100-річчя державності жовто-блакитного прапора

  • Січень 15, 2018

Міста цвітуть, блакить ясніє,
Ллє сонце золото згори
А над хатами наша мрія:
Жовто-блакитні прапори.
Олександр Олесь

В рамках відзначення 100-річчя Української революції та важливих історичних подій того періоду 11 січня у прес-центрі Українського кризового медіа центру відбулася прес-конференція з нагоди 100-річчя законодавчого акту Центральної Ради Української Народної Республіки про державний прапор України (Тимчасовий законопроект про флот Української Народної Республіки від 29 грудня 1917 р. за старим стилем, 11 січня 1918 року за новим стилем). У прес-конференції взяли участь народний депутат України Сергій Мельничук, лідер політичної партії “Патріот” Микола Голомша, голова громадського об’єднання “Жовто-блакитний прапор” Георгій Лук’янчук, представник громадської організації “Сонце України” Леонід Коваленко, науковці-дослідники. У виступах політиків та громадських діячів прозвучала гостра необхідність повернення сучасній українській державі поряд з такими вже існуючими національно-державними символами, як княжий Герб-Тризуб, історичний національний Гімн «Ще не вмерли..» та стародавньою назвою національної валюти – Гривня, в якості державного прапора України – національного Жовто-Блакитного прапора, як притаманного як національному світогляду, так і історичній багатовіковій традиції, що тягнеться від Трипілля до часів Київської Русі через добу козаччини, і аж до Української національної революції 1917-го року.

Також пропонується негайно позбутись нав’язаного комуністичною більшістю у Верховній Раді 1-го та 2-го скликання на початках відновлення державності Україною у 90-х роках минулого століття наряду з синьо-жовтим прапором і радянської назви парламенту – «Верховна Рада»(рудименту часів колоніальної УРСР). Натомість дати назву вищому законодавчому органу в кращих європейських традиціях – «Національні Збори».

В серпні-грудні 1991 року Україна відновила свою незалежність після 70-річчя московсько-більшовицької окупації. Держава Україна стала де-факто(на жаль не де-юре) історико-політичною правонаступницею Української Народної Республіки (УНР), незалежність якої була проголошена під жовто-блакитним прапором на Софійському майдані IV Універсалом Центральної Ради 22 січня 1918 року за новим стилем ( 9 січня 1918 року за старим стилем). Адже фактично весь 1917-й рік – рік Української національної революції та початок 1918-го аж до гетьманського перевороту пройшов під національними жовто-блакитними прапорами, про що свідчать як історичні документи, так і спогади очевидців тих історичних подій та твори українських класиків початку ХХ століття.

Українська Народна Республіка творилася саме під жовто-блакитним прапором, який вперше на державному рівні законодавчо був прийнятий 29 грудня 1917 року. У подальшому, хоч прапор і був змінений законодавчо на синьо-жовтий за гетьмана Скоропадського, але українці продовжували вести національно-визвольну боротьбу під жовто-блакитними прапорами. Підтвердженням цьому є статті та тексти тих часів, фотографій, листівок, документальних кінофільмів (хроніка), спогади учасників, а також перші статті й наукові розвідки українських істориків на початках відновлення незалежності України в 90-х роках.

Саме Жовто-блакитний за світоглядно-історичною традицією, що складалась віками й тисячоліттями, став першим українським прапором, під яким українці починали виборювати свою державність в другій половині ХІХ – першій половині ХХ сторіччя під час національно-визвольних змагань та Української революції 1917-20рр.

Активно почала пропагуватися жовто-блакитна символіка ще на початку Першої світової війни в 1914 році. Очікуваним, позитивним для українців, результатом Першої світової війни стала реальна перспектива утворення незалежної держави України в центрі Європи. Вишколена у парамілітарних організаціях галицька молодь здобувала незалежність України під жовто-блакитним прапором в легіоні Українських Січових Стрільців (УСС), у складі армії Австро-Угорської імперії.

Українські Січові Стрільці під жовто-блакитним прапором. Галичина, 1917 р.

Солдати Української Галицької армії під жовто-блакитним прапором

Своєрідним історичним «ренесансом» стало відродження української жовто-блакитної символіки на Великій Україні і в Галичині під час святкування 100-річчя від дня народження Великого Кобзаря – Т. Г. Шевченка у 1914 році. Жовто-блакитні прапори замайоріли по всій Україні, в ворогуючих Російський і Австро-Угорський імперіях. В 1914 році на території України, що була у складі Російської імперії було заборонено святкування ювілею Тараса Шевченка. Однак за ініціативою львівських студентів Лизанівського, Охримовича та Семця київські студенти у березні вийшли на маніфестацію під жовто-блакитними прапорами. А вже в 1917 році після повалення російської монархії по всій території Російської імперії вшанування українського пророка вже відбувалося під жовто-блакитними та малиновими (червоними) прапорами. 25 березня відбулася грандіозна маніфестація українців у Петрограді з приводу панахиди по Шевченку. Як повідомляли російські газети, над 20-тисячним натовпом майоріли український січовий прапор, запорізькі бунчуки, на грудях багатьох присутніх були жовто-сині кокарди. Того дня «Речь», зокрема повідомляла: «Над натовпом перед Казанським собором майоріли величезні прапори жовто-блакитного забарвлення колишньої Запорозької Січі й Гетьманщини».

