Чорне Сонце як символ творення нового життя.

  • Листопад 12, 2017

Думаю, що багато людей, ходячи кожного дня під Сонцем, світилом, яке дає нам життя, задавали собі питання, чим воно є у дійсності. Нині про Сонце можна знайти багато різноманітної інформації. Йому присвячено багато праць та навколо нього проведено безліч наукових досліджень. В нинішній вік прогресу люди досягли таких знань та зробили стільки наукових відкриттів, що мабуть вже не має чого досліджувати. Така сама думка і про Сонце, начебто ми вже його повністю дослідили і все про нього знаємо. Але не все так просто, як нам хотілося.
Завдяки Сонцю ми земляни отримуємо світло і тепло, саме воно дає нам життя та енергію. Науковці зазначають, що Сонце є типовою жовтою газовою зіркою серед багатьох мільярдів інших, що населяють нашу Галактику. Воно є величезною сяючою газовою кулею, всередині якої протікають складні процеси і в результаті безперервно виділяється енергія. Із Сонцем пов’язані різні вірування та релігії народів світу, де в одних вченнях зазначається, що воно є нашим Богом, а в інших оком Бога, а в християнстві Святого Духа зокрема зображують на фоні Сонця… Цікаву інформацію про Сонце написано в книзі Джонатана Блека «Таємна історія світу», де автором проводиться думка про те, що саме із Сонцем були пов’язані всі релігійні пророки та провідники людства, які приходили на землю для її спасіння.
Із Сонцем пов’язано багато звичаїв та язичницьких вірувань українців, які відображені на археологічних знахідках починаючи від часів Трипілля і закінчуючи нашим часом. Його знаки можна побачити на українському народному вбранні, посуді, писанках, інтер’єрах будинків тощо. Наші предки знали щось цікаве про Сонце і пов’язували із ним все своє життя. Не даремно ж їх називали сонцепоклонниками. Нині звичаї відроджуються і у все більшого кола людей проявляється інтерес до своєї рідної культури. Людям також стає цікавою і тема Сонця. Вони починають задавати питання, а чому саме Сонцю поклонялися наші предки? Гадаю, що нині Сонцем цікавиться багато людей.
Тема Сонця цікавила завжди і мене. Я його обожнюю ще із самого дитинства, люблю знаходитися під ним і коли воно ховається в хмарах, то почуваю себе не комфортно. Як тільки воно вигляне із хмар, так і радість піднімається, так і хочеться зразу підставляти під нього своє обличчя, дивитися на нього і милуватися його теплом та божественною красою. Ні коли не забуду, як рік назад Сонце весь час супроводжувало нашу революцію гідності над Майданом Незалежності. Саме у той час я виношував ідею, що нам українцям потрібно повернутися до сонячного саме жовто-блакитного прапору, який був прапором нашої правонаступниці Української Народної Республіки і повинен стати початком змін та оновлення в Україні. І тоді я помітив, що всі недільні віча, коли на майдані збиралася велика кількість людей, проходили в сонячні теплі дні. У мене виникло таке враження, що Сонце немов посміхалося людям і простягало їм свою руку, піднімало їм дух і надавало натхнення на перемогу та майбутнє України. Я любив фотографувати Сонце над майданом під час віче і періодичного його знімав на свій фотоапарат. А одного разу спробував поглянути, а як Сонце буде виглядати на камері мого мобільного телефону, який мені дістався досить випадково після таємного зникнення попереднього. Але як кажуть нічого випадкового у цьому світі не буває. І ось після побаченого, я нічого не зрозумівши, став приголомшений. Сонце на моїй мобілці мало темний чорний колір. Мені стало цікаво, а чому воно таке і я став його досліджувати та періодично знімати як над майданом, так і в різних місцях. Воно мало темний колір, а при збільшеннях його у кадрі можна побачити синім ультрафіолетовим. За чорним Сонцем знаходиться велике за розміром світло білого-жовтого кольору, немов друге Сонце, яке періодично спалахує. Воно схоже на Божественне Світло, про яке можна прочитати у релігійних книгах.
Після свого відкриття, я став шукати інформацію про Чорне Сонце. В Інтернеті знайшов декілька відео, на яких Сонце має чорний колір. Окрім цього мені було цікаво, а чи можуть людські очі бачити Сонце чорним. Я згадав, що лікарі завжди наголошують на тому, щоб люди не споглядали сонце відкритими очима, оскільки можна осліпнути та отримати опік очей. Але моя зацікавленість перебільшувала і ній не було межі, мені хотілося розібратися і побачити, яким є дійсно Сонце. Тоді я дав собі установку та проникся думкою, в яку повірив, що зможу дивитися на Сонце і з моїми очима нічого не станеться, не осліпну. Я в це дуже щиро повірив, неначе дав команду, що все буде добре і почав дивитися на Сонце, побачивши, що воно дійсно є чорним. Споглядав Сонце спочатку зранку, а потім і в інший час. Коли Сонце тільки сходить, воно ще не є чорним, а стає таким після того, як починає палити і споглядати його вже неможливо, оскільки можна отримати сильний опік очей. Але мої очі адаптувалися до Сонця і нині можу на нього дивитися в любий час дня і не сліпну. При любій можливості стараюсь дивитися на нього. Навіть лікарі кажуть, що людина повинна підставляти своє обличчя під Сонце хоча б 20 хвилин в день, а дивитися на нього може тільки на початку його сходу та заходу.

