Три автобуси з дітьми не можуть перетнути кордон через протести євробляхарів, які розпочалися на українсько-польському кордоні

  • Листопад 26, 2018

Близько 70 дітей віком від 7 до 15 років поверталися до України з фестивалю бальних танців у Кракові. Вони вихованці львівського клубу “Талісман” та клубу “Лілія” з Одеси. Серед пасажирів автобусів є також декілька вагітних жінок.
Супроводжуючий дитячої танцювальної групи Володимир Козак повідомив, що два автобуси ще за 10 км від кордону зупинила польська поліція, оскільки перед пунктом пропуску утворилася велика черга з автомобілів. Ще один автобус застряг на території пункту пропуску Краковець-Корчова.
Дітям холодно. Ми стоїмо вже 7 годин, гріємо автобуси, але у кількох дітей піднімається температура. Я зв’язувався з нашими прикордонниками, але поки результату нема. Просимо про розголос
Повідомив Володимир Козак.
Пасажирка одного з автобусів, які зупинили на під’їзді до кордону, Соломія Телішевська повідомила, що дітям бракує їжі і пиття. У її автобусі перебуває 19 дітей та дві вагітні жінки, а у сусідньому 27 дітей.
Нагадаємо, 25 листопада власники автомобілів з іноземною реєстрацією почали блокувати пункти пропуску на західній ділянці кордону.
Ускладнений рух було зафіксовано на напрямку пунктів пропуску “Устилуг”, “Рава-Руська”, “Ягодин”, “Малий Березний”, “Грушів”, “Шегині” і “Краківець”.

Як повідомив начальник Львівської митниці ДФС Левко Прокіпчук, у першу ніч дії нових законів №8487 та №8488, які легалізують ввезені з порушенням митного та податкового законодавства автомобілі з європейськими номерами, до Польщі було повернуто 138 автомобілів.

Навіщо спеціалізовані школи прирікають дітей на муки?

  • Листопад 22, 2018

Усвідомлений вибір професії виникає тільки до 20 років

Школі спеціалізація протипоказана. Немає нічого сумнішого, ніж вчитися на математика, а потім піти в менеджери. Адже математик працює з папером і авторучкою, а менеджер – з людьми.Тому школа повинна давати кілька десятків різних навичок, умінь, компетентностей, щоб потім скористатися тими з них, які допомагають людині влаштувати своє життя стійко і перспективно.
Якщо дитина з 10-річного віку мріє стати ботаніком, то вона, звичайно, може отримати сертифікат “мічурінця”. Але що робити, якщо у старших класах вона захоче різко поміняти свою дитячу пристрасть на комп’ютерні технології. А потім ще візьме, та й віддасть перевагу стати архітектором. А можливість переспеціалізуватися ніким не запланована.
На жаль, школярі міняють свої забаганки “ким я хочу бути?” в середньому два або три рази на рік. І усвідомлений вибір професії виникає тільки до 20 років, коли життя трохи “поб’є”, і цінності будуть розкладені по поличках.

Школярі міняють свої забаганки “ким я хочу бути?” в середньому два або три рази на рік

Може так статися, що доведеться поміняти професію навіть не один раз. І що тоді робити? Кричати “караул”? Скаржитися на вчителів і батьків? Стукати каскою по асфальту, вимагаючи зарплати і пенсії? Але що з того?
Краще дітям заздалегідь чесно повідомляти, що людей, які прожили в одній і тій самій професії, за статистикою 20%. А решта 80% змінюють її, і часто.
Життя може підносити сюрпризи, але вони не повинні ставати приводом для відчаю і безпросвітності. Тому логічно було б давати широкі, нехай і неглибокі спочатку, вміння і навички.
Чи не означають неглибокі знання їхню низьку якість? Зовсім ні. Це, скоріше, широкі знання для майбутньої компетентності і, в разі чого – безболісної зміни кар’єри.
Жодна школа глибоких знань дати не може в принципі. Стверджувати протилежне – значить міфологізувати шкільну освіту. Навіть два уроки на день англійської мови у спеціалізованій лінгвістичній школі не приводять на виході до вільного володіння мовою. Воно може прийти тільки в мовному середовищі.

