Коли сильні світу цього визнають Голодомор в Україні і що нам це дасть: прогнози експертів

  • Листопад 30, 2017

7 листопада 2017 року в Палаті представників Конгресу США був представлений проект резолюції, приуроченій до 85-ї річниці Голодомору. По суті, цей документ був найважливішим для визнання Голодомору найбільшими країнами світу.

До речі, того ж дня посол України у Великобританії Наталія Галибаренко повідомила, що в ході дебатів у британському парламенті група депутатів підтримала заклики визнати Голодомор в Україні геноцидом.

Але за фактом тільки 11 країн 22 листопада цього року визнали Голодомор геноцидом українського народу. Мова йде про Грузії, Еквадору, Естонії, Колумбії, Латвії, Литві, Мексиці, Парагваї, Перу, Польщі та Угорщини. На парламентському та регіональному рівнях Голодомор визнали геноцидом в Австралії, Канаді та Португалії. Виключно на регіональному (муніципальному) рівні відповідні рішення прийняли в Аргентині, Бразилії, Великобританії, Іспанії, Італії та США.

«Законодавчими органами Іспанії, Франції, Чилі, Чехії, Словаччини, Андорри, Аргентини і Мексики були прийняті резолюції щодо вшанування пам’яті жертв Голодомору», — скромно додали в міністерстві.

Чому одні країни визнають Голодомор геноцидом українців, а інші намагаються утриматися? Коли нарешті сильні світу цього визнають факт геноциду і, найголовніше, що нам це дасть? Про це запитали у людей, які давно не вірять у збіги і вміють прораховувати наслідки будь-яких політичних рішень на кілька ходів вперед.

Євген Філіндаш, політолог, директор Українського центру соціальної аналітики:

Визнання Голодомору геноцидом відразу усіма країнами неможливо. Це неможливо, як мінімум, тому, що Голодомор не був геноцидом проти українського народу. У 1932-1933 роках від голоду вмирали не тільки українці. Люди вмирали в багатьох регіонах Радянського Союзу. Більше того, історики так і не змогли знайти жодних документів, які свідчать про те, що цей голод був спеціально організований з метою винищення українців. Крім того, визнання Голодомору геноцидом українського народу абсолютно нічого позитивного для України не несе.

Віктор Небоженко, політолог, директор соціологічної служби «Український барометр»:

По суті, визнання Голодомору геноцидом нічого нам не дає. Це була божевільна ідея Ющенка, і він в цьому сенсі на ринку меморіальних послуг вступив у конфлікт з вірменської та ізраїльської трагедіями, з Голокостом і вірменським геноцидом 1915 року. Тому ніколи весь світ не визнає Голодомор геноцидом українського народу. Цього не станеться. Це унікальне явище, і загального визнання домогтися неможливо. Частина країн визнала Голодомор, але я не думаю, що з цього випливають якісь унікальні висновки. Для України це не несе ніяких ні позитивних, ні негативних наслідків. ООН визнала, міжнародні організації визнали, світова громадськість, в принципі, на нашій стороні. Цього достатньо.


Олеся Яхно, політолог, директор Інституту національних стратегій України:

Визнають Голодомор геноцидом країни, яким близька ця проблема. Якщо говорити про те, чому все-таки не всі країни визнають Голодомор, то тут діє логіка геополітична. Багато хто не голосують, так як у низки країн є схожі проблеми, і тоді постане питання єдності вимог: якщо це було прийнято по Україні, то має бути прийнято за іншим країнам, наприклад, з тієї ж Вірменії. Тут справа не в історичному сприйнятті. Тут справа в послідовності і створення прецеденту. А що стосується самого факту, то, я думаю, дійсно спочатку ніхто не ставив метою винищення українців за етнічною ознакою. Спочатку це було знищення конкретних соціальних груп, винищення селян. Але якщо це робив Сталін, він не міг не розуміти, що найбільше у сфері сільського господарства зайняті саме українці. І навіть якщо спочатку це не мало своєю метою етнічне винищення, то всі прекрасно розуміли, що найбільше це вдарить саме по Україні.

