10 причин процвітання корупції в Україні

  • Січень 18, 2018

Існує десять причин, чому подолання (термін «боротьба» затертий до дірок) корупції саме в Україні дається так непросто, а закони, ініціативи і створені скопом відомства в цій сфері, як видається, переплуталися між собою і воюють один проти одного і скрізь панує саботаж.

Насправді все не зовсім так або навіть зовсім не так, але в короткому періоді цього просто не вдається розглянути. У чомусь правий навіть Генпрокурор Луценка, в чомусь опозиційні «єврооптимісти», по краях перемішавшись з радикальними «саакашвілістами». Істина, як завжди, посередині. Але спробуємо спростити цю ситуацію і процес до чіткого і зрозумілого діагнозу.

Тому виділимо лише десять причин.

По-перше, до 2014 року боротьба з корупцією в Україні ніколи по-справжньому не велася. Були спроби імітувати італійську операцію «Чисті руки», протрималася деякий час споріднена такій політиці операція «Контрабанда-СТОП», була імітація Віктором Ющенком у 2005 році маневру Михайла Саакашвілі в Грузії зі звільненням десятків тисяч держслужбовців (і заміною їх лояльними партійно-кумівським кадрами). Все було, але от боротьби з корупцією не було. І якщо брати досвід Італії, Грузії і Румунії, в наступному році ми в кращому випадку пройдемо «екватор». А швидше за все, ще немає. Чому?

Тому що, в-друге, побудова нової системи правоохоронних відомств тільки завершиться до середини майбутнього року (а воно йде в пакеті з перебудовою судової системи). Щоб догодити ЄС, був обраний якийсь середньої складності шлях, який створив лабіринт з трьох антикорупційних відомств, тепер ще й ДБР, а також планованого Антикорупційного суду. І, зауважимо, старих, оновлюваних і нових структур МВС, Державної фіскальної служби, Генеральної прокуратури та СБУ. Перша черга згаданих повинна «полегшити» другу, умовно «стару» чергу від безлічі функцій.

Хочеться вірити, що на цьому процес будівництва відомчих органів буде, нарешті, закінчено.

Якщо російська Дума — це скажений принтер, то наш політичний клас (верхи всіх гілок влади) перетворився на шалену 3-D принтер з розширення штатів і створення нових відомств. Що ж, залишається лише поскаржитися на те, що вся драма інституційних реформ (і не без впливу ЄС) була віддана, в основному, на відкуп чиновникам.

При цьому, в-третє, вперше український (прямий і непрямий — даруйте, адже ціна більш менш пристойної пачки сигарет знаходиться на рівні 30 гривень і вище, тобто, по суті, 1 євро!) платник податків по-справжньому містить держапарат. Тому що навіть автоматизація адміністративних послуг — теж далеко не безкоштовне задоволення. Банки, які першими пройшли через такий процес, модернізували систему надання послуг коштом клієнтів (нехай це і не дуже помітно) і в надії порівняльного виграшу. Модернізація системи адміністративних послуг, що відбувається частково коштом міжнародної технічної допомоги, частково приватно-державного партнерства, частково навіть націоналізацію великих фінансових установ в підсумку все одно лягає на плечі середнього споживача/платника податків.

В-четверте, можна цілком погодитися з Юрієм Луценком в тому, що системного (але не епізодичного) потоку корупційних коштів наверх сьогодні начебто немає. Але виникає питання (і він може здатися дивним у своїй постановці): а що є?

Є, на мій погляд, звичайна злочинна діяльність, яка втратила системність чорної ренти (або данини) попередніх часів. Є мало пов’язаний тепер з «олігархами» і чиновницькими угрупованнями різке зростання ризиків будь-яких операцій сумнівної законності, дезорієнтований бізнес, посередників, сонм офшорних «юристів». Це звичайна, бездомішкова організована і неорганізована злочинність.

Це, в-п’яте, соціальний варіант лихоманки, як після вакцин, якої можна тільки перехворіти, оскільки ось таким, зовні хаотичним і часом жорстоким шляхом нас «втискують» в досить незвичні, максимально формалізовані рамки тих самих євро союзних правил і норм.

В масштабах України це дресування відбувається так важко не тому, що «опір матеріалу непереборна», а тому, що ми є однією з найбільших тіньових економік світу. А серед індустріалізованих країн — найбільшою.