Жодна школа глибоких знань дати не може в принципі

Те саме – з математикою, фізикою, фізкультурою і літературою. Скільки людей зазнали фіаско, вивчившись колись на моряків китобійних флотилій. Або на стенографісток. І що з ними сталося? А тут ще роботи стали масово витісняти людей з колишніх насиджених і, здавалося б, вічних професій.
Тому, щоб у майбутньому учень не відчував зайвих стресів і за необхідності міг сам зорієнтуватися і перелаштуватися без драматичних переживань, він повинен набути навичок 5-10 профілів. Якісь із них вже точно знадобляться.
А решта будуть доповненням до основної професії і для захоплень. Саме в цьому випадку ККД школи буде 60–80%, а не 20%, як зараз.
Вже написано і захищено сотні дисертацій на тему профорієнтації в школах. Тисячі конференцій і нарад проведено. А скільки шкіл профорієнтовано. Але в підсумку 80% людей так і не змогли реалізуватися в обраній школою спеціалізації, незважаючи ні на яку профорієнтацію.

Навіщо ж прирікати наступне покоління на аналогічні муки?

Володимир Співаковський

Що робити з вакцинацією? – «Мами Житомира» обговорили питання

  • Листопад 14, 2018

Народний депутат Юрій Дерев’янко зустрівся з представниками спільноти «Мами Житомира», з якими обговорив важливі соціальні та медичні питання, які хвилюють мешканців міста, зокрема вакцинацію та зміни в техніці забору аналізів крові у дітей.

Більшість мам повідомили, що виступають за вакцинацію дітей, однак мають сумніви у якості та зберіганні наявних вакцин.

Має бути якісна вакцина, з виконаними вимогами транспортування і зберігання. Я за вакцинацію, але не хочу, щоб це призвело до негативних результатів. Індійські вакцини в лікарнях не якісні, це загальнодержавна проблема, після них ускладнення, а їх заставляють лікарі робити. В аптеках, щоб купити нормальну вакцину – їх дуже мало і вони дорогі. Лікарі отримують додаток до зарплати за те, що примушують мамочок робити вакцини, лікарі будуть зважати на кількість вакцинацій, а не на те чи можна дитині вакцину колоти чи ні, чи нема протипоказань, будуть всіх посилати

Розповіла одна з учасниць зустрічі.

Юрій Дерев’янко зазначив, що за кордоном вакцинація майже скрізь є обов’язковою.

Але там немає такої профанації з вакцинами та іншими речами. Через неякісні вакцини багато батьків взагалі стають проти вакцинації і це також небезпечно. Якби когось посадили за такі профанації з вакцинами, може було б інакше. Нам треба сконцентруватись на тому, що купують, в якому стані, як транспортується, зберігається і т.д. Щоб буди дотримані всі стандарти

Юрій Дерев’янко також вважає, що у батьків повинна бути свобода вибору – вакцинувати своїх дітей, чи ні.

Мешканки міста також повідомили народному депутату, що нещодавно тендер на аналізи у місті виграла приватна клініка, а держава дотує ці аналізи і їх проводять безоплатно. Однак, приватні клініки не беруть аналізи з пальця, а беруть тільки з вени. «Діти лякаються. Для дитини це стрес, до втрати свідомості. Мучать дитину, шукають вену. Якщо не потрібно з вени аналіз, має бути альтернатива брати кров з пальця», – обурились мами Житомира.

Буває, що терміново треба зробити аналіз якогось одного показника і отримати миттєво результат, навіть простий цукор. А тут не можна з пальця, беруть з вени на купу показників, поки роблять аналіз займає багато часу

Така ситуація спричинила закриття лабораторій в місті, а лаборантів масово звільняють. Мами Житомира подали петицію в міську раду, однак практика показує, що такі петиції в міста майже ніколи не підтримуються.

Очевидно, що за приватною клінікою хтось стоїть і тут можлива корупція. Це недолуга реформа, але в інших містах люди заставляють місцевих чиновників щось робити. Лабораторія, яка бере участь в тендері, може бути як приватною, так і державною, – сказав Дерев’янко.

