Для кожного нового покоління

  • Липень 27, 2018

“На території Вінницької області створено 35 об’єднаних територіальних громад. Планується протягом поточного року передати 37,9 тис. га земель сільськогосподарського призначення державної власності у комунальну власність ОТГ.
Давно говорила про те, що громади мають самостійно приймати рішення про передачу в оренду земель, що знаходяться за межами населеного пункту. Адже хто, як не громада найбільше зацікавлені у максимальній орендній платі і краще знають, хто буде добросовісним господарем. До речі, за розрахунками експертів, лише від ефективного розпорядження землями місцеві бюджети зможуть отримувати додатково до 2 млрд. грн.
6 червня 2018 року, нарешті відбулась надзвичайна для кожної з ОТГ подія – передача земель у комунальну власність Вапнярської, Глуховецької селищних об’єднаних територіальних громад, Гніванської міської об’єднаної територіальної громади та Джулинської, Іванівської, Краснопільської, Кунківської сільських об’єднаних територіальних громад 612 земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності загальною площею 7387,3727 га.
Всього на даний час по області передано земель сільськогосподарського призначення державної власності площею 8716,3596 га у комунальну власність десяти об’єднаних територіальних громад.”(Лариса Білозір)
Сумно та невесело стало мені після цієї статті. Виходить, що землею тепер будуть розпоряджатися комунальні підприємства-прокладки, які функціонують при адміністраціях, наприклад, районів. Ви вже здогадалися, так! Це ті ж самі або такі самі, як ті, що возять сміття і відходи вам на голову або не вивозять зовсім та пишуть, що відвозять його через Роттердам, а сміття і відходи сиплять на найближчі стихійні сміттєзвалища, звалюючи все на місцевих жителів (18.07.2018 Ямпіль Вінницької – “поділись з ближнім”). Тепер вони будуть ще й розпоряджатися землею…
Вже відомо, що досягти успішного результату можна лише тоді, коли вивчаєш не тільки визначні досягнення, а й відверті провали. Таким провалом свого часу стала земельна реформа в Японії. Ось її стислий зміст:
поміщики скористалися своєю політичною, економічною та соціальною владою і впливом з метою отримати землі більше ніж передбачав закон. Вони зганяли з землі сотні тисяч орендаторів, реєструвалися як жителі села чи селяни-власники, розподіляли землю між своїми родичами та підставними особами. Великі землевласники ставали директорами банків, власниками товарних складів, постачальниками добрив, державними чиновниками та лідерами впливових політичних сил.. .Радуйтеся! Ну, нарешті у нас хоч щось як в Японії. Тобто, ми зараз повністю на слідуємо провальну модель і стоїмо на шляху ще більших провалів.
В умовах, коли вже йде активна торгівля “землею” на Місяці та Марсі земля на Землі – це вже чистий ажіотажний процес світового масштабу: «земельна лихоманка», «земельні захвати», «агроколоніалізм», безпрецедентно прискорюється масштабна скупка землі в країнах зі слабким рівнем управління земельними ресурсами. Наша ситуація ускладнена тим, що в Україні фактично нема кому захищати наші інтереси – суди практично повністю корумповані і продаються наліво й на право. Вони являти собою базисну платформу корупції у владі, бізнесі і політиці. Крім того, заволодіти землею рвуться ті, хто не збирається на ній хазяйнувати, а мріє “урвати” і перепродати.
За цим процесом з нетерпінням слідкують іноземні інвестори, які мріють стати великими землевласниками-латифундистами в Україні. Добре відомо, що у світі немає жодної країни з високим рівнем життя, де земля знаходиться у власності латифундистів. І навпаки: в розвинених країнах, які досягли високих результатів основною моделлю агросфери є сімейна ферма.
Наприклад: у США середній розмір ферми складає 150-200 га, товариства 350-400 га і корпорації -500 га при цьому лише близько 10% ферм більше 400 га. В Євросоюзі середня ферма використовує приблизно 20га. При цьому головний акцент завжди зміщений не в сторону власності на землю, а в доступі на оренду та можливості працювати на ній малим і середнім фермерським господарствам. Нестача капіталу мілких і середніх фермерів покривається коштом помірних і малих процентних ставок кредитування та державної допомоги. У нас є й інший резерв. Довгий час державна політика в Україні базувалася на примарному підвищенні рівня життя населення за рахунок стримування цін на сільськогосподарську продукцію. Така позиція дозволяла обчислювати меншу вартість споживчого кошика, а відповідно і нижчого рівня заробітної плати. Цим користувався олігархат і здобутки сільськогосподарського виробництва автоматично перетворювалися у прибутковість промисловості та сфери надання послуг. Частково таке паразитування над селом продовжується і зараз.
Однак, м’яко кажучи, незадовільна, а часто і зовсім ворожа політика прошмалених корупцією чиновників-магнатів стосовно малого і середнього виробника штовхає і продовжує штовхати сільське господарство до пошуку будь-якого інвестора за всяку ціну. Україна продовжує стояти на небезпечному порозі збезземелення селян і знищення села – основи держави. Воно активно проштовхується тіньовими схемами в очікуванні офіційного введення ринку землі сільгосппризначення. Це буде третє тотальне пограбування українців і України за чверть століття (130Млрд. руб при розвалі СРСР, 150Млрд.доларів викрадено з бюджету і вивезено в офшори).
В той самий час лише 7%території держави Ізраїль знаходяться у приватній власності, а решта 93% визначені як “Мекаркеэй Исраэль” – земля, що належить державі Ізраїль.
До цієї категорії земель відносяться державні землі, землі, які знаходяться в розпорядженні Управління розвитку інфраструктури та землі, які належать Єврейському Національному Фонду (“Керен Каемет ле-Исраэль”).За управління земельними ресурсами Ізраїлю відповідає Земельне управління Ізраїлю (“Минхаль мекаркеэй Исраэль”).
Основний закон: Земельне управління Ізраїлю забороняє передавати власність на землі держави Ізраїль, ізраїльську землю неможливо купити, а можна лише взяти в оренду. Міські землі на відміну від сільськогосподарських можна взяти на довгостроковий період до 49 років. При цьому перший внесок плати за оренду повинен складати не менше 40-80% вартості землі, а далі – щорічна орендна плата у розмірі 5% від залишку. Про сільськогосподарські землі не написано – їм ціни нема!
«Заберіть у людини чи народу гроші, товари, скотину і ваш грабіж закінчиться після вашої втечі… Але якщо ви заберете у народу землю – ваш грабіж буде вічним. Він завжди буде новим пограбуванням для кожного нового покоління, для кожного наступного року, для кожного наступного дня», — ще у ХІХ столітті написав американський економіст Генрі Джордж.
А наша влада готова йти європейським цивілізованим шляхом розвитку сільського господарювання чи знов якийсь комунфеодалізм влаштують?

Андрій Льова