Більш того, в-шосте, тіньова економіка України являє собою унікальний історичний і соціально-економічний феномен, який все більш пильно вивчають вже понад 10 років. Тому що вона діаметрально відрізняється в регіональному розрізі (по «горизонталі»), а по «вертикалі» має різне значення для соціальних верхів, соціальних низів, а також для соціальної середини. Погодьтеся, що:
а) що крали з допомогою щодо недурних схем з бюджету екс-президент Янукович і його міністри;
б) директор великого комерційного банку, що виводить за кордон активи вкладників;
в) середньої руки імпортер-дистриб’ютор, по-старому працює з оптово-роздрібними ринками;
г) гастарбайтер, направляючий вкладення зароблених за кордоном грошей послуги, депозити і нерухомість;
д) фрілансер, вимушено живе в «сірій податкової зоні» − все це приклади з злегка стикаються, але дуже різних вимірювань.

При цьому, в-сьоме, будується за західноєвропейським лекалами системи, в якій соціальна справедливість співіснує з рівними для всіх ринковими правилами гри всі п’ять описаних вище вимірювань трактуються однаково — як зловживання, звільнення від оподаткування, корупція, незаконні преференції…

Грузія спочатку не йшла таким шляхом, намагаючись вивільнити, до брутальності максимально, підприємницьку ініціативу, зовнішню і внутрішню.

Болгарія та Молдова досі плавають і стрибають між доцільністю (неформальними нормами, «народним» здоровим глуздом, начебто «живи і дай жити іншим») та вимогами співіснування в ЄС та на Заході в цілому.

Греція до недавнього провалювала цей іспит, не кажучи вже про Мальті та Кіпрі, адже це навіть члени ЄС.

Румунія пройшла серйозну трансформацію, і то не до кінця: влада в країні, хоч і наполовину, знову належить мутнуватим популістам, які намагаються «відкотити» антикорупційні реформи. Але поки що Румунія — це історія успіху, адже пересічний громадянин за роки подолання корупції став жити значно краще (власне, на порядок, якщо брати десятирічний період).

Тому, в-восьме, в умовах війни, яка додатково генерує найрізноманітнішу, але при цьому явну злочинність, а також зубожіння, Україна тільки зараз входить в дуже важкий період зіткнення з викликом корупції. Яскраво демонструє ікла і кігті мафія. Про це і свідчать сутички між новими і старими відомствами (наприклад, НАБУ і Держміграції).

В-дев’ятих, Захід — і правильно робить — підсилює тиск, хоча не зайвим буде згадати: він і сам чимало збагатився за майже третину століття легалізації у своїх юрисдикціях брудних грошей з України. Але боротьба з офшорами тепер перетворилася в тренд, захопливий помітну частину відносно молодих поколінь еліт ключових західних країн. Тому хватка Заходу не ослабне.

Звідси, в-десяте, як би болісно не було ламати кілька поверхів нашого укладу, ця «кислотна» історія продовжуватиметься. З відступами, ривками, наступами, «изжогами» і «бодунами», поки, як мінімум, кількість хоча б легально зайнятих із зарплатою на середньому рівні ринку не стане вдвічі вище, ніж сьогодні. Та ж Румунія пройшла цей соціальний екватор приблизно чотири роки тому, і повітря в країні став «свіжіші».

Але і сьогодні (тільки вже не системно, а вибірково) курсом на «висвічування» чиниться шалений опір колишніх «тіньових господарів» і тих, хто мріє успадкувати їх статус. Тому вихідні позиції України були — і є — набагато суворіше, ніж у багатьох інших країн. І, схоже, зітхнути вільніше ми зможемо тільки через ще один електоральний цикл.

 

Автор: Максим Михайленко

Кіпр “продає” громадянство ЄС російським мільярдерам

  • Вересень 18, 2017

Уряд Кіпру надає громадянство країниі отже, Євросоюзуросійським і українським мільярдерам, в тому числі особам, звинуваченим у корупції, повідомляє газета The Guardian. За інформацією видання, із 2013 року влада Кіпру отримали більше 4 мільярдів євро, видавши біля 400 паспортів за так названою схемоюзолота віза“.
Серед тих, хто отримав громадянство Кіпру, як стверджує газета, – ексдепутат Держдуми Росії і засновники одного з найбільших комерційних банків України. Їх імена не повідомляються. У список також входять люди зсильним політичним впливом“, пише The Guardian.

Програма отримання громадянства Кіпру в обмін на інвестиції була запущена в 2013 році. Згідно зі схемою, заявник повинен вкласти 2 мільйони євро в нерухомість країни, або 2,5 мільйона євро на державні компанії або облігації. До 2013 року громадянство Кіпру видавалося за рішенням міністерств.

В цьому році Європарламент обговорить поправку, яка вимагає від країн ЄС ретельної перевірки претендентів назолоту візу“.