У світі зменшився коефіцієнт народжуваності

  • Листопад 9, 2018

Зокрема зменшилася кількість дітей, яких народжує середньостатистична жінка.

Через це половині країн світу загрожує “бебі-криза”. У цих країнах число новонароджених недостатнє для збереження поточної чисельності населення.

Дослідники проаналізували тенденції у всіх країнах світу з 1950 по 2017 рік. У 1950-му кожна жінка народжувала у середньому 4,7 дитини. Минулого року – 2,4. Щоправда коефіцієнт народжуваності в Нігерії становить 7,1 дитини. На острові Кіпр на кожну жінку припадає одне народження, у Великобританії – 1,7. Останній показник спостерігається у більшості країн Західної Європи.

“Уполовини країн сумарний коефіцієнт народжуваності знаходиться нижче рівня простого відтворення населення. Якщо нічого не зміниться, чисельність населення в цих країнах буде скорочуватися. Низький сумарний коефіцієнт народжуваності в основному спостерігається в економічно розвинених країнах. Це більшість держав Європи, США, Південна Корея і Австралія”, – говорить керівник Інституту показників і оцінки здоров’я при Вашингтонському університеті Крістофер Маррей.

Це не означає, що кількість жителів у цих країнах почало зменшуватися. Поки що цього не відбувається, бо чисельність населення складається з народжуваності, смертності та міграції. Щоб рівень народжуваності почав змінюватися, може знадобитися покоління.

Зниження числа народжень на одну жінку пов’язано зі зниження рівня дитячої смертності, зростанням доступу до контрацепції та високим рівнем зайнятості серед жінок.

Країни, які відчують “бебі-кризу” будуть змушені подумати про нарощування числа мігрантів або стимулюванні народжуваності.

“Якщо все буде йти своєю чергою, в майбутньому буде мало дітей і багато людей старше 65 років. Подумайте, наскільки серйозними будуть соціальні та економічні наслідки для суспільства. Мені здається, це прекрасно розуміє Японія. Там знижується чисельність населення. Багато країн Заходу ще не зіткнулися з цим, тому що низька народжуваність там компенсувалася міграцією”, – наголосив автор дослідження.

В Україні стрімко зменшується чисельність населення. Тільки за січень-червень 2018-го українців стало менше на 122 тис. осіб. Головна причина такої катастрофічної депопуляції – зниження народжуваності.

Британська прикордонна служба проявила абсолютну неефективність у стримуванні російських шпигунів

  • Листопад 6, 2018

Щонайменше половина із 150 тис. російських емігрантів у британському Лондоні можуть співпрацювати на кремлівську розвідку.

Про це йдеться у доповіді Спільноти Генрі Джексона – одного з підрозділів Кембриджсього університету. Експерти організації з 2005-го займаються дослідженням британської зовнішньої політики. Звіт базується на конфіденційних інтерв’ю з дисидентами високого рівня, перебіжчика та розвідниками, йдеться на сайті організації.

Приклади втручання у життя британців банальні та нахабні, стверджують експерти.

Російські служби розвідки та безпеки в 52 рази перевищують британські. У Британії знаходиться 200 російських офіцерів, які керують шпигунами. Це уп’ятеро більше, ніж було 2010-го. Вони керують близько 500 агентами.

75 тис. виходців із колишнього СРСР, які живуть у Лондоні, є потенційними інформаторами ГРУ, ФСБ і Служби зовнішньої розвідки.

Більше половини російських дипломатів займаються розвідувальною діяльністю. Стільки ж чи більше – у Російському торговому представництві.

Британська прикордонна служба проявила абсолютну неефективність у стримуванні російських шпигунів, підсумовують експерти.

Доповідь закликає уряд подвоїти свої зусилля в боротьбі з загрозою з боку Росії. Пропонує зробити матеріали контррозвідки про масштаби діяльності Росії більш відкритими. Уряду також слід розглянути можливість закрити доступ російським ЗМІ, які є посібниками шпигунів.

Спільнота Генрі Джексона отримала назву на честь американського сенатора Генрі Джексона, співавтора поправки Джексона-Веніка. Документ забороняв поставки деяких видів радянської продукції в США через порушення прав людини в СРСР.

У Стамбулі обговорили питання автокефалії Української православної церкви

  • Вересень 2, 2018

У Стамбулі на Архієрейському соборі Константинопольської церкви єпископи розглянули питання, чи Константинопольська церква уповноважена самостійно надавати автономію, автокефалію церкві, яка про це просить.

Після обговорення єпископи твердо вирішили: “так, Константинопольський патріархат може надавати автокефалію без будь-яких узгоджень”. Про це повідомляє кореспондент “Громадського” зі Стамбула.

Cобор стартував сьогодні і триватиме до 3 вересня, під час нього планують розглянути питання надання автокефалії для української Православної церкви. Таким чином, якщо ідею створення єдиної помісної церкви підтримає більшість ієрархів, то для надання Томосу Києву не буде жодних процедурних перешкод. В Стамбул прибув і Московський патріарх Кирило, який найвірогідніше буде проти автокефалії для України

Раніше предстоятель УПЦ Київського патріархату Філарет заявив, що після отримання Українською церквою Томоса про автокефалію частина Московського патріархату, яка не захоче приєднуватися до єдиної помісної православної церкви, має перейменуватись у “Російську православну церкву в Україні”.

Україна готується до отримання Томосу про автокефалію православної церкви.

Автокефалія – це статус помісної церкви, як самокерованої, незалежної частини Вселенської Православної Церкви що очолюється патріархом чи митрополитом.

Помісна церква – це об’єднання всіх православних вірян, яке створюється за територіальним принципом. Помісна церква виступає на противагу вселенській, стає незалежною та самоврядною на території певної держави і зазвичай узгоджується з політико-адміністративним поділом та державними кордонами.

Місце України у всесвітньому просторі

  • Квітень 17, 2018

Народний депутат України Сергій Лещенко в ефірі одного із українських телеканалів поділився своїм баченням щодо місця України в всесвітньому геополітичному просторі.
Місце України це бути частиною Європи та євроатлантичного простору. Це історичний вибір який уже підтверджено також і у документах, наприклад НАТО визнало Україну країною аспірантом. З іншого боку, щоб стати повноцінними членами необхідно не тільки займатись риторичними виступами та красиво говорити, необхідно реально робити реформи
Також Лещенко розповів про необхідність консолідації демократичних сил напередодні президентських виборів.
Я переконаний, необхідно щоб був єдиний кандидат. В Україні це уже спрацьовувало, у 2004 році Ющенко та Тимошенко уже показали, що об’єднавшись можна перемогти. Чинний президент зацікавлений в якомога більшій кількості кандидатів на пост, це дасть йому більше можливостей для перемоги
Нагадаємо, президентські вибори в Україні заплановані на 2019 рік, проте деякі політики та громадські діячі уже заявили про своє бажання балотуватись на пост президента.

Інший шлях Ісландії

  • Лютий 15, 2018

Про сучасну Україну і її місце в світі та Європі говорять дуже багато людей приводячи приклади Польщі, при вирішенні конфлікту на Донбасі говорять про Хорватію. Дивлячись на економічний розвиток говорять про Німеччину. Але завжди в силу тих чи інших причин ми забуваємо про приклади країн які не на слуху, наприклад Ісландію.

Що ми знаємо про Ісландію? Переважна більшість напевно згадає що вона знаходиться на острові та входить в Європу. Коли звертатись до історії Ісландії то згадано буде напевно лишень той факт зі старих часів що там здається були вікінги, чи вікінги звідти родом, загалом впевненості у багатьох уже не буде. Про сучасність Ісландії взагалі говорити зможе дуже мала кількість населення.

Тим не менше можна сміливо сказати, 23 жовтня 2015 році в Ісландії відбулась революція, відбулася вона тихо, та мирно і не потрапив в заголовки світової преси. Чому не потрапив? Ряд людей які говорили про даний феномен висловили думку що це було зроблено для того щоб інші країни не скористались прикладом Ісландії.

23 жовтня 2015 року Ісландія прийняла нову конституцію. Здається дану процедуру навряд можна назвати революційною, проте принципи які там були закріплені не мають аналогів ніде. Даний референдум був останнім в цілій низці подій які про які ми зараз розповімо.

