Жовто-блакитний прапор Перемоги, прапор Нової України! Все таємне стає явним або який прапор повинна мати Україна.

  • Серпень 23, 2018

(Екзамен на науковість та патріотизм.)

Міста цвітуть, блакить ясніє,

Ллє сонце золото згори

А над хатами наша мрія:

Жовто-блакитні прапори.

Олександр Олесь

Нині навколо українського прапору точиться багато дискусій щодо того, який він повинен бути правильним – жовто-блакитним чи синьо-жовтим. Давайте розберемося яким же дійсно був перший український прапор під яким українці починали виборювати свою державність в другій половині ХІХ – першій половині ХХ сторіччя під час національно-визвольних змагань та Української революції 1917-20рр.

Україна в 1991 році стала незалежною державою і як історико-політична правонаступниця Української Народної Республіки (УНР), незалежність якої була проголошена IV Універсалом 22 січня 1918 року під жовто-блакитним прапором, успадкувала від неї герб, гімн, назву грошової одиниці та прапор. Цьому є підтвердженням статті та тексти тих часів, фотографій, листівок, документальних кінофільмів (хроніка), перших статей українських істориків на початку незалежності України в 90-х роках. Ці матеріали в переважній більшості свідчать про те, що першим прапором Української Народної Республіки був священний для українців жовто-блакитний прапор, у якому зверху була жовта смуга, а знизу блакитна.

Неперевершений вклад в пояснення та опис української символіки та жовто-блакитного (сонячно-блакитного) прапору зробив засновник Інституту метафізичних досліджень Перехід – IV Ігорь Кагангець,. Він запропонував його назвати сонячно-блакитним, який стане вже прапором Нової України – Вільної України. Колись видатний поет Олександр Олесь 1917 року вітав українське військо саме такими словами:

Українське військо, мов з могили встало,
Загриміло в бубни, в сурмоньки заграло,
Розгорнуло прапор сонячно-блакитний,
Прапор України! Рідний, заповітний!

Жовто-блакитному прапору присвячено ряд статей, з якими можна ознайомитися на сайті Ігоря Каганця Народний оглядач: Сонячно-блакитний – прапор Вільної України https://www.ar25.org/article/sonyachno-blakytnyy-prapor-vilnoyi-ukrayiny.html, Жовто-блакитний чи синьо-жовтий? https://www.ar25.org/article/zhovto-blakytnyy-chy-syno-zhovtyy.html, Жовто-блакитний Вогнебог – прапор Третього Гетьманату. https://www.ar25.org/article/zhovto-blakytnyy-chy-syno-zhovtyy.html та інші.

Про жовто-блакитний прапор зібрана цікава детальна інформація Олександром Зайченком у статті «Забута історія національного прапору» у 3 частинах. Окрім цікавого матеріалу у статті можна переглянути велику кількість фотографій та листівок, які є підтвердженням того, що українці мали жовто-блакитний прапор. Статті можна переглянути в Інтернеті за посиланням: http://прапор.укр/. Цей сайт присвячений жовто-блакитному прапору і називається: ПРАПОР ПЕРЕМОГИ Повернемо національний прапор Україні! Окрім цих статей на сайті зібрано багато цікавої інформації та матеріалів різних авторів про жовто-блакитний прапор. Великий вклад в захисті жовто-блакитного прапору зроблено Любов’ю Безкоровайною в статях та виступах в передачах телебачення. Вона постійно доносить до українців ідею щодо повернення до козацького жовто-блакитного прапору та присвятила йому книгу «Живим і ненародженим». Жовто-блакитному прапору присвячені статті Михайла Роля, Георгія Лук’янчука, Валерія Красицького, Андрія Гися, Ярослава Красицького та інших дослідників.

Ще ознайомитися із інформацією присвяченою жовто-блакитному прапору можна в інтернетівській мережі Facebook на сторінках груп: Жовто-блакитний прапор – державний https://www.facebook.com/Жовто-блакитний-прапор-державний-886705108063467/?ref=ts, Наш прапор жовто-блакитний https://www.facebook.com/groups/268130073197933/, Жовто-блакитний Желто-голубой https://www.facebook.com/groups/1478825422400469/?ref=ts&fref=ts, Прапор України https://www.facebook.com/zhovto.blakytnyy/, Прапор.укр https://www.facebook.com/groups/prapor.ukr/?fref=ts, Прапор https://www.facebook.com/prapor.ua/, сайти Всесвітнього Громадського Руху Українців «Поверни Прапор» заснованого українкою із діаспори Оленою Івасик: https://www.facebook.com/ukrainian.prapor/, http://www.prapor.info/, Повернемо прапор – відновимо історію!!! https://www.facebook.com/groups/1498789637032520/?fref=ts та інші. Нині ідея повернення України до її споконвічного жовто-блакитного прапору все більше шириться в нашій державі і саме в цих групах люди викладають фотографії з цим прапором, статті та віднайдені історичні матеріали та фото.

Сучасні українські історики на зорі незалежності України в 90-х роках одностайно зголошувалися на тому, що Українська Народна Республіка в 1917 – першій половині 1918 рр. до гетьманату Скоропадського виборювала незалежність саме під жовто-блакитним прапором, який був затверджений на законодавчому рівні. Зокрема із цією інформацією можна ознайомитися в наукових працях: Гломозда К., Павловський О. «Українська національна символіка: походження, традиції, доля» – Київ, 1989, Сергійчук В.І. «Доля української національної символіки», – Київ, 1990, Сергійчук В.І. «Національна символіка України», – Київ, 1992; статтях: Гломозда К., Яневський Д. «Українська національно-державна символіка особливості історичної традиції» // Філософська і соціологічна думка. – 1990. – № 1-3, Гломозда К., Яневський Д. Історичні герби: відзнаки та прапорові барви України // Історичний український журнал. – 1990 – №4-5, Климкевич Р.О. Найвищі відзнаки Західно-Української Народної Республіки // Український історик. – 1968. – № 1/4, Сергійчук В. Жовто-блакитний прапор // Наука і суспільство. – 1990. – №9, Сергійчук В. Давайте не шукати зловісних кольорів // Молодь України. – 5 квітня 1990 р., Ткаченко В. Українська національна символіка у пошуках форми та змісту // Молодь України. – 2 та 3 серпня 1989 р., стаття Якимович Б. «До питання про українську національну символіку» в брошурі «Національна символіка» журналу Пам’ятки України та інші. Національній символіці України і зокрема жовто-блакитному прапору присвячені «Клейноди України (з Історії державної і національної символік)» видані редакцією журналу «Філософська і соціологічна думка» (в основі видання – ґрунтовна стаття кандидатів історичних наук), «Українські війьскові прапори й корогви. Історичний нарис» Микола Битинський та неоціненна праця історична розвідка відомого дослідника української символіки Тадея Скотинського «Український герб і прапор» видана 1935 року у Львові та інші.

В перші роки незалежної України українські історики у своїх працях, наведених вище, провівши ґрунтовний аналіз, майже всі зазначали, що саме жовто-блакитний прапор як національний символ, що несе у собі суто українські (руські) барви на політичній арені з’являється під час революційних подій 1848 року «Весна народів». І таким він був утверджений Головною Руською Радою згідно тогочасних геральдичних правил за якими спочатку йде барва герба у верху, а потім щита у низу. За цими принципами будувалася традиції геральдики тодішніх найбільших європейський імперій Австро-Угорщини та Німеччини. Цьому є доказ чорно-жовтий прапор Австрійської монархії, який спочатку був жовтого кольору із чорним двоголовим орлом на ньому. Німці ж маючи чорного орла із червоними кігтями на жовтому фоні взяли собі за прапор чорно-червоно-жовтий триколор. Поляки у законі про польський біло-червоний прапор написали, що він розроблений згідно геральдичних правил, де колір герба є нагорі, а фону внизу (білий орел на червоному фоні). Крайовий прапор Галичини (український прапор) тоді мав вигляд синього полотна із золотим (жовтим) левом на ньому, на якому головний колір жовтий було розміщено зліва біля древка. Тоді Головна Руська Рада регламентувала і затвердила крайовий прапор «Герб, или знамя галицкои; є то золотий левъ въ синим поли вспынаючый ся на скалу » – читаємо у «Зорі Галицькій» – часописі підкарпатських русинів від 27 червня 1848 р.

Крайовий прапор Галичини.

Описуючи перший з’їзд українських вчених у Львові один з авторів українського прапору Яків Головацький подає: «Дня 7/19 жовтня въ четверг. 1848 г. отвореныш зостав соборь учених рускихь и любителей народного просвьщенія… О ІІ-й године сойшлися для отворенія собора все собраніи члены и многіи госте съ отзнаками русконародными до музеальной сали. Красно прибраніи чтені поразили сильнім впечатлениемї очи всехї присутствовавшихї. Першій разї Русины узрелися въ месци, гдє имъ все припоминало народность. – Под образом державного монарха спочило две, хоругви синожовти… окна и столпы украшении Були народними барвами – при сихъ последнихъ стремели по паре прапоровъ тоже синожовтом барвы»… І далі ось як описує барви і пояснює символіку прапора того часу: “народни барвы просвещали намъ и выображали не богатства, збытокъ, але сильную, щирую волю, благое намереніе. Синій цветъ, якъ чисте небо южной Руси, ясный, погодливый, якъ душа щирого не скаженого Русина, изьображавъ миръ и спокой, якого до розвитія нашого народного потреба. Золотый цветъ, якъ тіи зорницъ на ясномъ небе, изъображали ясное светло, до котрого намъ стремитися належить”.

Із цього пояснення чітко видно, що саме золота (жовта) барва, яка передає колір ясного світла – Сонця повинна знаходиться над барвою синьою – неба. Сонце знаходиться саме на небі, а не під ним і його бачимо вгорі, коли дивимося на небо.

Жовто-блакитний прапор Я.Головацький описував як «синожовти» від назви Галицької корогви, яку тоді називали синя хоругва із золотим «Руським левом». Ще український прапор міг так називатися під впливом австрійського чорно-жовтого прапору чи синьо-жовтого прапору землі Нижня Австрія Австро-Угорської імперії, який тоді використовувався під час візитів імператора Австрії уродженця землі Нижньої Австрії Франца Йосифа І. Це підтверджують листівки тих часів. У подальшому австрійські кольори наробили плутанини, через які жовто-блакитний прапор називали синьо-жовтим (блакитно-жовтим).

Цісар Франц Йосиф I посеред людей в Сукенницях (Краків), при здійсненні інспекції Галичини в вересні 1880.
Автор: Lipiński, Hipolit (1846-1884). Оригінал знаходиться в Народному Музеї м. Кракова.

Прийом Цісара Франца Йосифа I на Львівському вокзалі в 1880 р.

Автор: Grabowski, Andrzej (1833-1886). Рік створення – 1881 р. Оригінал знаходиться в Народному Музеї м. Кракова. 

Січове свято в Галичині

З 1848 року жовто-блакитний прапор широко вживався на західно-українських землях, набуваючи у Галичині символу національно-визвольного руху. Цей прапор широко використовувався у різних галицьких товариствах: спортивно-руханкових товариств «Сокіл» з 1894 року; пожарно-спортивних товариств «Січ» з 1900 року та дитячо-юнацьких – «Пласт» з 1912 року.

Галицькі січовики з Покуття під жовто-блакитним прапором. Галичина, 1900 р.

Галицькі січовики «вправляють» під українським прапором 1900 року.

В іншій частині України, що перебувала у складі Російської імперії жовто-блакитна символіка як національна з’явилася на шпальтах газет після революції 1905 року. Уявлення про цю символіку поширювалось завдяки зв’язкам із Галичиною. Тоді на сторінках газет розгорнулися суперечки між прихильниками жовто-блакитного прапору і тим, хто хотів бачити національний український прапор червоним або малиновим. Традиції галицького герба мало що означали для Східної України і населення шукало інших пояснень кольорів прапора. Тадей Скотинський навів у своїй праці цікавий приклад, як перекручувалися пояснення: «По газетах писали, що воно було так колись на цілій Україні, бо мовляв блакитна барва відбиває чудове блакитне небо українське, а жовта – вигорілий від сонця степ, чи золоті лани збіжжя, а то мало, що не саме сонце». Це призвело до того, що з’явилися прихильники і у блакитно-жовтого прапору, які почали йому віддавати перевагу.

Активно почала пропагуватися жовто-блакитна символіка під час Першої світової війни в 1914 році. Прихильник синьо-жовтого прапору О. Карелін зазначає у своїх статтях, що очікуваним, позитивним для українців, результатом Першої світової війни стала реальна перспектива утворення незалежної держави України в центрі Європи. Вишколена у парамілітарних організаціях галицька молодь здобувала незалежність України під жовто-блакитним прапором в легіоні Українських Січових Стрільців (УСС), у складі армії Австро-Угорської імперії.

