять звичайні люди
Намагаюся не писати про політику, а концентруватися на бізнесі, інноваціях і креативних сферах нашого життя. Мені не все одно, хто буде президентом нашої країни. Але вважаю, що його роль, як і роль інших сучасних політиків, сильно перебільшена.
Звісно, люди завжди прагнуть обрати лідера – того, хто знайде єдино-правильний шлях і поведе за собою маси. Особливо це характерно для інфантильних суспільств, де народ віддає перевагу більше звертати увагу на помилки уряду, ніж на відсутність працюючої лампочки у власному під’їзді. Так простіше. Тим більше наші численні представники влади вже не раз доводили власну некомпетентність і байдужість щодо цілої низки проблем, які є дикими для цивілізованої країни.
Але мене, чесно кажучи, вражає ситуація, що складається навколо українського інституту лідерів. Із року в рік у політику йдуть одні й ті самі люди, котрі багаторазово дискредитували себе за всіма позиціями. За наявності великої кількості розумних і тямущих людей у бізнесі і громадських сферах. Зверніть увагу, наскільки низьким став поріг входу.
Рейтинг Зеленського, що спалахнув з нізвідки – це не тупість народу, а деградація нашого політичного істеблішменту
Рейтинг Зеленського, що спалахнув з нізвідки – це не тупість народу, а деградація нашого політичного істеблішменту. Всього апарату. Ось він – результат. Народ готовий голосувати за телезірку, але тільки не за політичну еліту.
І тут суть не в креативності і амбіціях цього кандидата і його команди, а у вироку наявній цинічній системі, в якій величезна кількість людей настільки втомилася від брехні і бездіяльності, що готова голосувати за кого завгодно. Сам Зеленський, думаю, взагалі не чекав, що все складеться таким чином. Він просто підхопив хвилю.
Ера професійних політиків добігає кінця. Першими це відчувають ті країни, в яких політики дискредитували самі принципи управління державою, використовуючи владу як інструмент для особистого збагачення. На зміну цим мракобісам приходять звичайні люди. Тому я був би дуже радий, якби хто-небудь з представників бізнесу нової ери – той, хто побудував свій проект власними руками і головою, без використання адмінресурсу і олігархів, що стоять за спиною – висунув власну кандидатуру. Думаю, що його багато хто підтримав би. Не хочу називати імен, вони і так у всіх на слуху.
Скоро сучасні технології зметуть усе це олігархічно-бюрократичне сміття

І ще я вірю в технології. Зовсім скоро сучасні технології зметуть усе це олігархічно-бюрократичне сміття. Це безглузде нагромадження нікому не потрібних понять, фундаментом яких є наші надії. І нам з вами стане не так важливо, хто саме є президентом – бо запрацює вся система. А у звільненому просторі раптово стане зовсім непогано, а можливо, і добре. Але однозначно простіше, комфортніше і тепліше. Тому що чесно кажучи, від існуючих кандидатів, причому всіх без винятку, мені особисто віє тільки одним – холодом.

Ілля Кенігштейн

Французька влада наступає на київські граблі

  • Січень 9, 2019

Законів протесту ніхто не відміняв

10 осіб загинули, понад тисячу судових рішень та 3,5 тисячі затриманих. Такий результат двомісячного протистояння у Франції. Рух “жовтих жилетів”, який розпочався з 3% зростання цін на пальне, минулими вихідними призвів до чергової критичної точки – спроби захоплення державного приміщення. 5 січня протестувальники, виламавши двері та вікна, ввірвались у одне з французьких міністерств.
Це було не перше зіткнення. Від початку акція сформувалась з елементами насилля. У перший день протестувальники намагались пробитись в Єлисейський палац. У результаті відбулися і зіткнення з поліцією, і застосування сльозоточивого газу.
Один із законів протесту: насилля або зупиняє протест (люди лякаються), або буде супроводжувати акцію весь період, постійно вимагаючи підвищувати градус протистояння. Показовим стало те, що кількість протестувальників знизилась. Якщо 17 листопад у перший день протесту було заявлено про 120 тис., то минулими вихідними цифри просіли до 25 до 50 тис. осіб.