У 2008 році жителі Ісландії зі здивуванням дізнались що їхня країна стала банкрутом в результаті фінансового кризису. Неочікуваним це можна назвати з тієї причини що даній події передували 5 років економічного процвітання які забезпечувались неоліберальною економікою. Дана модель була побудована на тому що у 2003 році усі банки країни були приватизовані та із метою зацікавлення іноземних інвесторів почали практикувати онлайн-банкінг. Даний підхід справді мав успіх, щоправда, разом із притоком іноземних коштів росли і зовнішні борги банків, так у 2003 році борг був на рівні 200% ВВП, а у 2007 році уже 900%.

З початком світової кризи в 2008 році крона втратила 85% вартості в порівнянні із Євро. А три головні банки країни були націоналізовані. Думаю аналогії з Україною уже відслідковуютьсяЩоправда, ісландці пішли трохи іншим шляхом. В Країні на тлі Даної економічної ситуації розпочались протести що в кінцевому результаті примусило уряд піти у відставку.

В результаті виборів 2009 року до влади прийшла коаліція лівих, яка з одного боку засудила дану економічну модель, а з іншого визнала борги перед Євросоюзом. Дана позиція уряду означала що кожен житель Ісландії протягом П’ЯТНАДЦЯТИ років кожного місяця повинен віддавати 100 євро для погашення боргу який взяли приватні банкіри.

Дана ідея що населення має платити за помилки окремих банкірів не знайшла підтримки в серцях ісландців і розпочались нові протести які призвели до того що президент відмовився підписувати уже ратифікований договір і призначив референдум. Результатом референдуму який відбувся 2010 року стало рішення про невиплату коштів іноземним інвесторам, зокрема Великобританії та Голландії.

Під час підготовки до проведення референдуму відбувався шалений тиск від міжнародної спільноти на країну. Великобританія та Голландія грозили в разі невизнання боргу економічними санкціями та ізоляцією країни, а також замороженням рахунків всіх жителів країни. Президент Ісландії розповідаючи про даний тиск висловився наступним чином:

«Нам говорили що якщо ми не приймемо умови міжнародного співтовариства ми станемо північною Кубою. Проте якщо б ми погодились то стали б північним Гаїті»

Внаслідок проведеного референдуму було ініційовано розслідування осіб причетних до фінансової кризи, зокрема керівництва банків.

Проект конституції був написаний простими громадянами кількістю в 950 осіб які вибирались методом лотереї. Для доопрацювання проекту конституції було вибрано конституційну раду із 25 людей. Претендентів було 522 дорослих людей із різних професій в тому числі кухарки, рибалки, основною вимогою для кандидата було рекомендації 30 людей.

Проект та зміст нової конституції формувався наступним чином: Було застосовано соціальні мережі Фейсбук, ТвіттерЮтуб через них збирались пропозиції та зауваження до статей конституції. Кожного тижня публікувались для обговорення нові статті для загального обговорення та кожен міг запропонувати свої поправки до неї.

Основними здобутками даного документу можна назвати закріплення в конституції норми яка зобов’язує державу тримати відкритими всі документи які не підпадають під гриф державної таємниці (Дружньо передаємо привіт зарплатам чиновників).

Якщо підсумовувати в залишку ми маємо націоналізацію, а не приватизацію, відкритість всіх документів та елементи прямої, а не представницької демократі.

Слід зазначити, що Ісландія є Унікальною країною і для заохочення вашої цікавості ми приведемо каламбур на тему так званих «Тріскових Воєн» між Ісландією та Великобританією. На жаль даний текст уже давно гуляє в мережі тому автора вказати неможливо. Також приведений він у своєму оригінальному вигляді для збереження гри слів та інших особливостей які хотів передати автор.

Автор: Юрій Багрій

Чим відгукнуться звернення Порошенко в ФСБ: прогнози експертів

  • Січень 18, 2018

Минулого тижня грузинський телеканал «Руставі-2» опублікував копії звернення президента України Петра Порошенка до ФСБ, датовані лютим 2007 року, де він обіцяє не діяти проти інтересів Росії.

На копіях одного з заяв видно дату — 3 лютого 2007 року. Саме в той день тоді ще народного депутата Порошенка не пустили до Росії.

«Я, громадянин України Порошенко Петро Олексійович 26.09.1965 р. н., у період перебування на території Російської Федерації зобов’язуюсь неухильно дотримуватися російське законодавство, не брати участь у діяльності, спрямованої проти інтересів РФ», — зазначено в заяві.

В іншому заяві до директора ФСБ Порошенко стверджує, що недопуск його на територію Росії є необов’язковим, «тому, що до антиросійської кампанії президента Ющенка я не маю ніякого відношення. Я є одним із засновників Партії регіонів. Пізніше колишній перший заступник глави Адміністрації Януковича, юрист Андрій Портнов підтвердив цю інформацію. 3 лютого 2007 року Петра Порошенка не впустили на територію Росії. 6 лютого стало відомо про те, що Порошенко заборонено в’їзд на територію Російської Федерації.

Але що найцікавіше: практично відразу ж в АП заявили, що оприлюднена інформація — фейк. А «Руставі-2» наполягає на достовірності опублікованих заяв.

Що ж насправді стоїть за публікацією заяв, нібито написаних Порошенко ФСБ 10 років тому? Як це вдарить по рейтингу Порошенко і є склад «зради» в цих заявах? Про це «Фраза» запитала у людей, які вміють прораховувати події на кілька ходів вперед.

Євген Філіндаш, політолог, директор Українського центру соціальної аналітики:

Зараз складно сказати, це справжні документи або все-таки підробка. Основна частина фактів, які там наведені від імені Порошенко, дійсно мають місце, і це не секрет, наприклад, з приводу Липецька, тощо.

Тим не менш однозначно сказати, підробка це чи ні, зараз ще не можна. Однак те, що ця історія черговий раз вдарить по Порошенко, поза всяких сумнівів. Порошенко зараз дуже негативно сприймається основною масою населення, причому як антимайданним населенням, так і тим, хто був за Євромайдан. Не зважаючи на те, що вони його і обрали, навіть ці виборці зараз негативно ставляться до Порошенка. Тому зараз будь-який випад проти Порошенка незалежно від того, на чому він буде ґрунтуватися: на реальних фактах або на бавовні, в будь-якому випадку буде бити по ньому. Коли більшість населення сприймають політика вкрай негативно, вони готові повірити в будь поширюваний негатив, що і відбувається зараз з Порошенком.

Сергій Биков, політичний експерт:

Зараз вже абсолютно зрозуміло, що цей компромат фейковий, і про це вже неодноразово заявлялося. Так, йде відверте нестикування по датах як мінімум року щодо одруження сина Порошенко. У так званому компроматі ідеться про 2007 рік, а син Порошенка одружився лише в 2013 році.

Однак потрібно визнати, що цей компромат зроблено досить якісно. По-перше, у справах оперативної розробки нумерацію сторінок ніколи не ставили ручкою. Річ у тім, що не зважаючи на те, що за всіма нормативами нумерація сторінок повинна наноситися незмивною ручкою, в зв’язку з тим, що часто виникала необхідність виїмки тієї чи іншої сторінки, заміни сторінок місцями, додавання сторінки в справу тощо, відповідно нумерація сторінок проводилася виключно олівцем. І тільки тоді, коли приїжджав хтось із регуляторів з Москви чи з області, нумерацію наводили ручкою.

І тут ми бачимо, що оприлюднені заяви були зроблені досить якісно. З іншого боку, я не вірю в те, що це витівки ФСБ. Я схильний вважати, що це привіт від наших заокеанських партнерів для того, щоб попередити Петра Олексійовича про те, що дійсно є певний компромат і необхідно бути більш поступливим і припинити перешкоджати здійсненню зовнішнього управління країною з боку США.

Віктор Небоженко, політолог, директор соціологічної служби «Український барометр»:

Ця історія жодним чином не вдарить по Порошенко. Річ у тім, що ті, хто стоять за цим скиданням, розраховують на падіння рейтингу Порошенко. Але у нього і так рейтинг 8-10%. Всі, хто могли в ньому розчаруватися, вже розчарувалися і відійшли від нього. Люди вже знають і що він багатий, і що він дружить з Путіним тощо. Швидше за все, це послання самому Порошенку, але не за змістом.