Історично це можна підносити, як завгодно. Якщо ж говорити про те, що нам це дасть, то так питання взагалі не стоїть. Ми ж не домовляємося про товарообіг, тому, в принципі, не варто говорити про те, що ми в результаті отримаємо. Це просто самоусвідомлення свого історичного минулого і констатація якихось історичних подій. От і все. Я не думаю, що тут мова йде про те, щоб в прикладному сенсі Україна отримала якусь вигоду чи право на сатисфакцію. Ми просто позначаємо якісь події в нашому минулому.

Руслан Бортнік, політичний аналітик, директор Українського інституту аналізу та менеджменту політики:

Практично всі країни світу визнають, що Голодомор-це злочин. Що є бар’єром для визнання Голодомору саме геноцидом? З одного боку-позиція Росії, а з іншого — те, що геноцид — дуже специфічне злочин, в основі якого лежить переслідування і знищення соціальної етнічної групи. Саме з цим багато країн не згодні. Вони вважають, що голод був, був злочин радянського режиму проти власного народу, але не було злочину щодо українців як етнічної нації. Найбільше постраждали казахи, адже голод був у багатьох регіонах. Саме тому багато країн вважають, що Голодомор не можна вважати цілеспрямованою дією стосовно українців, хоча, безумовно, це було злочином відносно радянського народу.

Крім того, визнання Голодомору геноцидом передбачає юридичні наслідки. Можуть бути різного роду позови до правонаступників. Я думаю, що геноцидом всі країни Голодомор не визнають, принаймні в найближчій перспективі цього точно не станеться. Що ж стосується визнання Голодомору злочином, то цю позицію і поділяють абсолютно всі країни. Якщо говорити про те, що нам дасть визнання Голодомору геноцидом, то потрібно розуміти, що це інструмент для дискредитації радянського минулого. Але, за великим рахунком, якщо подивитися на склад радянського керівництва, то там було дуже багато українців, тому ця логіка не особливо продуктивна.

Володимир Фесенко, політолог, голова Центру прикладних політичних досліджень «Пента»:

Визнання Голодомору геноцидом дасть нам моральне задоволення. Тут швидше йдеться про моральний фактор, ніж про якісь прямі політичні вигоди. Такий же інтерес є у Ізраїлю і у вірмен. Це скоріше моральний історичний фактор, який в першу чергу має моральне значення.

Що стосується того, чи визнають Голодомор геноцидом всі країни, сказати складно. Я не впевнений, що всі визнали Голокост, вже точно мусульманські країни навряд чи коли-небудь його визнають. Не всі визнають і геноцид вірмен. Туреччина з цього питання проводить активну роботу. Тому навряд чи варто очікувати, що Голодомор саме як геноцид проти українців, визнають всі. Справа навіть не в тому, що всі визнають або не всі. Для нас дуже важливо зафіксувати міжнародну громадську думку щодо того, що така трагедія була і що вона пов’язана з комуністичним режимом. Це скоріше нагадування на майбутнє. Визнання Голодомору — це прагнення хоча б частково застрахуватися від чогось подібного в майбутньому.

***

Найдивніше спогад мого дитинства — мішки з зерном, які моя бабуся тримала в будинку в таємному місці, відомому тільки членам родини. Переконати її в тому, що часи змінилися і страшний голод більше не повториться, було нереально. Ми і не намагалися. Вона лише час від часу оглядала запаси, стежила, щоб миші не прогризли мішки і, якщо зерно починало псуватися, змінювала його на більш свіжу. Ці мішки стояли в таємному місці до її смерті. До останньої хвилини свого життя вона пам’ятала той жах, який пережила в дитинстві, і вірила, що в разі повторення кошмару ці мішки дадуть її дітям і онукам шанс вижити…

 

Підготувала: Марія Одінцова