Депутати невдовзі голосуватимуть за законопроект про запровадження “зелених” аукціонів

  • Грудень 5, 2018

Чи розвиватиметься зелена енергетика в Україні, чи буде залежати від традиційних джерел генерації, залежить від депутатів, які невдовзі голосуватимуть за законопроект про запровадження “зелених” аукціонів.
Комітет Верховної Ради України з питань ПЕК на засіданні 4 грудня прийняв рішення підтримати законопроект про запровадження тендерного механізму стимулювання відновлюваної енергетики. За основу взяли компромісний варіант — законопроект 8449-д, який найближчим часом мають винести на розгляд у сесійній залі.
Серед запропонованих новацій у законопроекті, Комітет підтримав зменшення “зеленого тарифу” для сонячних електростанцій на 25% (у 2020 році) з подальшим зменшенням на 2,5% кожного року, протягом 3х років. Щодо вітрових електростанцій — планується зменшення “зеленого тарифу” на 10% з подальшим зменшенням на 1,5% кожного року, протягом 3х років.
Таким чином, за декілька років, вартість “зеленого тарифу” знизиться на 32,5% для сонячної генерації та на 14,5% для вітрової генерації, що приведе існуючий “зелений тариф” у відповідність до матеріально-технічних затрат на будівництво об’єктів відновлюваної енергетики.
Запропонований термін введення аукціонів з 2020 року, а не раніше, обумовлений, в першу чергу, значним обсягом підготовки та технічним процесом введення аукціонів в експлуатацію: “Тільки розробка підзаконних нормативно-правових актів після прийняття закону займе не менше трьох місяців. Після чого, необхідно буде розробити технічне рішення на базі Prozorro та провести перші пілотні аукціони. При всьому бажанні учасників ринку “зеленої” енергетики перейти до тендерів швидше, раніше 2020 року це реалізувати неможливо”, — зазначають в Українській асоціації відновлюваної енергетики.
Доречі, джерела стверджують, що погоджений на Комітеті варіант законопроекту можуть винести на перше читання вже завтра, 6 грудня. Експерти та громадськість сподіваються, що депутатам вистачить політичної волі дати зелене світло розвитку “зеленої” енергетики в Україні.
Як пояснив голова Української асоціації відновлюваної енергетики Олексій Оржель, наразі вся галузь відновлюваної енергетики знаходиться під загрозою зупинки.
Рішення про підтримку компромісного законопроекту було прийнято дуже складно. І незважаючи на те, що законопроект буде винесений на розгляд у сесійну залу в першому читанні, ціла галузь знаходиться під загрозою зупинки у випадку не прийняття законопроекту 8449-д. Від голосування депутатів буде залежати, чи підтвердимо ми як країна стратегічний вибір на користь розвитку чистих джерел енергії, чи і далі будемо залежати від шкідливої традиційної генераці, — наголосив він.
Як прокоментував рішення Комітету в.о. голови Комітету з ПЕК народний депутат України Олександр Домбровський, “запровадження системи аукціонів знизить вартість “зеленої” енергії для споживачів та створить умови для ефективної конкуренції”. Також він зазначив, що перехід до формули “аукціонів”, це — цивілізований шлях, “який пройшов Європейський союз, США, Японія, весь цивілізований світ”.
Ми повинні дати новий горизонт планування та перспективи для інвесторів. Нова система підтримки, що запропонована у тексті доопрацьованого законопроекту, повинна збалансувати інтереси споживачів електричної енергії та інших учасників ринку, забезпечивши подальший розвиток відновлюваної енергетики та зменшивши зростання фінансового навантаження на кінцеву ціну електричної енергії

Нагадаємо, раніше свою позицію про необхідність запровадження механізму аукціонів на ринок зеленої енергетики висловлювала нардеп Ольга Бєлькова. На її думку, з нинішнім “зеленим” тарифом подальше стрімке нарощування “зеленої” генерації призведе або до стрімкого підвищення тарифу на е/е для всіх споживачів, або до не розрахунками з виробниками енергії — як “зеленої” енергії, так і інших видів генерації.