Українські Січові Стрільці під жовто-блакитним прапором. Галичина, 1917 р.

Солдати Української Галицької армії  під жовто-блакитним прапором

Історичним «ренесансом» стало відродження української жовто-блакитної символіки на Великій Україні і в Галичині під час святкування 100-річчя від дня народження Великого Кобзаря – Т. Г. Шевченка у 1914 році. Жовто-блакитні прапори замайоріли по всій Україні, в ворогуючих Російський і Австро-Угорський імперіях. В 1914 році на території України, що була у складі Російської імперії було заборонено святкування ювілею Тараса Шевченка. Однак за ініціативою львівських студентів Лизанівського, Охримовича та Семця київські студенти у березні вийшли на маніфестацію під жовто-блакитними прапорами. А вже в 1917 році після повалення російської монархії по всій території Російської імперії вшанування українського пророка вже відбувалося під жовто-блакитними та малиновими (червоними) прапорами. 25 березня відбулася грандіозна маніфестація українців у Петрограді з приводу панахиди по Шевченку. Як повідомляли російські газети, над 20-тисячним натовпом майоріли український січовий прапор, запорізькі бунчуки, на грудях багатьох присутніх були жовто-сині кокарди. Того дня «Речь», зокрема повідомляла: «Над натовпом перед Казанським собором майоріли величезні прапори жовто-блакитного забарвлення колишньої Запорозької Січі й Гетьманщини».

Інша петроградська газета «Русская воля» писала: «У всіх жовто-блакитні стяжки. Написи на жовто-блакитному полі – «Хай живе вільна Україна!», на червоному – «Хай живе демократична федеративна республіка Росія!» Подібні маніфестації українців з приводу вшанування Шевченка тоді відбувалися в багатьох містах Росії. На жовто-блакитному прапорі маніфестації у Томську був напис: «Республіка, автономія, Україна». На маніфестації українських військових частин у Царському Селі солдати йшли з червоними та жовто-блакитними прапорами.

Російська газета «Речь» називає жовто-блакитний прапор козацьким, тим, який колись мала Запорозька Січ. І газета не помиляється, бо цей прапор дійсно був козацьким і його шлях почався із глибокої давнини. Михайло Грушевський у 9 томі Історії України-Руси описав битву козаків в 1651 році під цим прапор біля Гомелю: «О восьмій годині рано, при зміні варти, побачили спершу корогву червону з білим хрестом і білою обвідкою; потім показалася друга, червона корогва, а коло неї три білі, й дві чорні і дві жовто-облочисті; під ними 8 тисяч козаків, кінних і піших, вибраного війська». Під жовто-блакитним прапором відомий російський та український художник Ілля Репін зобразив на картині запорожців, що пишуть листа турецькому султану.

Щодо історичної правдивості події, що зобразив Репін, є цитата приведена А. Сокульським у статті «Морські походи запорожців»: «Крім відомих істориків та мистецтвознавців, картину ретельно «облизав» (вираз Рєпіна) видатний російський філолог, знавець давніх пам’яток культури України Федір Євгенович Корш (1843-1915). Він подав на ім’я царя своє «всеподданнейшее заключение»: «Ваше Величество…, знамена казацкие, изображенные художником Репиным на его картине, не содержат по своему цветовому набору никаких иностранных веяний, а отражают в себе извечную преемственность цветов золотых и небесных, постоянно присущих для всех знаков отличий в Южной Руси (Малороссии) еще во Бремена Великих князей киевских, вплоть до роспуска запорожской вольницы… Сказанному имеется предостаточно письменных подтверждений в отечественных и иностранных сугубо исторических источниках, а равно – в ряде предметов материального искусства тех древних Времен“.

Підтвердженням, що козаки мали жовто-блакитне розміщення кольорів є наприклад ікона Покрова Пресвятої Богородиці та герб козацького полку .

Жовто-блакитне поєднання кольорів мав герб Києва 1480 року, що знаходиться у гербовнику Конрада Грюненберга.

До речі знайшов в Інтернеті цікаву фотографію прапору Московської держави, яка зображує її знамено мабуть десь тих часів, що і вище наведений герб Києва.

У 1917 році, під час Першої світової війни в Києві і інших містах Російської імперії, зокрема і у Петербурзі, швидко поширилась традиція вживання жовто-блакитних прапорів. Так, перший ешелон козаків-українців у кількості 1198 чоловік вирушив на німецький фронт із Києва 14 травня 1917 року, як зазначалось у «Віснику Українського військового комітету», «під національним жовто-блакитним прапором». Під ним козацтво вишикувалось через три дні перед штабом Верховного Головнокомандуючого генерала Брусилова в Кам’янець-Подільському. Росіянин Брусилов, узявши до рук жовто-блакитний прапор, звернувся до солдатів-українців з такими словами: «Под этим прапором я вижу достойное казацкое войско украинцев, которое, надеюсь, поможет мне в трудный час борьбы за благо всего народа. Слава украинскому казацкому войску!»

1 липня 1917 року на ділянці фронту Конюхи – Потутори в Галичині перейшов у наступ під жовто-блакитними прапорами 6-й українізований корпус російської армії, який зайняв три лінії німецько-австрійських окопів. У цьому виявилась трагедія українського народу: під жовто-блакитними прапорами українці воювали між собою на користь Росії та її ворогів. Але і браталися українці в часи Першої світової війни через колючий дріт у числі у чмслі перших почали ті, хто воював під жовто-блакитними прапорами.

Свідчення використання жовто-блакитного прапора можна знайти і у книзі «При джерелах боротьби» Миколи Ковалевського – українського політичного діяча, члена Української Центральної Ради: «Я не можу забути одного епізоду під час першої української демонстрації в Києві 1 квітня 1917 р. Стрункими лавами йшли тоді київські українці під жовто-блакитними прапорами». Далі М. Ковалевський пише: «Група українських демонстрантів несла великий жовто-блакитний прапор. За ним ішла група української молоді, яка несла кільканадцять жовто-блакитних прапорів, а за нею ішли тисячі киян, міщан та інтелігенції, військових і цивільних з жовто-блакитними відзнаками. Спеціяльну групу творили кількасот селян із прикиївських сіл, які теж несли жовто-блакитні прапори…». Про цю демонстрацію пише і проф. Яків Зозуля, член Української Центральної Ради, у своїй книзі «Велика Українська Революція»: «українська маніфестація в Києві. 100.000 учасників з 320 жовто-блакитними прапорами».

Колишній глава Генерального секретаріату Володимир Винниченко згодом писав: «Ми рішуче нічого не міняли в суті тої державності, що була за часів Тимчасового уряду. Ми тільки міняли національну форму її – замість біло-синьо-червоного прапора ми вішали жовто-блакитний».

Науковець П.Гай-Нижник у статті «Під яким прапором здобувалася й існувала українська державність у ХХ столітті» приводить дані, що під жовто-блакитним прапором воювали Перший Запорозький им. Костя Гордієнка полк кіннотних гайдамаків у 1917 р. використовував жовто-синій прапор з чорним тризубом за звороті (про це, принаймні, свідчив В.Петрів), Кіннотний полк 4-ї Київської дивізії мав жовто-синій прапор з чорними тризубами (по обох боках) на жовтому тлі, Полк імені Кармалюка прийняв собі жовто-синій прапор з тризубом на одному боці й зображенням Матері Божої та Архистратига Михаїла з іншого, а Богданівський полк мав малинову хоругву з портретом Б.Хмельницького на лицевому боці та з написом на іншому: «Знамено першого українського козачого полку», Дорошенківський полк обрав собі білу хоругву (на одному боці був образ Божої Матері у пурпурних ризах з омофором в руках й написом півколом «Ізбавлю і покрию люди моя», на іншому боці – хрест в оточені колом небесних світил) з написом по краях: «Знамено першого січового гетьмана Петра Дорошенка полку 1918 року».

Щодо того, що саме під жовто-блакитним прапором розгорталися революційні події в 1917 – 1920 рр. із вище перерахованих праць можна привести ще ряд даних, які є підтвердженням тому, що Українська революція творилася під цим прапором. На користь жовто-блакитного прапору також свідчить велика кількість листівок та фотографій, які можна знайти в Інтернеті або переглянути на сайтах, присвячених цьому прапору, що були наведені мною вище.

Тепер давайте розберемося, який саме стяг був затверджений прапором Української Народної Республіки (УНР) на законодавчому рівні. Згідно вище наведених праць українських істориків, таким прапором був саме жовто-блакитний. Вони зазначали у своїх статтях, що 18 січня 1918 року Мала Рада УНР затвердила проект українського морського прапору, як жовто-блакитного, а потім у березні 1918 р. Центральна Рада затвердила жовто-блакитний прапор символом УНР. Далі вони у своїх дослідженнях продовжують, що блакитно-жовтим український прапор вже став при гетьману Скоропадському і таким залишався при Директорії. Але хоч його і було офіційно затверджено, як синьо-жовтий, але як тоді пояснити, що українці продовжували українську революцію під жовто-блакитним. Мабуть жовто-блакитне розташування кольорів в українців закладено генетично, починаючи ще з давніх часів. Цьому є ряд фотографій тих часів та фотографій із діаспори. Не буду на цьому питанні зупинятися більш детально, а наведу лише декілька фотографій.

Урочисте проголошення Акту Злуки УНР і ЗУНР на Софійській площі в Києві. 22 січня 1919 р.

Єднання синьо-жовтих і жовто-блакитних прапорів. Історична Злука УНР і ЗУНР 22 січня у Києві 22 січня 1919 р.

Український стяг зі старої листівки. Музейний експонат. Початок 20 ст.

Головний Отаман; голова Директорії УНР (13 лютого 1919 року — 10 листопада 1920 року) – Симон Петлюра.

Прапори в музеї Петлюри в Парижі, 1940 р.

Марка часів УНР номіналом 2 грн., початок 1921 р.

1919 року адміністрація Директорії замовила у віденській друкарні військово-географічного інституту серію з 14 марок із номіналами від 1 до 200 гривень.

Знаю, що прихильники синьо-жовтого прапору почнуть мені апелювати про те, що чорно-білі фотографії початку ХХ ст. не правильно передають кольори – немов жовтий виглядає темніше, а блакитний світліше. Також не буду на цьому питанні акцентувати свою увагу, оскільки цією проблемою переймалися в кінці ХІХ ст. Якщо так ставити питання, то тоді можна дійти до абсурду, оскільки переважна більшість фотографій українського прапору зображують його як жовто-блакитний, а нам весь час вбивають в голову, що вони не правильні. Наведу лише декілька чорно-білих фотографій із синьо-жовтим прапором.

Із проаналізованих статей, що вийшли в друк на зорі незалежності тільки один науковець А.Гречило у статті «Національний прапор» надрукованій в брошурі «Національна символіка» журналу Пам’ятки України наводить дані, що на законодавчому рівні Центральна Рада 14 січня 1918 року ухвалила «Тимчасовий закон про флот Української Народної Республіки», у якому зазначалося, що прапором українського військового флоту є блакитно-жовтий. Цю інформацію він приводить згідно Вістнику Ради народних міністрів Української Народної Республіки 1918 року за №16.

Окрім цього А.Гречило у своїй статті проводить думку, що Головна Руська Рада в 1848 році використовувала синьо-жовтий прапор, хоча при цьому і не заперечує, що тоді поруч із ним використовувався і жовто-блакитний. Пізніше у подальших своїх статтях, зокрема у матеріалі «Синьо-жовтий чи жовто-блакитний? Міфи про “перевернутий” прапор» голова Українського геральдичного товариства Андрій Гречило намагається довести, що українці під час національно-визвольних змагань творили свою державність тільки під синьо-жовтим прапором, повністю заперечує щодо існування тоді жовто-блакитного. А щодо геральдичних правил, то нав’язує свою думку, що український прапор на противагу світовим прапорам був заснований згідно прапорів Угорщини, що входила до Австрійської імперії та мало кому відомими тоді державами Боснії та Далмації, де кольори розміщувалися навпаки. Вже з цієї інформації стає дивно, якісь українці були мабуть недолугі та немічні і не притримались геральдичних правил, за якими творили свою символіку такі європейські держави, як Німеччина, Польща, Австрія та інші.

Проаналізувавши інформацію щодо прийняття українського прапору на законодавчому рівні і побачивши наведені різні дані, зразу ж захотілося розібратися, який же дійсно прапор був законодавчо затверджений. У нагоді став двотомник законодавчих документів та матеріалів Української Центральної Ради надрукований: Пам’ятки історії України, Інститут історії України разом із Національним державним архівом вищих органів влади і управління під егідою Національної академії наук України.

Українська Центральна Рада документи і матеріали у 2-х томах 10 грудня 1917 року – 29 квітня 1918 року 2 том Київ Наукова думка 1997 р. У другому томі збірника подаються протоколи засідань VIII та IX сесій Української Центральної ради та Малої ради, протоколи Генерального секретаріату. Затверджена до друку вченою радою Інституту історії України НАН України.