Там є згадка псевдоніма агента «Лоліта», там є згадка про те, що це 86-а сторінка. Тобто президенту як би говорять: «Знаєш, у нас на тебе ще 80 сторінок компромату». І це, безумовно, б’є по Порошенко тому, що йому треба якось визначатися, «дружив» він з ФСБ чи не «дружить».

А всі ці заяви не мають ні політичної, ні юридичної сили, і я не можу зрозуміти, чому півтори тисячі порохоботов з такою ненавистю на це накинулися.

Інше питання, що все це буде дуже повільно, з Інтернету все це потрапить у газети і десь до весни добереться до українських сіл.

Хоча, швидше за все, це послання особисто Порошенко, і я боюся, що це послання саме з Москви, а не з Грузії. Мало хто звернув увагу на те, що цей вкидання припав на той момент, коли потрібно було приймати вкрай важливий закон про деокупацію Донбасу. І в цей момент в залі було все президентська більшість. Швидше за все, Путін пригрозив йому: «Хлопче, ти не будеш грати на дві сторони за принципом колобка, який і від бабусі пішов, і від дідуся пішов, тобто працювати на Кремль, шукаючи переваги роботи з Росією, і на Вашингтон, оголошуючи нас агресорами».

І потрібно визнати, що Росії вдалося зупинити цей закон. Швидше за все, саме для цього все й робилося, і Саакашвілі тут ні при чому. Саакашвілі просто, як досвідчений політик, вдає з себе великого маніпулятора.

Але найголовніше, що тепер всі заяви щодо Порошенка будуть оголошуватися фальшивками.

Тому повторюю: ніяких політичних наслідків для Порошенка ця історія не матиме. Але закон не прийнятий, і це вже реальність. Фальшивка це чи ні, вже не так важливо. Важливо, що людям показали, що є агент «Лоліта», є оперативна розробка і є 86 сторінок.

Олеся Яхно, політолог, директор Інституту національних стратегій України:

Річ у тім, що вже є офіційний коментар від прес-служби президента, де сказано, що це фейк, тому логічно, що це не може мати ніякого продовження. Я думаю, що дуже багато хто спочатку зрозуміли, що це фейк, і потім ми бачили, як в Мережі запускали різні заяви самого різного характеру з підписом Порошенко та вхідним номером. Пішов стьоб на цей вкидання. Що стосується наслідків, то в першу чергу це вдарило по самому телеканалу «Руставі».

Багато хто знає, що Саакашвілі досі зберігає свій вплив на цей телеканал, тому зараз вся ця історія виглядає таким чином, що Саакашвілі, якого звинувачують у тому, що він здійснює акції за гроші Курченко і відмовляється давати зразки свого голосу для експертизи, просто робить свого роду «алаверди». І зверніть увагу, що перші дні Саакашвілі сам активно коментував ці листи. Мені здається, що найбільше ця історія дискредитує сам канал «Руставі-2» і всіх, хто з ним пов’язаний.

***

Дійсно Порошенко писав злощасні заяви в ФСБ або це не більше ніж фейк, ми з вами, мабуть, не дізнаємося ніколи. Але питання навіть не в цьому. За великим рахунком, пересічному українцю глибоко наплювати, чи були написані ті заяви і чи є в них ознаки зради. Куди важливіше зрозуміти, чому більшість з нас набагато охочіше повірять в чергове зрадництво з боку чинної влади, ніж в те, що цю владу хтось хоче обговорити.

 

Автор: Олена Коваленко

Коли сильні світу цього визнають Голодомор в Україні і що нам це дасть: прогнози експертів

  • Листопад 30, 2017

7 листопада 2017 року в Палаті представників Конгресу США був представлений проект резолюції, приуроченій до 85-ї річниці Голодомору. По суті, цей документ був найважливішим для визнання Голодомору найбільшими країнами світу.

До речі, того ж дня посол України у Великобританії Наталія Галибаренко повідомила, що в ході дебатів у британському парламенті група депутатів підтримала заклики визнати Голодомор в Україні геноцидом.

Але за фактом тільки 11 країн 22 листопада цього року визнали Голодомор геноцидом українського народу. Мова йде про Грузії, Еквадору, Естонії, Колумбії, Латвії, Литві, Мексиці, Парагваї, Перу, Польщі та Угорщини. На парламентському та регіональному рівнях Голодомор визнали геноцидом в Австралії, Канаді та Португалії. Виключно на регіональному (муніципальному) рівні відповідні рішення прийняли в Аргентині, Бразилії, Великобританії, Іспанії, Італії та США.

«Законодавчими органами Іспанії, Франції, Чилі, Чехії, Словаччини, Андорри, Аргентини і Мексики були прийняті резолюції щодо вшанування пам’яті жертв Голодомору», — скромно додали в міністерстві.

Чому одні країни визнають Голодомор геноцидом українців, а інші намагаються утриматися? Коли нарешті сильні світу цього визнають факт геноциду і, найголовніше, що нам це дасть? Про це запитали у людей, які давно не вірять у збіги і вміють прораховувати наслідки будь-яких політичних рішень на кілька ходів вперед.

Євген Філіндаш, політолог, директор Українського центру соціальної аналітики:

Визнання Голодомору геноцидом відразу усіма країнами неможливо. Це неможливо, як мінімум, тому, що Голодомор не був геноцидом проти українського народу. У 1932-1933 роках від голоду вмирали не тільки українці. Люди вмирали в багатьох регіонах Радянського Союзу. Більше того, історики так і не змогли знайти жодних документів, які свідчать про те, що цей голод був спеціально організований з метою винищення українців. Крім того, визнання Голодомору геноцидом українського народу абсолютно нічого позитивного для України не несе.

Віктор Небоженко, політолог, директор соціологічної служби «Український барометр»:

По суті, визнання Голодомору геноцидом нічого нам не дає. Це була божевільна ідея Ющенка, і він в цьому сенсі на ринку меморіальних послуг вступив у конфлікт з вірменської та ізраїльської трагедіями, з Голокостом і вірменським геноцидом 1915 року. Тому ніколи весь світ не визнає Голодомор геноцидом українського народу. Цього не станеться. Це унікальне явище, і загального визнання домогтися неможливо. Частина країн визнала Голодомор, але я не думаю, що з цього випливають якісь унікальні висновки. Для України це не несе ніяких ні позитивних, ні негативних наслідків. ООН визнала, міжнародні організації визнали, світова громадськість, в принципі, на нашій стороні. Цього достатньо.


Олеся Яхно, політолог, директор Інституту національних стратегій України:

Визнають Голодомор геноцидом країни, яким близька ця проблема. Якщо говорити про те, чому все-таки не всі країни визнають Голодомор, то тут діє логіка геополітична. Багато хто не голосують, так як у низки країн є схожі проблеми, і тоді постане питання єдності вимог: якщо це було прийнято по Україні, то має бути прийнято за іншим країнам, наприклад, з тієї ж Вірменії. Тут справа не в історичному сприйнятті. Тут справа в послідовності і створення прецеденту. А що стосується самого факту, то, я думаю, дійсно спочатку ніхто не ставив метою винищення українців за етнічною ознакою. Спочатку це було знищення конкретних соціальних груп, винищення селян. Але якщо це робив Сталін, він не міг не розуміти, що найбільше у сфері сільського господарства зайняті саме українці. І навіть якщо спочатку це не мало своєю метою етнічне винищення, то всі прекрасно розуміли, що найбільше це вдарить саме по Україні.

Історично це можна підносити, як завгодно. Якщо ж говорити про те, що нам це дасть, то так питання взагалі не стоїть. Ми ж не домовляємося про товарообіг, тому, в принципі, не варто говорити про те, що ми в результаті отримаємо. Це просто самоусвідомлення свого історичного минулого і констатація якихось історичних подій. От і все. Я не думаю, що тут мова йде про те, щоб в прикладному сенсі Україна отримала якусь вигоду чи право на сатисфакцію. Ми просто позначаємо якісь події в нашому минулому.

Руслан Бортнік, політичний аналітик, директор Українського інституту аналізу та менеджменту політики:

Практично всі країни світу визнають, що Голодомор-це злочин. Що є бар’єром для визнання Голодомору саме геноцидом? З одного боку-позиція Росії, а з іншого — те, що геноцид — дуже специфічне злочин, в основі якого лежить переслідування і знищення соціальної етнічної групи. Саме з цим багато країн не згодні. Вони вважають, що голод був, був злочин радянського режиму проти власного народу, але не було злочину щодо українців як етнічної нації. Найбільше постраждали казахи, адже голод був у багатьох регіонах. Саме тому багато країн вважають, що Голодомор не можна вважати цілеспрямованою дією стосовно українців, хоча, безумовно, це було злочином відносно радянського народу.

