«Вже воскресла Україна…»

  • Березень 21, 2018

В березні Україна відзначила 153-й річницю (10 березня 1865 р.) з дня першого публічного виконання Державного Гімну України «Ще не вмерла Україна» та 14-ту (6 березня 2003 р.) з дня ухвалення закону «Про Державний Гімн України».
Створення українського гімну бере початок з осені 1862 року, коли на одній із вечірок у Павло Чубинського, етнографа, фольклориста та поета, сербські студенти, що навчалися в Київському університеті, співали патріотичну пісню з приспівом «срце бије и крв лије за своју слободу». Чубинському пісня дуже сподобалася, і він раптом подався в іншу кімнату, а через півгодини вийшов звідти з готовим текстом пісні «Ще не вмерла Україна». Деякі дослідники вважають, що на написання також вплинули мотиви мазурки «Jeszcze Polska nie zgineła…», яка згодом стала польським гімном «Марш Домбровського».
Перша публікація тексту вірша відбулась в 1863 році у львівському журналі «Мета». Пізніше цей вірш поклав на музику композитор Михайло Вербицький. Перше публічне виконання відбулось 10 березня 1865 у Перемишлі під час концерту, присвяченого Тарасові Шевченку. 15 січня 1992 року Верховна Рада України затвердила Державним гімном вірш П. Чубинського покладеного на музику М. Вербицького.
У 1917–1920 роках «Ще не вмерла Україна» став державним гімном Української Народної Республіки. Під час проголошення Акту Злуки – Універсалу про об’єднання Української Народної Республіки і Західноукраїнської Народної Республіки у єдину Українську Народну Республіку на Софійському майдані у Києві гімн «Ще не вмерла Україна» лунав у виконанні Республіканської капели УНР під керівництвом Кирила Стеценка.
Гімном Західноукраїнської Народної Республіки згідно “Тимчасового Основного закону про державну самостійність українських земель колишньої австро-угорської імперії” була пісня “Вже воскресла Україна”, яку тоді можна було почути в різних куточках всієї України.
Як же виникли інші слова українського гімну? Якщо проаналізувати слова українського гімну «Ще не вмерла Україна», то можна побачити, що вони за своїм смислом дестабілізують народ та кидають його у прірву неповноцінного державного існування, того, що було перед отриманням власної держави та не допускають українців до утвердження національної державницької ідеї. У його словах відчувається постійна боротьба українців за своє майбутнє та вічне очікування своєї щасливої долі як «манни небесної», а сама держава Україна чомусь повинна постійно «вмирати», а її народ весь час віддавати за неї своє життя. То коли ж тоді жити? Як то кажуть думка матеріальна, що посієш, то пожнеш або в що будемо вірити, то і отримаємо.
Виявляється, що це добре розуміли й відчували наші пращури вже тоді в роки української революції, побудови вільної та щасливої України. Одним із таких діячів, що бачив недолугий зміст гімну, став творець і диригент Капели Кобзарів, член Центральної Управи спілки «Просвіта» Василь Ємець, який у 1917 році явочним шляхом змінив текст гімну. Принаймні, його музичний колектив одним із перших заспівав «Вже воскресла Україна» – ну, і далі відповідно: «Вже нам, браття українці, усміхнулась доля… Гинуть наші воріженьки… Бо пануєм вже ми, браття, у своїй сторонці…».
Про гімн «Вже воскресла Україна» та його безпосереднє виконання українцями по всій Україні в ті буреломні часи залишила згадки тогочасна преса. Так одеська газета «Рідний курінь» про військовий парад в Одесі після проголошення Центральною Радою ІІІ Універсалом Української Народної Республіки в листопаді 1917 року писала наступне: «Починається парад… «Здорові пани козаки» – вітає генерал. «Здоров був пан генерал!» – з любов’ю, довір’ям та щирістю несеться в повітрі. А над усім ллються дивні мелодії «Вже воскресла Україна» та «Марсельєзи».