Моя зацікавленість щодо вивчення Сонця з кожним днем всі більшала. Я почав збирати матеріали в Інтернеті та книжки, у яких є хоча б якась інформація про Сонце. Мені хотілося розібратися, чому Сонце має два кольори і чим воно є в дійсності, а не таким як про нього дають інформацію науковці. Своїм спостереженням я знайшов підтвердження у працях, написаних починаючи від стародавніх часів і закінчуючи нашим часом. Так, наприклад, ще давні філософи Прокл, Платон, Філон, Плотін виношували у своїх працях ідею про два сонця та їх взаємозв’язок, де видиме Сонце є відбивачем істинного Сонця джерела. Про два сонця зазначали у своїх працях і алхіміки. Так, відомий алхімік Парацельс даних уявлень писав: «Є Земне сонце, яке є причина всього тепла, і всі, хто може бачити, бачать Сонце, а ті, хто сліпі, можуть відчувати його тепло. А є Вічне Сонце, яке є джерелом всієї мудрості, і ті, чиї духовні здібності розбуджені до життя, побачать це Сонце і будуть усвідомлювати Його існування, але ті, хто не досяг духовної свідомості, все ж можуть відчути Його силу через внутрішню здатність, яка зветься Інтуїцією». Думку про два Сонця підтримували також розенкрейцери і тамплієри. Франц Гартман в трактаті «Секретні символи розенкрейцерів» визначає алхімічне Сонце як «Символ мудрості, Центр Сили або Серце речей. Сонце є центр енергії і сховище сили. Кожна жива істота містить усередині себе центр життя, який може вирости до Сонця. У серці відроджена божественна сила, яка обігрівається Світлом Логосу, виростає в Сонце, яке освітлює його розум». Далі цей же автор додає: «Земне Сонце є образ або відображення невидимого небесного сонця; перше є областю Духа, в той час як друге – областю Матерії; але останнє сприймає свою силу від першого». Друге Чорне Сонце можна побачити поруч із нашим Сонцем на іконографічних зображення культур Давнього Шумеру та Вавилону.
Цікаву думку про Чорне Сонце виклав алхімік Арнальд із Вілланови у трактаті «Рожевий кущ філософів»: «Серце наше перебуває в тривозі, поки ми не повернемося до Нього (до Божества), бо вища сутність елементів возноситься до Вогню, який вище зірок. І ми вийшли від Нього, з повним правом можемо сподіватися на повернення до Нього, єдиному витоку всього сущого». Деякі окультні секрети буття двох сонць розкрила у своїй праці «Викрита Ізіда» відомий езотерик і теософ, наша землячка Олена Блаватська: «Стародавні філософи не рахували сонце безпосередньою причиною світла і тепла, а вважали тільки посередником світла, через яке воно проходить на шляху до нашої сфери. Тому єгиптяни звали сонце «оком Озіріса», який сам був Логосом – Первонародженим або світлом, явленим світові, сетом, «який є розумом і божественним розумом Непроявленого»… Геркулес також є Сонцем – небесної комори вселенського магнетизму або, скоріше Геркулес є магнетичним світлом, яке пройшовши свій шлях через «відкрите око неба», вступає в області нашої планети і, таким чином, стає нашим «Творцем». Геркулес, відважний титан, проходить дванадцять важких праць. Його називають «Батьком Всього» або «самонародженим» («autophues») … Всі сонячні боги, зі своїм символом, – видимим сонцем, – творці тільки фізичної природи. Духовне є творіння Найвищого Бога, Бога Прихованого, Центрального, Духовного СОНЦЯ і його Деміурга – божественного Платона і божественної мудрості Гермеса Трисмегиста – мудрості, що виходить із Уломов і Кроноса».
В своїй іншій праці «Таємна Доктрина» у розділі «Сонячна теорія» Олена Блаватська надає думку про буття двох сонць: Сонця-джерела і рефлекторного-сонця: «… Окультна філософія заперечує, що Сонце є кулею в стані горіння, але просто визначає його як світ, як сферу, що світиться, позаду якої знаходиться справжнє Сонце, і що видиме Сонце – тільки відображення справжнього, його оболонка … Видиме ж Сонце є лише прорубане вікно в істинному сонячному чертозі і присутності, і через яке, тим не менш, видна без спотворення внутрішня робота».