Крім того, визнання Голодомору геноцидом передбачає юридичні наслідки. Можуть бути різного роду позови до правонаступників. Я думаю, що геноцидом всі країни Голодомор не визнають, принаймні в найближчій перспективі цього точно не станеться. Що ж стосується визнання Голодомору злочином, то цю позицію і поділяють абсолютно всі країни. Якщо говорити про те, що нам дасть визнання Голодомору геноцидом, то потрібно розуміти, що це інструмент для дискредитації радянського минулого. Але, за великим рахунком, якщо подивитися на склад радянського керівництва, то там було дуже багато українців, тому ця логіка не особливо продуктивна.

Володимир Фесенко, політолог, голова Центру прикладних політичних досліджень «Пента»:

Визнання Голодомору геноцидом дасть нам моральне задоволення. Тут швидше йдеться про моральний фактор, ніж про якісь прямі політичні вигоди. Такий же інтерес є у Ізраїлю і у вірмен. Це скоріше моральний історичний фактор, який в першу чергу має моральне значення.

Що стосується того, чи визнають Голодомор геноцидом всі країни, сказати складно. Я не впевнений, що всі визнали Голокост, вже точно мусульманські країни навряд чи коли-небудь його визнають. Не всі визнають і геноцид вірмен. Туреччина з цього питання проводить активну роботу. Тому навряд чи варто очікувати, що Голодомор саме як геноцид проти українців, визнають всі. Справа навіть не в тому, що всі визнають або не всі. Для нас дуже важливо зафіксувати міжнародну громадську думку щодо того, що така трагедія була і що вона пов’язана з комуністичним режимом. Це скоріше нагадування на майбутнє. Визнання Голодомору — це прагнення хоча б частково застрахуватися від чогось подібного в майбутньому.

***

Найдивніше спогад мого дитинства — мішки з зерном, які моя бабуся тримала в будинку в таємному місці, відомому тільки членам родини. Переконати її в тому, що часи змінилися і страшний голод більше не повториться, було нереально. Ми і не намагалися. Вона лише час від часу оглядала запаси, стежила, щоб миші не прогризли мішки і, якщо зерно починало псуватися, змінювала його на більш свіжу. Ці мішки стояли в таємному місці до її смерті. До останньої хвилини свого життя вона пам’ятала той жах, який пережила в дитинстві, і вірила, що в разі повторення кошмару ці мішки дадуть її дітям і онукам шанс вижити…

 

Підготувала: Марія Одінцова

Таємниче Голосіїво або звідки починається Голова Києва. (Світ має знати!)

  • Жовтень 6, 2017

Один із районів міста Києва називається Голосіївський, таємниця якого до сих пір не розкрита. Знаходиться він в південній частині Києва і складається на ряду урочищ, назви яких дійшли до нас з далекого минулого. Спробуємо розібратися з таємницею Голосіїво, а саме в походженні та значенні цієї цікавої назви. Назва Голосіївського району походить безпосередньо від Голосіївського лісу, який знаходиться на унікальній горі, найвищій точці Києва за переказами старожилів,  духовному енергетичному сакральному місці сили, що за своїми розмірами перевершує Старокиївську гору. Голосіївська гора, в окрузі якої знаходиться чотири православних монастирі Китаївський, Свято-Преображенський, Голосіївський та Феофанівський є чудом природи із священним джерелом, що започатковує струмок із вершини гори, полями, старовинними дубами, красивим лісом із струмками та непрохідними ярами, приватним житловим сектором та різними будинками нині, як ніколи потребує збереження для нащадків та суттєвого дослідження для відкриття своєї таємниці. Голосіївський ліс на горі межує із урочищами Китаєво, Мишоловка, Самбурки, Пирогово, Феофанія які мають свою цікаву історію і показують, що починаючи із прадавніх часів існування людей на території України і зокрема її столиці міста Києва, в цих місцях завжди жили наші пращури.

Написання цього дослідження мене надихнуло проведення моїми односельчанами, друзями, місцевим активістам Китаєва в Голосіївському районі історико-мистецького, культурно-просвітницького фестивалю «Китаївська фортеця», який відбудеться 7 жовтня 2017 року на землях Китаєво вздовж вулиці Ягідна 1-26. Фестиваль присвячено проблемі захисту, збереження та розвитку об’єктів культурної та природньої спадщини Китаївського урочища, а його головною метою є привернення уваги до унікальної культурної спадщини на південній околиці Києва та її збереження через формування і розвиток вільного суспільства. Сьогодні Китаївський комплекс не має спеціального охоронного статусу, існує загроза руйнування і знищення його об’єктів.

Організатори фестивалю планують донести до широкого загалу українського суспільства унікальність та культурну цінність природно-культурного комплексу «Китаєво» і заохотити українців, а насамперед молодь, брати активну участь у збереженні і охороні культурної спадщини рідної землі.

Мало кому відомо, що саме з розташованого тут міста-посаду рахують дату заснування Києва. Сьогодні Китаївський комплекс не має спеціального охоронного статусу, існує загроза руйнування і знищення його об’єктів. У Китаєві знайдено унікальну земляну фортецю давньоруських часів, (ототожнюють з літописним городищем Пересічень), місто-посад, одне з 10 найбільших міст Київської Русі, 400 курганних могильників, печери та інші цінні артефакти. Історія Китаївського урочища суттєво пов’язана із історичними місцевостями Мишоловка та хуторами Болгарський і Самбурки, що знаходяться в північно-східній частині гори, а на південно-західній розташувалися селища Пирогів та Феофанія.

Перші сліди перебування людини у цих краях сягають середнього та нового кам’яного віку (ІХ – VI тис. до н.е.). Історики зазначають, що перший Київ знаходився в південній частині сучасної столиці, а саме на території гори Голосіївського лісу та зокрема названих урочищ та селища Хотів, яке простягнулося за Феофанією. Територія Голосіївського району в археологічному відношенні майже не досліджена, а його урочища Китаєво, Чапаївка, Пирогів, Лиса гора, Корчувате, Хотів є дуже насичені археологічними пам’ятками, починаючи від періоду неоліту і до давньоруських часів. Якщо врахувати ту обставину, що південний і південно-західний підступи через небезпечність сусідства зі Степом ретельно охоронялись, а також існування поблизу городища в Китаєві, проходження повз Голосіїв основного шляху на Треполь, Василів, Поросся і далі на південь, можна припустити існування на території Голосіїва як укріплень (на користь цього свідчать і сприятливі природні чинники), так і населених пунктів. У безпосередній близькості проходять Змійові вали – укріплена оборонна лінія, яка захищала Київ з півдня та заходу – найближчий виявлений їх фрагмент – по річці Віта, що протікає у Хотові та Чапаєвці.  Окрім цього в районі села Хотова досліджено скіфське городище, що знаходиться між Феофанією та Хотовим і датується VI – V століттям до нашої ери. Воно було обнесено земляним валом висотою до 3 метрів і глибоким ровом та мало три в’їзди й дерев’яні оборонні башти.

Повернемося до назви Голосіїво і спробуємо розібратися в її походженні. Нинішня назва столиці України, перед тим як отримати сучасне ім’я Київ, називалося якось інакше. Однозначної відповіді на це питання не має і у тогочасних істориків знаходимо різні назви. Цікаву назву знаходимо у візантійського імператора Костянтина Багрянородного, який називає Київ Самбатасом (Самватас, Санватас), тобто збірним місцем для кораблів на Дніпрі. В перекладі з німецьких мов Самботас значить збір човнів (sam – збір, botas – човен). За іншою версією це слово могло походити з хазарської мови і означати «верхні укріплення». Це наводить на думку, що ця назва показує місто, що біло головним і було досить захищенним.  Варяги теж мали схожу назву і називали Київ Самбатом через те, що він стояв на перехресті Балтійського, Чорного і Каспійського морів.