Насилля або зупиняє протест, або буде супроводжувати акцію весь період, постійно вимагаючи підвищувати градус протистояння

Та зменшення учасників збільшило рівень агресії з обох боків. Прем’єр-міністр заявив про наміри посилити відповідальність за екстремізм під час акцій протесту: заборонити участь у них хуліганів та носіння масок.
І тут починаються паралелі з Революцією гідності. Точніше з реакцією тодішньої влади на протести. Нагадаю, що їх відновлення у січні 2014 року – після традиційних для українців свят – було простимулюване самою владою. А точніше – прийняття парламентом “драконівських законів” 16 січня, які нібито спрямовувались проти екстремізму (до речі, серед них і заборона балаклав). Київські закони спровокували найрадикальніших протестувальників і призвели до початку першої гарячої фази протистояння, яка тривала з 19 по 21 січня. У результаті мобілізація учасників Майдану була не просто відновлена після свят, але переведена на інших – напівмілітарний рівень.
Скажете – Париж не Київ. Так, хоча б тому, що Янукович не йшов на поступки, як це зробив Макрон. “Легітимний” вирішив тиснути. А Макрон спочатку вивів з протестувальників основну, хоча й інертну масу завдяки своїм обіцянкам.

Посилювати відповідальність протестувальників можна виключно тоді, коли сам протест або завершився, або влада впевнена у своїй перемозі

Але в цілому це не змінює законів протесту. Якщо компромісами вивести з натовпу інертну масу, у ньому залишаться лише радикали. Яких з одного боку – нічого не стримує і не обмежує, а з іншого – і не підтримує. Через власну малочисельність вони можуть просто “розсмоктатись”. Та спровокувавши цю радикальну частину, протест не просто відновиться, він перейде в іншу – кривавішу фазу протистояння.

Тому посилювати відповідальність протестувальників можна виключно тоді, коли сам протест або завершився, або влада впевнена у своїй перемозі. А не під час “гри”. Якщо звичайно ваша мета – подолати, а не розпалити насильницьке протистояння.

Богдан Петренко

Уся територія Білорусі – військовий полігон РФ

  • Січень 8, 2019

Міф про незалежність

Головне сьогодні питання – чи втримається білоруська незалежність? Хоч ставки роби – стільки думок.
А чи є незалежність?
Незалежність Білорусі сьогодні – це міф.
Економічну залежність від Росії найкраще характеризують омари, виведені на білоруських картопляних полях, і споживання Білоруссю вуглеводнів, що сильно перевищує будь-які можливі потреби держави і її громадян.
Відсутність конкурентоспроможної економіки навіть не дозволяє виростити за прийнятними цінами улюблений продукт диктатора – бульбу.
Істерики хитренького колгоспника мало схожі на зовнішню політику незалежної держави, швидше, на малопереконливий шантаж господарів.

Істерики хитренького колгоспника мало схожі на зовнішню політику незалежної держави

У Білорусі немає російських військових баз – вся територія держави військовий полігон. Одна назва білоруських спецслужб чітко говорить, хто керує ними з Москви – КДБ.
Білорусь буде вільною, коли позбудеться Лукашенка.
Ну, хоча б – для початку.
Білоруська опозиція сподівається на диво. Ще одне диво здобуття незалежності.
І в Росії є диваки, які розраховують на повернення демократії в результаті конфлікту глави Росгвардії Віктора Золотова та гендеректора “Ростеха” Сергія Чемезова.
А Лукашенко просто намагається зберегти свою безмежну владу. Поки не над усім світом, як його спонсор, а над бідною Білоруссю.
Поки що.

Не для себе ж старається – для позашлюбного наслідного принца Колі. Батьківський інстинкт.