Порошенко вніс у ВР законопроект про непродовження Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Росією та Україною

  • Грудень 4, 2018

Президент Петро Порошенко вніс у Верховну Раду законопроект про непродовження Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Росією та Україною, підписаного 1997-го.
Про це на погоджувальній раді повідомила представник президента у парламенті Ірина Луценко.
Сьогодні президент Порошенко подав у парламент закон про припинення дії договору про дружбу і співробітництво між Україною та Російською Федерацією. Думаю, парламент зможе підтримати таку дію

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Петро Порошенко переконаний, що на соборі у грудні оберуть предстоятеля Української помісної церкви

Договір про дружбу, співробітництво та партнерство між Україною та Російською Федерацією уклали 31 травня 1997-го строком на 10 років (із подальшою автоматичною пролонгацією документа, якщо сторони не висловляться проти). Верховна Рада ратифікувала документ 14 січня 1998-го, Держдума – 25 грудня 1998-го. Договір набув чинності 1 квітня 1999-го.
Договір визнавав непорушність наявних кордонів, повагу територіальної цілісності та взаємне зобов’язання не використовувати свою територію на шкоду безпеці одне одного.
17 вересня президент Петро Порошенко підписав указ Ради національної безпеки і оборони про припинення дії договору про дружбу, співробітництво та партнерство між Україною та Російською Федерацією.

Нардепи пропонують ввести санкції проти артистів, які активно гастролюють Росією

  • Жовтень 6, 2018

Зокрема, пропонується позбавити їх звання народних артистів України. Про це йдеться у проекті постанови № 9156 “Про внесення пропозицій щодо застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)”, зареєстрованому в парламенті 3 жовтня.

Так позбавити звання “Народний артист України” пропонують співаків Філіпа Кіркорова, Миколу Баскова, Таїсію Повалій та Ані Лорак, а також режисера Володимира Бортка, а звання “Заслужений артист України” пропонують відібрати у співаків Світлани Лободи і Віталія Козловського.

На тепер в Україні склалася безпрецедентна ситуація, коли люди, які для багатьох українців були авторитетами, з екранів телевізорів, засобів масової інформації виступають з антиукраїнськими закликами. Такий стан справ потребує невідкладного реагування, а саме якнайшвидшого позбавлення цих артистів почесних звань України

Постанову висунули 14 депутатів, серед яких Євген Рибчинський, Тетяна Чорновол, Володимир Парасюк, Ігор Луценко, Юрій Береза, Андрій Іллєнко, Юрій Левченко та інші. Нардепи наголошують, що українські артисти, які виступають з концертами у Росії, не гідні мати не лише державні нагороді, а й громадянство України.

Позбавлення вищезгаданих діячів шоу-бізнеса почесних звань України є логічним продовженням боротьби проти сепаратизму на всіх рівнях. До того ж вони показали себе у ці непрості для України часи як артисти, які на крові українців ставлять шоу і влаштовують бізнес

Українська співачка Ані Лорак, яка живе в Росії, розлютила користувачів мережі своїм виступом у Києві. Вона повернулася, щоб заспівати на концерті телеканалу “Інтер” і нарвалася на критику. Зокрема, український політолог Олексій Голобуцький припустив, що Росії набридла пошарпана “діва”.

Водії матимуть право не возити з собою оригінали посвідчення водія, техпаспорту на машину та “автоцивілки”

  • Жовтень 2, 2018

До Верховної Ради внесли законопроект.

Дані про водія, його фото, скан водійських прав, техпаспорта, страховку вносять до електронної бази. Якщо водія зупинили, але він не має водійського посвідчення, називає своє прізвище, ім’я, по-батькові, поліцейський у режимі онлайн перевіряє у реєстрі, чи має водій право керувати транспортним засобом. Якщо водія не ідентифікували, його можуть забрати до відділку до з’ясування обставин, можуть відсторонити від керування або евакуювати транспортний засіб

Розповідає автомобільний юрист Володимир Караваєв.

Щоб норма запрацювала, слід створити єдину базу водійських прав і техпаспортів. Як це діє у Швеції, Грузії та Польщі.

