Підписання закону про Вищий Антикорупційний Суд

  • Червень 12, 2018

Президент України Петро Порошенко відвідав школу молодих лідерів де підписав закон про Вищий антикорупційний суд. На думку президента створення даного суду завершить формування ефективної антикорупційної системи в Україні.

Я зараз підписую закон України, нарешті ми перестали використовувати словосполучення «законопроект», про Вищий Антикорупційний суд. Ми починаємо церемонію підписання закону про Антикорупційний суд в присутності майбутнього України, майбутніх та діючих лідерів України. Сьогодні в цей історичний день, річницю «безвізу» я підписую цей історичний документ, створення цього суду, це ключова віха в створенні незалежної антикорупційної інфраструктури України

Також президент після підписання закону поспілкувався із особами які навчаються в школі лідерів. Порошенко порівняв ситуацію в країні зараз, та чотири роки тому, на його думку в країні відбувається багато позитивних тенденцій.

Подивіться яку відстань ми пройшли в питанні декомунізації, уявіть собі, що чотири роки тому у нас стояло іще півтори тисячі постаментів Леніну. Уявіть собі, що чотири роки назад, вояки УПА не були визнані, не було визнано їхню роль у звільненні України від фашизму. Чотири роки тому, українська мова займала 29% на телебаченні, а зараз ми прийняли закон згідно якого квота на українську мову на телебаченні та радіо складає 75%

Нагадаємо, раніше 9 червня закон про створення Вищого Антикорупційного Суду підписав також голова ВРУ Андрій Парубій.

Чи доцільно створювати антикорупційний суд в Україні?

  • Лютий 15, 2018

Де існує антикорупційний суд? В країнах, які показують
хороші результати боротьби з корупцією?
В Кенії, наприклад, в Уганді, в Малайзії?

Президент України Петро Порошенко

Петро Олексійович Порошенко – чудовий оратор, а його спічрайтери, мабуть, найкращі в країні. Проте його ad analogiam щодо створення антикорупційного суду в Україні стала як для учасників 14-ї зустрічі YES, так і для української пасіонарної громадськості незрозумілою. Адже як можна порівнювати  Малайзію, одного з «азійських тигрів», який займає в рейтингу CPI-2016 55 місце (Transparency International, 2017) та Україну з її 131 місцем?

Проте дискусії щодо створення антикорупційного суду ведуться до цього часу. Пройшло близько двох років з початку роботи НАБУ та САП, за весь цей час до суду були скеровані 92 матеріали проваджень (НАБУ, 2017). Результати вражають – жодного вироку щодо справ проти топ-корупціонерів. Відсутність в Україні дієздатної та неупередженої судової системи зводить зусилля антикорупційних органів нанівець. На цьому фоні постало питання створення окремого, антикорупційного, судового органу, що розглядав би справи НАБУ та САП.

Необхідність даного судового органу підтвердили як деякі політики, так і більшість громадських організацій. Водночас, ми маємо потужну підтримку наших західних партнерів щодо створення антикорупційного суду. Позиції ОБСЄ, Венеціанської комісії, ЄС та США не залишають простору для маневрів – Україна має створити антикорупційний суд.

«Крім того, Комісія зазначає, що, на думку міжнародного співтовариства, єдиний шлях у боротьбі з корупцією на високому рівні в Україні – це оперативне створення високопрофесійного антикорупційного суду (ВАС), як передбачено Законом “Про судоустрій та статус суддів”, судді яких обрані на основі прозорої процедури із залученням міжнародної допомоги»[2]. Надзвичайно важлива теза з висновку Венеціанської комісії щодо законопроектів №6011 та №6529. Підтвердження стійкої думки щодо життєвої необхності створення окремого, незалежного антикорупційного суду.

Та все ж таки, маючи достатньо теоретичних та документальних підтверджень необхідності його створення, чи наявні в нас практичні факти дієвості даної інституції?

