24.08.2017 Сучасна Україна – екскурс.

  • Серпень 24, 2017

Все чим ми живемо сьогодні завжди є наслідком попередніх подій, вчинків, думок, прагнень і надій.
Сучасна Україна починалася з Народного Руху України. Це була перша у нашій новітній історії масова громадянська політична організація національного і разом з тим демократичного спрямування, як прояв незламності духу українського народу у боротьбі за власну волю, землю і державу. Наприкінці 80-х років минулого століття проти комуністичної тоталітарної системи в Україні вперше постала організована політична сила, об’єднана спільною метою національного визволення.
«Українці – це нація, що її віками витісняли з життя шляхом фізичного знищення, духовної експропріації, генетичних мутацій, цілеспрямованого перемішування народів на її території, внаслідок чого відбулася амнезія історичної пам’яті і якісні втрати самого національного генотипу. Образ її спотворювався віками, їй приписувалася мало не генетична тупість, не відмовлялося в мужності, але інкримінувався то націоналізм, то антисемітизм. Велике диво, що ця нація на сьогодні ще є, вона давно вже могла б знівелюватися й зникнути. Фактично це раритетна нація, самотня на власній землі у своєму великому соціумі, а ще самотніша в універсумі людства. Фантом Європи, що лише під кінець століття почав набувати для світу реальних рис.» Ліна Костенко

Головною метою Руху стало здобуття незалежності України. Остаточна заява про незалежність як мету прозвучала у виступі В’ячеслава Чорновола на Установчих зборах Народного Руху України 10 вересня 1989 року. Для цього необхідно було насамперед позбавитись від колоніального гніту комуністичної імперії – СРСР, звільнити український народ від впливу більшовицької ідеології, відновити та розвинути почуття національної та громадянської гідності, патріотизму, поваги до своєї історії, мови, культури та традицій.
Антиімперська, антикомуністична, державницька позиція Руху знайшла широку підтримку в українському суспільстві. Разом з Українською Гельсінською Спілкою, Всеукраїнським товариством «Меморіал», Товариством української мови Народний Рух України очолив боротьбу українського народу за незалежність, демократію, права і свободи людини та нації.
Після державного перевороту у серпні 1991 р. СРСР фактично перестав існувати. 24 серпня 1991 р. Україна на підставі права на самовизначення, зазначеного в конституції СРСР, офіційно і легально відновила свою державність і стала незалежною державою.
22 серпня 1992 р. Президент УНР Микола Плав’юк передав Президентові України Леоніду Кравчуку Грамоту Державного Центру УНР, яка засвідчила, що Українська Незалежна Держава, проголошена 24 серпня 1991 року, є правонаступницею Української Народної Республіки.
Держава Україна складається з трьох стратегічних ресурсів:
– земля – визначена Конституцією та визнана міжнародним правом територія;
– люди – населення, яке має виключно українське громадянство відповідно до Конституції;
– менталітет переважаючої більшості населення при допомозі якого формуються соціальні та виробничі відносини в рамках досягнутого рівня світогляду, Конституції та міжнародного права.
На даний період Україна – це постколоніальна держава з рецидивами неоколоніального впливу сучасної Московської імперії під назвою Російська Федерація. Наша держава з першого моменту існування здійснює свою економічну діяльність в кредит. На першому етапі свого господарювання ми вимушені були кредитуватися виключно в РФ, яка після об’явлення своєї незалежності повністю обезкровила нашу фінансову систему, викравши 130 Млрд. рублів в тому числі і персональних заощаджень українських громадян. Так багато за один раз в історії ще не грабив ніхто. І ми брали в кредит викрадені у нас гроші на невигідних для нас умовах – іншого виходу не було.
Після розвалу СРСР в Україні залишився найпотужніший уламок Радянської Армії, який практично не визнавав нашу державу, вважав її тимчасовим явищем, пожирав бюджет і загрожував існуванню держави: 780 тис. особового складу, 6500 танків, 7000 броньованих бойових машин, 7200 артилерійських систем, більш ніж 500 бойових кораблів та суден різного призначення, 1100 бойових літаків, більше 1000 одиниць тактичної ядерної зброї та 176 міжконтинентальних балістичних ракет.
Одночасно цей уламок загрожував і РФ, і Заходу. Його непередбачуваність в умовах різких соціальних змін та можливість переходу на одну з сторін могли кардинально змінити баланс сил у світі. Фактично ми були лише стартовою позицією МБР, а «червона кнопка» залишалася у Кремлі. У випадку ядерної війни з таким боєкомплектом Україна першою переставала існувати назовсім. Не маючи можливості керувати цим процесом та під тиском завмираючої економіки українське керівництво погодилось на відмову від стратегічних ядерних озброєнь і різке скорочення армії , але отримало можливість альтернативи кредитування з Заходу та європейського вибору.
Ми заплатили за мир у світі і отримали перспективу розвитку на підставі будапештського Меморандуму про гарантії безпеки у зв’язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 5.12.1994 :
«1. Російська Федерація, Сполучене Королівство Великої
Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки
підтверджують Україні їх зобов’язання згідно з принципами
Заключного акта НБСЄ поважати незалежність і
суверенітет та існуючі кордони України.
2. Російська Федерація, Сполучене Королівство Великої
Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки
підтверджують їх зобов’язання утримуватися від загрози силою чи її
використання проти територіальної цілісності чи політичної
незалежності України, і що ніяка їхня зброя ніколи не буде
використовуватися проти України, крім цілей самооборони або
будь-яким іншим чином згідно зі Статутом Організації Об’єднаних
Націй.
3. Російська Федерація, Сполучене Королівство Великої
Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки
підтверджують Україні їх зобов’язання згідно з принципами
Заключного акта НБСЄ утримуватись від економічного
тиску, спрямованого на те, щоб підкорити своїм власним інтересам
здійснення Україною прав, притаманних її суверенітету, і таким
чином отримати будь-які переваги.
4. Російська Федерація, Сполучене Королівство Великої
Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки
підтверджують їх зобов’язання домагатися негайних дій з боку Ради
Безпеки Організації Об’єднаних Націй з метою надання допомоги
Україні як державі-учасниці Договору про нерозповсюдження ядерної
зброї , що не володіє ядерною зброєю, в разі, якщо
Україна стане жертвою акту агресії або об’єктом погрози агресією з
використанням ядерної зброї.
5. Російська Федерація, Сполучене Королівство Великої
Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки
підтверджують щодо України їх зобов’язання не застосовувати ядерну
зброю проти будь-якої держави-учасниці Договору про
нерозповсюдження ядерної зброї, що не володіє ядерною
зброєю, крім випадку нападу на них самих, їхні території чи їхні
підопічні території, їхні збройні сили або на їхніх союзників з
боку такої держави спільно або в союзі з державою, яка володіє
ядерною зброєю.
6. Україна, Російська Федерація, Сполучене Королівство
Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки
будуть проводити консультації у випадку виникнення ситуації,
внаслідок якої постає питання стосовно цих зобов’язань.
Цей меморандум набуває чинності з моменту підписання.»