Зараз у електронній базі є дані осіб, які отримували посвідчення останніми кількома роками. Я отримав права 96-го. Чи є в базі моя інформація та фото, невідомо. Тому таким водіям слід самостійно йти до сервісного центру та змінювати права на нові. Тоді дані будуть до реєстру

Навіть після прийняття законопроекту водійське посвідчення доведеться пред’являти іноземцям, які мають закордонні водійські права. До української електронної бази вони не занесені. Іноземці, яким видали українські права, можуть не возити їх постійно з собою.

З 1 жовтня у столиці запрацювали нові правила використання паркувального талона. На ньому з’явилось нове поле для обов’язкового заповнення номеру автомобіля. Відтепер кожен талон закріплений тільки за однією машиною. Без заповнення графи талон є недійсним. Кожен талон захищений голограмою на лицьовій стороні та унікальним ідентифікаційним номером.

Автор: Олена КАПНІК

В ВРУ внесли законопроект про нові штрафи

  • Червень 26, 2018

До Верховної ради України внесли законопроект про штрафи за нехтування правилами безпеки під час поїздок у авто. За нехтування пасками безпеки – 850 грн. штрафу. Такий законопроект зареєстровано в парламенті.

Це вплине на водіїв, якщо патрульні отримають повноваження контролювати, фіксувати наявність поясів безпеки. Це потрібно робити у момент руху автомобіля, тому що під час стоянки людина може бути не пристібнутий. А коли він відкриватиме двері, то скаже, що був пристібнутий, а потім відстібнувся. Ці рішення будуть оскаржуватися в судах

Щодо даної ініціативи, то ініціатори даного законопроекту прокоментували рішення про підвищення штрафів за не пристібнутий пояс безпеки, на їхню думку дані нововведення необхідні насамперед для самих водіїв.

Майбутній закон почне діяти через 3 місяці після підписання Президентом. У цей час має бути проведена інформаційна кампанія для громадян. Підвищення штрафу у першу чергу покликане спонукати до зміни поведінки українців та формування у пасажирів і водіїв звички пристібатися в авто

Нагадаємо, понад 85% водіїв в Україні не користуються пасками і вважають, що вони не впливають на безпеку,

Порошенко і Парубій 2,5 роки покривають корупцію в армії, блокуючи закон щодо боротьби з нею

  • Червень 21, 2018

В парламенті України уже 2,5 роки блокується закон, який запроваджує покарання корупціонерів, які постачають неякісне обладнання українській армії та наживаються на цьому.
Про це заявив один народний депутат Юрій Дерев`янко на брифінгу в парламенті.

“Законопроект №1793 “Про внесення змін до Кримінального та Кримінального процесуального кодексів України щодо встановлення відповідальності за порушення законодавства у сфері підтвердження відповідності, виготовлення, виробництва, реалізації, придбання продукції, робіт та послуг у військовій сфері” ВРУ ухвалила 26 січня 2016 року, тобто 2,5 роки назад”, — обурився нардеп.

Він підкреслив, що голова ВРУ 2,5 роки не може підписати цей закон, тому що 27 січня 2016 року нардеп від БПП Іван Вінник зареєстрував проект постанови про скасування відповідного рішення Верховної Ради.

Депутат переконаний, що ця постанова була штучно зареєстрована, щоб заблокувати важливий для обороноздатності країни закон та продовжувати прикривати злочини в цій сфері.

“Як не дивно, цей законопроект був поданий Президентом України і впродовж цих 2,5 років виявлялись факти коли з президентських компаній, наприклад “Ленінська кузня”, постачалась українській армії бронетехніка за втричі дорожчими цінами”, — підкреслив політик.
Він відмітив, що впродовж останніх років Україна витрачає десятки мільярдів гривень на обороноздатність.
“Автомобілі швидкої допомоги, які були продані армії за величезні кошти, ламаються, і ніхто за це не поніс покарання. Також ми чуємо, що бронетехніка, яка купується з 3-4 рази дорожче, в тому числі із заводів, де власником є Порошенко, також має технічні вади, але жоден з чиновників не несе покарання. Обладнання зв’язку не вміщається в танки, для яких його було закуплено”, — нагадав нардеп.