Він переконаний, що потрібно створити комунальне підприємство на базі існуючих лабораторій, власником якого буде громада міста. Тоді держава буде перераховувати кошти не на приватне підприємство, а на таке комунальне підприємство.

Юрій Дерев’янко закликав батьків до більш активних дій.

Треба йти в міську раду і це вимагати. Комунальне підприємство може брати участь у тендерах, надавати послуги як на платній, так і безоплатній основі. Таким чином можна зберегти і колектив, лаборантів, які через закриття лабораторій, лишаються зараз без роботи

Він пообіцяв звернутись до Міністерства охорони здоров’я за роз‘ясненням такої ситуації, а також стосовно скорочення лаборантів.

Не розумію взагалі для чого знищувати лабораторію, тим більше що є приміщення, тим більше аналіз з пальця дешевше і доступно. Треба покопати, хто є власником цієї приватної лабораторії, що виграли тендер. Можливо там є зв’язок з місцевою владою. Тоді можна вибудувати кампанію боротьби за свої права
Нагадаємо, з 1 жовтня 2018 року у Житомирі змінилась техніка забору крові у дітей

До Житомирської міськради надійшла петиція, у якій автор просить владу не ліквідовувати лабораторії при дитячих та дорослих поліклініках, що займаються забором крові з пальця, адже не всі батьки задоволені тим, що у дітей беруть кров з вени.

Говоріть із дітьми про війну

  • Жовтень 17, 2018

Вони все розуміють

Міф 1. “Навіщо говорити з дитиною про війну? Я не хочу її травмувати. Вона ще маленька і однаково нічого не розуміє!”.

Переважно це я чула від батьків-переселенців, коли запитувала, як вони пояснили дитині, чому довелося покинути власний дім?

Часто емоційні переживання дитини не цікавлять дорослих. Нам здається, якщо дитина не може зрозуміти певних обставин, то й непотрібно з нею про це говорити.

Так, дитина не все розуміє, але відчуває тривогу та напруженість батьків. Вона легко ловить емоції та настрій дорослих. Якщо їй не говорять про важливі події та зміни в житті сім’ї, то психічна напруга лише зростає. Це виливається у безпідставні істерики, спалахи агресії та погіршення сну.

Діти легко ловлять емоції та настрій дорослих

Тому вкрай важливо з дитиною говорити: простою мовою та без страхітливих подробиць. Головне не просто пояснювати, а співпереживати та емоційно її підтримувати.

Міф 2. Війна торкнулась лише дітей з територій конфлікту.

Ні. Вона розпустила свої щупальці далеко за межі територій, де щодня лунають вибухи. Діти можуть злякатися, ставши свідками відвертих розмов батьків про воєнні події. Навіть, просто, побачивши паніку в їхніх очах. Війна має набагато сильніше відлуння, аніж ми уявляємо.

Міф 3. Кожній дитині, яка пережила жахи війни, потрібна допомога психотерапевта.

Ні, не кожній. Лише у 20% постраждалих в екстремальних ситуаціях формується посттравматичний синдром (психічний розлад), який потребує допомоги психотерапевта. Такі дані ВООЗ. У той же час, у певної частини дітей можуть виникнути психологічні проблеми, які не є клінічним діагнозом, але вартують уваги з боку дорослих та психологів.

Міф 3. Час лікує.

Цей вислів взагалі не стосується дітей. Навпаки: чим швидше звернутись за допомогою психолога, тим більша ймовірність на успішну реабілітацію. Особливість нашої психіки в тому, що психічна травма іноді може залишатися до кінця життя. Руйнувати стосунки та не давати дихати на повні груди.

Психічна травма може залишатися до кінця життя

Міф 4. Я можу самостійно допомогти своїй дитині.

Не завжди. Уявімо, що людина обпеклася об праску. Таку травму ми можемо вилікувати самостійно, але якщо перевернулась каструля з окропом – не вагаючись, звернемося до лікаря. Чому ж, коли дитина отримала серйозну психічну травму, ми готові лікувати її, прочитавши статтю в Інтернеті та експерементально використовувати поради невідомого спеціаліста?