Костянтин Багрянородний про торговий шлях по Дніпру у Чорне море до Константинополя писав: «Однодеревки, що приходять в Константинополь із зовнішньої Русі, ідуть з Новограда (Новгорода), в якій сидів Святослав, син руського князя Ігоря, а також з фортеці Мілініски (Смоленськ), з Телюци (Любеч), з Чернігова і з Вишеграда; усі вони спускаються по ріці Дніпру і збираються в фортеці Кіоава, що зветься Самватас… У червні місяці, рушивши по ріці Дніпру, вони спускаються у Вітечев, підвладну Русі фортецю. Почекавши там два-три дні, поки підійдуть усі однодеревки, вони вирушають у дорогу і спускаються по названій річці Дніпру…» В ескадрі до Константинополя протягом 6 тижнів йшло 100-200 кораблів.

 

Те, що Київ міг мати назву Самбатас, підтверджує візантійська хроніка, у якій археолог Борис Рибаков знайшов прототип Кия: «Прокопій, сучасник Юстиніана, писав про те, що близько 533 р. один з воєначальників імператора, що носив слов’янське (антське) ім’я Хільбудій, був відправлений на Дунай для захисту північної границі імперії. Археологічним підтвердженням цього є знайдена під Константинополем надгробна плита з написом: «Хільбудій син Самбатаса», датована 559 роком. Напис «Хільбудій син Самбатаса» підтверджує й походження Хільбудія з Києва, де, за повідомленням Костянтина Багрянородного (Х ст.), перебувала міцність, що називалася Самбатас. Відомостей про існування інших фортець із такою назвою немає». До речі у волзьких булгар існувала легенда про те, що великим містом на Дніпрі правив намісник на ім’я Шамбат. Останнє ім’я перегукується із таємничою назвою обителі духовних вчителів людства Шамбалою, що за місцем свого розташування згідно індуїстських переказів була реальним поселенням та знаходилася десь на півночі і саме із цієї  місцевості під час остаточної деградації світу прийде божество в образі брахмана Калки, щоб очистити світ від іновірців. Нині на півночі Індії є два сучасних міста Самбалпура (Sambalpur, спотворене санскритське «місто Шамбала») та Самбади (Sambad, ймовірно, ісламізована «Шамбала»), які на думку індуїстів  можуть бути прототипами поселення Шамбали.

На те, що Самботас міг знаходитися саме в вищенаведених місцевостях можна побачити із ландшафту цих земель. Нині гору, на якій розкинувся Голосіївський ліс майже із усіх її сторін омивають дві маленькі річечки, на протяжності яких зустрічається ряд ставків – Голосіївські та Китаївські. Якщо прогулятися берегами цих річечок, то складається таке враження, що йдеш дном колись великої та глибокої річки або природнього рову. Особливо це видно на шляху від Обсерваторії до озера Дідорівка та в окрузі цього озера. Можна здогадатися, що назва Дідорівка походить від назви наших предків оріїв (аріїїв) і звучить як Дід Орій, а Ор є віддзеркаленням назви Сонця – Ра. Тогочасна річка утворювала багато заплавів, де могли розміщуватися ряд кораблів, а на самій горі знаходилося місто, яке було захищено з усіх сторін водою та змієвими валами. Фактично ці дві річки тоді були своєрідними затоками Дніпра. На існування тут колись заток вказує і те, що річки із часом та людським втручанням обміліли та стали струмками. Такий стан річок можна спостерігати біля багатьох фортець, від яких нині річки протікають далі ніж колись і вже не заповнюють фортечні рви.

Окрім цієї назви у давніх книгах знаходимо, що греки називають Київ, як Сар, а болгари – Башту. Так в «Історії Джагфара» древній град на Дніпрі булгари називали «Башту». Попри гадану різність цих назв, йдеться про… одну спільну назву. Адже «Башту» перекладається із булгарської як «голова». Так само і «Сар» на мовах багатьох народів теж означає «голова». Інший переклад слова цар. На думку дослідників, це слово за походженням є скіфським, або навіть до скіфським і до іранським, можливо загальним балто-ірано-слов’янським.

Н. Марру зазначав, що ім’я «Самбат» реконструюється як tarmat – з відпаданням плавного «r» і роздвоєнням губного «m» в «m/в». Звернемо увагу, що перший слог реконструйованої назви «tar» (чи «sar») відповідає імені «Сар». Можливо Самбатас є перекручене «Сар-батас», тобто місто Сар. До речі грецький географ Клавдій Птоломей вказує, що місто Сар знаходилося уздовж річки Борисфен (Дніпро) і мало координати довготи і широти 56њ – 50њ 15′. Ці координати як раз випадають на Голосіїво. Цікавим даними щодо слова Сар та його причетність до Києва можна почерпнути із давньогерманської (готської) та скандинавської легенд, що є співзвучними із легендою Нестора-літописця про засновників Києва трьох братів – Кия, Щека, Хорива та їх сестри Либідь. У готському варіанті одного із братів звуть Сар, а скандинавському Серлі (Сар). Ці легенди беруть початок від надзвичайно давнього спільного джерела.

Ім’я Самбат співзвучне з іменем Самба, що означає «Кий», тобто жезл, скиптер, булава, посох, патериця, символи магічної та верховної влади, зокрема царської. Символ магічної духовної влади виражається в образі енергії Кундаліні, а верховної мирської царської  влади в образі гетьманської булави кия. Слово кий як символ влади безпосередньо має відношення до назви Києва, як головного міста, Голови, Сар-Цар-града.

В Велесовій книзі можна знайти назву Сур’я-град, що цілком відповідає назві Сар. Дослідник Києва Андрій Тараненко у своїй книзі «Сенсація ХХІ сторіччя!!! Древній Київ – Грандіозна Священна Столиця Світової Супердержави (посвячення в ідеологію України-Руси ХХІ сторіччя)» називає перший Київ Сур’яградом (Сваргою-Раєм), що перекладається як «Сонця місто», яке існувало саме на Голосіївській горі і між Х і ХІІ ст. було знищено готами Германаріха. Зокрема слово «сар» – «цар» він пояснює як «Сонце», а «Сонце» – «Рай» походить від староарійського «Ра», а саму Голосіївську гору називає Оріяна –Аріана і зазначає, що вона і є тою священною світовою горою Меру або сакральним центром світу Алатир-Горою. І його думка є дійсно слушною, оскільки саме Сонце як і голова має форму кола і являється символом Оком Бога. Вищенаведена інформація дає нам можливість акцентувати на тому, що Київ дійсно був головним містом світу, містом головою, Сар (Цар) градом.

Сучасні науковці кандидат фізико-математичних наук Володимир Колінько та архітектор Георгій Куровський розробили реконструкцію рельєфу Києва, яка являє собою голову людини із оселедцем, які носили наші козаки та їх попередники руси на чолі із князем Святославом. Вони взяли знімок правобережного Києва із космосу і комп’ютерним способом стерли сліди життєдіяльності людини і отримали чистий ландшафт Києва, який був, як зазначили науковці задуманий таким і створений Богом, але люди розпорядилися цією красою не по-божому і тому нині є проблема збереження унікального київського ландшафту. Це відкриття дослідників підтверджує, що Київ у ті давні часи був не простим містом, і мабуть недаремно його називали «головою» – «Сар». Загалом предки мали рацію і в часи існування держави Русь, Київ був головним містом, матір’ю руських міст. Те, що Київ спочатку міг носити назву Сар не заперечував відомий дослідник Києва Михайло Брайчевський.

Назва першого Києва Сар допоможе нам розібратися із таємничою назвою київського району – Голосіївського. Нині походження назви Голосіїво є невідоме і існують версії, що назва могла виникнути від засівання голої землі, голосіння жінок чи голосування на княжій раді тощо  не є переконливими. У деяких виданнях минулих років повідомлялося, що засіяв ліс Голосіївський в 1631 році митрополит київський Петро Могила, заснувавши тут монастир і свою заміську резиденцію. Дійсно, пристрасний поборник православної віри заснував цей скит, але посадив він на гірських схилах не ліс, а фруктові сади. Але назва «Голосіїво» зустрічається майже на століття раніше в грамоті польського короля Сигізмунда від 1541 року згадана земля дарувалася Видубицькому монастирю, а в 1617 році при описі кордонів землеволодінь Києво-Печерської лаври згадується хутір під назвою Голосіївський.

Цікаво, що назва Голосіїво із санскриту є звучною слову «голова» і за інформацією автора книги Володимира Гузія «Опис землі Голосіївської» означає говорить. А що робить голова окрім того, що спочатку думає, а потім ту думку «сіє» говорить голосом. Перші чотири літери назви Голосіївського району співпадають із літерами слова «голова» та слова «голос». Зокрема, саме слово Голосііво можна прочитати, як голово, якщо забрати із нього середину.