Він також повідомив, що нещодавно в статті “Нового времени” з’явилась інформація про те, що Міноборони закупає БМП-1 у кіпрської компанії PetraLink за 176,7 тис доларів за одиницю. “Однак вартість такої техніки складає 154 тис дол. за одиницю. А оскільки контракт передбачає поставку 30 машин, то сумарна переплата складає 681 тисяч доларів”, — обурився політик.

Дерев”янко повторно звернувся до Порошенка і Парубія з вимогою поставити постанову Вінника, яка штучно заблокувала цей закон, на голосування у Верховній Раді, та підписати закон, який проголосований.

Нагадаємо, у минулий вівторок, 19 червня, Дерев’янко виступив на брифінгу і звернувся до президента Порошенка і голови ВРУ з вимогою розблокувати набуття чинності цього закону.

21 червня Верховна Рада ухвалила закон про національну безпеку України.

Дерев’янко пропонує врегулювати оподаткування нерухомого майна фізосіб, що використовується в сільському господарстві

  • Червень 20, 2018

Народний депутат Юрій Дерев’янко зареєстрував в парламенті законопроект № 8484, яким пропонується спростити оподаткування фізичних осіб при сплаті податку на нерухоме майно.
Про це повідомила прес-служба нардепа.

Дерев’янко зазначив, що в останні роки Державна фіскальна служба всупереч Податковому кодексу приймає протиправні рішення, оподатковуючи нерухоме майно, яке перебуває у власності фізичних осіб, відмінне від земельної ділянки, що підтверджується численними рішеннями судів на користь платників податків.

“ДФС вважає, що фізична особа — сільськогосподарський товаровиробник не підпадає під визначення поняття “сільськогосподарський товаровиробник”, а тому намагається стягнути з сільськогосподарських товаровиробників — фізичних осіб податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки” — йдеться в пояснювальній записці до законопроекту.

Законопроектом № 8484 пропонується внести зміну до статті 266 Податкового кодексу України, якою передбачено, що не є об’єктом оподаткування при сплаті податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників, призначені для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності, уточнивши, що цю пільгу отримують також фізичні особи — сільськогосподарські товаровиробники.

На переконання нардепа, прийняття цього законопроекту дозволить усунути суперечності між положеннями Податкового кодексу в частині уточнення порядку користування пільгою сільськогосподарськими товаровиробниками — фізичними особами при сплаті податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Чому досі триває вакуум у мовному законодавстві?

  • Травень 1, 2018

Понад п’ять з половиною років українське суспільство боролося за скасування токсичного і не в правовий спосіб ухваленого закону «Про засади державної мовної політики» (так званий «мовний закон Ківалова-Колесніченка»). Значні колективні зусилля увінчалися перемогою здорового глузду і здорових українських сил. 28 лютого Конституційний суд України ухвалив рішення про неконституційність цього закону. Здавалося б, тепер шлюзи відкриті, і законодавець, загрібши жар чужими «конституційними» руками, зможе швидко впоратися з тимчасовим вакуумом у мовному законодавстві.

Під час пікету Конституційного суду України, який тоді розглядав справу щодо конституційності «мовного закону Ківалова-Колесніченка». Київ, 17 листопада 2016 року.

Але вже пішов третій місяць, а в Україні діє, фактично, скасований закон. Місяць тому в статті я згадував випадок у київському кафе «Дрова», коли вже після скасування закону «Про засади державної мовної політики» юристи «Дров» підготували відповідь, посилаючись на нього. Я повернув документ і попросив підготувати іншу відповідь. Вже мовчу, що знову минули тижні, там «забули», але після чергового нагадування надіслали мені ту саму обурливу відповідь, навіть не змінивши дати.
Процитую уривки з цього «шедевру»: «Визначення засад державної мовної політики в Україні здійснюється також Законом України «Про засади державної мовної політики» від 03.07.2012 року, який у ст. 3 зазначає: «1. Кожен має право вільно визначати мову, яку вважає рідною, і вибирати мову спілкування, а також визнавати себе двомовним чи багатомовним і змінювати свої мовні уподобання. 2. Кожен незалежно від етнічного походження, національно-культурної самоідентифікації, місця проживання, релігійних переконань має право вільно користуватися будь-якою мовою у суспільному та приватному житті, вивчати і підтримувати будь-яку мову».