Міф 5. “Вона така і є: лінива/агресивна/боязлива”.

Деколи, батьки перекладають на дитину всю відповідальність за проблеми у поведінці та навчанні. Але це може бути наслідком травматичних подій. Важливо побачити, що приховується за лінощами чи непослухом. Що дитина намагається висловити через негативні емоції? Можливо, вона потребує більше уваги і через це несвідомо прагне розізлити. На дитячій консультації я часто чую таку фразу: “Коли в мене все добре, мама просто не звертає на мене уваги”.

Коли в мене все добре, мама просто не звертає на мене уваги

Що можуть зробити батьки для психічного здоров’я дитини?

• Будьте емоційно відкритими для своїх дітей. Цікавтеся не лише оцінками, а й емоціями. Це допоможе сформувати довірливі стосунки.

• Будьте готовими приймати та розділяти будь-які емоції. Тоді дитина бачитиме у вас опору і відчуватиме захищеність.

• За можливості, фільтруйте: в які ігри дитина грає, які книжки читає, які відео дивиться.

• Будуйте партнерські стосунки, але не забувайте хто із вас дорослий.

• Проводьте більше часу разом та без гаджетів.

• Піклуйтесь про власне психічне здоров’я, адже формула “щасливі батьки – щаслива дитина” працює.

• Якщо непокоїтесь, як ваша дитина пережила потенційно травмуючий досвід – краще звернутись за консультацією спеціаліста.

Ольга Горбань

Мінімальний розмір аліментів збільшився вдвічі – до 1800 грн

  • Серпень 30, 2018

Мінімальний розмір аліментів збільшився вдвічі – до 1800 грн – відповідно до прожиткового мінімуму для дитини певного віку.

Крім того, на заборгованість за дитячі виплати нараховуються відсотки. Якщо борг за аліментами становить більше року, виплата зросте на 20%, понад 2 роки – на 30%. А за заборгованість більше 3 років треба буде платити вже наполовину більше

Також законодавчо посилено відповідальність за створення перешкод у спілкуванні з дитиною; запроваджено необхідність подавати довідку про відсутність заборгованості більше 6 місяців для претендентів на державні посади; запровадили преференції для батьків, котрі інвестують у розвиток власних нащадків; підвищили контроль за тим, куди йдуть кошти, які сплачуються в інтересах дитини; урівняли в правах щодо виховання та можливості виїзду за кордон з дитиною обох батьків, які сумлінно виконують свої обов’язки.

За 6 місяців від початку посилення відповідальності за несплату аліментів 500 тис. дітей змогли отримати невиплачені їм гроші – це 2 млрд 700 млн грн.

Чи повинні ми любити свою матір?

  • Листопад 14, 2017

Як би ми на неї не сердилися, в якій би не були ображені, ми не в силах сказати: «Я її не люблю». Мати, мама – це недоторкане, цього чіпати не можна. Спробуємо розшифрувати, мабуть, найбільш неоднозначний з наших почуттів.
Основні ідеї
Нам нестерпна сама думка про те, що мати може нас не любити і що її саму любити неможливо.
І все ж «нелюблячі» і навіть внутрішньо «руйнують» нас матері існують.
Розірвати навіть такий зв’язок неймовірно важко, але можна спробувати себе захистити, встановивши дистанцію у стосунках.
Чи повинні ми любити свою матір?

«Я пам’ятаю, ми з мамою пішли в мою колишню кімнату, де я жила ще підлітком, – згадує 32-річна Лєра. – Вона сиділа на ліжку, плакала і не могла зупинитися. Смерть її матері, моєї бабусі, здавалося, просто розчавила її – вона була невтішна. А я не розуміла, чого вона так побивається: наша бабуся була справжньою єхидною. Відносини з якою, до речі, коштували її дочки семи з гаком років психотерапії.

У підсумку мамі все вдалося: налагодити особисте життя, створити щасливу сім’ю і навіть встановити з бабусею розумні відносини. Принаймні, я так вважала. Коли я запитала: «Чому ти плачеш?», вона відповіла: «Тепер у мене вже ніколи не буде доброї мами». Так виходить, незважаючи ні на що вона продовжувала сподіватися? За життя бабусі мама казала, що не любила її, – що ж, виходить, вона брехала?»