У львівській газеті «Українське слово» про 10 лютого 1918 року, коли стало відомо про підписання мирної угоди УНР з центральними державами розповідали так: «У цей недільний полудень на площі Ринок зібрались тисячі українців: залізничники з оркестром, шкільна молодь, стрільці, члени «Сокола» з городоцького передмістя… З балкону «Просвіти» їх привітав посол Кость Левицький, зазначивши, «що саме наша молода держава перша простягнула руку до згоди, перша здержала криваву війну». Відтак громовицею пронеслись здравиці на честь Центральної Ради і Ради народних міністрів, залунало «Вже воскресла Україна…» і похід рушив вулицею Коперника, повз пошту, до Музичного інституту ім. Лисенка… Знову відбувся мітинг. Із балкону виступив досвідчений посол Лонгин Цегельський:
– Се не случай, що наша держава заключує нині мир, бо через цілу історію українського народу тягнеться нитка згідливості, культури та терпимості. Навіть ті сусіди, що нам тут не хочуть признати ніяких прав, ті дістають в Українській Республіці широку автономію…
– Слава!.. – виступ посла заглушувало радісне багатоголосся Львів’ян. Після відспівання «Вже воскресла Україна», «Ми гайдамаки», «Не пора» мітинг закінчивсь».
Прикладів співання гімну «Вже воскресла Україна» у газетах тих часів та пізніших спогадах про події тих років можна знайти безліч. Газета «Діло» згадує про цей гімн у 1918 році. У неділю 20 жовтня 1918 року на пл. Св. Юра у Львові відбувся багатотисячний мітинг, на якому депутат палати послів австрійського парламенту Кость Левицький проголосив утворення української держави. Мітинг розпочався об 11 годині: на площі «зібралися непроглядні маси Українців міста Львова». Рішення щодо приєднання до Наддніпрянської України Кость Левицький відкладав на майбутнє, тоді як посол Семен Вітик закликав до побудови об’єднаної української держави на республіканських засадах. Одностайне голосування за акт проголошення утворення української держави завершилося вигуками: «Слава!» та співом: «Вже воскресла Україна, і слава, і воля…»
Цей гімн співав запорожський корпус Петра Болбочана під час спільного параду із січовими стрільцями Василя Вишиваного вулицями звільненого від більшовиків Олександрівська (сучасного Запоріжжя) у квітні 1918 року. Безпосередній учасник параду – січовий стрілець Мирон Заклинський про це згадує у своїх спогадах:
«Так дійшли ми до Площі Свободи, перед нами Народний Дім. Музика замовкла. Стрільці та Запоріжці почали уставлятись у дві лави. Площу Свободи облягла зацікавлена публіка. Серединою поміж обома відділами похожав командант Запоріжців, полковник Болбочан зі сотником Микиткою, командантом стрілецького Легіону. Коли оба відділи уставилися, пролунала команда сотника Микитки: «Курінь – позір!
– Курінь – вліво глянь!» – Сотки стрілецьких очей вдивилися в енергійне, виразисте обличчя запорізького полковника, що йому здавав звіт наш комендант.
Опісля полковник Болбочан привитав промовою «рідних братів Галичан», що «помагають Наддніпрянській Україні в визвольній боротьбі». Промову закінчив окликом: «Слава Січовикам!» Цей оклик підхопили Запоріжці та тричі гукнули: «Слава!».
Запорізька музика почала грати наш народній і державний гимни: «Вже воскресла Україна». При перших тонах запорізький хоружий схилив жовто-блакитний прапор і пролунала в обох відділах грімка команда: «Струнко!» – «Позір» – «Вправо (вліво) глянь!» Старшини обох відділів немов закам’яніли в нерухомій поставі, долоня – при шапці. 3 пієтизмом і опієм в очах слухали всі святочної, величної музики».