«Адміністрація закладу щиро дякує Вам за віддане відношення до української мови та пильність за роботою нашого персоналу. В той же час наша компанія не може дискримінувати своїх працівників лише за мовним бар’єром чи обмежувати їх право, що закріплене Конституцією України на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку вони вільно обирають або на яку вільно погоджуються, тобто ми виконуємо найголовніший принцип Конституції України за яким усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах. В свою чергу ми проведемо роз’яснювальні бесіди та надамо рекомендації щодо поширення обслуговування українською мовою».

Отже, замість безумовного виконання статті 10 Конституції України про «функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України» – «роз’яснювальні бесіди» в майбутньому.

В інших сферах також панує або керований хаос, або неповносправність влади. Наприклад, Спілка споживачів України недавно констатувала, що онлайн-крамниці продають 40% смартфонів без інструкцій експлуатації українською мовою, а в 20% смартфонів уся інформація була винятково іноземною мовою.

Регіональні мови
Стаття 7 скасованого закону, яка дозволяє застосовувати заходи, спрямовані на використання регіональних мов або мов меншин, на територіях, де проживають 10 відсотків і більше носіїв тих мов, продовжує діяти і в цій сфері, хоча сама норма про 10 відсотків скасована разом із законом. І таких адміністративних територій, де після липня 2012 року були ухвалені відповідні рішення, є десятки – області, райони, міста, селища, села.
Підтвердженням тези про дію спочилого в Базі закону є голосування в Миколаївській обласній раді 12 квітня цього року, внаслідок якого депутати не спромоглися скасувати рішення облради від 7 вересня 2012 року №4 «Про реалізацію вимог Закону України «Про засади державної мовної політики» у Миколаївській області».
Або відповідь секретаря Одеської міської ради, в якій також кілька разів згадується скасований, але невмирущий закон «Про засади державної мовної політики».
Один відомий юрист у розмові зі мною висловив сумнів у нагальності ухвалення нового мовного закону. Мовляв, є Конституція України з 10-ю статтею, і цього зараз достатньо. Ці й інші приклади, наведені вище, показують, що новий закон потрібен якнайшвидше.

Українська держава
А що робить у зв’язку з цим Українська держава? По-перше, озброїлася новим органом – Директоратом державної мовної політики. По-друге, головні діючі особи української політики навчилися жонглювати правильною риторикою.
Директорат державної мовної політики діє вже майже півроку, але досі не спромігся бодай на роз’яснення – не таке, як обіцяють «Дрова» у відписці – а як діяти в публічній сфері, поки Верховна Рада заповнить вакуум у мовному законодавстві. Зате на їхньому офіційному сайті чи не більше інформації про книжки, ніж про мову. Дається взнаки, що новий гендиректор раніше очолювала міністерські управління бібліотек і книжок. Є на сторінці навіть інформація про рок-н-рол і Всесвітній день космонавтики і авіації.
Беззубість держави в мовному питанні може в якийсь момент сприяти масовій радикалізації. І чи не підхоплять тоді чимало українських громадян побажання Україні від польського українофіла Пшемислава Ліза Маркевича радикальної і насильницької, послідовної і безумовної українізації.
Мені здається, що більшість представників вищих ешелонів влади не усвідомлюють можливої радикалізації мовного питання. Про це свідчила незацікавленість президента України у скасуванні закону «Про засади державної мовної політики» до майбутніх президентських виборів. Непрямим підтвердженням стала також потрібна ініціатива про єдину помісну церкву, яка запізнилася на майже чотири роки, але буде використана з передвиборчою метою.
Не хотів би бути поганим пророком, але президент Петро Порошенко свій вибір між мовою і церквою, здається, зробив. Насправді треба й одне, й інше. Тому все менше сподівань, що найближчим часом Україна одержить новий закон про державну мову, поклавши край цьому законодавчому хаосові. З огляду на те, що я вважаю президента і політиків, які впливають на ухвалення важливих рішень у державі, повносправними, залишається висновок про керований хаос.