Стосунки з власною матір’ю – при найменшому наближенні до цієї теми форуми інтернету починає «штормити». Чому? Що робить цю нашу внутрішню зв’язок такою унікальною, що ні за яких обставин її по-справжньому неможливо розірвати? Чи означає це, що ми, дочки і сини, навіки приречені любити ту, яка одного разу дала нам життя?

СОЦІАЛЬНЕ ЗОБОВ’ЯЗАННЯ
«Я не люблю свою матір». Дуже небагато здатні вимовити такі слова. Це нестерпно боляче, і дуже сильний внутрішній заборону на подібні почуття. «У нас зовні все нормально, – ділиться 37-річна Надія. – Скажімо так: я намагаюся спілкуватися коректно, внутрішньо не реагувати, надто близько до серця нічого не приймати». 38-річний Артем, вибираючи слова, зізнається, що підтримує з матір’ю «хороші» відносини, «хоча і не особливо близькі».

«В нашій суспільній свідомості один з найпоширеніших міфів – про нескінченну, безкорисливої і світлої любові між матір’ю і дитиною, – пояснює психотерапевт Катерина Михайлова. – Між братами і сестрами є конкуренція; в любові чоловіка і жінки є щось, що може її затьмарити. А прихильність матері і дитини – єдине почуття, яке, як кажуть, не змінюється з роками. Не дарма народна мудрість говорить: «Ніхто не буде любити тебе так, як мати».

Сама думка «у мене погана мати» здатна зруйнувати людини

«Мати залишається святинею, – погоджується соціолог Крістін Кастелен-Менье. – Сьогодні, коли розпадаються традиційні сімейні осередки, зміщуються всілякі – від батьківських до сексуальних ролі, втрачаються звичні орієнтири, ми намагаємося утриматися за щось стабільне, що пройшло випробування часом. А тому і традиційний образ матері стає непорушним як ніколи». Одне лише сумнів у його достовірності – вже нестерпно.

«Сама думка «у мене погана мати» здатна зруйнувати людину, – каже Катерина Михайлова. – Невипадково в казках зла відьма – завжди мачуха. Це говорить не тільки про те, як важко прийняти свої негативні почуття по відношенню до власної матері, але і про те, наскільки такі почуття поширені».

ПОЧАТКОВЕ ЗЛИТТЯ
Наші відносини є подвійними, суперечливі. «Той ступінь близькості, яка спочатку існує між матір’ю і дитиною, виключає існування комфортних відносин, – уточнює Катерина Михайлова. – Спочатку повне злиття: ми всі з’явилися на світ під биття серця своїй матері. Пізніше для немовляти вона стає ідеальним всемогутньою істотою, здатною задовольнити всі його потреби.

Момент, коли дитина віддає собі звіт в тому, що мати недосконала, стає для нього шоком. І чим менше вона задовольняє актуальні потреби дитини, тим важчий удар: деколи він може породити глибоку образу, яка потім переросте в ненависть». Нам всім знайомі моменти горького дитячого гніву – коли мати не виконала наших бажань, сильно розчарувала або образила нас. Мабуть, можна сказати, що вони неминучі.

«Такі моменти ворожості – частина розвитку дитини, – пояснює психоаналітик Ален Браконье. – Якщо вони поодинокі, то все йде нормально. Але якщо ворожі почуття мучать нас довгий час, це стає внутрішньою проблемою. Найчастіше таке відбувається з дітьми, чиї матері занадто зайняті собою, схильні до депресій, надмірно вимогливі або, навпаки, завжди тримаються відсторонено».

Нам буде легше йти своєю дорогою, якщо ми постараємося розібратися в своїх почуттях і відокремити від них почуття провини

Мати і дитина немов зливаються воєдино, і сила емоцій у їх відносинах прямо пропорційна інтенсивності цього злиття. Єдиним дітям або тим, хто виріс у неповній сім’ї, ще важче зізнатися собі в неприязних почуттях до власної матері.