Але, так чи інакше, тужливі пісні під час масових акцій тоді, на відміну від сьогодення, не співали, хоча часи були незмірно більш складними. Свідчить Юрій Липа, письменник, політик, теоретик української державності:
«Се площа в Кам’янці – столиці Дев’ятнадцятого. Комісарська площа в передосіннім сутінковім дню. Так низько пропливають хмари. На площі перед сірим будинком, на дні площі, як у велетенській мушлі – купка пісчинок – невеликий відділ кавалерії. Неспокійні – коні. Це відсіч (остання!) Кам’янця проти ворогів, що близько. Чути слова промови «Для слави, для чести»… Се відповідає командир надтріснутим високим голосом і раптом – потім – тут розпихаючи всі почуття ввірвалася і з’єднала мелодія «Вже воскресла Україна». Як загравою злиті нею були всі. Гімн грано інакше, як звичайно: – його грано на відсіч гарячково, шалено, запановуючо, і одночасно говорив командир, вимахуючи руками. І одночасно говорили сурми, дерлися сурми, і торохкотів барабан. Їх, барабанів, певно було кілька, але, здавалося, гримів один. Величезний звук, що ріс, жемчужився перлою в мушлі площі, що ріс і розпливався золотистою хмарою, золотим небом просторився над блакитною, цілою сталевоблакитною Україною мелодія страшна, барабан Відсічі… То не мелодія, то кроки велетня розгніваного, що його посміли аж досі ошукувати. Мелодія страшного Суду України, гімн Чести і Державности… Не сміють маршу державности забути Українці, – пропалені мають бути до глибини їх душі тим маршем».
Тому сьогодні як ніколи нам українцям в цей важкий для України вкрай необхідно брати приклад із наших попередників, переставати собі нав’язувати запропоновану нам негативну думку «Ще не вмерла Україна», а формувати та утверджувати позитивну – «Вже воскресла Україна…».
Навіть психологи наполягають на тому, що у текстах аутотренінгу не повинні міститися заперечні твердження, а тільки позитивні думки, тільки суцільне «так, і не інакше». Установка «я не хворий» не спрацьовує, скільки її подумки не повторюй, а от «я здоровий» – здатна вилікувати.
Хай «Ще не вмерла Україна» залишиться в історії України як національний гімн героїв України та визвольних змагань за її незалежність, а нині нам творить нове життя.
Ми повинні переробити та затвердити всім народом для побудови Нової України новий оптимістично-стверджувальний національний гімн, який стане на перепоні наших поразок та зніме з нашої національної психіки наліт фатального песимізму. Мабуть такого гімну нам не вистачало тоді на Майдані під час Революції гідності, щоб закінчити безкровну революцію та привести до перемоги нових ідей нових людей, а не владу на крові. Тому саме зараз час для дій і настав, щоб на повні груди сказати собі і світу, попри всі негаразди сьогодення: «Вже воскресла Україна!»
Гімн України. Покращений варіант Василя Хитрука
“ВЖЕ ВОСКРЕСЛА УКРАЇНА!”
Вже воскресла Україна! І слава, і воля!
Вже нам, браття – українці, усміхнулась доля!
Гинуть наші воріженьки, як роса на сонці,
Вже пануєм і ми, браття, у нашїй сторонці!
Дух Любові ми поклали на нашу свободу,
Й доказали, що ми, браття, козацького роду!
Стали, браття, в бій священний від Сяну до Дону,
В ріднім краю панувати не дали нікому;
Чорне море усміхає, дід Дніпро радіє,
Що у нашій Україні нова доля спіє.
Дух Любові ми поклали на нашу свободу,
Й доказали, що ми, браття, козацького роду!
Бог, просвітлення і щирість шлях новий проклали,
В Суверенній Україні пісні залунали,
За Карпатами відлуння, гомонить степами,
України слава стала поміж народами.
Дух і тіло ми положим до стоп Берегині,
Слава предків не померкне в Святій Українi!
Леонід Коваленко, політолог