У двотомнику знайшов цікавий закон про військово-морський прапор від 29 грудня 1917 року, з яким можна ще ознайомитися в брошурі Д.Яневського від 1991 р. «Маловідомі конституційні акти України 1917-1820 рр.

Протоколи засідань Генерального Секретаріату 29 – 30 грудня 1917 року. 29 грудня 1917 року 7 питання було наступне:

«Слухали і ухвалили доложений генеральним секретарем Антоновичем проект тимчасового закону про флот Української Народної Республіки.

Постановили: внести проект тимчасового закону про флот Української Народної Республіки на розгляд Української Центральної Ради».

 

Наводжу також знімок копії цього закону, наданої в державному архіві дослідниці Любові Безкоровайній. Зі зворотної сторони документи за підписом директора архіву Н.В.Маковської написано:

Підстава: ЦДАВО України ф. 1063, оп. 3, спр. 1, арк. 143.

Ця копія повністю співпадає із законодавчим актом, наведеним в книжці як за архівними номерами, так і пояснювальним законодавчим текстом.

Копія тимчасового закону від 14 січня 1918 року, надана в державному архіві Любові Безкоровайній виглядає наступним чином.

Якщо порівняти ці два закони, то перший окрім основних 6 пунктів, в яких описано український флот та його прапор, має ще на початку тексту обґрунтування щодо необхідності прийняття такого законодавчого акту. У законі від 29 грудня 1917 року написано: «Прапором Української військової флоти є полотнище в двох жовтому і блакітному кольорах, В кряжі блакітного кольору історичний золотий трезубець часів Українсько-Руської держави Х віку». В законі від 14 січня 1918 року цей текст вже написано з деякими змінами: «Прапорм Української Військової Фльоти є: полотнище о двох блакітному і жовтому колірах. В кряжі блакітного кольору історичний золотий трезубець з білим внутрішнім полем в ньому». Як добре видно із надрукованих обох законодавчих актів, другий закон від 14 січня є калькою першого від 29 грудня, але в більш скороченому варіанті без обґрунтування і в поясненні прапору змінено слова в жовтому і блакітному кольорах на блакітному і жовтому кольорах та по іншому вже трактується український герб Тризуб.

Про закон від 14 січня 1918 року в документах і матеріалах Української Центральної Ради зовсім не має ніякої інформації. Окрім про 14 січня в книзі «Українська Центральна Рада документи і матеріали у 2-х томах» немає зовсім ніякої інформації і згідно протоколів в цей день засідання не відбувалися. Перед 14 січням 12-13 січня збиралася Мала Рада, яка напрацювала матеріали за протоколами №50-61, а потім вже з 15 січня по 25 січня 1917 року проходила дев’ята сесії Центральної Ради, де її напрацювання надруковані за протоколами №52-61. Загалом той час був не простий для Української Народної Республіки, на Київ насували більшовицькі війська і тодішні керівники працювали в шаткому режимі. Основним документом, що планувалося прийняти був IV Універсал Центральної Ради. Обговорення його тексту тривало з 9 по 11 січня 1918 р. на засіданні Малої Ради. 9 січня (22 січня за новим стилем) 1918 р. Мала Рада затвердила IV Універсал, який проголосив незалежність України. 11 січня 1918 р. його текст зачитав голова Уукраїнської Центральної Ради М. Грушевський.

 

Повернемося до Тимчасового закону по фльоту Української Народної Республіки від 14 січня 1918 року, до якого року виникає багато запитань. Із архівного документу добре видно підписи та прізвища осіб, які його підписали. Це зокрема:

За товариша голови Української Центральної ради С.Веселовський

Секретар Української Центральної ради Постоловський

Ствердник в.о. генерального писаря І.Мірний.

Згідно 2-х томника документів і матеріалів Української Центральної Ради підписи цих діячів можна побачити під документами, що розглядалися саме в грудні. Їх підписи бачимо під законом Центральної ради «Про зміну назв земських інституцій» від 19 грудня 1917 р. за №17. В січні ситуація змінилася і секретарем Української Центральної Ради вже був Онацький. Так наприклад Закон Центральної Ради «Про національно-персональну автономію» від 9 січня 1918 р. було затверджено вже за його підписом.

У зв’язку з тим, що Центральна Рада в кінці січня покинула Київ і повернулася вже тільки в березні, то зрозуміло, що прийняті її законодавчі напрацювання почали друкуватися в пресі з поверненням до столиці. За цей час відбулося ряд змін у керівництві Центральної Ради, одні діячі змінили на посадах інших. Але із поверненням до Києва, життя продовжувалося і в березні було відновлено друк Вістнику Ради народних міністрів Української Народної Республіки. І саме тоді було надруковано інформацію про цей закон у №8 та 16 Вістника Ради народних міністрів Української Народної Республіки

Складається таке враження, що закон від 14 січня 1918 року згідно проведеного аналізу є просто підробка із закону 29 грудня 1917 року, що ніхто його не приймав. В ті часи окрім зовнішніх ворогів, були і внутрішні, які васіляко намагалися просунути свої ідеї, що працювали б проти України. Скоріш за все вийшло і з жовто-блакитним прапором, який був затверджений спочатку тільки як законопроект, але зі змінами, що тоді відбувалися в Україні, якимись особистостями далі шахрайськи підроблений в інший закон з другим трактуванням кольорів, був пролобійований і згодом надрукований у Вістнику Ради народних міністрів. Внутрішні вороги добре розуміли, що державу можна кинути у руйнування через символіку, поставити все навпаки до гори дригом від зворотнього. І їм це добре вдалося, молода українська держава проіснувала ще пару років, як Гетьманат та Директорія і припинила своє існування. І нині Україна повторює помилки своєї попередниці і під перевернутим синьо-жовтим прапором будує своє майбутнє, яке ми бачимо яким воно є в дійсності.

Не зрозуміло також і те, що голова Українського геральдичного товариства України А.Гречило у своїх статтях настоює на Тимчасовому законі по фльоту Української Народної Республіки від 14 січня 1918 року як першому законодавчому акті, при цьому навіть не переглянувши протоколи засідань та прийнятих законодавчих актів Української Народної Республіки «Українська Центральна Рада документи і матеріали у 2-х томах 10 грудня 1917 року – 29 квітня 1918 року», затверджених до друку вченою радою Інституту історії України НАН України. До речі саме ж цей науковець на початку незалежності України єдиний у своїх статтях акцентував увагу читачів на цей закон, замовчуючи про інше законодавство, яке згадували його колеги. Чому інші науковці в ті часи ні чого про цей закон не писали, теж є питанням? Чому українські історики не хочуть розібратися, як же воно було тоді в дійсності, чому закон надруковано в Вістнику Ради народних міністрів Української Народної Республіки за підписами, один діяч із яких тоді вже не займав цю посаду? Чому в протоколах про цей закон не має жодного слова, і день значиться такий, що Центральна Рада не збиралася на засідання? Як тоді можна опиратися на цей закон, трактуючи його як такий, що затвердив український прапор і цю інформацію публічно поширювати у суспільство? Чи не є соромно історикам, бути не патріотами і за те, що українці, один із древніших народів, маючи славну велич своїх пращурів, нині, як якісь немічні та обділені, живуть під перевернутим прапором? Мабуть вже прийшов час запропонувати депутатам Верховної Ради України подати законопроект про переатестацію високих наукових знань, зроблених за часів СРСР за рознарядкою КПРС в ручному режимі планового дозування наукових кадрів тодішньої УРСР.

Цікаву інформацію про жовто-блакитний прапор, яка переплітається із законом 14 січня подають українські науковці в словнику-довіднику 1997 року випуску «Українське державотворення». Там на сторінці 460 наводиться наступна цікава інформація:

Згадаємо ще про закон від 18 січня 1918 року, про який згадують у своїх працях науковці. Інформацію про цей закон можна отримати у діяча тих подій, Дмитра Дорошенка, який в Історії України 1917–1923 рр. Том І пише наступне: “18 січня 1918 р. Мала Рада затвердила предложений Д.Антоновичем проект українського морського прапору, вироблений Українською Морською Радою. Прапор виглядав так: матерія складалася з двох смуг, вгорі жовта, внизу синя; на синій золотий знак кн.. Володимира – Тризуб з хрестом угорі (ст. 384, Д.Дорошенко, видання 1932 року “Історія України 1917 – 1923 рр. Том І. Доба Центральної Ради”). Ця згадка Дорошенка прямо підтверджує, що тоді розглядався і був затверджений законодавчий акт саме про жовто-блакитний прапор.

Інформації в 2-х томнику документів і матеріалів Української Центральної Ради про цей закон не має. Також інформація про закон у березні, яким Центральна Рада затвердила жовто-блакитний прапор символом УНР відсутня.

До речі в Вікіпедії є розширена стаття присвячена прапору України. В цій статті науковці приводять закон від 14 січня 1918 року, як такий що затвердив синьо-жовтий прапор. Але їх великим ляпом є те, що вони взяли це посилання Д.Дорошенка і змінили в ньому дату 18 січня на 14 січня, а кольори переставили навпаки – вгорі блакитна, а внизу жовта. Чи не є це обманом та перекручуванням інформації? Якщо її так подавати, то тоді можна в статтях писати та придумувати на свій лад, що кому заманеться чи подобається. Постає питання, а що тоді робити науці та її дослідженням?

Цікаво було б ознайомитися із цими матеріалами, які переглядали українські історики на початку незалежності і наголошували на тому, що саме у березні було прийнято закон про жовто-блакитний прапор. У вістниках Ради народних міністрів Української Народної Республіки, що були переглянути у бібліотеці Вернадського теж цього закону не має. В бібіліотеці відсутні номери №4-8 цього вістника, можливо саме в цих номерах є інформація, що нас цікавить.

І наостанок саме дивне те, що наші українські історики та геральдисти, присвятивши ряд наукових праць українському прапору, не помітили або мабуть навмисно проігнорували в виданих ними протоколах законодавчої діяльності Української Народної Республіки «Українська Центральна Рада документи і матеріали у 2-х томах 10 грудня 1917 року – 29 квітня 1918 року» першого законодавчого акту про прапор тимчасового закону про флот Української Народної Республіки від 29 грудня 1917 року схваленого Генеральним Секретаріатом. А такі історики як К.Гломозда, В.Сергійчук та Б.Якимович через 20 років кардинально змінили свої погляди і відмежувалися від своїх попередніх думок на підтримку жовто-блакитного прапору, як прапору національного символу Української Народної Республіки і в 2014 році з нагоди Дня Прапора разом з іншими науковцями підписали відкритого листа українських істориків щодо спроб нищення чи фальсифікації державних символів України, зазначивши, що поширюються провокаційні вимоги “перевернути прапор”. Виникає таке враження, що самі вчені заплуталися у своїх дослідженнях і плутають інших, чи хтось свідомо за чиєюсь вказівкою все перекручує, навмисно плутає і все робить, щоб українці жили під перевернутим прапором й не відтворили своєї історичної правди і зажили мирним багатим життям.

Я не хочу перевертати прапор, а бажаю його просто повернути до такого вигляду, який він мав при Українській Народній Республіці. Із проведеного мною аналізу опрацьованих наукових праць дійшов висновку, що Українська Народна Республіка творилася саме під жовто-блакитним прапором, який вперше на державному рівні законодавчо був прийнятий 29 грудня 1917 року. У подальшому, хоч прапор і був змінений законодавчо на синьо-жовтий за гетьмана Скоропадського, але українці все одно вели національно-визвольну боротьбу під жовто-блакитними прапорами. Свідченням цьому є безліч фотографій та листівок, матеріалів із діаспори, які можна переглянути на вище наведених мною сайтах. 22 січня 1918 року ми святкуватимемо 100-річчя IV-го Універсалу Центральної Ради, яким була проголошена незалежна Українська Народна Республіка. А 22 серпня 2017 року ми відзначатимемо 25-річницю урочистої передачі повноважень від УНР до сучасної України. Тому для України, як правонаступниці УНР вже настав час перебрати ЖОВТО-БЛАКИТНИЙ державний прапор і тоді буде злагода, велич, мир, багатство і спокій.

Леонід Коваленко, політолог

«А над хатами наша мрія:  Жовто-блакитні прапори!» (До 100-річчя державних символів УНР)

  • Березень 22, 2018

22 березня 1918 року Центральна Рада законодавчо прийняла державними символами Української Народної Республіки княжий Тризуб за державний герб, Жовто-блакитний національний стяг за державний прапор та пісню-гімн П.Чубинського на музику М.Вербицького «Ще не вмерла України…» за державний гімн.