«Скільки себе пам’ятаю, я завжди був головним сенсом її життя, – каже 33-річний Роман. – Це, напевно, найбільше щастя, яке не кожному дається, – але і нелегкий тягар теж. Мені, наприклад, довго взагалі не вдавалося з кимось познайомитися, завести особисте життя. Вона не могла мене ні з ким ділити!» Сьогодні його зв’язок з матір’ю все ще дуже сильна: «Я не хочу йти від неї далеко, я знайшов собі квартиру зовсім поруч, у двох зупинках… Хоча розумію, що такі відносини позбавляють мене справжньої свободи».

Майже ніхто з дорослих і навіть дуже нещасливих дітей насправді не вирішується спалити всі мости. Вони заперечують, що сердяться на матір, намагаються її зрозуміти, знаходять виправдання: у неї самої було важке дитинство, тяжка доля, не склалося життя. Всі намагаються вести себе «як якщо б»… Як якщо б все було добре, і серце б так не боліло.

Головне – про це не говорити, інакше лавина болю все змете і «понесе за точку неповернення», як образно висловлюється Роман. Дорослі діти підтримують цю зв’язок у що б то не стало. «Я дзвоню їй з почуття обов’язку, – зізнається 29-річна Ганна. – Адже в душі вона мене любить, і я не хочу її турбувати».

В БОРГУ З НАРОДЖЕННЯ
Психоаналіз говорить про «первісному борг» та його наслідку – тому почутті провини, що на все життя пов’язує нас з жінкою, якій ми зобов’язані своєю появою на світ. І якими б не були наші почуття, у самій глибині душі все одно жива надія, що коли-небудь все ще може якось налагодитися. «Розумом я розумію, що мою маму вже не переробиш, – зітхає 43-річна Віра. – І все-таки не можу змиритися з тим, що між нами так ніколи нічого і не зміниться».

«Свого першого дитини я втратила у пологах, – згадує 56-річна Марія. – Тоді я думала, що хоч на цей раз мама хоча б проявить співчуття. Але ні, вона не вважала, що смерть дитини – достатній привід для смутку: адже я його навіть не бачила! З тих пір я в буквальному сенсі втратила сну. І цей кошмар тривав роками – аж до того дня, коли в розмові з психотерапевтом я раптом зрозуміла, що не люблю свою матір. І відчула, що у мене є на це право».

Всім без винятку здається, що нас любили не так, як повинні були

Ми маємо право не відчувати цієї любові, але не наважуємося ним скористатися. «У нас живе давня дитяча ненаситна туга по хорошому батьків, бажання ніжності і безумовної любові, – говорить Катерина Михайлова. – Нам усім без винятку здається, що нас любили не так, як повинні були. Думаю, жодна дитина не мав саме такий мами, у якої потребував».

Ще важче доводиться того, чиї відносини з матір’ю складалися складно. «У нашому уявленні про неї немає поділу між всемогутньою материнською фігурою, знайомої нам з дитинства, і реальною людиною, – продовжує Катерина Михайлова. – Цей образ не змінюється у часі: в ньому і глибина дитячого відчаю, коли мати затримується, а ми думаємо, що вона загубилася і більше не прийде, і більш пізні амбівалентні почуття».

Тільки «досить хороша мати допомагає нам іти до дорослої незалежності. Така мати, задовольняючи нагальні потреби дитини, дає йому зрозуміти: життя варте того, щоб її прожити. Вона ж, не кидаючись виконувати найменше його бажання, що дає інший урок: щоб добре жити, потрібно здобути самостійність.

СТРАХ СТАТИ ТАКОЮ Ж
У свій черга вступивши в материнство, Віра та Марія не заперечували проти спілкування своїх матерів з онуками, сподіваючись, що їх «погані» мами стануть хоча б «хорошими» бабусями. Перед народженням свого первістка Віра знайшла аматорський фільм, знятий батьком її дитячі роки. З екрана на неї дивилася смеющаяся молода жінка з маленькою дівчинкою на руках.