Мабуть дійсно за зовнішньою екзотеричної оболонкою багатовікового сонцепоклонництва лежить приховане, воістину езотеричне пізнання про Чорне Сонце із його загадковою енергію Vril (вриль). Це знання було доступне тільки для посвячених, обраних, здатних вмістити в себе чорне (фіолетове) випромінювання, для здобуття Вищого «Я», шляхом трансмутації людської самості у вищу самість Мага та Надлюдини. Оповідачі стародавніх Вед, індуські і тибетські гуру, давньогрецькі філософи і містики, середньовічні європейські алхіміки і масони, окультисти і адепти таємних орденів намагалися осягнути в своїх лабораторіях, молитовнях і храмах таємниці цього прихованого для людей Світила і приборкати його енергію для зміни не тільки самого себе, а й усієї землі і навіть космосу.
Центральне Сонце називається Чорним в силу своєї прихованості і перебуває поза нашим 3-мірним простором, доступним звичайним органам почуттів. Воно знаходиться в ультрапросторі (метасфері) як джерело усіх речей і енергії Vril (вриль) пронизує і утворює весь Всесвіт. Наше видиме Сонце можна уявити, як вікно, крізь яке ллється світло Центрального Чорного Сонця. Як будь-яке коливання у полі енергії вриль відображається у всіх куточках Всесвіту, так і початковий імпульс життя і всього Всесвіту був наданий якраз від цієї Зірки Життя, Центрального Чорного Сонця.
Про Чорне Сонце написана цікава праця Романа Лебедєва «В променях Чорного Сонця». Також йому присвячена праця Стантона Марлана «Чорне Сонце. Алхімія та мистецтво темряви» та приділено увагу в праці Менлі Палмера Холла «Енциклопедичний виклад масонської, герметичної, кабалістичної і розенкрейцерівської символічної філософії». Чорному Сонцю присвячений також сайт: http://tempelvril.org.
І наостанок зазначу, що чорному Сонцю присвятили свою газету бійці полку особливого призначення «Азов», які в польових умовах в зоні АТО випускають газету «Чорне сонце». В газеті про символ Чорного Сонця зазначається наступне: «Чорне Сонце — це сакральний солярний символ, який є дуже ємнісним за змістом. Це староруський (давній Український) знак, що означає процес знищення всього ворожого, старого і хибного та силу і волю до оновлення та переродження. Є інша версія його походження: Чорне Сонце — це короткий період року у давній Українській традиції, коли вода набуває особливих життєдайних якостей. Це відбувається зазвичай вночі, коли сонця немає на небі, але, оскільки живильні властивості завжди асоціювалися із Сонцем, наші предки прозвали цей час Чорним Сонцем. У ньому немає натяку на ідеології фашизму або нацизму. Це традиційний символ Українців та деяких інших етносів. У давнину цей знак тривалий час був виключним атрибутом жрецької касти, його використання у побуті було неприпустимим. У широкий вжиток цей символ проникнув кілька тисяч років тому, але на те була гостра потреба. Його унікальна животворча енергетика покликана допомогти людям вистояти в суворі часи. Нині символ Чорного Сонця знаменує силу і волю Українських націоналістів, як оборонного щита цілої Української нації, до самовідданої боротьби проти дикого і спраглого до крові московського ворога».
З цих уявлень наших попередників можна підсумувати, що є два сонця матеріальне і духовне. Матеріальне видиме людськими очами Сонце є відбивачем світла невидимого духовного Чорного Сонця, яке є правильним джерелом життя, світла та істини. Чорне Сонце не мов підказує людям, що вони знаходяться в стані ілюзії та омани і тому повинні повернутися до правильних думок та віри. Так як ми, дивлячись на Сонце, бачимо його білим (жовтим), але в дійсності воно є чорним (синім, фіолетовим), так і повинна працювати людська думка, представляти та бачити навколишній світ по-іншому. Чорне Сонце не може бути конкретизованим і в цьому є одна із багатьох його відмінностей від Білого (Жовтого, Золотого) Сонця. Біле і Чорне Сонце контрастують один з одним, але випромінювання Чорного Сонця доповнює випромінювання Білого. Існування Чорного Сонця відбувається в різних станах і вимірах і нагадує щось подібне як мікрокосмос та макрокосмос. З одного боку Чорне Сонце, як чиста матерія, як тіло у Всесвіті, а з іншого, як енергія в іншому вимірі. Чорне та Біле Сонця як комбінація утворюють третій стан і спільно, як каталізатор випускають енергію, яка впливає на внутрішню силу людей чи народів та епох. Чорне Сонце є холодним і переводить в тепло та світло невидимі трансцендентні промені із свого зворотного боку реальності і відбиває їх на землю.
Відео та фото знятого мною Сонця можна переглянути в Інтернеті в Фейсбуці на моїй сторінці або в ю-тубі за зноскою:
https://www.youtube.com/channel/UCl2zu1aD4TVl4uNwCyVevfQ