Інша петроградська газета «Русская воля» писала: «У всіх жовто-блакитні стяжки. Написи на жовто-блакитному полі – «Хай живе вільна Україна!», на червоному – «Хай живе демократична федеративна республіка Росія!» Подібні маніфестації українців з приводу вшанування Шевченка тоді відбувалися в багатьох містах Росії. На жовто-блакитному прапорі маніфестації у Томську був напис: «Республіка, автономія, Україна». На маніфестації українських військових частин у Царському Селі солдати йшли з червоними та жовто-блакитними прапорами.

Російська газета «Речь» називає жовто-блакитний прапор козацьким, тим, який колись мала Запорозька Січ. І газета не помиляється, бо цей прапор дійсно був козацьким і його шлях почався із глибокої давнини. Михайло Грушевський у 9 томі Історії України-Руси описав битву козаків в 1651 році під цим прапор біля Гомелю: «О восьмій годині рано, при зміні варти, побачили спершу корогву червону з білим хрестом і білою обвідкою; потім показалася друга, червона корогва, а коло неї три білі, й дві чорні і дві жовто-облочисті; під ними 8 тисяч козаків, кінних і піших, вибраного війська». Саме під жовто-блакитним прапором відомий російський та український художник Ілля Репін зобразив на картині запорожців, що пишуть листа турецькому султану.

Щодо історичної правдивості події, що зобразив Репін, є цитата приведена А. Сокульським у статті «Морські походи запорожців»: «Крім відомих істориків та мистецтвознавців, картину ретельно «облизав» (вираз Рєпіна) видатний російський філолог, знавець давніх пам’яток культури України Федір Євгенович Корш (1843-1915). Він подав на ім’я царя своє «всеподданнейшее заключение»: «Ваше Величество…, знамена казацкие, изображенные художником Репиным на его картине, не содержат по своему цветовому набору никаких иностранных веяний, а отражают в себе извечную преемственность цветов золотых и небесных, постоянно присущих для всех знаков отличий в Южной Руси (Малороссии) еще во Бремена Великих князей киевских, вплоть до роспуска запорожской вольницы… Сказанному имеется предостаточно письменных подтверждений в отечественных и иностранных сугубо исторических источниках, а равно – в ряде предметов материального искусства тех древних Времен“.

Підтвердженням, що козаки мали жовто-блакитне розміщення кольорів є наприклад ікона Покрова Пресвятої Богородиці та герб козацького полку.

Стародавня козацька ікона з українським прапором на рушнику

Прапор з гербом Українського полку 1775 р.

Жовто-блакитне поєднання кольорів мав герб Києва 1480 року, що знаходиться у гербовнику Конрада Грюненберга.

А вже у 1917 році в розгар Першої світової війни в Києві та інших містах Російської імперії, зокрема і у Петербурзі, швидко поширилась традиція використання українцями-військовиками жовто-блакитних прапорів. Так, перший ешелон козаків-українців у кількості 1198 чоловік вирушив на німецький фронт із Києва 14 травня 1917 року, як зазначалось у «Віснику Українського військового комітету», «під національним жовто-блакитним прапором». Під ним козацтво вишикувалось через три дні перед штабом Верховного Головнокомандуючого генерала Брусилова в Кам’янець-Подільському. Росіянин Брусилов, узявши до рук жовто-блакитний прапор, звернувся до солдатів-українців з такими словами: «Под этим прапором я вижу достойное казацкое войско украинцев, которое, надеюсь, поможет мне в трудный час борьбы за благо всего народа. Слава украинскому казацкому войску!»
1 липня 1917 року на ділянці фронту Конюхи – Потутори в Галичині перейшов у наступ під жовто-блакитними прапорами 6-й українізований корпус російської армії, який зайняв три лінії німецько-австрійських окопів. У цьому виявилась трагедія українського народу: під жовто-блакитними прапорами українці воювали між собою на користь Росії та її ворогів. Але і брататися в часи Першої світової війни через колючий дріт серед перших почали українці , що воювали під жовто-блакитними прапорами.

Та й сама Українська національна революція розпочалася під жовто-блакитним прапором, свідчення чого можна знайти у книзі «При джерелах боротьби» Миколи Ковалевського – українського політичного діяча, члена Української Центральної Ради: «Я не можу забути одного епізоду під час першої української демонстрації в Києві 1 квітня 1917 р. Стрункими лавами йшли тоді київські українці під жовто-блакитними прапорами». «Група українських демонстрантів несла великий жовто-блакитний прапор. За ним ішла група української молоді, яка несла кільканадцять жовто-блакитних прапорів, а за нею ішли тисячі киян, міщан та інтелігенції, військових і цивільних з жовто-блакитними відзнаками. Спеціяльну групу творили кількасот селян із прикиївських сіл, які теж несли жовто-блакитні прапори…». Про цю демонстрацію пише і проф. Яків Зозуля, член Української Центральної Ради, у своїй книзі «Велика Українська Революція»: «українська маніфестація в Києві. 100.000 учасників з 320 жовто-блакитними прапорами».