В 2009 році в Уганді було створено так званий Anti-Corruption Division як частину судової системи, антикорупційний суд, чиї функції були спрямовані на розгляд корупційних та пов’язаних з корупцією справ. Проте, даний антикорупційний суд виявився неефективним, адже «ACD це частина існуючої судової ієрархії, що слідує встановленим процедурам. Судді Вищого Суду рекомендовані JSC, призначені президентом та затверджені парламентом» (U4 Brief, 2016). Дана інституція виявилась абсолютно неефективною якраз таки через те, що процедура формування даного органу була закритою по своїй суті: ACD формували органи державної влади, ті самі корумповані органи та посадові особи, з якими ACD мала боротися.

Приклад Уганди є дуже показовим, оскільки законопроект №6529 пропонує створити антикорупційну систему в Україні з дуже схожим механізмом відбору та роботи суддів. Життєвий досвід показує, що Уганда – не найкраща країна для наслідування. А Венеціанська комісія в той же час підтверджує, що законопроект №6529 – абсолютно неприйнятний.

Досить цікавим є малайзійський досвід створення антикорупційних інституцій. Адже дана країна почала свою боротьбу з корупцією на інституційному рівні ще у далекому 1967 році зі створення так званих «Anti-Corruption Agency (ACA), the Public Complaints Bureau (PCB), Auditor General’s Office, Public Accounts Committee, Police, Attorney General’s Office, Customs and Malaysian Administration Modernization and Management Planning Unit (MAMPU)»[3]. За наступні роки багато органів було розформовані або об’єднані в так звану Malaysian Anti-Corruption Commission.

Боротьба з корупцією тривала з перемінним успіхом, багато малайзійських дослідників стверджували, що через низьку політичну волю, певні дефекти в політичній системі, культурі та інституціях антикорупційна політика потерпіла крах (Siddique 2010, 2011).

Проте, все пізнається в порівнянні. Адже, як було сказано вище, у світовому рейтингу «Corruption Perception Index–2016», створеному Transparency International, Малайзія займає 55-е місце, в той час як Україна – лише 131-е. З цього можна зробити висновок, що в порівнянні з Україною, «малайзійськи антикорупційний експеримент» є досить успішним, а їхній досвід вартий вивчення.

Слід зазначити, що доцільність створення окремого антикорупційного суду обґрунтовується не лише міжнародним досвідом. Перш за все, необхідність створення даного судового органу вимагають звичайні закони логіки. В «Концепції проекту Закону про Вищий антикорупційний суд» від ОБСЄ зазначено: «Нинішній стан розгляду корупційних справ у загальних судах України характеризується низьким рівнем ефективності судової системи, в результаті чого розгляд корупційних справ невиправдано затягується, а особи, які вчинили тяжкі кримінально карані корупційні діяння, уникають відповідальності. Непоодинокі випадки прийняття суддями неправосудних рішень у результаті зовнішніх впливів, низької кваліфікації суддів, а також великої завантаженості суддів іншими справами»[4].

В даній тезі викладені основні та найбільш болючі проблеми судової системи України:

  • сильний зовнішній політичний вплив та тиск на суддів з боку зацікавлених політиків та груп впливу;
  • низька кваліфікація суддів загальних судів в розрізі розгляду складних корупційних справ;
  • велика завантаженість загальних судів.

Результати впливу даних факторів на розгляд корупційних справ у загальних судах ми можемо бачити наочно: звільнення з-під варти екс-голови ДФС Романа Насірова, необґрунтоване засекречення рішення Краматорського суду щодо повернення активів Януковича, затягування справи Розенблата-Полякова. Деякі провадження НАБУ та САП не приймаються до розгляду вже більше року.

Абсолютний і катастрофічний провал має досить зрозумілі причини – сучасні суди України, будучи однією із фундаментальних опор корупційної системи, не можуть боротися проти елементів тієї ж системи. Адже всі члени цією всеукраїнської кругової поруки (продажні політики, промислові лобі, окремі олігархи) мають одне підґрунтя і намагаються захистити своїх «природних союзників» та «опору режиму» – суди.