Автор: Леонід Коваленко

Від відпустки до відпустки: як зберегти життєві сили

  • Вересень 23, 2017

Скільки часу ми залишаємося бадьорими і перебуваємо в хорошому настрої після відпустки? І чому не завжди так довго, як хотілося б? Ми зібрали розповіді відпускників і попросили психотерапе прокоментувати їх.
З життя відпочиваючих:

Посвіжілі, відпочилі, повні енергії – такими ми повертаємося з відпустки. Є щасливчики, яким цього запасу нових сил вистачить до наступної поїздки. Але чимало й тих, хто втрачає його досить швидко. Інколи майже відразу.

«Я повернулася з Санторіні, – розповіла 28-річна Надія. – Поки їхала з аеропорту в експресі, було ще нічого. Але увійшла в метро, хтось штовхнув і не вибачився, всі біжать, особи похмурі… Настрій миттю щезло». У відпустці – особливо якщо він вдався – ми відкриваємося, всі органи почуттів починають працювати інтенсивніше. Це дитяче, дуже яскраве сприйняття світу.

Але в той самий час і погляд на світ у нас стає трохи дитячим, ідеалізуючим. Здається, що всі люди добрі, а світ прекрасний. Ми радіємо – і чекаємо, що оточуючі будуть радіти разом з нами. Нам не хочеться розлучатися з таким світосприйняттям. Але воно робить нас вразливими, а що приходять із зовнішнього середовища сигнали можуть виявитися занадто сильними, різкими. Вони змушують нас стрімко захлопуватись, закриватися – і часто такими закритими, «схлопнутыми» ми залишаємося.

Щоб уникнути болючих розчарувань, коштує трохи більше зібратися, озирнутися, зрозуміти, де ми зараз, що за обставин навколо багато народу, машини їздять…) – і реагувати відповідно. А гарний настрій розділити трохи пізніше з близькими людьми, які можуть щиро порадіти за нас.

вічну ВІДПУСТКУ
Чимало тих, хто живе від відпустки до відпустки, між спогадами про прекрасне минуле, де хвилі, сонце, вітер, і перспективами майбутнього, коли можна буде все кинути і знову повторити ці переживання. Спогади і перспективи яскраві і що надихає, а ось у цьому залишається рутина, воно практично стирається.