Костянтин Боровий

Порошенко робить Зеленському послугу

  • Січень 2, 2019

Вибори – це не спринт, а марафон

Вкотре переконався, що пропагандистська машина діючого президента – іраціональна. Вона реагує на зовнішні подразники. Як медуза. А не прораховує кроки.
Висунувся Зеленський та ще й так провокативно – і все. Система запущена, лайномети дістали з поличок, професійні жовчогони вилізли з-за столів і почали працювати.
Питання – навіщо?
Настільки масштабно атакуючи Зеленського, весь “інформаційний апарат” президента визнає, що він – це все-таки його конкурент на виборах за вихід у другий тур?
Звісно, рейтинги завжди можна поставити під сумнів, але те, як вся пропагандистська машина перекоючилася з Тимошенко на Зеленського, свідчить для будь-кого, хто має навички аналізу, про наступне:
1. Тимошенко вже не розглядається як ціль номер один, бо, очевидно, ніхто не розраховує обійти її в першому турі;
2. Зеленський розглядається як реальний конкурент за вихід у другий тур.
Тимошенко вже не розглядається як ціль номер один, бо, очевидно, ніхто не розраховує обійти її в першому турі
Хоча атакувати зараз Зеленського – це верх дурні. Логічніше було б дочекатися, коли б він проявив відсутність політичного досвіду, припустився би помилок як кандидат.
Бо зараз нападати на нього – марна справа. За що? Комік не може балотуватися? А хто може? Насіров? Вілкул? Зв’язки з олігархом Коломойським? Мабуть, Рінат Леонідович змахне скупу сльозу і згадає про Ротердам+.
Для команди президента логічніше було б гнути власну лінію, та ігнорувати всіх інших, бо зосереджуватися на всіх підряд – марна справа. А щодо Зеленського – просто чекати політичних помилок від нього та його команди.
Чому когось має хвилювати, хто балотується, якщо ти за нього не збираєшся голосувати?
Але тут суцільний хаос та реагування на виклики. Вони просто банально “купилися” на провокацію.
Ну а для інших кандидатів ситуація взагалі прекрасна. Дбайливо збудована протягом років “ферма” зосереджується на Зеленському, розв’язуючи руки іншим. Він, по суті, виконав вже функцію “вибухового захисту” для інших кандидатів. По суті – це шикарний новорічний подарунок для всіх кандидатів на пост президента.
Не забуваймо, що вибори – це не спринт, а марафон. І виграє не той, хто перший вибіжить, а той, хто перший прибіжить.
Зеленський виконав функцію “вибухового захисту” для інших кандидатів
Ні, серйозно, будувати таку дорогу пропагандистську машину і витрачати її на Зеленського… Таке враження, що хтось трохи “поїхав”.
Особисто мені байдуже, скільки кандидатів буде, і хто це буде. Звісно, я проти того, аби балотувалися сепаратисти і ворожі агенти, але оскільки їх балотуванню ніхто не перешкоджає – ну то і всі інші можуть. Ви ж за всю сотню кандидатів голосувати не будете? Це лише питання вашого сумління – голосувати, чи взагалі цього не робити.

Взагалі, Зеленський – не конкурент Порошенку, бо його електорат не перетинається з електоратом Петра Олексійовича. Взагалі. А от, приміром, з націоналістами – цілком. Якщо врахувати, що зараз Порошенко бере на озброєння націоналістично-консервативний дискурс (мова, армія, віра). Розкручуючи цей дискурс, він опосередковано може давати прискорення і націоналістам. Бо від Кошулинського або Білецького тези про армію звучать, м’яко кажучи, не менш переконливо. Про мову я взагалі мовчу.

Петро Олещук

Росія приречена розвалитися на національні анклави

  • Грудень 29, 2018

Кримінальним режимам рано чи пізно приходить кінець

Свого часу радянські генсеки Хрущов і Брежнєв ставили ціллю для СРСР “наздогнати і перегнати Захід”. Путін і його оточення зрозуміли, що не тільки перегнати, але й наздогнати Захід Росії не вдасться. Тому Путін вирішив побудувати альтернативу Заходу. Цим і можна пояснити глобальні амбіції сучасних кремлівських еліт та початок гібридної війни Москви з Україною та західним світом.
У цьому контексті у путінські стратегічні плани входить розділення Заходу. Наслідком чого в Москві бачать демонтаж НАТО і Європейського Союзу.
Реалізуючи ці плани, Кремль вже добився послаблення єдності Північноатлантичного альянсу шляхом розпалювання в ньому внутрішнього інакомислення. Адже диктатура турецького президента Реджепа Ердогана все більше віддаляє Туреччину від демократичних стандартів НАТО. А авторитарний лідер Угорщини Віктор Орбан, який є стійким прихильником російського диктатора Путіна, зробив свою країну найслабшою ланкою в цьому оборонному союзі.