Колишній глава Генерального секретаріату Володимир Винниченко згодом писав: «Ми рішуче нічого не міняли в суті тої державності, що була за часів Тимчасового уряду. Ми тільки міняли національну форму її – замість біло-синьо-червоного прапора ми вішали жовто-блакитний». Під жовто-блакитним творилось та воювало українське військо. Видатний поет Олександр Олесь 1917 року вітав українське військо, яке відроджувалось в той час, такими словами:

Українське військо, мов з могили встало,
Загриміло в бубни, в сурмоньки заграло,
Розгорнуло прапор сонячно-блакитний,
Прапор України! Рідний, заповітний!

Під жовто-блакитним прапором воювали багато військових підрозділів. Зокрема Перший Запорозький им. Костя Гордієнка полк кіннотних гайдамаків у 1917 р. використовував жовто-синій прапор з чорним тризубом за звороті (про це, принаймні, свідчив В.Петрів), Кіннотний полк 4-ї Київської дивізії мав жовто-синій прапор з чорними тризубами (по обох боках) на жовтому тлі, Полк імені Кармалюка прийняв собі жовто-синій прапор з тризубом на одному боці й зображенням Матері Божої та Архистратига Михаїла з іншого» і т.д.

Подібні ж процеси національного піднесення відбувались і на Чорноморському флоті, де більшість моряків була з України. Так «українізований» есмінець «Завидний» першим на Чорноморському флоті у липні 1917 р. не тільки підняв жовто-блакитний стяг український прапор, але й вийшов під національним українським прапором у морський дозор.. 25 (12) жовтня 1917-го Центрофлот підтримав ініціативу Чорноморського Українського військового комітету про підняття на один день українських національних прапорів на всіх кораблях, судах, у портах і фортецях флоту. О 8-й годині цього дня під звуки корабельних ринд та оркестрів на корабельні щогли та портові флагштоки було урочисто піднято жовто-сині стяги та на кораблях набрані прапорами стеньгові сигнали “Хай живе вільна Україна”.

А 29 грудня 1917 року на своєму засіданні вперше(!) вже на законодавчому рівні Мала рада УНР затвердила запропонований Д.Антоновичем проект українського морського прапора, виробленого Українською Морською радою: матерія складалася з двох смуг – жовтої (вгорі) та синьої (внизу); на синій розташовано золотий знак князя Володимира – тризуб з хрестом угорі. Отже саме 29 грудня 1917 р. Мала Рада УНР затвердила проект українського морського прапору, як жовто-блакитного, а потім у березні 1918 р.(за місяць до своєї ліквідації внаслідок гетьманського перевороту) Центральна Рада затвердила жовто-блакитний прапор символом УНР. Блакитно-жовтим український прапор вже став при гетьману Скоропадському і таким залишався при Директорії. Але українці в більшості своїй продовжували українську революцію під жовто-блакитним й надалі. Очевидно жовто-блакитне розташування кольорів в українців закладено генетично, починаючи ще з давніх часів.

22 січня 1918 року ми святкуватимемо 100-річчя IV-го Універсалу Центральної Ради, яким була проголошена незалежна Українська Народна Республіка. А 22 серпня 2017 року ми відзначили 25-річницю урочистої передачі повноважень від УНР до сучасної України. Тому для України, як правонаступниці УНР вже настав час перебрати ЖОВТО-БЛАКИТНИЙ державний прапор, як продовження тяглості державницьких традицій Української нації.

Георгій Лук’янчук

P.S. на світлинах:
6608 – виступ лідера політичної партії “Патріот” Миколи Голомши (справа-наліво): народний депутат України Сергій Мельничук, лідер політичної партії “Патріот” Микола Голомша(за трибуною), представник громадської організації “Сонце України” Леонід Коваленко, голова громадського об’єднання “Жовто-блакитний прапор” Георгій Лук’янчук;
6620 – виступ народного депутата України Сергія Мельничука(справа-наліво): лідер політичної партії “Патріот” Микола Голомша, народний депутат України Сергій Мельничук(за трибуною), представник громадської організації “Сонце України” Леонід Коваленко, голова громадського об’єднання “Жовто-блакитний прапор” Георгій Лук’янчук;
Додатки та посилання:

Урочисте проголошення Акту Злуки УНР і ЗУНР на Софійській площі в Києві. 22 січня 1919 р.

Єднання синьо-жовтих і жовто-блакитних прапорів. Історична Злука УНР і ЗУНР 22 січня у Києві 22 січня 1919 р.