Часто ми цього не помічаємо і не скаржимося: ми звикли, це здається самим звичайною справою. Але ми сильно витрачаємо життєві ресурси, вони виснажуються, і тоді ми починаємо відчувати різні нездужання, млявість або роздратування, а іноді всі разом. Це ознаки того, що життєві сили закінчуються. Знову хочеться відпочити, а до наступної відпустки далеко. Що ж робити?

Є ті, хто змінив життя заради того, щоб опинитися ближче до «енергетичних джерел». 42-річна сценаристка Марія 6 років тому продала свою московську квартиру і виїхала в Болгарію: «Я багато років бувала тут кожен рік, поки не зрозуміла, що взагалі не хочу повертатися в Москву, мені потрібно більше сонця, повітря. Я купила дві маленькі квартири в Болгарії, одну з них здаю, як і раніше, пишу сценарії і розповіді, адже для цього не треба сидіти в офісі. І в будь-який момент можу відправитися до моря. Можна сказати, у мене тепер вічну відпустку», – посміхається вона.

Але на такі зміни готові далеко не всі. Багато хто з нас повертаються в свої мегаполіси.

ПРИСКОРЕННЯ МІСТА
Ми потрапляємо у звичне середовище перебування, яка за час відпустки стала трохи незвичній… Для прикладу схожі по поведінці на найпростішу одноклітинну істоту – амебу. Поки вона перебуває в сприятливій для неї навколишньому середовищі, переміщується неспішно. Але коли умови міняються, амеба починає рухатися швидше і хаотичніше. Ми, звичайно, набагато більш складні істоти, але щось подібне відбувається і з нами.

Якщо оточення не цілком сприятливо, ми мимоволі прагнемо від нього захиститися. Опускаємо очі вниз, прискорюємо крок, піднімаємо комір – а заодно і плечі, м’язи напружуються, дихання стає поверхневим. Це природне адаптивна поведінка. Поради розслабитися або дихати повними грудьми не допоможуть: як це можливо, наприклад, на МКАДе?

Справа не в тому, щоб поводитися по-іншому. Для початку треба зауважити, як саме ми себе ведемо. Тоді наші дії перестануть бути несвідомими і ми отримаємо можливість ними управляти. Але це не означає віддавати собі накази: «Заспокойся! Почувай себе добре». Ми можемо діяти дбайливіше і ефективніше: наприклад, створювати для себе інші умови. «Яким би щільним ні було моє розклад, раз на тиждень я буваю в спа-салоні, – розповідає 56-річна Ганна. – Мені потрібні не тільки процедури, але і час, коли я зайнята тільки собою».

РИТМ СВОГО «Я»
Навряд чи буде перебільшенням сказати, що практично всі працездатні жителі великих міст багатофункціональні. Після повернення в місто кількість ролей, які ми граємо, зростає багаторазово. Протягом одного дня ми батьки, підлеглі і керівники, водії автотранспорту і пішоходи, фахівці і друзі… Наслідок: у нас часто не залишається часу, щоб побути самими собою.

Замотаність і засмикана – якраз симптоми того, що психологи називають «втратою контакту зі своїм «Я». У відпустці, звичайно, все інакше. Нашу увагу належить нам, там ми стаємо центром власного життя.

Ми зможемо жити у своєму власному ритмі, а не поспішати заодно з іншими

А міська суєта швидко відтісняє нас на периферію наших інтересів. «З відпустки я, не заїжджаючи додому, поїхала до мами, бо відчувала себе винуватою: полетіла «прохолоджуватися», залишивши на неї свою чотирирічну доньку», – зізнається 32-річна Світлана. Схожі переживання бувають у багатьох з тих, хто залишає будинку дітей або літніх родичів. Почуття обов’язку, вини, перфекціонізм, який вимагає «ідеальності», що йде всупереч з нашими інтересами, – це окрема тема, можливо, для обговорення з психотерапевтом.

У будь-якому випадку кожному необхідно зберігати контакт з собою. Як же це зробити? Для початку ставити питання: як я себе почуваю? Добре мені зараз? Як я дихаю? Що я бачу перед собою? Вписавши в робочий розклад нехай невеликі, але регулярні паузи, ми зможемо звертати увагу не тільки на численні завдання, але і на себе. Такими ж паузами можна оформити перехід з одного стану в інший: наприклад, не поспішати відразу після роботи додому, а залишити кілька хвилин на спілкування з собою.