«У мене потепліло на серці, – згадує вона. – Насправді наші відносини зіпсувалися, коли я стала підлітком, але до цього мама, схоже, раділа тому, що я на світі є. Я впевнена, що змогла стати доброю матір’ю своїм двом синам тільки завдяки цим перших років свого життя. Але коли я бачу, як сьогодні вона дратується на моїх дітей, в мені все перевертається – я відразу згадую, якою вона стала».

Марія, як і Віра, взяла свою матір як антімодель для вибудовування відносин зі своїми дітьми. І це спрацювало: «Одного разу в кінці довгого телефонної розмови донька мені сказала: «Так приємно, мамо, з тобою поговорити». Я повісила трубку і розплакалася. Я була щаслива, що мені вдалося побудувати прекрасні стосунки зі своїми дітьми, і в той же час мене душила гіркота: адже мені самій таких не дісталося».

   Початкову брак материнської любові в життя цих жінок частково заповнили інші – ті, хто зміг передати їм бажання мати дитину, допоміг зрозуміти, як його виховувати, любити і приймати любов. Завдяки таким людям з дівчаток з «недолюблених» дитинством можуть зрости хороші матері.

Всьому наперекір: навіщо потрібні бунтарі?

  • Жовтень 27, 2017

Вони готові порушити будь-яке правило, якщо воно здається нерозумним. Вони завжди знайдуть, що заперечити. Вони не переносять консервативність і стагнацію. Як ладити з людьми, які живуть всупереч всім?

Більшість з нас стикалися з такими людьми ще в дитинстві. Пам’ятайте однокласника, який вічно сперечався з учителем, нявчав під партою і кривив обличчя на загальних фотографіях?

Виростаючи, такі люди залишаються вірними собі: сперечаються з керівництвом з приводу і без, критикують всі «звичайні» ідеї і встряють зі своїми радикальними пропозиціями в кожну розмову. На все, що ви скажете, вони автоматично заявлять зворотне. Це властивість особистості, що практично неможливо приховати.

«Хоча бунтарі можуть поводитися однаково, не всі вони схожі один на одного, – розповідає американський психолог Роберт Стернберг. – Одних дратують одностайність і бюрократизм, інші вважають, що правила створені, щоб їх порушувати, треті парадоксально мислять і дивляться на життя не так, як інші. Творчі люди особливо часто живуть всупереч всьому. Хоча бувають і бунтарі зовсім не творчі – вони просто неприємні. І є ще ті, хто піднімає свою самооцінку коштом протестної поведінки».

В іншому ракурсі
У 37-річної Вікторії, менеджера по рекламі, великий талант придумувати оригінальні і зухвалі ідеї. Але її спосіб доносити їх викликає у колег, м’яко кажучи, здивування.

«Коли ми на летючці всією командою обговорюємо новий проект, мене це страшно надихає, – розповідає Вікторія. – Я відразу бачу, як це може бути, і відчуваю, що повинна поділитися своїм відкриттям, негайно, навіть якщо в цей час говорить хтось інший. А ще так, мені важко зберігати спокій, коли колега пропонує ідею, яка нікуди не годиться».

Вона зізнається, що відчуває збентеження, зустрічаючи холодну реакцію на своє втручання, але все-таки не може усвідомити, що демонструє швидше безцеремонність і зарозумілість, ніж креативність.

У них є талант – бачити речі з несподіваного боку, швидко приймати неординарні рішення, не побоюючись чужих суджень

«Не можна сказати, що такі люди проявляють упертість і зухвалість навмисне, – вважає психолог Сенді Манн з Університету Центрального Ланкаширу. – Ми можемо вважати бунтарів адвокатами диявола, але свої ексцентричні судження вони часто виносять з повною щирістю, а не заради того, щоб оскаржити чужу точку зору. У них є талант – бачити речі з несподіваного боку, швидко приймати неординарні рішення, не побоюючись чужих суджень».

Але якщо бунтарі не хочуть відштовхнути від себе оточуючих, їм варто зосередитися на командній роботі, спрямувати зусилля саме на вирішення проблем і свідомо уникати протистояння.

«Бути «білою вороною» у товаристві з традиційним мисленням – ціле мистецтво. Ті, хто мислить парадоксально, часто допускають помилки в міжособистісних відносинах, – говорить бізнес-консультант Карл Альбрехт. – Вони рідко вміють правильно доносити свої ідеї до оточуючих: зазвичай випалюють їх, як контраргумент у спорі, заважаючи іншим людям правильно їх сприйняти, тому що роблять це грубо і нетактовно».