Український стяг зі старої листівки. Музейний експонат. Початок 20 ст

Головний Отаман; голова Директорії УНР (13 лютого 1919 року — 10 листопада 1920 року) – Симон Петлюра.

Прапори в музеї Петлюри в Парижі, 1940 р.

Марка часів УНР номіналом 2 грн., початок 1921 р.
(1919 року адміністрація Директорії замовила у віденській друкарні військово-географічного інституту серію з 14 марок із номіналами від 1 до 200 гривень.)


Українська Центральна Рада документи і матеріали у 2-х томах 10 грудня 1917 року – 29 квітня 1918 року 2 том Київ Наукова думка 1997 р. У другому томі збірника подаються протоколи засідань VIII та IX сесій Української Центральної ради та Малої ради, протоколи Генерального секретаріату. Затверджена до друку вченою радою Інституту історії України НАН України.
Згідно протоколів надрукованих у цьому двотомнику 29 грудня 1917 року було затверджено законодавчий акт «Тимчасовий законороект про флот Української Народної Республіки» згідно якого військово-морським прапором був жовто-блакитний.
Протоколи засідань Генерального Секретаріату 29 – 30 грудня 1917 року. 29 грудня 1917 року 7 питання було наступне:
«Слухали і ухвалили доложений генеральним секретарем Антоновичем проект тимчасового закону про флот Української Народної Республіки.
Постановили: внести проект тимчасового закону про флот Української Народної Республіки на розгляд Української Центральної Ради».
У законодавчому акті від 29 грудня 1917 року із яким можна ознайомитися у другому томі двотомника на сторінках 78-79 під другим пунктом написано: «Прапором Української військової флоти є полотнище в двох жовтому і блакітному кольорах. В кряжі блакітного кольору історичний золотий трезубець часів Українсько-Руської держави Х віку». Далі у третьому пункті зазначено: «Прапором Української торговельної флоти є полотнище в двох, жовтому і блакітному, кольорах».
Копія цього законодавчого акту представлена і в державному архіві у фонді ЦДАВО України ф. 1063, оп. 3, спр. 1, арк. 143.
Підтвердженням того, що розглядався і був затверджений законодавчий акт саме як жовто-блакитний прапор є згадка учасника тогочасних подій Дмитра Дорошенка в Історії України 1917–1923 рр. Про це він пише наступне: “18 січня 1918 р. Мала Рада затвердила предложений Д.Антоновичем проект українського морського прапору, вироблений Українською Морською Радою. Прапор виглядав так: матерія складалася з двох смуг, вгорі жовта, внизу синя; на синій золотий знак кн.. Володимира – Тризуб з хрестом угорі (ст. 384, Д.Дорошенко, видання 1932 року “Історія України 1917 – 1923 рр. Том І. Доба Центральної Ради”).

Сучасні українські історики на зорі незалежності України в 90-х роках одностайно зголошувалися на тому, що Українська Народна Республіка в 1917 – першій половині 1918 рр. до гетьманату Скоропадського виборювала незалежність саме під жовто-блакитним прапором, який був затверджений на законодавчому рівні. Зокрема із цією інформацією можна ознайомитися в наукових працях: Гломозда К., Павловський О. «Українська національна символіка: походження, традиції, доля» – Київ, 1989, Сергійчук В.І. «Доля української національної символіки», – Київ, 1990, Сергійчук В.І. «Національна символіка України», – Київ, 1992; статтях: Гломозда К., Яневський Д. «Українська національно-державна символіка особливості історичної традиції» // Філософська і соціологічна думка. – 1990. – № 1-3, Гломозда К., Яневський Д. Історичні герби: відзнаки та прапорові барви України // Історичний український журнал. – 1990 – №4-5, Климкевич Р.О. Найвищі відзнаки Західно-Української Народної Республіки // Український історик. – 1968. – № 1/4, Сергійчук В. Жовто-блакитний прапор // Наука і суспільство. – 1990. – №9, Сергійчук В. Давайте не шукати зловісних кольорів // Молодь України. – 5 квітня 1990 р., Ткаченко В. Українська національна символіка у пошуках форми та змісту // Молодь України. – 2 та 3 серп¬ня 1989 р., стаття Якимович Б. «До питання про українську національну символіку» в брошурі «Національна символіка» журналу Пам’ятки України та інші. Національній символіці України і зокрема жовто-блакитному прапору присвячені «Клейноди України (з Історії державної і національної символік)» видані редакцією журналу «Філософська і соціологічна думка» (в основі видання – ґрунтовна стаття кандидатів історичних наук), «Українські війьскові прапори й корогви. Історичний нарис» Микола Битинський та неоціненна праця історична розвідка відомого дослідника української символіки Тадея Скотинського «Український герб і прапор» видана 1935 року у Львові та інші.
Із вище перерахованих праць можна привести ще ряд даних, які є підтвердженням тому, що Українська революція творилася саме під жовто-блакитним прапором та саме під цим прапором розгорталися революційні події в 1917 – 1921 рр.