В даному випадку я погоджуюсь з думкою Голови Правління Центру Протидії Корупції Віталієм Шабуніним, який зазначив, що боротьба з корупцією – це замкнений ланцюговий процес. Він складається з певних ланок: досудове розслідування – НАБУ, процесуальне керівництво та судове представництво – САП, розгляд у суді та винесення вироку – Антикорупційний суд. З відсутністю однієї із ланок, в даному випадку – антикорупційного суду, втрачається будь-який сенс боротьби з корупцією. Адже наявність спеціалізованого суду – кінцева стадія, на якій корупція «отримує обличчя», стає караною та може бути відшкодована. З відсутністю даного органу, вся робота НАБУ та САП стає даремною[5].

Аргументи противників створення спеціалізованого суду можна викласти в двох тезах:

  • Конституція прямо забороняє створення особливих та надзвичайних судів;
  • Навіщо створювати ще один суд, якщо можна реформувати суддівську систему і не створювати ще одного ненажерливого «бюджетного монстра».

По-перше, Конституція дійсно забороняє створення надзвичайних та особливих судів (ст. 125). Проте антикорупційний суд з правової точки зору і не підпадає під жодну з цих дефініцій. Його порівняння з Вищими господарськими, кримінальними та адміністративними судами є більш коректним та обґрунтованим (Venice Commission’s Opinion, 2017).

Щодо другої тези, то на реформування сучасної судової системи та введення в неї певних спеціалізованих антикорупційних функцій піде набагато більше часу та фінансів, ніж на створення окремого Антикорупційного суду. Наочні приклади створення НАБУ та реформування ГПУ доводять нам даний факт: створення з нуля більш ефективне, ніж поступове реформування існуючого.

Також, дану позицію підтвердила в своєму висновку і Венеціанська комісія: «Ця реформа [судова реформа] явно спрямована на реконструкцію української правосуддя відповідно до стандартів Ради Європи та забезпечення верховенства права в Україні. Хоча це й багатообіцяючий та похвальний, але все ще триваючий, процес, Венеціанська комісія вітає нинішню ініціативу щодо прийняття додаткових, конкретних та швидких заходів для створення ВАС, відповідального за розгляд гучних корупційних справ, з огляду на нагальну потребу в розслідуванні даних злочинів та факт, що такі випадки є особливо чутливими та складними»[6].

Тож для мене питання доцільності створення антикорупційного суду як органу, якому будуть підслідні провадження НАБУ та САП, не є дискусійним. За усіма законами логіки, міжнародним досвідом та рекомендаціями наших партерів і зарубіжних організацій, а також досвідом «кульгавого» функціонування української судової системи, Вищий антикорупційний суд є не просто доцільним. Він стає життєвою необхідністю для нашої держави, наступним кроком до подолання тієї нео-патримоніальної системи, що склалась в Україні.

Посилання:

  • [1]– виступ Петра Порошенка на Yalta European Strategy 2017; переклад EspresoTV, – https://www.youtube.com/watch?v=h_knQISUvjQ
  • [2], [6] – European Commission For Democracy Through Law (Venice Commission); Ukraine // Opinion on the Draft Law on Anti-corruption courts // And on the Draft Law On Amendments to the Law on the judicial system and the status of judges (concerning the introduction of mandatory specialization of judges on the consideration of corruption and corruption-related offences) // adopted by the Venice Commission at its 112th plenary session (Venice, 6-7 October 2017),

http://www.venice.coe.int/webforms/documents/default.aspx?pdffile=CDL-AD(2017)020-e [Неофіційний переклад].

  • [3] – “Insight of Anti-Corruption Initiatives in Malaysia” Nur Shafiqa Kapeli, Nafsiah Mohamed // International Accounting and Business Conference 2015, IABC 2015 // Published by “ScienceDirect” 2015.
  • [4] – Документ розроблений в рамках реалізації Проекту Координатора проектів ОБСЄ в Україні «Підтримка інклюзивного законотворчого процесу у сфері реформи судівництва». Цей документ не є офіційним документом Координатора проектів ОБСЄ в Україні і не відображає позицію Координатора проектів ОБСЄ в Україні.
  • [5] – лекція В. Шабуніна в ACREC.

Долженко Ганна