24 серпня Верховна Рада ще колоніальної на той час УРСР після провалу спроби ГКЧП у Москві прийняла Акт про державну незалежність України. Домінуюча в тогочасній ще радянській Верховній Раді комуністична більшість та агентура КГБ не могла дозволити собі визнати крах комуністичної ідеї і повну перемогу національно-визвольної ідеології української нації. Тому з великим зусиллям патріотичним силам довелося узаконювати традиційну національну символіку в якості державної у відновленій після радянської окупації Українській державі. Комуністична більшість відмовлялась визнавати державну символіку УНР, тому спочатку «погодилась» не на традиційний Жовто-блакитний прапор часів УНР, а на перевернутий «синьо-жовтий» прапор, піднятий на флагштоці над Верховною Радою 4 вересня 1991 року. Зауважимо, що Радянська сатанинсько-комуністична окупаційна зірка над тим перевертнем символічно панувала замість державного тризуба ще майже 20 років(!), а радянську окупаційну назву «Верховна Рада» наш парламент носить і досі! 28 січня 1992 року знову ж та ж комуністична більшість прийняла «малий» державний герб тризуб, але не УНРівський у лавровому вінку, а на синьому з якогось дива щиті! Теж саме сталось і з державним гімном часів УНР – його прийняли взагалі без слів! То ж про яке правонаступництво могла тоді взагалі йти мова? І лише тепер, святкуючи 100-річчя УНР, зайшла мова про «не проголошення вдруге» державної незалежності України 24 серпня 1991 року, а про історично правильне ВІДНОВЛЕННЯ української державності, проголошеної 22 січня 1918 року Михайлом Грушевським на Софійському майдані! Та відповідно правонаступності сучасної української держави від державності Української Народної Республіки та правонаступництві і її державних символів!

З історії прапору України часів Української революції:

1917\1918  – РІК НАЦІОНАЛЬНОГО ЖОВТО-БЛАКИТНОГО ПРАПОРА!

1917 рік в свідченнях істориків та сучасників подій

 А.Гречило («До питання про національний прапор» ПУ, 1989 р., № 4, с. 44 – 48):

«Після лютневої революції 1917 року в Російській імперії прокотилася хвиля масових мітингів і демонстрацій. У Києві такий мітинг відбувся 29 (16 старого стилю)  березня. На ньому робітники, солдати, інтелігенція йшли під червоними(революційними) та жовто-блакитними прапорами. У київській газеті “Последние новости” був надрукований вірш Ядова “16 марта”, у ньому є такі рядки:

            …Не сдержать ликующей стихии,
Не объять очами всей картины…
Вот сияют желто-голубые
Гордо флаги “Вильной Украины”.
Під цими ж прапорами відбувалися масові маніфестації в Харкові, Севастополі та багатьох інших містах України»
Павло Гай-Нижник («Про Державний прапор України на підставі історії та фактів, а не емоцій»)

«Так, наприклад, Перший Запорозький ім. Костя Гордієнка полк кіннотних гайдамаків у 1917 р. використовував жовто-синій прапор з чорним тризубом за звороті (про це, принаймні, свідчив В.Петрів), Кіннотний полк 4-ї Київської дивізії мав жовто-синій прапор з чорними тризубами (по обох боках) на жовтому тлі, Полк імені Кармалюка прийняв собі жовто-синій прапор з тризубом на одному боці й зображенням Матері Божої та Архистратига Михаїла з іншого.»
Сучасники подій свідчать:

  • Володимир Винниченко– член Української Центральної Ради у книзі «Відродження нації»:

Національний жовто-блакитний символ ховався в підсвідомості кожного українця і тому  «погнав їх під жовто-блакитні прапори на маніфестації, вдмухнув в них чуття протесту, ентузіазму, гордости, завзяття й бажання затвердити законність своєї любови (до України), здобути признання її, пошану, очистити її від зневаги й глуму, якими до революції пануючі верстви обкидали її, й, нарешті, зробити її необхідностю життя, життєвою нормою, корисною й потрібною щоденно, щохвилинно.»

Микола Ковалевський – член Української Центральної Ради у книзі “При джерелах боротьби”: “Я не можу забути одного епізоду під час першої української демонстрації в Києві 1 квітня

  • 1917 р. Стрункими лавами йшли тоді київські українці під жовто-блакитними прапорами.”
  • Григорій Костюк у своїх спогадах „Зустрічі й прощання” пише про масові демонстрації 1917 року: „…Безмежне море людей, переткане червоними(революційними) іжовто-блакитними прапорами”.
  • Богдан Кравців у своєму вірші „Сімнадцятого року” пише: „І ми ізжовто-синіми стяжками ішли походом і „славу кричали”.
  • Юрій Лавріненко згадує про 1917 рік („Чорна пурга”): „… Носили жовто-блакитний прапор Самостійної України”.

Улас Самчук у романі „Волинь”: „На всіх будинках, на всіх крамницях – жовто- блакитні прапори“.

–   Володимир Сосюра:
Міста цвітуть, блакить ясніє,
Ллє сонце золото згори
А над хатами наша мрія:
 Жовто-блакитні прапори.

Кольоровий малюнок Бориса Шіппіха, кінець 1917 р.

На початку травня 1917 формуються військові національні частини.

Сучасники подій свідчать:

–  Олесь(Кандиба О.І)
Українське військо,  мов з могили встало,
загриміло в бубни,  в сурмоньки заграло,
розгорнуло прапор  сонячно-блакитний,
прапор України!  рідний, заповітний!

  • Володимир Сосюра
  • “Бій відлунав. Жовто-сині знамена
    Затріпотіли на станції знов…”

  • Котелевець М.І. – м.Київ ,народився в 1910 році:
  • Пісня така була, ми її співали у другому класі,коли мені було  8 років.
    «Гей, там на горі військо йде,
    жовто-блакитний стяг несе,-
    жовто-блакитне наше славне товариство,
    гей, марширує раз, два, три.»(1-22-2079 АРХІВНІ  ДОКУМЕНТИ  ВЕРХОВНОЇ   РАДИ УКРАЇНИ, документи конкурсу на створення державного герба ,стор.33, 08.10.1915).
    20(7) листопада 1917 року III Універсалом проголошена Українська Народна Республіка в складі Росії.
    К.Голомозда,О.Поплавський («Українська національна  символіка» Стор.25, АКАДЕМІЯ  НАУК  УККРАЇНСЬКОЇ  РСР, ІНСТИТУТ  ІСТОРІЇ 1989р).
    «Колишній Голова  Генерального  Секретаріату УНР В.Винниченко  згодом  писав: Ми рішуче нічого не міняли в суті  тої  державності,  що була за часів  Тимчасового  правительства…Ми тільки  міняли  її  національну  форму, замість біло-синьо-червонного  прапору вішали  жовто – блакитні»
    Володимир Сергійчук у своїй праці «Національна символіка України»(1992р.) пише: «Підкреслимо, що перший прапор УНРжовто-блакитний. І це відповідало вимогам геральдики.»

    Газетна публікація про перебіг подій на початку листопаду 1917 року.

    Підняття Українського прапора на крейсері Флоту УНР “Гетьман Іван Мазепа”. (Бувший “Память Меркурия”). 1917 р.

    25 (12) грудня 1917 року утворено радянський уряд  України в Харкові.                                   
    Прапор УНР Совітів робітничих, селянських, солдатських і козацьких депутатів (грудень 1917 – березень 1918).
    Як бачимо, навіть більшовики в Україні теж намагалися в той час використати популярну в народі  національну складову в своїх комуністичних інтересах!
    Тож бачимо, що історики в своїх історичних публікаціях за 1989 рік  та свідки історичних подій не суперечили один одному, як тепер …на догоду чужому дядькові!

    Висновки:
    Серйозні перетворення, по сучасному – реформи, завжди починаються з духовно-світоглядного оновлення. Це неминуче вимагає повернення до правильної символіки, адже символіка — це концентрований світогляд народу, нації… Українці традиційно називають свій прапор «жовто-блакитним». На мові геральдики (науки про герби) та вексилології (науки про прапори) це значить, що жовтий колір є головним (тому в описі прапору він називається першим по черзі, зображується вгорі і використовується для передачі зображення герба – Тризуба-Трійці), а блакитний є допоміжним (тому називається другим, зображається внизу прапора і використовується на зображенні герба  як тло основного символу(в нашому випадку – Тризуба). Нинішній державний прапор України називається синьо-жовтим, тому верхня його половина є синьою (головний колір), а нижня — жовтою (допоміжний колір). Тому, згідно з законами геральдики, державний герб мав би зображатися як синій Тризуб на жовтому тлі. Проте в дійсності ми маємо правильний – жовтий(золотий) Тризуб на синьому тлі — і це вірно, хоча колір тла за історичною традицією має бути не синього, а блакитного кольору. Але тоді логічно головний жовтий колір мав би бути угорі нашого прапору, а не навпаки як зараз!
    З сакральної точки зору жовтий колір позначає активне, творче, сонячно-вогняне, духовно-божественне начало, а блакитний — пасивне, вологе, консервативне начало, яке потребує активізації та одухотворення. Тому жовто-сонячний колір українського прапору позначає Творця і божественну активність, а блакитний — створену ним матерію, наш земний світ. Тому з сакральної точки зору зображення на національному прапорі синього(навіть не блакитного!) над жовтим означає, що нація визнає панування пасивного над активним, консервативного над творчим, матеріального над божественним. Зауважимо, що цей прапор реально відбиває нині існуючий у державі стан перевернутого природнього порядку та є продовженням домінування безбожності, об’єктивними проявами якого є вимирання українського народу (понад півмільйона щороку), зростання кількості самогубств та абортів, поширення алкоголізму та наркоманії, генетичне і культурне виродження, і врешті-решт, маємо війну, назв’язану сусідньою агресивною державою,  в результаті якої Україною втрачені території, а на «гібридній» війні гине та калічиться  генофонд нашої нації під   прапором,   який нас і Україну  не  захищає! Ось чому нас не може задовольняти існуючий стан речей в Україні. Ми розуміємо, що стабілізація існуючого стану речей означає стабільне вимирання українського народу і його подальше розпорошення за межами рідної землі. Потрібно зламати ці негативні тенденції і здійснити суттєві зміни. Проте серйозні перетворення завжди починаються з духовно-світоглядного імпульсу, з оновлення свідомості.Відновлення ж правильного світогляду неминуче вимагає повернення до правильної національної символіки. Ось ,наприклад, дружня нам Грузія після своєї революції змінила свій державний прапор. І це стало потужним символом оновлення, що дало свої позитивні результати. Повернення історичного прапора УНР буде мати величезне символічно-історичне значення. Адже в житті як окремої людини, а тим більше в житті суспільства і держави важливо все, а особливо сакральні  речі. Тому історично правильний прапор має бути жовто-блакитним, і ніяк інакше. І це буде не просто зміна місцями  кольорів, це означатиме повернення Долі країни на вірний  шлях розвитку і процвітання.
    Історія дала нам 100 років тому великий урок!
    Наш обов’язок повернути  національний жовто-блакитний прапор і використати  шанс – змінити долю  України на процвітання!
    ГО «Жовто-блакитний прапор України

    Тризуб – символ влади та гармонії.