СХЕМА ДЕРЖАВНОЇ ЗРАДИ

  • Вересень 29, 2017

Злодії і шахраї у влади є смертельною загрозою національній безпеці будь якої країни. Бо вся їх влада в кінцевому результаті стає неприкритою державною зрадою.
Ось приклад: Міністерство юстиції України нещодавно підписало контракт з міжнародною юридичною фірмою Winston&Strawn LLP (Франція) про надання юридичних послуг на суму 875 тис. доларів США чи 22,26 млн. гривень. З якого такого приводу? А мають захищати Україну на суді з… Татарстаном. Егеж, тим самим, частиною Росії.
Чи бачите, колись там було створено підприємство нафтопереробне “Укртатнафта”. А в 2008 році, коли уряд очолювала пані Тимошенко, було “рейдерським чином” захоплено це підприємство українською групою Приват. Нафтогаз України при участі заступника керівника Ігоря Діденко сприяв групі Приват в захопленні цього підприємства в Кременчуці. Українські суди підтвердили що захоплення було законним, тому Росія скаржиться з того часу на порушення українською стороною узгодження про інвестиції та їх захист.
Але зараз Татарстан подає скаргу до суду на Україну. Розглядатимуть у березні 2018 року, а попередній суд українська сторона програла в 2014, а апеляцію в 2016 році, на суму $112 млн. плюс відсотки Інтереси України представляла та сама Winston&Strawn LLP.
А ось в що мають обійтись послуги цієї фірми. Сума контракту $713 тис, 2378 годин виконавця, $152 тис. на 236 годин послуг третіх осіб, $7 тис. на послуги перекладу, $3 тис. на подорожі адвокатів. Погодинна ставка партнера Winston&Strawn LLP Марії Костицької $650, адвоката Поля Люілье $350, адвоката Олени Волчиньської $170, адвоката Стефана Олівье $170, третьої особи професора Малкольма Шау $800, професора Уільяма Батлера та професора Оксани Олійник $600 – все це за годину роботи.
Перед нами класична злодійська та шахрайська схема.
Створено спільне підприємство з Росією, країною ворогом, де бандитизм із корупцією є державною політикою. Щоб спільно красти гроші в пересічних українських громадян грабіжними цінами на нафтопродукти, починаючи бензином потім один злодій відбирає акції та підприємство в другого – а це все у змові злодіїв. Щоб потім спільно відмивати гроші, котрі зароблені кримінальним шляхом. У першу чергу це здійснюється через безліч судових процесів, астрономічні оплати послуг різних там юридичним, як оця Winston&Strawn LLP. На ці дикі оплати йдуть також останні гроші бідних українців, котрі вони вимушені платити по грабіжним тарифам саме необхідне для життя. За це одне шахраї та злодії у влади гідні найсуворішої кари.
Але і це ще не головне. Торгівля з ОРДЛО, тобто із російським агресором, є один з важких державних злочинів банди Порошенка. Вказана вище схема є взірцем цього злочинного бізнесу на крові Українців.
Всі вони повинні відповісти перед законом за кожен свій злочин, серед котрих перший: державна зрада.

Якуб Новиків-Кшемінський
Юрій Пономаренко

Скелет Шафи Ігоря Коломойского

  • Вересень 28, 2017

В період боротьби за владу постмайданівських лідерів , ми стаємо свідками  дуже важливих подій, які не мали повторень в історії людства . Ми стали свідками боротьби за вплив і контроль кримінальних фінансових потоків та корупційних схем на нашій території представниками різних окультних конфесій в особах Ігоря Коломойського та Петра Порошенка,кожен із яких керується з різних зовнішніх джерел.

 

Багато людей знають, що в Дніпрі Коломойський був і є почесним членом спільноти любавічських хасидів на чолі із рабіном Шмуелем Каменецьким. Знати знають, а про самих любавічських хасидів інформацію мають геть не повну. А повна інформація лунає так: вони, хасиди, є не стільки релігійною, скільки окультною спільнотою. Спільнота в пріоритеті якої не існує розмежувань по національним ознакам , а є розмежування по кастам навколо культу, поклоніння окультним істотам, до яких проводять ритуали, в тому числі жертвоприношення, ритуальні оргії, для подальшого впливу на сторонніх людей для досягнення своєї мети, за рахунок позитивного для тої чи іншої секти впливу на збіг обставин. Хто володіє обставинами – той володіє світом і його фінансовим ресурсом.

Так ось із-за цього панування виник конфлікт між двома впливовими особами, але беручи до уваги, що одна із сторін конфлікту яка керується із кремля і особисто залежна фінансово від одного й того самого культу і до якого належить і друга сторона , яка має фінансову незалежність від цього самого культу та є не на 100% керована ,виникла конкуренція, в процесі якої більш залежна сторона позбувається конкурента ,в особі Ігоря Коломойського, який має незалежне право голосу та право не виконувати прямі вказівки кремля, був засуджений до ритуальної страти через обряд «пульса де нура»,про що його було повідомлено офіційно через інтернет ресур «https://www.youtube.com/watch?v=HN9R2qDghsU&feature=youtu.be»,

Отже ми стали свідками жорстокого поводження по відношенню до члена секти , який незалежно від вислуг для цього культу став його безпосередню жертвою.