Позитивне
Десь на початку квітня 2018 року я помітив, що перші канали телебачення і радіо, без галасу і фанфар, почали накладати український переклад на російські синхрони.
Цей справжній прорив у мовній політиці держави з’явився з досить несподіваного боку і зроблений він під впливом рішення Конституційного суду України про скасування закону «Про засади державної мовної політики». Таких несподіванок в українській історії було чимало. І буде ще не одна.

Тарас Марусик

Прийняті закони на практиці не допомагають бізнесу

  • Квітень 10, 2018

Оксана Продан, український політична діячка та громадська активістка розповіла, що незважаючи на старання депутатського корпусу, на практиці дуже мало змін є видимими для людей які ведуть свій бізнес.

Ми свого часу прописали закони, які передбачають, що протягом п’яти днів повинні надати той чи інший дозвільний документ, що зобов’язані якщо я надаю всі необхідні документи прийняти заяву протягом одного дня. Тобто терміни, дати все є виписано, але ми знаємо, що на практиці це все не працює

Продан розповіла, що для реальних змін ними розроблений ініційований законопроект який встановить відповідальність посадових осіб за невиконання законів та недотримання термінів.

І цим законопроектом 7373, вводимо адміністративну відповідальність чиновників, за те що вони ту чи іншу норму закону не виконують. Також там є штрафні санкції персонально щодо тієї особи яка порушила закон

Нагадаємо, Оксана Продан звинувачувала Арсенія Яценюка за часів його перебування на посту прем’єр-міністра у небажанні змінювати каральну модель Державної Фіскальної Служби.

Чи доцільно створювати антикорупційний суд в Україні?

  • Лютий 15, 2018

Де існує антикорупційний суд? В країнах, які показують
хороші результати боротьби з корупцією?
В Кенії, наприклад, в Уганді, в Малайзії?

Президент України Петро Порошенко

Петро Олексійович Порошенко – чудовий оратор, а його спічрайтери, мабуть, найкращі в країні. Проте його ad analogiam щодо створення антикорупційного суду в Україні стала як для учасників 14-ї зустрічі YES, так і для української пасіонарної громадськості незрозумілою. Адже як можна порівнювати  Малайзію, одного з «азійських тигрів», який займає в рейтингу CPI-2016 55 місце (Transparency International, 2017) та Україну з її 131 місцем?

Проте дискусії щодо створення антикорупційного суду ведуться до цього часу. Пройшло близько двох років з початку роботи НАБУ та САП, за весь цей час до суду були скеровані 92 матеріали проваджень (НАБУ, 2017). Результати вражають – жодного вироку щодо справ проти топ-корупціонерів. Відсутність в Україні дієздатної та неупередженої судової системи зводить зусилля антикорупційних органів нанівець. На цьому фоні постало питання створення окремого, антикорупційного, судового органу, що розглядав би справи НАБУ та САП.

Необхідність даного судового органу підтвердили як деякі політики, так і більшість громадських організацій. Водночас, ми маємо потужну підтримку наших західних партнерів щодо створення антикорупційного суду. Позиції ОБСЄ, Венеціанської комісії, ЄС та США не залишають простору для маневрів – Україна має створити антикорупційний суд.

«Крім того, Комісія зазначає, що, на думку міжнародного співтовариства, єдиний шлях у боротьбі з корупцією на високому рівні в Україні – це оперативне створення високопрофесійного антикорупційного суду (ВАС), як передбачено Законом “Про судоустрій та статус суддів”, судді яких обрані на основі прозорої процедури із залученням міжнародної допомоги»[2]. Надзвичайно важлива теза з висновку Венеціанської комісії щодо законопроектів №6011 та №6529. Підтвердження стійкої думки щодо життєвої необхності створення окремого, незалежного антикорупційного суду.

Та все ж таки, маючи достатньо теоретичних та документальних підтверджень необхідності його створення, чи наявні в нас практичні факти дієвості даної інституції?