Кремль вже добився послаблення єдності Північноатлантичного альянсу шляхом розпалювання в ньому внутрішнього інакомислення

Не говорячи вже про те, що Москва активно заохочує європейську залежність від російських джерел енергії. Водночас новий газопровід “Північний потік-2” до Німеччини, в разі його реалізації, стане “газовим Троянським конем” Росії, за допомогою якого Кремль планує посадити Європейський Союз на “газову голку”.
Всі дії Путіна на міжнародній арені свідчать про те, що він послідовно і цілеспрямовано намагається знищити існуючий ліберальний світовий порядок, який діє після закінчення Другої світової війни. Цей порядок, який заснований на системі багатосторонніх домовленостей, альянсів та інституцій було побудовано під керівництвом і фінансуванням США. Америці вдалося профінансувати відбудову зруйнованої війною Західної Європи, що призвело до процвітання економік країн, що до неї входили.
Після заснування НАТО в 1949 році, США і їхні союзники спромоглися надати довгострокові гарантії безпеки не тільки країнам-членам цього Альянсу, а й закласти основу для найбільшого періоду миру та процвітання в історії людства.
Протягом життя декількох поколінь в світі існував глобальний ліберальний порядок, завдяки чому було досягнуто розуміння того, що співпрацювати більш доцільно, ніж конфліктувати. Путін же своїми діяннями прагне все перевернути з ніг на голову і намагається знищити ліберальний “злотий вік”.

У трактуванні Путіна новий світовий порядок дуже схожий на “антипорядок”, де кожна країна перетворюється на “фортецю”, і де домінуватиме право сильного

У його трактуванні новий світовий порядок дуже схожий на “антипорядок”, де кожна країна перетворюється на “фортецю”, і де домінуватиме право сильного. Таким чином, сильніші, як вважають у Кремлі, забезпечуватимуть для себе більше територій, ресурсів і процвітання за рахунок сусідів.
Москва хоче зруйнувати і процес світової глобалізації, не усвідомлюючи того, що такий радикальний ізоляціонізм є повністю відірваний від сучасних економічних реалій. Не говорячи вже про те, що без глобальної торгівельної мережі, всі існуючі національні економіки приречені на руйнування. А багато країн взагалі не зможуть прогодувати своє населення без надходження імпортних харчів, оскільки в такому разі ціна на майже всі продукти фантастично злетить вгору.
Якщо говорити про путінський “антипорядок”, то поки що йому вдається насадити його в Російській Федерації. Постійний негативний відбір в елітах РФ призвів до системної деградації на всіх рівнях. Антиселекція і деградація всієї системи влади в Росії веде до повної деградації у всіх сферах і розкладання інституцій управляння.
Ці негативні процеси стають незворотними, оскільки в Москві намертво тримаються за примарне минуле часів СРСР, і не бажають рухатися до сучасності і майбутнього. Але майбутнього не можуть мати ті, коло влаштовує бандитський совковий варіант псевдокапіталізму і засилля олігархії.

У Москві намертво тримаються за примарне минуле часів СРСР, і не бажають рухатися до сучасності і майбутнього