Вони складають собою лише 2% від усіх євреїв на світі. Чому ж тоді вони на кожному кроці оголошують себе єдиними представниками євреїв в кожній країні світу? А в Росії любавічский рабін Берл Лазар є не більш, не менш, як офіційний головний рабін цієї країни. Лише через фантастичні гроші, котрими вони розпоряджуються? Це лише наслідок.

Причина полягає на тому, що гігантські  гроші хасидів, їх панування в великому бізнесі, як наприклад діамантовий, мають окультне джерело. Ми вже писали про те, що стати “олігархом”, не будучи окультистом, не належачи до окультних спільнот, є неможливим. То саме стосується хасидів, як нікого.

Про окультизм хасидів говорять і пишуть дуже мало. На чому ж він полягає? На окультних ритуалах та обрядах. Один з таких обрядів є Пульса Денура.

В перекладі з арамейської мови це “удар біча” чи у вільному перекладі “удар блискавки”. Це обряд смерті. Кожен, чиє ім’я пролунало в формулі цього обряду, загинув чи вмер. Приклади: Аріель Шарон, Іцхак Рабін, колишні прем’єри Ізраїля. Шарон потрапив в таку халепу за віддання Гази палестинським арабам, отримав інсульт, вісім років був “овочем”, вмер не приходячи до тями. Рабін – за мирний процесс з палестинцями, його було застрілено в присутності тисяч людей на площі Царів Ізраїля в Тель Авіві.

Цей обряд смерті проходить на цвинтарі в ізраїльському місті Цфат, в галілейських горах на кордоні з Ліваном. Це важливий момент – власне на цвинтарі. Бо присутність мерців є в цьому обряді обов’язковою. Мерці служать так званими терафімами, джерелом мертвої ДНК, спіннерне поле котрої за допомогою окультної формули прямують на живий об’єкт з метою перетворити його живу ДНК на мертву. Адже окультні обряди це не лише окультні формули. Вони мають під собою фізичну основу, це одне з правил окультизму. А члени таких спільнот мають відмінні знання фізики, хімії, біології, це частина їх таємних знань, серед котрих не лише антибогослов’я – окультизм це сатанізм перш за все.

Навесні 2014 року такий обряд смерті було здійснено проти Ігоря Коломойського.

Не випадково про це повідомляли власне через соціальні мережі масового користування, а підконтрольні Турчинову і Порошенку медіа про це мовчали. На відео сепаратистів голос за кадром говорить, що Коломойського вирішили стратити “небайдужі юдеї за криваві злочини”.

 

https://youtu.be/HN9R2qDghsU

 

https://www.youtube.com/watch?v=0sOw8vWUZJQ&feature=youtu.be

 

Це звичайна москальська брехня.

Насправді справа виглядає так. Як кожна глобальна окультна організація, рух ХАБАД любавічских хасидів має своїх людей по обидві сторони будь якої війни. У випадку російсько-української війни в таборі російського агресора є любавічский рабін Берл Лазар, так званий “головний рабін Росії”. Він є дуже близьким до Путіна, разом роблять бізнеси на нелегальних діамантах, органах для трансплантації, зброї, наркотиках, “живому товарі”. Також Лазар здійснює політичну підтримку Путіна на Заході, користаючись з могутніх зв’язків руху ХАБАД.

Умовно мовлячи, на українському боці ХАБАД представляє в Дніпрі рабін Шмуель Кам’янецький, впливова особа, котра розпоряджається мільярдами доларів і має величезну вагу серед українського політичного бомонду. Власне з ним має постійний контакт Ігор Коломойський, котрий зробив дуже багато на початку війни для захисту Дніпра та усієї південно-східної України – переслідуючи також власні олігархічні цілі. Як би це не було, викликав цим страшний гнів Путіна. До цього, Коломойський завжди був конкурентом олігарха Порошенка, давнього агента Москви.

Добре відомо, що Путін є не лише військовим злочинцем та терористом номер один на світі. Він насамперед є окультистом, про це ми писали в попередніх статтях. Тому він віддав наказ рабіну Берлу Лазару вжити обряд Пульса Денура проти Коломойського. Путін знається на цьому, чому свідченням запекла війна Путіна за окультні книги любавічского рабіна Менахема Менделя Шнеєрсона, на котрі претендують хасиди з Нью Йорка. Метою обряду було знищення Коломойського. Це відповідало також інтересам агента Кремля – і окультиста – Порошенка.

Обряд Пульса Денура є страшний. Ось його формула, котру читають на цвинтарі в Цфаті десять рабінів окультистів.