    • Березень 5, 2018

    Нині Україна відзначає 100-річний ювілей важливого атрибута кожної держави — державного герба України Тризуба. Офіційно 25 лютого 1918 за новим стилем (12 лютого 1917 року за старим стилем) відбулося проголошення Тризуба Державним гербом Української Народної Республіки, що підкреслює спадкоємність із попередніми періодами української історії. Тризуб — це давній символ нашої держави, перші згадки якого датується Х ст. н.е. І з того часу цей символ проноситься крізь усю історію України.
    У давній Русі Тризуб був родовим знаком Рюриковичів. Його численні зображення віднайдені на тогочасних монетах (срібляниках і златниках), печатках, посуді, надгробках, цеглі, актових печатках, перснях-печатках, злитках-гривнах, зброї, спорядженні, товарних пломбах. Цей символ влади переходив із покоління в покоління, видозмінюючись, аби кожен представник роду мав індивідуальну емблему (наприклад, батько київського князя Володимира Святослав мав двозуб). Його син Володимир Великий не зрадив традиціям, але додав ще один зубець та удосконалив його графічними елементами. Тому Тризуб і вважається знаком князя Володимира Великого.
    Після проголошення IV Універсалом 22 січня 1918 року самостійності України, питання про офіційне затвердження державного гербу потребувало негайного вирішення. І тоді за пропозицією Михайла Грушевського гербом Української Народної Республіки було прийнято Тризуб, який став як Великим, так і Малим державним Гербом УНР. Це сталося 25 лютого 1918 року на засіданні Малої Ради Української Народної Республіки.
    Ухвалений закон не містив малюнків, а мав лише опис. Майже через місяць 22 березня Мала Рада схвалила зображення герба авторства відомого художника Василя Кричевського – Тризуб князя Володимира Великого, обрамлений оливковим вінком.
    Із протоколу засідання Малої Ради 25 лютого 1918 року, місто Коростень.
    У справі державного герба України Мала Рада ухвалила: “Гербом Української Народної Республіки приймається знак Київської Держави часів Володимира Святого”.
    Таким чином українські політики намагалися продемонструвати історичні коріння держави, що постала під час революції.
    Існує безліч теорій значення тризубу, однак жодної, яка б змогла його дійсно пояснити. Припускають, що це був магічний знак роду, оберіг. Відомо до 40 його тлумачень: тризубець, підсвічник-трикірій, сокіл, якір, житній колос, лук зі стрілою, триєдина жертва в ім’я перемоги життя над смертю… Є також гіпотеза, що це знак триєдинства світу та поєднання символів поширених колись культів сонця і якоря.
    Відповідь на це питання дає картина італійського художника епохи раннього бароко Ораціо Джентілескі (1624-1625) «Щасливе суспільство, яке перемогло нещастя». На картині можна побачити символічне зображення України у вигляді молодої дівчини, огорнутої у жовто-блакитні кольори, яка тримає в одній руці корони переможених нею царів-завойовників, які ризикнули зазіхнути на її свободу. В іншій руці знаходиться зброя цієї перемоги, символ Творчої Сили, золотий жезл богів, посох вісника Кадуцей, що був основним атрибутом усіх посланців миру і захисту. Цей божественний символ Кадуцей виглядає як Тризуб.
    Кадуцей є такою собі «чарівною» магічною паличкою, яку обвивають дві змії з повернутими вгору головами, символізуючи еволюцію і одночасно два початки світобудови (на зразок янь та інь) або інтерпретуються як два взаємно обумовлених процеси еволюційного розвитку матеріальних форм і душ, які керують матеріальними формами. Тіла змій переплетені таким чином, що утворюють два кола навколо жезла, – по одному колі на одну змію. В езотеричних ученнях прут Кадуцея символізує вісь світу, а змії – космічну енергію, Зміїний вогонь або енергію Кундаліні, що традиційно представляється, як згорнута в основі хребта (аналога світової осі (світового дерева) в масштабі мікрокосму). Симетричне розташування змій є доказом рівноваги протиборчих сил і гармонійного розвитку як нижчого, тілесного, так і вищого, духовного рівня. Змії також зв’язуються з циклічним відродженням Природи і відновленням універсального Порядку, коли він порушується. Досить часто вони прирівнюються до символу мудрості.
    Пояснення символу Кадуцей (Тризуб) дає зрозуміти його призначення, що то є дійсно та магічна зброя, яка перемагає всіляке зло та повертає суспільство до гармонії. І це теж підтверджує картина Орацію Джентілескі. Так над головою дівчини розсіюються грозові темні хмари і вже помітні клаптики блакитного неба, а біля її ніг знаходиться Ріг Достатку, який обов’язково наповниться, гарантуючи їй багатство і процвітання. Мабуть художник мав рацію, написавши 400 років тому таку чудову картину, у якій передбачив майбутнє України та символічно показав перемогу через символи.
    Божественний символ Тризуб вказує дорогу Україні до відродження її величі та процвітання, й зокрема її місію знищення усього світового зла та утвердження на Землі щасливого суспільства.
    Леонід Коваленко

    100-річчя державності жовто-блакитного прапора

    • Січень 15, 2018

    Міста цвітуть, блакить ясніє,
    Ллє сонце золото згори
    А над хатами наша мрія:
    Жовто-блакитні прапори.
    Олександр Олесь

    В рамках відзначення 100-річчя Української революції та важливих історичних подій того періоду 11 січня у прес-центрі Українського кризового медіа центру відбулася прес-конференція з нагоди 100-річчя законодавчого акту Центральної Ради Української Народної Республіки про державний прапор України (Тимчасовий законопроект про флот Української Народної Республіки від 29 грудня 1917 р. за старим стилем, 11 січня 1918 року за новим стилем). У прес-конференції взяли участь народний депутат України Сергій Мельничук, лідер політичної партії “Патріот” Микола Голомша, голова громадського об’єднання “Жовто-блакитний прапор” Георгій Лук’янчук, представник громадської організації “Сонце України” Леонід Коваленко, науковці-дослідники. У виступах політиків та громадських діячів прозвучала гостра необхідність повернення сучасній українській державі поряд з такими вже існуючими національно-державними символами, як княжий Герб-Тризуб, історичний національний Гімн «Ще не вмерли..» та стародавньою назвою національної валюти – Гривня, в якості державного прапора України – національного Жовто-Блакитного прапора, як притаманного як національному світогляду, так і історичній багатовіковій традиції, що тягнеться від Трипілля до часів Київської Русі через добу козаччини, і аж до Української національної революції 1917-го року.

    Також пропонується негайно позбутись нав’язаного комуністичною більшістю у Верховній Раді 1-го та 2-го скликання на початках відновлення державності Україною у 90-х роках минулого століття наряду з синьо-жовтим прапором і радянської назви парламенту – «Верховна Рада»(рудименту часів колоніальної УРСР). Натомість дати назву вищому законодавчому органу в кращих європейських традиціях – «Національні Збори».

    В серпні-грудні 1991 року Україна відновила свою незалежність після 70-річчя московсько-більшовицької окупації. Держава Україна стала де-факто(на жаль не де-юре) історико-політичною правонаступницею Української Народної Республіки (УНР), незалежність якої була проголошена під жовто-блакитним прапором на Софійському майдані IV Універсалом Центральної Ради 22 січня 1918 року за новим стилем ( 9 січня 1918 року за старим стилем). Адже фактично весь 1917-й рік – рік Української національної революції та початок 1918-го аж до гетьманського перевороту пройшов під національними жовто-блакитними прапорами, про що свідчать як історичні документи, так і спогади очевидців тих історичних подій та твори українських класиків початку ХХ століття.

    Українська Народна Республіка творилася саме під жовто-блакитним прапором, який вперше на державному рівні законодавчо був прийнятий 29 грудня 1917 року. У подальшому, хоч прапор і був змінений законодавчо на синьо-жовтий за гетьмана Скоропадського, але українці продовжували вести національно-визвольну боротьбу під жовто-блакитними прапорами. Підтвердженням цьому є статті та тексти тих часів, фотографій, листівок, документальних кінофільмів (хроніка), спогади учасників, а також перші статті й наукові розвідки українських істориків на початках відновлення незалежності України в 90-х роках.

    Саме Жовто-блакитний за світоглядно-історичною традицією, що складалась віками й тисячоліттями, став першим українським прапором, під яким українці починали виборювати свою державність в другій половині ХІХ – першій половині ХХ сторіччя під час національно-визвольних змагань та Української революції 1917-20рр.

    Активно почала пропагуватися жовто-блакитна символіка ще на початку Першої світової війни в 1914 році. Очікуваним, позитивним для українців, результатом Першої світової війни стала реальна перспектива утворення незалежної держави України в центрі Європи. Вишколена у парамілітарних організаціях галицька молодь здобувала незалежність України під жовто-блакитним прапором в легіоні Українських Січових Стрільців (УСС), у складі армії Австро-Угорської імперії.

    Українські Січові Стрільці під жовто-блакитним прапором. Галичина, 1917 р.

    Солдати Української Галицької армії під жовто-блакитним прапором

    Своєрідним історичним «ренесансом» стало відродження української жовто-блакитної символіки на Великій Україні і в Галичині під час святкування 100-річчя від дня народження Великого Кобзаря – Т. Г. Шевченка у 1914 році. Жовто-блакитні прапори замайоріли по всій Україні, в ворогуючих Російський і Австро-Угорський імперіях. В 1914 році на території України, що була у складі Російської імперії було заборонено святкування ювілею Тараса Шевченка. Однак за ініціативою львівських студентів Лизанівського, Охримовича та Семця київські студенти у березні вийшли на маніфестацію під жовто-блакитними прапорами. А вже в 1917 році після повалення російської монархії по всій території Російської імперії вшанування українського пророка вже відбувалося під жовто-блакитними та малиновими (червоними) прапорами. 25 березня відбулася грандіозна маніфестація українців у Петрограді з приводу панахиди по Шевченку. Як повідомляли російські газети, над 20-тисячним натовпом майоріли український січовий прапор, запорізькі бунчуки, на грудях багатьох присутніх були жовто-сині кокарди. Того дня «Речь», зокрема повідомляла: «Над натовпом перед Казанським собором майоріли величезні прапори жовто-блакитного забарвлення колишньої Запорозької Січі й Гетьманщини».

    Інша петроградська газета «Русская воля» писала: «У всіх жовто-блакитні стяжки. Написи на жовто-блакитному полі – «Хай живе вільна Україна!», на червоному – «Хай живе демократична федеративна республіка Росія!» Подібні маніфестації українців з приводу вшанування Шевченка тоді відбувалися в багатьох містах Росії. На жовто-блакитному прапорі маніфестації у Томську був напис: «Республіка, автономія, Україна». На маніфестації українських військових частин у Царському Селі солдати йшли з червоними та жовто-блакитними прапорами.

    Російська газета «Речь» називає жовто-блакитний прапор козацьким, тим, який колись мала Запорозька Січ. І газета не помиляється, бо цей прапор дійсно був козацьким і його шлях почався із глибокої давнини. Михайло Грушевський у 9 томі Історії України-Руси описав битву козаків в 1651 році під цим прапор біля Гомелю: «О восьмій годині рано, при зміні варти, побачили спершу корогву червону з білим хрестом і білою обвідкою; потім показалася друга, червона корогва, а коло неї три білі, й дві чорні і дві жовто-облочисті; під ними 8 тисяч козаків, кінних і піших, вибраного війська». Саме під жовто-блакитним прапором відомий російський та український художник Ілля Репін зобразив на картині запорожців, що пишуть листа турецькому султану.

    Щодо історичної правдивості події, що зобразив Репін, є цитата приведена А. Сокульським у статті «Морські походи запорожців»: «Крім відомих істориків та мистецтвознавців, картину ретельно «облизав» (вираз Рєпіна) видатний російський філолог, знавець давніх пам’яток культури України Федір Євгенович Корш (1843-1915). Він подав на ім’я царя своє «всеподданнейшее заключение»: «Ваше Величество…, знамена казацкие, изображенные художником Репиным на его картине, не содержат по своему цветовому набору никаких иностранных веяний, а отражают в себе извечную преемственность цветов золотых и небесных, постоянно присущих для всех знаков отличий в Южной Руси (Малороссии) еще во Бремена Великих князей киевских, вплоть до роспуска запорожской вольницы… Сказанному имеется предостаточно письменных подтверждений в отечественных и иностранных сугубо исторических источниках, а равно – в ряде предметов материального искусства тех древних Времен“.

    Підтвердженням, що козаки мали жовто-блакитне розміщення кольорів є наприклад ікона Покрова Пресвятої Богородиці та герб козацького полку.

    Стародавня козацька ікона з українським прапором на рушнику

    Прапор з гербом Українського полку 1775 р.

    Жовто-блакитне поєднання кольорів мав герб Києва 1480 року, що знаходиться у гербовнику Конрада Грюненберга.

    А вже у 1917 році в розгар Першої світової війни в Києві та інших містах Російської імперії, зокрема і у Петербурзі, швидко поширилась традиція використання українцями-військовиками жовто-блакитних прапорів. Так, перший ешелон козаків-українців у кількості 1198 чоловік вирушив на німецький фронт із Києва 14 травня 1917 року, як зазначалось у «Віснику Українського військового комітету», «під національним жовто-блакитним прапором». Під ним козацтво вишикувалось через три дні перед штабом Верховного Головнокомандуючого генерала Брусилова в Кам’янець-Подільському. Росіянин Брусилов, узявши до рук жовто-блакитний прапор, звернувся до солдатів-українців з такими словами: «Под этим прапором я вижу достойное казацкое войско украинцев, которое, надеюсь, поможет мне в трудный час борьбы за благо всего народа. Слава украинскому казацкому войску!»
    1 липня 1917 року на ділянці фронту Конюхи – Потутори в Галичині перейшов у наступ під жовто-блакитними прапорами 6-й українізований корпус російської армії, який зайняв три лінії німецько-австрійських окопів. У цьому виявилась трагедія українського народу: під жовто-блакитними прапорами українці воювали між собою на користь Росії та її ворогів. Але і брататися в часи Першої світової війни через колючий дріт серед перших почали українці , що воювали під жовто-блакитними прапорами.

    Та й сама Українська національна революція розпочалася під жовто-блакитним прапором, свідчення чого можна знайти у книзі «При джерелах боротьби» Миколи Ковалевського – українського політичного діяча, члена Української Центральної Ради: «Я не можу забути одного епізоду під час першої української демонстрації в Києві 1 квітня 1917 р. Стрункими лавами йшли тоді київські українці під жовто-блакитними прапорами». «Група українських демонстрантів несла великий жовто-блакитний прапор. За ним ішла група української молоді, яка несла кільканадцять жовто-блакитних прапорів, а за нею ішли тисячі киян, міщан та інтелігенції, військових і цивільних з жовто-блакитними відзнаками. Спеціяльну групу творили кількасот селян із прикиївських сіл, які теж несли жовто-блакитні прапори…». Про цю демонстрацію пише і проф. Яків Зозуля, член Української Центральної Ради, у своїй книзі «Велика Українська Революція»: «українська маніфестація в Києві. 100.000 учасників з 320 жовто-блакитними прапорами».