Із ведичних вчень про людину можна довідатися, що люди мають сім енергетичних центрів – чакр і самою кульмінаційною, що відповідає за духовність, божественність, зв’язок із космосом, центр вищої свідомості, є сьома чакра сахасрара, що знаходиться над головою людини. Нині північно-західну точку гори Голосіївського лісу, де знаходиться лижна горка, місцеві мешканці називають словом «кумпол», яке, як ми знаємо має відношення до голови і знаходиться в тій частині голови, які називають тім’ячком. Саме в цьому місці в межах тім’яної частини голови, розташовуючись над тім’яної волоссям, знаходиться мала чакра Бінде – нектар безсмертя, що являє собою тонкий центр, з якого виростає структура людської психіки, первинне джерело індивідуальності, те місце, де зустрічається кінцеве з безкінцевим. Широко відома Бінде як падаюча крапля (Бінде-вісарга), одна з тих крапель нектару, які енерготизують сахасрару, продукуючи життя. Це та точка особистості людини, де сфокусовано все живе і неживе, те космічне насіння, з якого виявляють себе всі істоти. Бінде визначається як джерело молодості, безсмертя, життєвої сили і здоров’я. Божество цієї чакри – Шива, свідомість.

Наша Голосіївська гора на рельєфі Києва Колінько та Куровського знаходиться як раз на місці цієї чакри Бінде, що і це підтверджує її як головний сакральний центр, першоджерело, місце сили, що «сіє космічне насіння», як «Голово сіє», дає життя на Землі як образ цієї сакральної точки та на Небі через Сонце. Теж саме виходить і з людиною, у якої голова є самою головною частиною тіла, яка через духовне думки творить матеріальне життя та виражає свої думки сіє їх через голос. Таким чином, проаналізувавши перші назви Києва та зокрема самого району дають можливість акцентувати увагу на тому, що назва Голосіївського району походить від слова «Голова».

 

Думка засівання голої землі є досить цікавою у тому сенсі, що вона через виникнення у даному разі лісу на пустому місці, що сам насіявся, передає собою створення чогось нового, як наприклад створення світу. Як зазначав вище на території Голосіївської гори є хутір Самбурки, до якої пристосована грецька назва Києва Самбатас. Ці дві назви мають між собою спільне словотворення. На старих картах Києва територія Голосііво називалася Самбурками. Дослідник Голосіївського району Володимир Гузій наголошує на тому. що в українській народній обрядовості є дерево Самбір – дерево життя, світове дерево, що за легендою виросло з нічого, на голому місці, само по собі. Підтвердженням цього є і значення старослов’янського слова «самбора» (samborza)  – «стовп». Цю назву ще можна пояснити як «Самі бори» (тобто зелені бори вкривали всю округу), як «Сам бір», тобто «Один-бір», як дослов’янське сам-бар злиття, стікання. У цьому сенсі варто згадати, що у Голосіївському районі мабуть недаремно є ліс, у якому зокрема росте багато старих дубів, вік деяких із них наближається до 1000 років. Найбільше скупчення таких дубів можна спостерігати саме в районі хутора Самбурки. Велика кількість цих дерев говорить про те, що це місце завжди було пов’язане із лісом, а наші пращури знали, що це за дерево і ставилися до нього із пошаною та великою повагою. Окрім дубів у Самбурках є чудо природи – унікальне джерело, що витікає із вершини гори та утворює струмок, який протікаючи ярами Голосіївського лісу впадає у Китаївські озера. Це джерело є унікальним, бо має досить великі розміри витікання із землі та не має дна. Таке враження, що воно витікає із великої підземної річки, яка протікає під горою. До речі це джерело на вершині гори також підтверджує, що Голосіївська гора є дійсно образом священної сакральної Алатир-Гори, із якої згідно легенд теж витікало священне джерело.

У багатьох індоєвропейських традиціях існував культ дуба, який вважався священним деревом, оселею богів, небесними воротами, крізь які божество може з’явитися перед людьми. Дуб виступає в ролі світового дерева: він символізує світову вісь, що з’єднує верхній та нижній світи, живих та померлих предків, знаменуючи центр Всесвіту. Дуб означав силу, мужність, витривалість, довголіття, родючість, шляхетність, вірність. Це зумовлене насамперед його фізичною природою – розмірами, міцністю, довговічністю. Дубові гаї вважались місцезнаходженням богів. Вони були місцем здійснення обрядів, важливих ритуалів, в них улаштовувалися свята. Дубова палиця як зброя громовержця чи сонячного бога символізувала твердість влади, суворість, а вінок із дубового листя виражав ідею сили, міцності, гідності.

В українців дуб був особливо священним деревом, втіленням Світового Дерева-Прадуба, яке росте посеред вирію і має плоди безсмертя. В українських традиціях є купальське дерево, що нагадує про перше дерево, з яким творився світ. Світове́ дерево, Вічне Дерево Життя – уособлення єдності усього світу, своєрідна модель Всесвіту й людини, де для кожної істоти, предмета чи явища є своє місце. Це також посередник між світами — своєрідна дорога, міст, драбина, якими можна перейти до світу богів. Символ Світового дерева в міфологічних уявленнях українців слугував своєрідним зразком космоустрою, переходом від хаосу до упорядкованого світу і мав ще образ утіленої родючості, жінки, Богині-Матері, яка співвідноситься із землею, вона є цілковитим втіленням жіночого творчого начала матері усього сущого, яка дає життя і оберігає (береже) наше родинне вогнище. Природа, мати всього живого, і є древом життя. З предковічних часів велика богиня є великою Берегинею життєдайної Матері–Землі, того могутнього та таємничого цвіту, який тримає в собі життєтворча материнська сила.

Образ Світового дерева втілює універсальну концепцію світу, яка засвідчується практично всіма культурами або у «чистому» вигляді, або у варіантах («дерево життя», «дерево плодючості», «дерево центру», «дерево сходження догори», «небесне дерево», «містичне дерево», «дерево пізнання» та ін.), що стоїть посеред води, яка водночас у більшості народів сприймалася жіночим елементом творення. Якщо згадати про таку ознаку дерева як його членування за вертикаллю (коріння, стовбур, гілки, а відповідно нижнє царство, земля, небесне царство з або минуле, теперішнє, майбутнє), стає зрозумілим, що світове дерево організовує простір, позбавляє його від не існування, тобто певним чином семіотизує світовий океан, воду як першооснову життя, яка перебуває невидимою. Таке структурування дає змогу впровадити першу і найглобальнішу бінарну опозицію: верх – низ, що послідовно вводить і такі: небо – земля, люди – тварини, внутрішнє – зовнішнє та ін. Вода у багатьох міфологіях – першопочаток, вихідний стан всього сущого, еквівалент первісного хаосу.

 

Таким чином символи води і світового дерева у схемі світотворчого процесу ототожнюються із жіночим і чоловічим началами, які, поєднуючись, творять світ, тобто процес народження світу відбувається як семіотизація хаосу, усвідомлення того, що існує чоловіче і жіноче. У даному випадку це світове дерево Самбір у образі дуба, який уособлює чоловічий початок та джерело із водою,  яке є жіночим. Символічно є те, що згідно тих же ведичних вчень у людському тілі є своє дерево життя, яке нагадує світове дерево життя Самбір та утворюється 7 енергетичними центрами – чакрами вздовж хребта, через які циркулює енергія життя прана із неба до землі і навпаки і дає її носію життя акумулюючись у духовній чакрі сахасрарі через психічний духовний вплив відображається потім в матеріальному стані.

Повернемося ще до назви Києва Самбатас. Те, що Самбатас міг знаходитися саме на території гори Голосіївського лісу, вказує те, що у ті давні часи води Дніпра омивали береги гори, де знаходиться Китаїв. А на місці нинішніх сучасних річечок, що утворюють каскади озер і впадають в Дніпро були затоки. Їх води скоріш за все мали спокійний характер на противагу Дніпру, що було дуже чудовим місцем для  дислокації суден. В ті часи під дніпровськими горами знаходилася вода із різними затоками Дніпра. Місцем перебування у тих водах кораблів свідчить назва Галерна затока, що знаходиться біля Корчуватого.  На думку відомого київського історика-любителя В. С. Яновича Самботас знаходився в районі Лисої гори, на місці Бусового поля та Бусової гори. Згідно етимологічного словника А.Преображенського, слово «буса», чи «бус» є древньослов’янським, що означає корабель, човен, вид судна. Ці місцевості розділяються від Лисої гори (Дівич-гори) річкою Либідь.