“Янголи знищення хай його вразять. Він проклинається, куди б він не пішов. Душа залишить його тіло, а воно не проживе навіть місяця. Темрявою буде його дорога, а янгол господа буде його переслідувати. Катастрофа спіткає його, а всі відомі прокляття Тори спадуть на його голову. Я вам передаю, вам, янголи гніву та справедливості, його (ім’я, ім’я матері та прізвище), що б ви могли його знищити. Вбийте його (ім’я), проклятий він буде. Нехай він буде засуджений на муки, засуджений на муки, буде засуджений на муки!”.

Кожен окультний обряд має дві площини: езотеричну та фізичну. На езотеричному рівні відбувається звернення до сил пекла про допомогу (ангели у формулі це занепалі ангели, а “господь” це сатана). На фізичному рівні йде трансляція властивостей мертвої ДНК терафімів на живий об’єкт через спіннерні поля. Сили пекла вказують вектор, напрямок дії спіннерного поля. Як бачимо, світ духовний знаходиться не так далеко від світу фізичного. Ось варіанти наслідків цього.

  1. Раптове погіршення здоров’я, смерть.
  2. Фінансові невдачі, крах кар’єри, життєві проблеми.
  3. Проблеми у всіх сферах діяльності.

Як бачимо, це все сталося з Коломойським лише частково, вже не місяць пройшов, аж три роки, а він живе собі, ще й по Женевах їздить.

Цьому також є своє пояснення.

 

 

В окультних колах вважається що обряд Пульса Денура діє лише тоді, коли його об’єкт насправді є винним в важких злочинах проти євреїв. Його не можна вживати для особистої помсти, а якщо хтось надуживає їм, переслідуючи власні мети, обряд цей влучить в тих, хто його здійснив.

Так сталося в випадку Коломойського. На сьогодні нещастя та невдачі переслідують Путіна і Порошенка, стан їх здоров’я є кепський. Путін страждає онкологічним захворюванням, Порошенко важкою формою діабету та хронічним алкоголізмом. В обох поведінка справжніх божевільних, що також є наслідком обряду Пульса Денура, котрий влучив в них самих. Головний рабін Росії Берл Лазар має великі проблеми із своїми кримінальними бізнесами та стосунками з центральною резиденцією ХАБАД в Нью Йорці, бо занадто палко закликає євреїв “молитися за Путіна”, коли наприклад в Сирії вже не так далеко є до простих бойових дій між російською та ізраїльською арміями. Стан здоров’я рабіна Лазара також є поганим згідно інсайдерської інформації.

Зрештою справи йдуть досить  недобре і в Коломойського, як і у рабіна Шмуеля Кам’янецького. Треба сказати, що обряд Пульса Денура вживається євреями лише проти євреїв. Цей обряд, як було сказано, здійснюється на цвинтарі в ізраїльському місті Цфат. Однак не можна сказати, що напрямком та метою цього небезпечного окультного обряду є лише людина, проти котрої він спрямований.

Є свого роду “ланцюжок”, котрий починається на цвинтарі в Цфаті і тягнеться по всьому світу, всюди де є хоч би одна синагога. Річ у тому, що спіннерні поля не знають відстані ані кордонів. Площина цього обряду досягає кожного місця, де є синагога, згідно поняття “сприймаючий зіккурат”. Слово “зіккурат” вавілонського походження, значить культове спорудження, де здійснюється окультний обряд. Головним або транслюючим зіккуратом в випадку Пульса Денура є цвинтар у Цфаті. Сприйманими зіккуратами є будь яка синагога, бо власне вона є місцем скопичення євреїв, маючих генетичний код ДНК, як в єврейських мерців у Цфаті. Таким чином, кожен єврей, відвідуючий синагогу, може стати в більшості випадків жертвою обряду смерті. Важливо також зауважити, що головним чинником передачі впливів цього обряду є кожен рабін в синагозі, котрий є пов’язаний з виконавцями Пульса Денура окультною клятвою, котра і викликає вказаний вище резонанс.

Жертвою може стати також людина не єврейського походження. Спіннерне поле того, хто виявляється під окультним впливом, може входити в фізичний резонанс із полем іншої особи будь якого походження. Тоді ДНК цієї іншої особи сприймає генетичну польову інформацію, котру несе мертва ДНК терафімів, мерців на цфатському цвинтарі. Треба нагадати, що біологічна наука вже давно користається з терміну “польова ДНК”, маючи на увазі спіннерне поле, джерелом котрого є як жива, так мертва ДНК.

Таким чином, на прикладі Ігоря Коломойського ми бачимо факти вживання окультних обрядів як засобів політичного кіллерства. В відміну від кіллерства звичайного, такий вид ліквідації політичних противників є дуже небезпечним не лише для об’єктів окультних нападів, але також для інших людей, не маючих до них та їх дій жодного стосунку.

По перше, це стосується всіх відвідувачів синагог. Як вже було сказано, вектор трансляції властивостей мертвої ДНК терафімів в часі обряду Пульса Денура, як і після його здійснення, проходить через всі синагоги, а рабіни є провідниками спіннерного поля з джерелом на цвинтарі Цфата. До речі, в Україні є вузли прийняття та передачі цих властивостей. Це місто Шаргород Вінницької області, в якому знаходиться Гітлерівська ставка,яка досі не відкрита, бункер із сюрпризами та безпекою,як і само м. Вінниця, де мешкають чимало окультистів юдеїв. Не випадково це місто є гніздом Рошену, а сам Порошенко не лише “баригою”, але ще й не будь яким окультистом.