В 2009 році в Уганді було створено так званий Anti-Corruption Division як частину судової системи, антикорупційний суд, чиї функції були спрямовані на розгляд корупційних та пов’язаних з корупцією справ. Проте, даний антикорупційний суд виявився неефективним, адже «ACD це частина існуючої судової ієрархії, що слідує встановленим процедурам. Судді Вищого Суду рекомендовані JSC, призначені президентом та затверджені парламентом» (U4 Brief, 2016). Дана інституція виявилась абсолютно неефективною якраз таки через те, що процедура формування даного органу була закритою по своїй суті: ACD формували органи державної влади, ті самі корумповані органи та посадові особи, з якими ACD мала боротися.

Приклад Уганди є дуже показовим, оскільки законопроект №6529 пропонує створити антикорупційну систему в Україні з дуже схожим механізмом відбору та роботи суддів. Життєвий досвід показує, що Уганда – не найкраща країна для наслідування. А Венеціанська комісія в той же час підтверджує, що законопроект №6529 – абсолютно неприйнятний.

Досить цікавим є малайзійський досвід створення антикорупційних інституцій. Адже дана країна почала свою боротьбу з корупцією на інституційному рівні ще у далекому 1967 році зі створення так званих «Anti-Corruption Agency (ACA), the Public Complaints Bureau (PCB), Auditor General’s Office, Public Accounts Committee, Police, Attorney General’s Office, Customs and Malaysian Administration Modernization and Management Planning Unit (MAMPU)»[3]. За наступні роки багато органів було розформовані або об’єднані в так звану Malaysian Anti-Corruption Commission.

Боротьба з корупцією тривала з перемінним успіхом, багато малайзійських дослідників стверджували, що через низьку політичну волю, певні дефекти в політичній системі, культурі та інституціях антикорупційна політика потерпіла крах (Siddique 2010, 2011).

Проте, все пізнається в порівнянні. Адже, як було сказано вище, у світовому рейтингу «Corruption Perception Index–2016», створеному Transparency International, Малайзія займає 55-е місце, в той час як Україна – лише 131-е. З цього можна зробити висновок, що в порівнянні з Україною, «малайзійськи антикорупційний експеримент» є досить успішним, а їхній досвід вартий вивчення.

Слід зазначити, що доцільність створення окремого антикорупційного суду обґрунтовується не лише міжнародним досвідом. Перш за все, необхідність створення даного судового органу вимагають звичайні закони логіки. В «Концепції проекту Закону про Вищий антикорупційний суд» від ОБСЄ зазначено: «Нинішній стан розгляду корупційних справ у загальних судах України характеризується низьким рівнем ефективності судової системи, в результаті чого розгляд корупційних справ невиправдано затягується, а особи, які вчинили тяжкі кримінально карані корупційні діяння, уникають відповідальності. Непоодинокі випадки прийняття суддями неправосудних рішень у результаті зовнішніх впливів, низької кваліфікації суддів, а також великої завантаженості суддів іншими справами»[4].

В даній тезі викладені основні та найбільш болючі проблеми судової системи України:

  • сильний зовнішній політичний вплив та тиск на суддів з боку зацікавлених політиків та груп впливу;
  • низька кваліфікація суддів загальних судів в розрізі розгляду складних корупційних справ;
  • велика завантаженість загальних судів.

Результати впливу даних факторів на розгляд корупційних справ у загальних судах ми можемо бачити наочно: звільнення з-під варти екс-голови ДФС Романа Насірова, необґрунтоване засекречення рішення Краматорського суду щодо повернення активів Януковича, затягування справи Розенблата-Полякова. Деякі провадження НАБУ та САП не приймаються до розгляду вже більше року.

Абсолютний і катастрофічний провал має досить зрозумілі причини – сучасні суди України, будучи однією із фундаментальних опор корупційної системи, не можуть боротися проти елементів тієї ж системи. Адже всі члени цією всеукраїнської кругової поруки (продажні політики, промислові лобі, окремі олігархи) мають одне підґрунтя і намагаються захистити своїх «природних союзників» та «опору режиму» – суди.