Цей путінський клептократичний режим, заснований на корупції і кумівстві, дуже не любить коли корупція стає предметом публічного обговорення і гласності.
Недоучки, котрі волею долі отримали контроль над Росією, не знають того, що коли прагнеш абсолютної влади, застосовуючи незаконні і жорстокі способи, завжди отримуєш криваву революцію і власну загибель. Проте їм невідомі уроки зарубіжних і російських революцій, вони бояться тільки “помаранчевих”, яким, як їм здається, легко запобігти. На жаль, російський цар Микола ІІ і король Франції Людовік ХVІ їм не стали прикладами таких катастроф. Бо вони двієчники в гуманітарних науках.
Та й у великій політиці поводяться, як повні профани. Які своїми недолугими діями наближають неминучий крах свого режиму і провокують катастрофічні катаклізми у Росії.
Іншого і бути не могло, оскільки не дуже далекий Путін свідомо оточив себе людьми, які явно ще менш розвинені, ніж він сам. А це рано чи пізно мало принести свої негативні плоди. Ще й віковий фактор дає про себе знати. Старіє довічний президент, а його основна кваліфікація потихеньку стирається, позаяк він вже давно не проходив перепідготовки за своїм основним кегебістським фахом.
Путінський режим поділив суспільство на панів і холопів. І сьогоднішні пани – це кар’єристи партійці, колишні комсомольські бонзи, вищі чини в КГБ, і соціально їм близькі бандити і кримінальні елементи.
Нинішня Росія стала кастовою державою, в якій тюремні порядки перенесені на політичну структуру суспільства.
Кримінальним режимам рано чи пізно приходить кінець, при чому дуже поганий. А кремлівський режим не тільки є мафіозним, а ще і бандитським. Де все вирішується за поняттями і тільки однією персоною беззмінним Путіним. Усі інші тільки виконують його накази.

Коли в ролі глави держави виступає злодій, вбивця, брехун і міжнародний злочинець, то фінальний результат буде цілком закономірним

Проте, коли в ролі глави держави виступає злодій, вбивця, брехун і міжнародний злочинець, то фінальний результат буде цілком закономірним.
А враховуючи той факт, що Російська Федерація є правонаступницею СРСР, який є по суті сином Російської імперії, а Російська імперія, в свою чергу, породженням Золотої Орди, то Росія приречена вальсувати на тих же самих граблях, поки не відбудеться її остаточний розвал на національні анклави.
Тому замість омріяної альтернативи західній цивілізації Путін привів Росію до катастрофи. І ця катастрофа стане неминучою, якщо в Російській Федерації не знайдуться здорові сили, котрі будуть спроможні зупинити стрімку деградацію своєї держави, яка сьогодні опинилася фактично на краю прірви.

Віктор Каспрук

Росіяни будують храм війни для нової державної релігії

  • Грудень 26, 2018

Від християнства залишається тільки назва

У Москві будують якесь монструозне капище під назвою “Головний храм збройних сил Росії”. Його сходи віділлють з трофейної техніки вермахту.
Це чергове наочне свідчення того, що в Росії формується нова синкретична державна релігія. Від християнства (православ’я) в ній залишається тільки назва, деякі свята та обряди. Загалом це войовнича племінна релігія, що включає традиційні для язичництва культи: військових перемог, легендарних племінних, вождів, полеглих на війні предків і т.д. Головне свято в ній не Різдво чи Великдень, а день Перемоги. Найважливіший колективний обряд – поклоніння предкам-воїнам під час ходи “Безсмертного полку”.

Поховання решток німецьких танків – символічне жертвоприношення ворожої зброї на честь богів війни

Тепер у новій релігії буде і свій головний храм, тобто центральне капище. Поховання решток німецьких танків у його сходах – символічне жертвоприношення ворожої зброї на честь богів війни. Якби новим язичникам дали волю, вони б наступним кроком, за прикладом ацтеків, влаштували в храмі війни жертвопринесення полонених, яких уже чимало захоплено.