Ще одним вузлом передачі властивостей мертвої ДНК є місто Умань. Там знаходиться один зі значних світових зіккуратів, склеп хасидського Цадіка рабіна Нахмана з Брацлава. Власне зараз там відбувається страшний шабаш тисяч хасидів зі всього світу, котрі з’їжджаються туди на святкування юдейського нового року Рош га Шана. Велика кількість хасидів з усього світу не лише громить місто, знущається над мешканцями, не дає спати по ночах, влаштовуючи оргії з повіями, вживанням алкоголю та наркотики, котрі привозять до Умані хасидські наркодилери. Якщо цілий рік на могилі Цадіка здійснюються окультні ритуали, в часі Рош га Шана це все осягає апогею. Тому під впливом обрядів смерті знаходиться невинне населення міста згідно механізму, який ми вже описали.

Таким самим вузлом Пульса Денура є також місто Дніпро. Але розповсюдження впливу цього страшного обряду на всю Україну є також трагічною реальністю, однією з головних причин нинішніх та колишніх бід країни.

Треба зробити все, що б ці біди не стали майбутніми.

 

 

Як ми писали раніше обряд «Пульса де нура» є шкідливим в період своєї дії для всіх прихожан синагог,як і простих людей єврейського походження, які ні в чому не винні, а просто сповідують свою віру, та особливо для «страченого».

Виникає запитання : а чи можливий інший обряд для знешкодження цього прокляття?

Ми можемо відповісти: так існує, це питання мабуть цікавить і самого Ігоря Валерійовича, який все ж таки виявився не до кінця відданий Іудаїзму, а керувався здоровим глуздом, і все ж таки не є на стільки жахливою людиною як його «браття по культу», це його і врятувало, але частково.

Щоб зупинити ритуал «пульса де нура» у православних джерелах існують методи зупинення будь-якого окультного прокляття, але не забуваємо головне – це  зречення культу «сатани», прийняття для початку хрещення та прийняття істинного Бога «Саваофа», як єдиного Бога, та зречення культу Мамону (культу золота та збагачення), потім, якщо Ігор Валерійович має скористатися обрядами Екзорцизму.

Отже в недалекому майбутньому ми станемо все ж таки свідками подій, ваги і яка сторона їх переважить:

Сторона правди і зречення культу Мамона або все ж таки відданість культу сатани.

Що переважить? Добро чи зло? Життя чи смерть?

 

 

Якуб Новиків-Кшемінський

Юрій Пономаренко

 

Час виправляти історичні помилки настав.

  • Вересень 27, 2017

В час, коли Україна потерпає від всіляких бід, що на неї нахлинули, одним із нагальних питань, що потрібно терміново вирішити, є повернення до правильної державної символіки. Це є припинення розвитку держави під перевернутим прапором та повернення її саме до першого жовто-блакитного знамена, яке було затверджено у перших законодавчих актах забудовниками Української Народної Республіки.
Нині цьому питанню приділяється все більше уваги, українське суспільство пробуджується і повертається до своєї правдивої історії. Питанням щодо виправлення історичної помилки повернення України до правильної символіки ще у 2016 році переймалося інтелектуальною елітою разом із МБФ и ВВДЦ «АРРАТА» на круглому столу в Центрі Національного Відродження ім. Степана Бандери. Саме тоді представники української інтелігенції обговорили і затвердили правильну державну символіку, як магічний інструмент управління реальність правової держави Україна. За підсумками круглого столі його учасники підготували листа для інформування широкого загалу українців, де вони одноголосно визнали і прийняли геральдичну формулу, у якій відображено жовто-блакитний стяг з Трисуттям на білому колі у Сонці.

Такого ж листа за підписами представників круглого столу було направлено народному депутату України Оксані Білозір. В листі інтелектуальна еліта просила посприяти народного депутата винести на парламентське обговорення цього надзвичайно важливого питання для його успішного затвердження.
Пройшов майже рік, а «лід, як кажуть, з місця так і не зрушив», відповіді інтелігенція не отримала. Тоді один із представників того заходу Президент МБФ и ВВДЦ «АРРАТА» (Миролюба) Галина Ковганич сама потрапила в кулуари Верховної Ради України, щоб із трибуни прес-центру донести це питання до народних депутатів та журналістів. Вона розповіла про це важливе питання і зачитала листа, підготовленого народному депутату Оксані Білозір.
Друкуємо для читачів нашого видання цей цікавий лист. Якщо поверненням України до правильної символіки не хочуть цікавитися народні обранці, то з часом українці самі вирішать під яким прапором їм творити нову Україну і відповідно приймуть державні символи.

Леонід Коваленко,
політолог