    Колишній глава Генерального секретаріату Володимир Винниченко згодом писав: «Ми рішуче нічого не міняли в суті тої державності, що була за часів Тимчасового уряду. Ми тільки міняли національну форму її – замість біло-синьо-червоного прапора ми вішали жовто-блакитний». Під жовто-блакитним творилось та воювало українське військо. Видатний поет Олександр Олесь 1917 року вітав українське військо, яке відроджувалось в той час, такими словами:

    Українське військо, мов з могили встало,
    Загриміло в бубни, в сурмоньки заграло,
    Розгорнуло прапор сонячно-блакитний,
    Прапор України! Рідний, заповітний!

    Під жовто-блакитним прапором воювали багато військових підрозділів. Зокрема Перший Запорозький им. Костя Гордієнка полк кіннотних гайдамаків у 1917 р. використовував жовто-синій прапор з чорним тризубом за звороті (про це, принаймні, свідчив В.Петрів), Кіннотний полк 4-ї Київської дивізії мав жовто-синій прапор з чорними тризубами (по обох боках) на жовтому тлі, Полк імені Кармалюка прийняв собі жовто-синій прапор з тризубом на одному боці й зображенням Матері Божої та Архистратига Михаїла з іншого» і т.д.

    Подібні ж процеси національного піднесення відбувались і на Чорноморському флоті, де більшість моряків була з України. Так «українізований» есмінець «Завидний» першим на Чорноморському флоті у липні 1917 р. не тільки підняв жовто-блакитний стяг український прапор, але й вийшов під національним українським прапором у морський дозор.. 25 (12) жовтня 1917-го Центрофлот підтримав ініціативу Чорноморського Українського військового комітету про підняття на один день українських національних прапорів на всіх кораблях, судах, у портах і фортецях флоту. О 8-й годині цього дня під звуки корабельних ринд та оркестрів на корабельні щогли та портові флагштоки було урочисто піднято жовто-сині стяги та на кораблях набрані прапорами стеньгові сигнали “Хай живе вільна Україна”.

    А 29 грудня 1917 року на своєму засіданні вперше(!) вже на законодавчому рівні Мала рада УНР затвердила запропонований Д.Антоновичем проект українського морського прапора, виробленого Українською Морською радою: матерія складалася з двох смуг – жовтої (вгорі) та синьої (внизу); на синій розташовано золотий знак князя Володимира – тризуб з хрестом угорі. Отже саме 29 грудня 1917 р. Мала Рада УНР затвердила проект українського морського прапору, як жовто-блакитного, а потім у березні 1918 р.(за місяць до своєї ліквідації внаслідок гетьманського перевороту) Центральна Рада затвердила жовто-блакитний прапор символом УНР. Блакитно-жовтим український прапор вже став при гетьману Скоропадському і таким залишався при Директорії. Але українці в більшості своїй продовжували українську революцію під жовто-блакитним й надалі. Очевидно жовто-блакитне розташування кольорів в українців закладено генетично, починаючи ще з давніх часів.

    22 січня 1918 року ми святкуватимемо 100-річчя IV-го Універсалу Центральної Ради, яким була проголошена незалежна Українська Народна Республіка. А 22 серпня 2017 року ми відзначили 25-річницю урочистої передачі повноважень від УНР до сучасної України. Тому для України, як правонаступниці УНР вже настав час перебрати ЖОВТО-БЛАКИТНИЙ державний прапор, як продовження тяглості державницьких традицій Української нації.

    Георгій Лук’янчук

    P.S. на світлинах:
    6608 – виступ лідера політичної партії “Патріот” Миколи Голомши (справа-наліво): народний депутат України Сергій Мельничук, лідер політичної партії “Патріот” Микола Голомша(за трибуною), представник громадської організації “Сонце України” Леонід Коваленко, голова громадського об’єднання “Жовто-блакитний прапор” Георгій Лук’янчук;
    6620 – виступ народного депутата України Сергія Мельничука(справа-наліво): лідер політичної партії “Патріот” Микола Голомша, народний депутат України Сергій Мельничук(за трибуною), представник громадської організації “Сонце України” Леонід Коваленко, голова громадського об’єднання “Жовто-блакитний прапор” Георгій Лук’янчук;
    Додатки та посилання:

    Урочисте проголошення Акту Злуки УНР і ЗУНР на Софійській площі в Києві. 22 січня 1919 р.

    Єднання синьо-жовтих і жовто-блакитних прапорів. Історична Злука УНР і ЗУНР 22 січня у Києві 22 січня 1919 р.

    Український стяг зі старої листівки. Музейний експонат. Початок 20 ст

    Головний Отаман; голова Директорії УНР (13 лютого 1919 року — 10 листопада 1920 року) – Симон Петлюра.

    Прапори в музеї Петлюри в Парижі, 1940 р.

    Марка часів УНР номіналом 2 грн., початок 1921 р.
    (1919 року адміністрація Директорії замовила у віденській друкарні військово-географічного інституту серію з 14 марок із номіналами від 1 до 200 гривень.)


    Українська Центральна Рада документи і матеріали у 2-х томах 10 грудня 1917 року – 29 квітня 1918 року 2 том Київ Наукова думка 1997 р. У другому томі збірника подаються протоколи засідань VIII та IX сесій Української Центральної ради та Малої ради, протоколи Генерального секретаріату. Затверджена до друку вченою радою Інституту історії України НАН України.
    Згідно протоколів надрукованих у цьому двотомнику 29 грудня 1917 року було затверджено законодавчий акт «Тимчасовий законороект про флот Української Народної Республіки» згідно якого військово-морським прапором був жовто-блакитний.
    Протоколи засідань Генерального Секретаріату 29 – 30 грудня 1917 року. 29 грудня 1917 року 7 питання було наступне:
    «Слухали і ухвалили доложений генеральним секретарем Антоновичем проект тимчасового закону про флот Української Народної Республіки.
    Постановили: внести проект тимчасового закону про флот Української Народної Республіки на розгляд Української Центральної Ради».
    У законодавчому акті від 29 грудня 1917 року із яким можна ознайомитися у другому томі двотомника на сторінках 78-79 під другим пунктом написано: «Прапором Української військової флоти є полотнище в двох жовтому і блакітному кольорах. В кряжі блакітного кольору історичний золотий трезубець часів Українсько-Руської держави Х віку». Далі у третьому пункті зазначено: «Прапором Української торговельної флоти є полотнище в двох, жовтому і блакітному, кольорах».
    Копія цього законодавчого акту представлена і в державному архіві у фонді ЦДАВО України ф. 1063, оп. 3, спр. 1, арк. 143.
    Підтвердженням того, що розглядався і був затверджений законодавчий акт саме як жовто-блакитний прапор є згадка учасника тогочасних подій Дмитра Дорошенка в Історії України 1917–1923 рр. Про це він пише наступне: “18 січня 1918 р. Мала Рада затвердила предложений Д.Антоновичем проект українського морського прапору, вироблений Українською Морською Радою. Прапор виглядав так: матерія складалася з двох смуг, вгорі жовта, внизу синя; на синій золотий знак кн.. Володимира – Тризуб з хрестом угорі (ст. 384, Д.Дорошенко, видання 1932 року “Історія України 1917 – 1923 рр. Том І. Доба Центральної Ради”).

    Сучасні українські історики на зорі незалежності України в 90-х роках одностайно зголошувалися на тому, що Українська Народна Республіка в 1917 – першій половині 1918 рр. до гетьманату Скоропадського виборювала незалежність саме під жовто-блакитним прапором, який був затверджений на законодавчому рівні. Зокрема із цією інформацією можна ознайомитися в наукових працях: Гломозда К., Павловський О. «Українська національна символіка: походження, традиції, доля» – Київ, 1989, Сергійчук В.І. «Доля української національної символіки», – Київ, 1990, Сергійчук В.І. «Національна символіка України», – Київ, 1992; статтях: Гломозда К., Яневський Д. «Українська національно-державна символіка особливості історичної традиції» // Філософська і соціологічна думка. – 1990. – № 1-3, Гломозда К., Яневський Д. Історичні герби: відзнаки та прапорові барви України // Історичний український журнал. – 1990 – №4-5, Климкевич Р.О. Найвищі відзнаки Західно-Української Народної Республіки // Український історик. – 1968. – № 1/4, Сергійчук В. Жовто-блакитний прапор // Наука і суспільство. – 1990. – №9, Сергійчук В. Давайте не шукати зловісних кольорів // Молодь України. – 5 квітня 1990 р., Ткаченко В. Українська національна символіка у пошуках форми та змісту // Молодь України. – 2 та 3 серп¬ня 1989 р., стаття Якимович Б. «До питання про українську національну символіку» в брошурі «Національна символіка» журналу Пам’ятки України та інші. Національній символіці України і зокрема жовто-блакитному прапору присвячені «Клейноди України (з Історії державної і національної символік)» видані редакцією журналу «Філософська і соціологічна думка» (в основі видання – ґрунтовна стаття кандидатів історичних наук), «Українські війьскові прапори й корогви. Історичний нарис» Микола Битинський та неоціненна праця історична розвідка відомого дослідника української символіки Тадея Скотинського «Український герб і прапор» видана 1935 року у Львові та інші.
    Із вище перерахованих праць можна привести ще ряд даних, які є підтвердженням тому, що Українська революція творилася саме під жовто-блакитним прапором та саме під цим прапором розгорталися революційні події в 1917 – 1921 рр.

    До 100-річчя Української революції. «Тимчасовий законороект про флот Української Народної Республіки»

    • Січень 12, 2018

    100 років тому 11 січня 1918 року за новим стилем (20 грудня 1917 року за старим стилем) Генеральний Секретаріат Центральної Ради Української Народної Республіки затвердив для подальшого розгляду Українською  Центральною Радою законодавчий акт «Тимчасовий законороект про флот Української Народної Республіки». Згідно цього закону було затверджено жовто-блакитний військово-морський прапор Українського флоту.

    З цього приводу та зокрема увіковічування цієї дати як затвердження жовто-блакитного прапору на законодавчому рівні у прес-центрі Українського кризового медіа центру відбулася прес-конференція за участю народного депутата України Сергія Мельничука, лідера політичної партії “Патріот” Миколи Голомши, представників громадської організації “Сонце України” Леоніда Коваленка, громадського об’єднання “Жовто-блакитний прапор” Георгія Лукянчука, науковців-дослідників. Учасники заходу розповіли про історичні події прийняття цього закону, протоколи засідань Української Центральної Ради та зокрема про сам жовто-блакитний прапор, як такий, що планувався стати державним прапором Української Народної Республіки та його значення

    Згадаймо як жовто-блакитний прапор приймався 100 років тому на законодавчому рівні в Українській Народній Республіці. Згідно інформації із протоколів двотомника законодавчих документів та матеріалів Української Центральної Ради «Українська Центральна Рада документи і матеріали у 2-х томах 10 грудня 1917 року – 29 квітня 1918 року 2 то, Київ Наукова думка 1997 р. У другому томі збірника подаються протоколи засідань VIII та IX сесій Української Центральної ради та Малої ради, протоколи Генерального секретаріату.  Затверджена до друку вченою радою Інституту історії України НАН України» 29 грудня 1917 року було затверджено законодавчий акт «Тимчасовий законопроект про флот Української Народної Республіки» згідно якого військово-морським прапором був жовто-блакитний.

    Протоколи засідань Генерального Секретаріату 29 – 30 грудня 1917 року.  29 грудня 1917 року 7 питання було наступне:

    «Слухали і ухвалили докладений генеральним секретарем Антоновичем проект тимчасового закону про флот Української Народної Республіки.

    Постановили: внести проект тимчасового закону про флот Української Народної Республіки на розгляд Української Центральної Ради».

    У законодавчому акті від 29 грудня 1917 року із яким можна ознайомитися у другому томі двотомника на сторінках 78-79 під другим пунктом написано: «Прапором Української військової флоти є полотнище в двох жовтому і блакитному кольорах. В кряжі блакитного кольору історичний золотий тризубець часів Українсько-Руської держави Х віку». Далі у третьому пункті зазначено: «Прапором Української торговельної флоти є полотнище в двох, жовтому і блакитному, кольорах».

    З цим законодавчим актом можна також ознайомитися в державному архіві у фонді ЦДАВО України ф. 1063, оп. 3, спр. 1, арк. 143.