В даному випадку я погоджуюсь з думкою Голови Правління Центру Протидії Корупції Віталієм Шабуніним, який зазначив, що боротьба з корупцією – це замкнений ланцюговий процес. Він складається з певних ланок: досудове розслідування – НАБУ, процесуальне керівництво та судове представництво – САП, розгляд у суді та винесення вироку – Антикорупційний суд. З відсутністю однієї із ланок, в даному випадку – антикорупційного суду, втрачається будь-який сенс боротьби з корупцією. Адже наявність спеціалізованого суду – кінцева стадія, на якій корупція «отримує обличчя», стає караною та може бути відшкодована. З відсутністю даного органу, вся робота НАБУ та САП стає даремною[5].

Аргументи противників створення спеціалізованого суду можна викласти в двох тезах:

  • Конституція прямо забороняє створення особливих та надзвичайних судів;
  • Навіщо створювати ще один суд, якщо можна реформувати суддівську систему і не створювати ще одного ненажерливого «бюджетного монстра».

По-перше, Конституція дійсно забороняє створення надзвичайних та особливих судів (ст. 125). Проте антикорупційний суд з правової точки зору і не підпадає під жодну з цих дефініцій. Його порівняння з Вищими господарськими, кримінальними та адміністративними судами є більш коректним та обґрунтованим (Venice Commission’s Opinion, 2017).

Щодо другої тези, то на реформування сучасної судової системи та введення в неї певних спеціалізованих антикорупційних функцій піде набагато більше часу та фінансів, ніж на створення окремого Антикорупційного суду. Наочні приклади створення НАБУ та реформування ГПУ доводять нам даний факт: створення з нуля більш ефективне, ніж поступове реформування існуючого.

Також, дану позицію підтвердила в своєму висновку і Венеціанська комісія: «Ця реформа [судова реформа] явно спрямована на реконструкцію української правосуддя відповідно до стандартів Ради Європи та забезпечення верховенства права в Україні. Хоча це й багатообіцяючий та похвальний, але все ще триваючий, процес, Венеціанська комісія вітає нинішню ініціативу щодо прийняття додаткових, конкретних та швидких заходів для створення ВАС, відповідального за розгляд гучних корупційних справ, з огляду на нагальну потребу в розслідуванні даних злочинів та факт, що такі випадки є особливо чутливими та складними»[6].

Тож для мене питання доцільності створення антикорупційного суду як органу, якому будуть підслідні провадження НАБУ та САП, не є дискусійним. За усіма законами логіки, міжнародним досвідом та рекомендаціями наших партерів і зарубіжних організацій, а також досвідом «кульгавого» функціонування української судової системи, Вищий антикорупційний суд є не просто доцільним. Він стає життєвою необхідністю для нашої держави, наступним кроком до подолання тієї нео-патримоніальної системи, що склалась в Україні.

Посилання:

  • [1]– виступ Петра Порошенка на Yalta European Strategy 2017; переклад EspresoTV, – https://www.youtube.com/watch?v=h_knQISUvjQ
  • [2], [6] – European Commission For Democracy Through Law (Venice Commission); Ukraine // Opinion on the Draft Law on Anti-corruption courts // And on the Draft Law On Amendments to the Law on the judicial system and the status of judges (concerning the introduction of mandatory specialization of judges on the consideration of corruption and corruption-related offences) // adopted by the Venice Commission at its 112th plenary session (Venice, 6-7 October 2017),

http://www.venice.coe.int/webforms/documents/default.aspx?pdffile=CDL-AD(2017)020-e [Неофіційний переклад].

  • [3] – “Insight of Anti-Corruption Initiatives in Malaysia” Nur Shafiqa Kapeli, Nafsiah Mohamed // International Accounting and Business Conference 2015, IABC 2015 // Published by “ScienceDirect” 2015.
  • [4] – Документ розроблений в рамках реалізації Проекту Координатора проектів ОБСЄ в Україні «Підтримка інклюзивного законотворчого процесу у сфері реформи судівництва». Цей документ не є офіційним документом Координатора проектів ОБСЄ в Україні і не відображає позицію Координатора проектів ОБСЄ в Україні.
  • [5] – лекція В. Шабуніна в ACREC.

Долженко Ганна