Життя в мегаполісі можна порівняти з хоровим співом: важко вести власну партію, коли чуєш безліч потужних голосів поруч. Так, для цього потрібне тренування. Але результат того вартий: ми зможемо жити у своєму власному ритмі, а не поспішати заодно з іншими.

ЩОДЕННИК ПАМ’ЯТІ
Значною мірою міського життя складається з рішення задач: професійних, побутових, сімейних. Велику частину часу ми щось обдумуємо – і майже не звертаємо уваги на відчуття. Цьому сприяє ще й те, що серед приходять ззовні стимулів приємні далеко не всі.

«Я працюю в шумному офісі, – скаржиться 31-річний Денис, – а колектив у нас дуже дружний. Щоб не чути суперечок, я одягаю навушники, але і музику скоро перестаю помічати, вона стає фоном». Різке світло, незручне положення тіла, неприємні запахи – якщо ми не можемо їх уникнути, то просто роз’єднуємо сприйняття. І часто забуваємо «включити його назад». Так ми опиняємося відокремленими від власного тіла, «переселяємося» в голову, думки.

Але радість життя і відчуття «я живу» приходять до нас через тіло, ось чому важливо повертати собі здатність відчувати. До речі, у відпустці ми можемо про це подбати. «Я привожу з Криму блакитні сухоцвіти, – розповідає 27-річна Катерина. – Цілий рік вони стоять на шафі, як маленька хмарка, і, коли на них падає погляд, стає радісно: я немов повертаюсь на схили Ечкі-Дагу».

Відпустка може стати для нас не єдиним порятунком, а ще однією приємною частиною життя

Для 35-річного Бориса важливіше інший канал сприйняття. «У поїздках я купую місцеві сорти чаю, трави або сухофрукти, з яких потім готую напої», – ділиться він. Наїла збирає на узбережжі раковини і каміння, щоб розкласти їх у себе в кімнаті, Ірина подорожує по країнах Азії – і купує там срібні браслети, які потім носить, а Денис фотографує – і екзотичні пейзажі виконують функцію шпалер на комп’ютері.

У кожного з нас свій спосіб збирати скарбничку приємних вражень. Знайти його не завжди вдається відразу – але і сам процес пошуку стає джерелом задоволення.

Пам’ятати про своє «Я», слухати тіло, жити у власному ритмі, піклуватися про сприятливе оточенні для себе і регулярно створювати умови для відновлення сил – приблизно такий список необхідного, щоб відпустка став для нас не єдиним порятунком, а ще однією приємною частиною нашого життя.

Буває і краще

До відпустки
Як буває: «Сестра покликала мене в турпоїздку і цілий тиждень робила зауваження: то я чашку не помила, то вибрала неправильний маршрут. Налагодити стосунки не вийшло. Відпочити теж». Ірина, 26 років
Пропозиція: Сплануйте відпустку з турботою про себе, щоб вам вдалося відновити сили. Беріть в компанію тих людей, у суспільстві кого ви відчуваєте себе по-справжньому спокійно і вільно.
Під час
Як буває: «У відпустці я намагаюся начисто забути про всю решту життя. Повертатися, правда, важкувато…» Сергій, 42 роки
Пропозиція: Чому б не використати відпустку (хоча б в останні його дні, коли ми все одно мимоволі звертаємося думками до майбутнього) як «точку огляду», щоб подивитися на повсякденне життя з боку? Можливо, ви побачите, чого вам в ній не вистачає, що можна додати.
Після
Як буває: «Мені часто хочеться сходити куди-небудь, але я не встигаю це спланувати і майже всі вихідні проводжу вдома». Олена, 39 років
Пропозиція: Напевно у вашому оточенні є різні люди: з тим-то було б приємно прогулятися або зробити ранкову пробіжку, а з тим-то сходити в музей, на концерт. Не обов’язково близькі друзі, просто знайомі. У країнах Скандинавії це прийнята практика – люди домовляються, хто кого кличе на виставку, в кіно.
Може бути, і нам спробувати?