    Підтвердженням того, що розглядався і був затверджений саме жовто-блакитний прапор, є згадка учасника тогочасних подій Дмитра Дорошенка в Історії України 1917–1923 рр.: «18 січня 1918 р. Мала Рада затвердила запропонований Д. Антоновичем проект українського морського прапору, вироблений Українською Морською Радою. Прапор виглядав так: матерія складалася з двох смуг, вгорі жовта, внизу синя; на синій золотий знак кн.. Володимира – Тризуб з хрестом угорі». (ст. 384, Д. Дорошенко, видання 1932 року “Історія України 1917 – 1923 рр. Том І. Доба Центральної Ради”).

    Чому Д. Дорошенко дає дату 18 січня не зрозуміло, оскільки згідно тих же протоколів Інституту історії України (сторінка 106) 13 січня 1918 року на засіданні Малої Ради цей законопроект, як дрібний було прийнято без суперечок. Під час цього засідання законопроект називався «Про чорноморський військовий та торговельний флот».

    Леонід Коваленко

     

    Гімн і прапор: земля і небо

    • Січень 12, 2018

    Тривають дискусії стосовно правильності зміни Гімну і Прапора України. Нам уявляється в зв’язку з цим наступне.
    Гімн України часом починають словами «Ще не вмерла Україна, і слава, і воля». А має бути: «Ще не вмерла України ні слава, ні воля». Різниця сенсу є величезна. Україна ніколи не помре, ані загине. Славу і волю намагалися та й намагаються досі знищити вороги України, але їм це не вдається, не зважаючи на важкі обставини історії України, в тому новішої. Дуже важливо правильно співати теж ці слова: «Ще нам, браття українці, посміхнеться доля». А не «браття молоді». Йдеться не тільки про національну особистість, хоча має значення і вона. Українці це всі хто любить Україну і бореться за її незалежність, а ця боротьба є актуальною, і ще довго такою буде.
    Гімн України в такої редакції відповідає сьогоднішнім реаліям, і несе в собі той самий сакральний сенс, котрий був закладений в текст: життєздатність країни та готовність її дітей до боротьби. Лунають заклики до зміни цього тексту на такий, котрий означає перемогу. Нам уявляється, що час для такої зміни ще не настав, більше за це: коли Україна переможе своїх ворогів, зовнішніх та внутрішніх, нинішній текст буде якраз стверджуванням цій перемоги. Згадаємо, коли та кім співався і співається цей текст. Його співали воїни УПА, в‘язні москальської тиранії.Його співали в часі штурму Майдану псами москалів та Януковичів. Його співали Кіборги, захисники Донецького аеропорту. Його співають на фронті та на ходах і вічах імпічменту внутрішньому ворогу України Порошенку. Досить правильно співати нинішній текст Гімну, що б не порушувати його сакральний сенс: прагнення перемоги та саму перемогу. Слова «Згинуть наші воріженьки, як роса на сонці» на жаль буде дорічний ще довго, якщо не завжди. Як і сам текст Гімну, змінювати його не є розумним також в сенсі містичним, бо він, як ікона, є «намолений».
    Не так все просто із прапором України. Прапор із жовтим на низу та з блакитним на горі має значити жовті лани та блакитне небо. Зміна кольорів – блакитний на низу, жовтий на горі – має значити вже цілком інше, а власне небесну суттєвість української землі та сонце над нею. Це відповідає змісту Святої Русі, котрою є Україна, донька Трипільської культури, власне ця культура є земною колискою України. А сама земля України є Благословенною Христом та Богородицею, Вони надіслали св. апостола Андрія нести на цю землю Слово Євангелія, а св. Кирила і св. Мефодія записати це Слово в доступній людям мові. Сонце є не лише поганським символом життя, воно символізує собою світло Бога, котре живить землю, роблячи її не лише джерелом хліба та всього що дає можливість щасливого життя на неї. Сонце не дає нічній темряві безмежно панувати на світі, воно сходить кожного ранку, що б дати нам і усьому живому світло, без котрого неможливе життя. Власне тому змінюється сакральний сенс Прапору країни, котра з давніх часів годувала майже всю планету.
    Дискусія про Гімн та Прапор триватиме ще довго. І це правильно, бо сакральне не можна відокремити від фізичного, щоденного. Єдність небесного з земним є тим самим, що несе гармонію буття і робить наше життя повним сенсу і радості, захищає від сил зла.

    Якуб Новиків-Кшемінський
    Юрій Пономаренко

    Світлини з відновлення Тризуба на Говерлі

    • Листопад 15, 2017

    This slideshow requires JavaScript.

                Національний символ на Говерлі відновлено!

    16 липня, в день прийняття Декларації про державний суверенітет України, 24 серпня – в День відновлення Незалежності України та 14 жовтня – на свято Покрови, День Захисника України та ДеньУкраїнського козацтва українські громадські  та політичні організації традиційно підіймають на вершині Говерли Державний Прапор України, зокрема, і в рамках акцій «Прапор — на вершину!», яка за доброю традицією відзначається щорічно на Говерлі з 1993 року. Гора Говерла в Карпатах є одним з головних природних сакральних символів України, який енергетично має вплив на всю Україну. А Тризуб Володимира Великого є одним з головних, наряду з Державним Гімном та Прапором,  символів Української держави.  На вершині гори Говерла біля раніше встановленої з нагоди п’ятої річниці відновлення Незалежності України мармурової плити, в яку вмонтовані капсули з землею з усіх областей України, був встановлений 18 липня 2006 року скульптурний монумент з українським тризубом, як символом Незалежності нашої держави. Цей скульптурний монумент зазнав вандалізму 12 жовтня  2007 року в результаті  антиукраїнської акції, скоєної фашистською організацією із Москви. В результаті цього національний і державний символ – «Тризуб», виготовлений з білого мармуру лежав зламаний з 2007-го року  майже рівно 10(!!!) літ на землі і це несло свій негативний вплив. І не було, на превеликий жаль, нікому до тієї наруги над державним символом України ніякого діла… Патріоти, активні учасники і Помаранчевої Революції 2004-го і Революції Гідності 2013- 2014-го років, вирішили покласти край цій ганебній ситуації з державним символом України на Говерлі. Зв’язались та провели плідну зустріч з автором скульптурної композиції з тризубом («Птахи Волі») –  відомим скульптором Синькевичем Левом Юрієвичем на предмет її відновлення. В результаті проведеної групою ентузіастів-патріотів з громадських та політичних організацій : «Соловецьке братство», «Самооборона Майдану», Української партії та КУНу  інформаційної кампанії з приводу відновлення поруйнованої національної символіки на Говерлі вдалося відновити скульптурну композицію з Тризубом. Що символічно, це сталося напередодні 25-річчя заснування видатною українською патріоткою, самовідданим борцем за Незалежність української держави, народним депутатом трьох скликань Славою Стецько вищеозначеної організації – Конгресу Українських Націоналістів. З нагоди цього ювілею представники зазначених організацій піднялися після Покрови (20 жовтня) на Говерлу, щоб засвідчити факт відновлення національного і державного символу – «Тризубу», а також провести екологічну акцію із збору пластикового пляшок та паперу після весняно-літнього сезону «підкорювачів» Говерли… Справедливісь відновлена. На тому і будемо стояти!

                                                                Георгій Лук’янчук

                                      Голова Міжнародного об’єднання «Соловецьке братство»

     

    P.S. на світлинах:

    1112 – зламана скульптурна композиція до відновлення…з 2007 року(!);

    3164, 3165 – щойно відновлена скульптурна композиція;

    3198, 3222, 3268, 3286 – представники громадських та політичних організацій на Говерлі після Покрови;

    3159 – символічна мармурова дошка встановлена нещодавно на Говерлі поряд з відновленою скульптурною композицією «Тризуб» учасниками визвольної війни на сході України

     

    Чорне Сонце як символ творення нового життя.

    • Листопад 12, 2017

    Думаю, що багато людей, ходячи кожного дня під Сонцем, світилом, яке дає нам життя, задавали собі питання, чим воно є у дійсності. Нині про Сонце можна знайти багато різноманітної інформації. Йому присвячено багато праць та навколо нього проведено безліч наукових досліджень. В нинішній вік прогресу люди досягли таких знань та зробили стільки наукових відкриттів, що мабуть вже не має чого досліджувати. Така сама думка і про Сонце, начебто ми вже його повністю дослідили і все про нього знаємо. Але не все так просто, як нам хотілося.
    Завдяки Сонцю ми земляни отримуємо світло і тепло, саме воно дає нам життя та енергію. Науковці зазначають, що Сонце є типовою жовтою газовою зіркою серед багатьох мільярдів інших, що населяють нашу Галактику. Воно є величезною сяючою газовою кулею, всередині якої протікають складні процеси і в результаті безперервно виділяється енергія. Із Сонцем пов’язані різні вірування та релігії народів світу, де в одних вченнях зазначається, що воно є нашим Богом, а в інших оком Бога, а в християнстві Святого Духа зокрема зображують на фоні Сонця… Цікаву інформацію про Сонце написано в книзі Джонатана Блека «Таємна історія світу», де автором проводиться думка про те, що саме із Сонцем були пов’язані всі релігійні пророки та провідники людства, які приходили на землю для її спасіння.
    Із Сонцем пов’язано багато звичаїв та язичницьких вірувань українців, які відображені на археологічних знахідках починаючи від часів Трипілля і закінчуючи нашим часом. Його знаки можна побачити на українському народному вбранні, посуді, писанках, інтер’єрах будинків тощо. Наші предки знали щось цікаве про Сонце і пов’язували із ним все своє життя. Не даремно ж їх називали сонцепоклонниками. Нині звичаї відроджуються і у все більшого кола людей проявляється інтерес до своєї рідної культури. Людям також стає цікавою і тема Сонця. Вони починають задавати питання, а чому саме Сонцю поклонялися наші предки? Гадаю, що нині Сонцем цікавиться багато людей.
    Тема Сонця цікавила завжди і мене. Я його обожнюю ще із самого дитинства, люблю знаходитися під ним і коли воно ховається в хмарах, то почуваю себе не комфортно. Як тільки воно вигляне із хмар, так і радість піднімається, так і хочеться зразу підставляти під нього своє обличчя, дивитися на нього і милуватися його теплом та божественною красою. Ні коли не забуду, як рік назад Сонце весь час супроводжувало нашу революцію гідності над Майданом Незалежності. Саме у той час я виношував ідею, що нам українцям потрібно повернутися до сонячного саме жовто-блакитного прапору, який був прапором нашої правонаступниці Української Народної Республіки і повинен стати початком змін та оновлення в Україні. І тоді я помітив, що всі недільні віча, коли на майдані збиралася велика кількість людей, проходили в сонячні теплі дні. У мене виникло таке враження, що Сонце немов посміхалося людям і простягало їм свою руку, піднімало їм дух і надавало натхнення на перемогу та майбутнє України. Я любив фотографувати Сонце над майданом під час віче і періодичного його знімав на свій фотоапарат. А одного разу спробував поглянути, а як Сонце буде виглядати на камері мого мобільного телефону, який мені дістався досить випадково після таємного зникнення попереднього. Але як кажуть нічого випадкового у цьому світі не буває. І ось після побаченого, я нічого не зрозумівши, став приголомшений. Сонце на моїй мобілці мало темний чорний колір. Мені стало цікаво, а чому воно таке і я став його досліджувати та періодично знімати як над майданом, так і в різних місцях. Воно мало темний колір, а при збільшеннях його у кадрі можна побачити синім ультрафіолетовим. За чорним Сонцем знаходиться велике за розміром світло білого-жовтого кольору, немов друге Сонце, яке періодично спалахує. Воно схоже на Божественне Світло, про яке можна прочитати у релігійних книгах.
    Після свого відкриття, я став шукати інформацію про Чорне Сонце. В Інтернеті знайшов декілька відео, на яких Сонце має чорний колір. Окрім цього мені було цікаво, а чи можуть людські очі бачити Сонце чорним. Я згадав, що лікарі завжди наголошують на тому, щоб люди не споглядали сонце відкритими очима, оскільки можна осліпнути та отримати опік очей. Але моя зацікавленість перебільшувала і ній не було межі, мені хотілося розібратися і побачити, яким є дійсно Сонце. Тоді я дав собі установку та проникся думкою, в яку повірив, що зможу дивитися на Сонце і з моїми очима нічого не станеться, не осліпну. Я в це дуже щиро повірив, неначе дав команду, що все буде добре і почав дивитися на Сонце, побачивши, що воно дійсно є чорним. Споглядав Сонце спочатку зранку, а потім і в інший час. Коли Сонце тільки сходить, воно ще не є чорним, а стає таким після того, як починає палити і споглядати його вже неможливо, оскільки можна отримати сильний опік очей. Але мої очі адаптувалися до Сонця і нині можу на нього дивитися в любий час дня і не сліпну. При любій можливості стараюсь дивитися на нього. Навіть лікарі кажуть, що людина повинна підставляти своє обличчя під Сонце хоча б 20 хвилин в день, а дивитися на нього може тільки на початку його сходу та заходу.