Ігор Ейдман

Українці, не узагальнюйте: “винна влада”. Завжди є конкретний винуватець

  • Грудень 21, 2018

Без відповідального виборця не може бути відповідальних політиків

Більш за все критиці громадськості піддається влада загалом. Так, наче влада – це щось окреме від суспільства, норм і правил, які громадськість толерує. Наприклад, багатозначне “всі вони однакові – прийшли до влади, щоби красти” – це ж не тільки прояв ненависті. Це і дозвіл, констатація реальності з якою громадяни згодні.
Найбільшою недовірою, згідно опитуванням, обдарована Верховна Рада. От так от. Знову загалом. Не партії, не групи, не крила, а вся інституція. І громадянам байдуже, що половина з народних обранців є тими самими “міцними господарниками”, яких вони обирають за гречку, чи премію на містоутворюючому підприємстві.
Декларуючи прагнення жити у вільному демократичному суспільстві, українці досі користуються радянською системою координат
Парадокс полягає в тому, що декларуючи прагнення жити у вільному демократичному суспільстві, українці досі користуються радянською системою координат. З її колективною відповідальністю, сприянням самонавіяної бідності, як ознаки належності людини до привілейованого класу отримувачів жебрацьких благ, зневагою до особистостей та невірою у принциповість позиції, яку людина відстоює публічно.
Хочете дізнатися, коли Україна подолає цивілізаційну кризу та остаточно вирветься з постколоніальної ери? Коли громадянин навчиться нести відповідальність за тих, кого обирає. А також звикне задавати предметні питання конкретним винуватцям. Коли, як в Сполучених Штатах, українські виборці будуть говорити: “Це питання, цей законопроект, висунутий такими то депутатами, підтриманий такою то партією, провалили такі то партії, депутати, органи влади. І робитимуть з цього електоральні висновки.

Без відповідального громадянина та виборця не може бути відповідальних політиків та вільних демократичних виборів. Доведено мажоритаркою в Україні.

Лариса Волошина

Є загроза, що після виборів потрапимо у глибоке піке в стилі Венесуели

  • Грудень 19, 2018

Вперше за багато років МВФ нічого не вказав про боротьбу з корупцією
Фінансова інтрига про стабільність економіки та курсу гривні завершилася для України вдало. Міжнародний валютний фонд надав нам кошти до кінця поточного року.
На це відразу відреагував фінансовий ринок – курс долара поповз вниз. Ще вчора він був 28,05, а сьогодні 27,95.
Водночас фінансові аналітики побачили перспективи валютної стабільності та економічного зростання на 2019-й.
Однак $1,4 млрд, що наступного тижня надійдуть у золотовалютні резерви Нацбанку, нам не вистачить, щоб вирішити всі фінансові проблеми країни. Загальний борг України – $72 млрд, з яких — понад $12 млрд маємо виплатити наступного року. Фактично МВФ дав нам гроші, щоб ми стабільно розпочали наступний фінансовий рік. Першим траншем будемо розраховуватися за кредити, які набрали попередні уряди.
Загальний борг України – $72 млрд, з яких — понад $12 млрд маємо виплатити наступного року
При цьому МВФ виставив чотири вимоги.
1. Не збільшувати державний борг. З цією вимогою легко впораємося, бо ніхто більше не дасть нових кредитів.
2. Далі знижувати інфляцію зі збереженням гнучкого режиму валютного курсу. Нацбанк з цією вимогою справиться. За умови, якщо після президентських виборів залишиться незалежним фінансовим інститутом.
3. Посилити фінансовий сектор, сприяти відновленню активів та відроджувати банківське кредитування. Тут ключовий виклик до парламенту та фінансових регуляторів, тиск на яких посилиться у наступний виборчий рік.
4. Просувати реформи. Зокрема, для вдосконалення процесів адміністрування податків, приватизації та управління.
І найважливіше. МВФ видав кредит чи не вперше не під конкретні маячки, а “stand by” – без умов. Тобто вони нам готові дати, виходячи з наших інтересів.
МВФ видав кредит чи не вперше не під конкретні маячки, а “stand by” – без умов
Чому так сталося вперше за останні 4 роки?
За кордоном чудово розуміють — провал економічних реформ і прихід популістів до влади стане набагато більшою кризою і загрозою для самого МВФ, ніж ненадання ними нового траншу. Тому ті вимоги, які записані у новому Меморандумі, надзвичайно легкі для виконання.
Вперше за багато років Фонд нічого не вказав про боротьбу з корупцією. Фактично вони показали — це для них є меншим пріоритетом та загрозою для України, ніж фінансова нестабільність, яку можуть привести популісти у владі.
МВФ має довіру до нинішньої влади та уряду. Їм важливо, щоб встояла політична та економічна система і ми не повторили приклад Аргентини чи Греції.

Однак якщо до влади прийдуть популісти, нам навряд чи варто розраховувати на наступний транш у травні 2019-го. А отже і на стабільний курс гривні та розвиток економіки. З великою імовірністю нас чекатиме глибоке піку у стилі Венесуели.

Віктор Таран