Карл Альбрехт зізнається в тому, що сам колись був «білою вороною», але зміг розвинути в собі необхідні соціальні навички, зокрема, здатність розпізнавати почуття, настрій, душевний стан інших людей.

«Головна проблема не в тому, що людина думає інакше, а в тому, як він свою точку зору підносить, – говорить він. – Його манери можуть бути страшними».

Робота над собою
Як же продемонструвати своє парадоксальне мислення, не дратуючи і не відновлюючи проти себе інших? Перш за все, коли у вас з’являється незвичайна ідея, чітко сформулюйте її, і тільки потім діліться з оточуючими.

Постарайтеся використовувати ту ж лексику, обороти мови й ті самі джерела інформації, що і ваші співрозмовники. І вчіться спокійно ставитися до того, що люди критикують ваші ідеї.

Коли ми відмовляємося йти наперекір іншим і старанно уникаємо конфліктів, ми часто діємо собі ж на шкоду

«Життя з бунтарями і «білими воронами» вимагає від їх близьких великого терпіння, тому що вона сповнена конфліктів, – зауважує психолог Роберт Стернберг з Оклахомського університету. – Але деякі такі відносини стимулюють і тонізують – вони бачать у частих перепалках навіть прояв любові. Якщо обидва партнери люблять посперечатися і в рівній мірі отримують задоволення від цих спорів, їх відносинам це тільки на користь. Але остерігайтеся вступати в словесний поєдинок з бунтарем, якщо ви хочете тільки одного: скоріше його заткнути.

Іноді ми починаємо сперечатися у відповідь, думаючи, що так захистимо свої права і доб’ємося кращого для нас результату. Але єдине, чого хоче бунтар, – уваги до власної позиції. Навіть якщо ви домовитеся з ним за пунктами А і Б, підуть пункти Р. і Вирішите, що для вас важливіше: закрити тему або продовжувати поєдинок. Єдиний спосіб втихомирити бунтаря – залишити без уваги його репліку, а не чіплятися до неї, викликаючи вогонь на себе».

Відкрити в собі бунтаря
І все ж бунтарі корисні кожному з нас. Коли ми відмовляємося йти наперекір іншим і старанно уникаємо конфліктів, ми часто діємо собі ж на шкоду. Бунтарі в найближчому оточенні просто необхідні, і нам самим було б корисно перейняти деякі з їх якостей.

Іноді просто неможливо заявити про свою позицію і позначити межі, не вступивши при цьому в конфронтацію. Коли ми наважуємося сказати або зробити щось всупереч, ми стверджуємо не тільки свою індивідуальність, але і індивідуальність іншого: «Я не така, як ти, а ти не такий, як я». В деяких випадках тільки так і можна залишитися собою.

Як взаємодіяти з бунтарями?
Якщо ідея бунтаря здається вам відверто навіжений, не поспішайте її критикувати. Попросіть співрозмовника пояснити, що він мав на увазі. Ви напевно краще зрозумієте і, може бути, навіть дозволите себе переконати.
Не лякайтеся його різких і агресивних висловлювань. Швидше за все, йому просто не вистачає навичок спілкування. Вимовте всього одну поважну фразу: « Це дуже цікаво, чи не могли б ви трохи детальніше розповісти, як це працює…» – і більше вже нічого не потрібно.
Якщо ви не згодні з чиєюсь точкою зору, почекайте, поки людина висловиться до кінця, і тільки потім спокійно поділіться своїми міркуваннями. Перебиваючи співрозмовника, ви даєте йому зрозуміти, що насправді його не слухаєте, а для сперечальника це подібно червоній ганчірці.
Якщо вам здається, що людина сперечається тільки для того, щоб вас зачепити та вивели з рівноваги, не піддавайтеся на провокацію. Замість цього попросіть прояснити хід думок. Його реакція дуже швидко покаже, наскільки щирим була заява.

 

Підготувала: Марія Одінцова