Скоріш за все тоді Самбатас був розкинутий на східно-південних київських горах – Бусовій, Чорній, Лисій, Багриновій, Голосіївській, Феофанівській. Це може підтвердить цікава думка В.Яновича з приводу того, яку із київських гір потрібно називати Хоревицею. Враховуючи, що на той час доріг було мало, а річок багато, люди будували для цього легкі човни, які обшивали липовою корою. Відомі вироби з липової кори, названі: короб, корито. Корінь кор указує на матеріал, з якого вони зроблені. Корою або шкірою можна було обшити легкий каркас, основою якому служив поздовжня балка-кіль, що простягнувся від корми до носа й загнута нагору спереду й позаду, а з боків кілька поздовжніх рейок-стрингерів і ряд поперечних перебиранн-шпангоутів. Кора до них могла приклеюватися смолою й приклепуватися дерев’яними цвяхами. Слово корпус також містить цей корінь. Човна з обшиванням з кори або шкіри могли називати: корбус, корбот або корвет (як пізніше називали легкі швидкохідні військові судна, що використалися для розвідки й зв’язку). Людей, що займаються виготовленням легких судів корветів, могли називати корватами (хорватами), їхнього главу – Коривом (Хоривом), а гору, на якій він сидів, – Коревицею (Хоревицею). Яку з київських гір варто називати Хоревицею, дослідники сперечаються. Її місце розташування, на відміну від Щековиці й Старокиївської, вірогідно не відомо. Скоріше всього Хоревиця (Коревиця), це є Корчеватська гора (Корчевиця), яка знаходилася над Дніпром і переходила далі на плато в Багринову. Нині її немає, оскільки із неї утворили кар’єр, з якого вибирали глину для виготовлення цегли. На цій же горі було знайдено в кар’єрі цегляного заводу Корчеватський могильник, а під горою знаходилося с. Корчевате. А можливо це є нині існуюча гора в Китаїво, на якій знаходилося літописне місто Пересічень. Справа тут не тільки в співзвуччі назв, але й у тім, що вона перебуває недалеко від устя Либіді, де в першому тисячоріччі розташовувалася древня київська верф і місцевість Самбатас. Нині біля Корчуватого є Галерна затока, яка підтверджує своєю назвою про причетність до суден. Поруч із Корчуватим знаходиться місцевість Китаїво (або китава, що означає місце, обгороджене стіною). Якщо придивитися до цього слова, то у ньому можна побачити слово Київ.

Зазначимо, що Київ був і легендарною столицею нащадків німців готів на Дніпрі – Данпарстадом. Про це свідчили давньоскандинавські джерела, а саме твори скандинавського фольклору «Речення Хамді», «Херварасагі», «Пісні про Хльоде й Анганте», «Пісні про Атилу». У цих джерелах (ХІ-ХІІІ ст..) зазначається, що готи мали на Дніпрі столицю із знаменитим лісом, який називався «Темною дібровою», священною могилою в землі готів і знаменитою скелею в Данпарстаді. Ліс готи називали Мірквід, що значить – темний. В «Херварасагі» говориться, що після смерті Хейдрика його позашлюбний син Хльод вимагав частину спадщини: половину великого лісу Мірквида, святу могилу, що лежить на шляху до чудесної скелі в Данпарстаді, і половину замків покійного. В «Реченнях Хамді», у скандинавському варіанті наведеної вище київської легенди про Либідь, говориться, що її брати для помсти за страчену сестру прибувають у столицю Германариха, де бачать «палац готів й схили глибоких берегів.

Історики не змогли знайти на Дніпру місце, що відповідає цим описам. Там, де був великий ліс (під Києвом у Голосіїво), там не було скель, а де були скелі (у Запоріжжі), там не було великого лісу. Але, якщо придивитися ближче до опису Данпарстада, то він нагадує окраїни Києва. Темною дібровою був знаменитий Голосіївський ліс, знаменитою скелею (мабуть мова йдеться про гору, на якій знаходиться цей ліс) і священною могилою один із курганів, які є на горі. Мабуть у ті давні часи гора, яка до нашого часу не уціліла, мала скелю над Дніпром, що тоді її омивало в районі сучасного Китаєва та Пирогова. Тому є підтвердженням зникнення великої частини гори у Пирогові на виготовлення цегли. Зараз там утворено кар’єр для сміття.

Від готів скоріш за все походить назву села Хотів, що є підтвердженням існування Данпарстаду. Щодо самих готів, то відомий науковець М.Брайчевський зазначав про них, що вони представляли складний конгломерат різних за походженням племен, серед яких були скіфські, сарматські та інші східноєвропейські племена, об’єднані в досить сильний міжплемінний союз.

Про ліс та його сакральне значення є ще й більше пізні відомості. Згадані гай і скеля вважалися священними в різних народів й у різні часи. Як говориться: «святе місце порожнє не буває». Клавдій Птоломей (II в. н.е.) називає ліс, розташований на місці Гілеї, гаєм Гекати. У скіфські часи на мисі Гіполая стояв храм Деметри – святилище борисфенітів, а в Гілеї відправлялися культи на честь богині Калі, оскільки поруч жили каліпіди. Їх назву можна перекласти як діти Калі. Геката, на честь якої був названий гай пізніше, є грецькою подобою індійської чорної богині Калі, яка є грізною іпостассю саме Діви-Деві – «Богині», дружини Шіви, інше ім’я якої Вріш – «Бик», тотожне нашому Влес. Розглянемо як із індоіранської мови перекладається назва Самват (Самбатас). Це слово можна ототожнити зі слов’янським іменем Самовит, де Сам споріднене з індоіранським ш’ям, с’ям «чорний, темний», а ват, вит споріднене з індоіранським вахш, вуш, уш, ус «бик». Етимологічним двійником є давньочеське князівське ім’я Києвит, яке тотожне іранському царському імені Сіявуш, які означають «Чорний Самець, Чорний Бик». У такому разі назва Самват означає «Місто Чорного Бика», «Чорнобиків».

Символізмом чорного темного кольору є те, що він уособлює духовність, невидимий світ, із якого народжується наш проявлений матеріальний. Підтвердженням цього є фіолетовий колір сьомої енергетичної чакри сахасрари, що знаходиться над головою і продукує наші думки, які утворюють видимий матеріальний світ. Загалом це ще нагадує образ чорного центрального сонця, яке є духовним, невидимим і утворює наше проявлене видиме фізичне сонце, яке є його відображенням. Чорним воно є в силу своєї прихованості і перебуває поза нашим 3-мірним простором, доступним звичайним органам почуттів. Воно знаходиться в ультрапросторі (метасфері) як джерело усіх речей і енергії прани, що пронизує і утворює весь Всесвіт. Наше видиме Сонце можна уявити, як вікно, крізь яке ллється світло Центрального Чорного Сонця. Саме такі значення чорного кольору, що перегукуються із старовинними назвами Голосіїво є підтвердженням того, що Голосіївська гора є дійсно образом священного духовного місця.

Таким чином Голосіїво розглянуто через призму матеріального та духовного бачення. Матеріальна основа дає пояснення, що Голосіїво отримало свою назву від Голосіївського лісу, який знаходиться на горі, що уособлювалася через образ Голови – головного сакрального місця, на якій ріс священний бір – ліс, як символ світового дерева життя Самбір через поєднання одного цілого чоловічого та жіночого, які творять нове життя. Духовна основа повністю перегукується із матеріальною і підтверджує, що Голосіїво є дійсно сакральне місце сили через образ енергетичної чакри Бінду, що співпадає згідно ландшафту Києва з космосу із головним місцем – Голови у образі символу Гори та енергетичним деревом життя вздовж чакр, у образі енергії Кундаліні, що нагадує священне дерево життя Самбір і творить нове життя через інформацію, що відображається спочатку у думці як непроявлене духовне, а потім матеріалізується.