    Моя зацікавленість щодо вивчення Сонця з кожним днем всі більшала. Я почав збирати матеріали в Інтернеті та книжки, у яких є хоча б якась інформація про Сонце. Мені хотілося розібратися, чому Сонце має два кольори і чим воно є в дійсності, а не таким як про нього дають інформацію науковці. Своїм спостереженням я знайшов підтвердження у працях, написаних починаючи від стародавніх часів і закінчуючи нашим часом. Так, наприклад, ще давні філософи Прокл, Платон, Філон, Плотін виношували у своїх працях ідею про два сонця та їх взаємозв’язок, де видиме Сонце є відбивачем істинного Сонця джерела. Про два сонця зазначали у своїх працях і алхіміки. Так, відомий алхімік Парацельс даних уявлень писав: «Є Земне сонце, яке є причина всього тепла, і всі, хто може бачити, бачать Сонце, а ті, хто сліпі, можуть відчувати його тепло. А є Вічне Сонце, яке є джерелом всієї мудрості, і ті, чиї духовні здібності розбуджені до життя, побачать це Сонце і будуть усвідомлювати Його існування, але ті, хто не досяг духовної свідомості, все ж можуть відчути Його силу через внутрішню здатність, яка зветься Інтуїцією». Думку про два Сонця підтримували також розенкрейцери і тамплієри. Франц Гартман в трактаті «Секретні символи розенкрейцерів» визначає алхімічне Сонце як «Символ мудрості, Центр Сили або Серце речей. Сонце є центр енергії і сховище сили. Кожна жива істота містить усередині себе центр життя, який може вирости до Сонця. У серці відроджена божественна сила, яка обігрівається Світлом Логосу, виростає в Сонце, яке освітлює його розум». Далі цей же автор додає: «Земне Сонце є образ або відображення невидимого небесного сонця; перше є областю Духа, в той час як друге – областю Матерії; але останнє сприймає свою силу від першого». Друге Чорне Сонце можна побачити поруч із нашим Сонцем на іконографічних зображення культур Давнього Шумеру та Вавилону.
    Цікаву думку про Чорне Сонце виклав алхімік Арнальд із Вілланови у трактаті «Рожевий кущ філософів»: «Серце наше перебуває в тривозі, поки ми не повернемося до Нього (до Божества), бо вища сутність елементів возноситься до Вогню, який вище зірок. І ми вийшли від Нього, з повним правом можемо сподіватися на повернення до Нього, єдиному витоку всього сущого». Деякі окультні секрети буття двох сонць розкрила у своїй праці «Викрита Ізіда» відомий езотерик і теософ, наша землячка Олена Блаватська: «Стародавні філософи не рахували сонце безпосередньою причиною світла і тепла, а вважали тільки посередником світла, через яке воно проходить на шляху до нашої сфери. Тому єгиптяни звали сонце «оком Озіріса», який сам був Логосом – Первонародженим або світлом, явленим світові, сетом, «який є розумом і божественним розумом Непроявленого»… Геркулес також є Сонцем – небесної комори вселенського магнетизму або, скоріше Геркулес є магнетичним світлом, яке пройшовши свій шлях через «відкрите око неба», вступає в області нашої планети і, таким чином, стає нашим «Творцем». Геркулес, відважний титан, проходить дванадцять важких праць. Його називають «Батьком Всього» або «самонародженим» («autophues») … Всі сонячні боги, зі своїм символом, – видимим сонцем, – творці тільки фізичної природи. Духовне є творіння Найвищого Бога, Бога Прихованого, Центрального, Духовного СОНЦЯ і його Деміурга – божественного Платона і божественної мудрості Гермеса Трисмегиста – мудрості, що виходить із Уломов і Кроноса».
    В своїй іншій праці «Таємна Доктрина» у розділі «Сонячна теорія» Олена Блаватська надає думку про буття двох сонць: Сонця-джерела і рефлекторного-сонця: «… Окультна філософія заперечує, що Сонце є кулею в стані горіння, але просто визначає його як світ, як сферу, що світиться, позаду якої знаходиться справжнє Сонце, і що видиме Сонце – тільки відображення справжнього, його оболонка … Видиме ж Сонце є лише прорубане вікно в істинному сонячному чертозі і присутності, і через яке, тим не менш, видна без спотворення внутрішня робота».
    Мабуть дійсно за зовнішньою екзотеричної оболонкою багатовікового сонцепоклонництва лежить приховане, воістину езотеричне пізнання про Чорне Сонце із його загадковою енергію Vril (вриль). Це знання було доступне тільки для посвячених, обраних, здатних вмістити в себе чорне (фіолетове) випромінювання, для здобуття Вищого «Я», шляхом трансмутації людської самості у вищу самість Мага та Надлюдини. Оповідачі стародавніх Вед, індуські і тибетські гуру, давньогрецькі філософи і містики, середньовічні європейські алхіміки і масони, окультисти і адепти таємних орденів намагалися осягнути в своїх лабораторіях, молитовнях і храмах таємниці цього прихованого для людей Світила і приборкати його енергію для зміни не тільки самого себе, а й усієї землі і навіть космосу.
    Центральне Сонце називається Чорним в силу своєї прихованості і перебуває поза нашим 3-мірним простором, доступним звичайним органам почуттів. Воно знаходиться в ультрапросторі (метасфері) як джерело усіх речей і енергії Vril (вриль) пронизує і утворює весь Всесвіт. Наше видиме Сонце можна уявити, як вікно, крізь яке ллється світло Центрального Чорного Сонця. Як будь-яке коливання у полі енергії вриль відображається у всіх куточках Всесвіту, так і початковий імпульс життя і всього Всесвіту був наданий якраз від цієї Зірки Життя, Центрального Чорного Сонця.
    Про Чорне Сонце написана цікава праця Романа Лебедєва «В променях Чорного Сонця». Також йому присвячена праця Стантона Марлана «Чорне Сонце. Алхімія та мистецтво темряви» та приділено увагу в праці Менлі Палмера Холла «Енциклопедичний виклад масонської, герметичної, кабалістичної і розенкрейцерівської символічної філософії». Чорному Сонцю присвячений також сайт: http://tempelvril.org.
    І наостанок зазначу, що чорному Сонцю присвятили свою газету бійці полку особливого призначення «Азов», які в польових умовах в зоні АТО випускають газету «Чорне сонце». В газеті про символ Чорного Сонця зазначається наступне: «Чорне Сонце — це сакральний солярний символ, який є дуже ємнісним за змістом. Це староруський (давній Український) знак, що означає процес знищення всього ворожого, старого і хибного та силу і волю до оновлення та переродження. Є інша версія його походження: Чорне Сонце — це короткий період року у давній Українській традиції, коли вода набуває особливих життєдайних якостей. Це відбувається зазвичай вночі, коли сонця немає на небі, але, оскільки живильні властивості завжди асоціювалися із Сонцем, наші предки прозвали цей час Чорним Сонцем. У ньому немає натяку на ідеології фашизму або нацизму. Це традиційний символ Українців та деяких інших етносів. У давнину цей знак тривалий час був виключним атрибутом жрецької касти, його використання у побуті було неприпустимим. У широкий вжиток цей символ проникнув кілька тисяч років тому, але на те була гостра потреба. Його унікальна животворча енергетика покликана допомогти людям вистояти в суворі часи. Нині символ Чорного Сонця знаменує силу і волю Українських націоналістів, як оборонного щита цілої Української нації, до самовідданої боротьби проти дикого і спраглого до крові московського ворога».
    З цих уявлень наших попередників можна підсумувати, що є два сонця матеріальне і духовне. Матеріальне видиме людськими очами Сонце є відбивачем світла невидимого духовного Чорного Сонця, яке є правильним джерелом життя, світла та істини. Чорне Сонце не мов підказує людям, що вони знаходяться в стані ілюзії та омани і тому повинні повернутися до правильних думок та віри. Так як ми, дивлячись на Сонце, бачимо його білим (жовтим), але в дійсності воно є чорним (синім, фіолетовим), так і повинна працювати людська думка, представляти та бачити навколишній світ по-іншому. Чорне Сонце не може бути конкретизованим і в цьому є одна із багатьох його відмінностей від Білого (Жовтого, Золотого) Сонця. Біле і Чорне Сонце контрастують один з одним, але випромінювання Чорного Сонця доповнює випромінювання Білого. Існування Чорного Сонця відбувається в різних станах і вимірах і нагадує щось подібне як мікрокосмос та макрокосмос. З одного боку Чорне Сонце, як чиста матерія, як тіло у Всесвіті, а з іншого, як енергія в іншому вимірі. Чорне та Біле Сонця як комбінація утворюють третій стан і спільно, як каталізатор випускають енергію, яка впливає на внутрішню силу людей чи народів та епох. Чорне Сонце є холодним і переводить в тепло та світло невидимі трансцендентні промені із свого зворотного боку реальності і відбиває їх на землю.
    Відео та фото знятого мною Сонця можна переглянути в Інтернеті в Фейсбуці на моїй сторінці або в ю-тубі за зноскою:
    https://www.youtube.com/channel/UCl2zu1aD4TVl4uNwCyVevfQ

    Автор: Леонід Коваленко

    Час виправляти історичні помилки настав.

    • Вересень 27, 2017

    В час, коли Україна потерпає від всіляких бід, що на неї нахлинули, одним із нагальних питань, що потрібно терміново вирішити, є повернення до правильної державної символіки. Це є припинення розвитку держави під перевернутим прапором та повернення її саме до першого жовто-блакитного знамена, яке було затверджено у перших законодавчих актах забудовниками Української Народної Республіки.
    Нині цьому питанню приділяється все більше уваги, українське суспільство пробуджується і повертається до своєї правдивої історії. Питанням щодо виправлення історичної помилки повернення України до правильної символіки ще у 2016 році переймалося інтелектуальною елітою разом із МБФ и ВВДЦ «АРРАТА» на круглому столу в Центрі Національного Відродження ім. Степана Бандери. Саме тоді представники української інтелігенції обговорили і затвердили правильну державну символіку, як магічний інструмент управління реальність правової держави Україна. За підсумками круглого столі його учасники підготували листа для інформування широкого загалу українців, де вони одноголосно визнали і прийняли геральдичну формулу, у якій відображено жовто-блакитний стяг з Трисуттям на білому колі у Сонці.

    Такого ж листа за підписами представників круглого столу було направлено народному депутату України Оксані Білозір. В листі інтелектуальна еліта просила посприяти народного депутата винести на парламентське обговорення цього надзвичайно важливого питання для його успішного затвердження.
    Пройшов майже рік, а «лід, як кажуть, з місця так і не зрушив», відповіді інтелігенція не отримала. Тоді один із представників того заходу Президент МБФ и ВВДЦ «АРРАТА» (Миролюба) Галина Ковганич сама потрапила в кулуари Верховної Ради України, щоб із трибуни прес-центру донести це питання до народних депутатів та журналістів. Вона розповіла про це важливе питання і зачитала листа, підготовленого народному депутату Оксані Білозір.
    Друкуємо для читачів нашого видання цей цікавий лист. Якщо поверненням України до правильної символіки не хочуть цікавитися народні обранці, то з часом українці самі вирішать під яким прапором їм творити нову Україну і відповідно приймуть державні символи.

    Леонід Коваленко,
    політолог

    День прапора 2017

    • Серпень 22, 2017
    Громадської організації Міжнародне Об’єднання “Жовто-блакитний прапор України” З нагоди 100-річчя створення, очолюваної видатним істориком і державним діячем Михайлом Грушевським Української Центральної Ради 4(17) березня 1917, проголошення ІІІ-м Універсалом Центральної Ради утворення Української Народної Республіки та її Незалежності від Росії, проголошеної ІV-м Універсалом тодішнього парламенту України 22 січня 1918 року, Громадська організація Міжнародне Об’єднання “Жовто-блакитний прапор України” оголошує 1917 – початок 1918 рр. Роком Національного Жовто-блакитного прапора, під яким і відбувалися вищенаведені вікопомні історичні події. З цієї нагоди зранку 23 серпня – в День державного прапора, та зранку 24-го серпня – в День відновлення Незалежності України МО “Жовто-блакитний прапор України” проведе альтернативні заходи з відзначення цих урочистостей на історичних – Софійському майдані, Майдані Незалежності і Хрещатику, та Європейській площі.
    Голова Громадської організації Міжнародне Об’єднання “Жовто-блакитний прапор України” Георгій Лук’янчук 22 серпня 2017 м. Київ Тел. для зв’язку : 050 – 28 -40 -133
    Збір учасників: 23 серпня о 9.00 біля Київської міської держадміністрації. 24 серпня о 12.00 на Бессарабській площі біля бувшого памятника Леніну для участі в ході “Марш нескорених