Все це дає можливість підсумувати, що наші пращури дійсно володіли духовною божественною інформацією і мали сакральне місце сили, як символ творення нового життя і називали його відповідними назвами, як головне, священний центр творення життя. А вище приведені та проаналізовані дані дають можливість підсумувати, що Гора, на якій знаходиться Голосіївський ліс є священним сакральним духовним місцем сили, чудом природи, що потребує свого дослідження та захисту. Саме це місце як історичний  образ головного міста Сар-Цар-Града та безпосередньо голови дало назву Голосіївському району та загалом Києву.

 

Автор Леонід Коваленко

 

 

Україна і світ у новій економічній реальності: як реагувати на зміни та не пропустити можливості

  • Жовтень 2, 2017

Нові виклики для України, які несуть тектонічні зміни у світовій економіці та політиці, стануть головним фокусом четвертого Київського міжнародного економічного форуму.

5–6 жовтня 2017 року в столиці відбудеться четвертий Київський міжнародний економічний форум (КМЕФ) — один із наймасштабніших бізнес-заходів року в Україні. Форум уже четвертий рік поспіль збере разом у Києві економістів зі світовим ім’ям, іноземних і вітчизняних лідерів думки, бізнесменів, державних діячів, представників провідних міжнародних компаній та інвестиційних фондів, політиків і дипломатів для обговорення питань, ключових для української економіки. Враховуючи постійне зростання кількості учасників та спікерів форуму, цього року КМЕФ змінить свою локацію на більш просторий конгресно-виставковий центр «Парковий».

Лейтмотивом КМЕФ-2017 стануть виклики, що їх несе нова економічна реальність Україні як невід’ємної учасниці світового співтовариства. Основну увагу буде приділено трьом глобальним трендам, які поставили під загрозу розмірений хід подій у світовій політиці, бізнесі та практично в житті кожної людини.

Вісниками першого тренду стали підсумки виборів у США та Brexit. Вони продемонстрували, що країни, які були драйверами глобалізації, почали змінювати вектор свого розвитку на протилежний — на захист власних економік, на розвиток власної промисловості та створення робочих місць усередині країни.

Бурхливий технологічний прогрес призвів до другого тренду — непередбачувано швидкого розвитку цифрової економіки. Компанії із цієї сфери отримують величезні фінансові й інформаційні ресурси та стають потужнішими і впливовішими за цілі країни.

Третій тренд — так звана інклюзивна глобалізація. Завдяки розвитку цифрової економіки малий і середній бізнес отримав можливість стати глобальним, його вплив на світову економіку є все відчутнішим. Цей тренд відкриває нові можливості для розвитку українського малого та середнього бізнесу, який може інтегруватись з міжнародними мережами доданої вартості.

«Нова економічна реальність змушує компанії та держави відмовлятися від старих неефективних рішень і шукати нових відповідей на глобальні питання. Чи зможуть країни вчасно відреагувати на зміни, аби не допустити руйнівних криз? Як ефективно використовувати наявні ресурси та нові технології для розвитку? Взагалі, яке завтра очікує на світ і Україну? І що нашій країні потрібно зробити в першу чергу для покращення своїх позицій на світовому ринку? Відповіді на ці питання пропонуватимуть економісти, бізнесмени та політики в ході дискусій на КМЕФ-2017», — коментує Юрій Пивоваров, голова оргкомітету Київського міжнародного економічного форуму.

Під час заходу гості й учасники зможуть безпосередньо поспілкуватися з відомими економістами, впливовими представниками державного та фінансового секторів. У роботі КМЕФ-2017 візьмуть участь представники урядів України та інших країн, члени Єврокомісії, топ-менеджери ЄБРР та ЄІБ, власники компаній, генеральні директори корпорацій. У рамках форуму відбудеться 20 панельних дискусій і 10 круглих столів, на яких обговорюватимуться питання співробітництва та інвестицій у таких секторах, як хай-тек, будівництво, агропромисловий комплекс, енергоефективність, машинобудування. Новиною форуму стане інтерактивна експозона вітчизняних та іноземних хай-тек-проектів.

На першому КМЕФ, що відбувся у 2014 році, було окреслено контури структурних реформ, які необхідні нашій країні для економічного прориву. Під час КМЕФ-2015 експерти визначили найдієвіші інструменти для цього прориву. Головним висновком стала порада Україні не віддавати економіку на поталу вільного ринку, а цілеспрямовано управляти нею за допомогою трикутника «влада — бізнес — суспільство».

Третій форум, який у жовтні 2016-го зібрав 85 спікерів із 20 країн світу, 190 представників ЗМІ та більш ніж 800 гостей, було присвячено стратегічним питанням: як залучити до України інвестиції та як нам стати частиною глобального процесу Четвертої промислової революції.

За новинами КМЕФ можна стежити на сайті форуму та на його офіційній сторінці у Facebook.

 

Київський міжнародний економічний форум (Kyiv International Economic Forum, KIEF) — постійно діючий майданчик для формування стратегії економічного розвитку України. Орієнтований на організацію діалогу експертів, бізнесу та влади, запозичення кращого світового досвіду, створення «дорожньої карти» розвитку та сприяння конвертації ідей у реальні дії. www.forumkyiv.org

Апогей контрреволюції

  • Серпень 16, 2017

Всього за три роки пройдисвіти і мародери всіх мастей знову стали домінуючим класом в Україні

Справу проти антикорупціонера Віталія Шабуніна – апогей контрреволюції тих, чия політична і професійна життя в Україні повинна була закінчитися в 2014 році разом з втечею з України Віктора Януковича. Сьогодні Шабунину буде обрано запобіжний захід у суді. Йому загрожує до 5 років в’язниці.

Шабунін – людина, відкрито і експресивно виступав проти хабарництва і державного крадіжки – останній у низці публічно вспоротих і формально звинувачених правоохоронцями людей, для яких боротьба з корупцією в Україні була змістом їх життя і професійної діяльності.

Атаки на антикорупціонерів тепер мають всі ознаки системних. Це більше не епізодичні випади окремих персонажів в ГПУ, СБУ або АП. Це системне знущання скривджених і чиї їх матеріальних правах чиновників, санкціоноване десь на самому верху.

До цього під удар потрапив Андрій Коболєв, глава Нафтогазу, який допоміг вперше позбавити Україну від російської газової залежності, вдихнув нове життя в радянського корпоративного монстра і пішов на некомфортний конфлікт з мільярдером Ігорем Коломойським, роками доившим нафтогазовий сектор за рахунок платників податків.
Виклик прийнятий. Ми ніколи не мовчали і не будемо мовчати зараз

Також під тиск держорганів потрапив депутат і в минулому журналіст Сергій Лещенко, який своє життя присвятив розслідувань корупції у вищих ешелонах влади. За те, що він писав, йому не раз могли переламати ноги в під’їзді. У кращому випадку. Але раніше він писав про оточення Віктора Януковича. Про злочинному режимі. Тепер же пише про оточенні Петра Порошенка. І, здавалося б, у нього не повинно бути проблем в новій Україні. Але вони у нього є, і куди більші, ніж раніше.

Також нелюдами сучасності визнані Михайло Саакашвілі і колишні співробітники Генпрокуратури Сакварелідзе і Касько – перші, хто не побоявся сказати вголос про сволочах в ГПУ і почати з ними публічну і юридичну боротьбу. У всіх з’явилися великі проблеми з правоохоронними органами.

І тут у мене виникає питання: Коболєв, Шабунін, Сакварелідзе, Лещенко, Касько. Люди, що переживають величезний життєвий дискомфорт заради змін в країні на краще, це і є вороги нинішньої української держави?

Або ними є Грановський, Демчина, Кононенко, Бойко, Мартиненко, Хомутиннік, Довгий? Проти жодного з цих людей не ведеться розслідування, незважаючи на більш ніж вичерпні публікації в пресі. Я не буду повторювати банальні істини про те, що корупція є головною перешкодою на шляху капіталу, людських ресурсів та ідей.

В Україні зруйновано договір суспільну справедливість і просто здоровий глузд. І дивно, що контрреволюція корупціонерів відбулася так швидко – три роки після подій, що стали шоком для всіх нас.

Мародери всіх мастей і провінційні пройдисвіти в Україні більше не соромляться. Вони тепер – мейнстрім. І мають системну державну підтримку.

Але виклик прийнятий. Ми ніколи не мовчали і не будемо мовчати зараз.

 

Віталій Сич

Головний редактор НВ