Це було в умовах, коли все спустошував бартер, до казни надходило мало що. Наша невисокої якості продукція за кордоном мало кому була потрібна. Вона була потрібна нам, але населення через обезкровлення фінансової системи вже не могло нічого купити. Діяла радянська конституція, яка могла виправдати будь-який заколот і повернення України до СРСР.
А тим часом суспільство переходило до нових виробничих відносин, формувався первинний капітал, зароджувався умовний та підставний український олігархат, який за викрадені Москвою гроші формував українську економіку у вигляді придатка і донора російської економіки та бюджету РФ. Шляхом допомоги окремим особам активну участь у приватизації українських об’єктів приймала участь інші сторони. Інородці всіх мастей, уродженці неукраїнських територій, наперсточники по життю і лжепророки – ахмєтови, пінчуки, тигібки, кінахи, медведчуки, черновецькі та фірташі – взяли в руки одну з найпотужніших економік у світі, у білий день скуповуючи за безцінь майнові сертифікати і зловісно посміхаючись у вічі : ринок диктує ціну ! Так насправді і було: продавцями були мільйони громадяни України, а покупцями були одиниці. Так ограбили українських громадян вдруге поспіль. Що «наші» олігархи під керівництвом Кремля зробили з економікою відомо: на протязі 25 років в Україні найнижчий рівень зарплат і пенсій у Європі, а за межі держави за різними оцінками виведена астрономічна сума 100 -150 Млрд.доларів – сума за яку можна викупити всю видобувну галузь РФ оптом і самим торгувати енергосировиною.
Прийняття Конституції України та введення власної грошової одиниці з її міжнародним визнанням завдяки підтримці Заходу стало точкою неповернення.
Політичне життя в державі формувалося під потужним негативним і деструктивним впливом, а подекуди (псевдо комуністична партія П.Симоненка та Партія регіонів М.Азарова) і прямим безпосереднім керівництвом РФ , яка з кожним кроком сповзала до імперського шовінізму, виключаючи можливість існування будь-яких інших ідеологій. Підставні олігархи України під керівництвом Кремля швидко навчились формувати ілюзорне, ерзац-політичне життя, повністю захопили ЗМІ, сформували кишенькові партії різних, в тому числі одночасно і протилежних, толків і майже повністю взяли під контроль владу, яка змушена була вести проросійську політику. Придбавши телеканал «Інтер», олігарх В.Пінчук зразу перевів його на російське мовлення. Олігарх Р.Ахмєтов, всупереч законодавству, назвав свій телеканал іменем держави – «Україна», а потім заявив: «На каком языке скажу – на том и будут разговаривать». Основним методом роботи ЗМІ стало нагнітання абсурду й провокування хаосу, невизначеності та безнадії у суспільстві, а головна аргументація трималась на двох твердженнях: «Украина – это плохо» та «Плохо потому, что Украина». Телевізор перетворився у «зомбоящик» і став психотронною зброєю в гібридній війні. Україна була перетворена у «державу-трансформер, яку зібрала й контролює космополітично-денаціональна кланова мафія, що вибудувала в країні новітній неофеодалізм за принципом політико-економічного майорату. У цієї злочинної влади – приховане справжнє обличчя, що ховається під кількома масками, подвійне дно із вмонтованими нелегальними (нелегітимними) додатковими рушіями, механізмами та схемами управління…»(П.Гай-Нижник).
Якщо ти не киваєш у бік Москви, якщо ти не ощасливив хоча б село збільшенням споживання російського газу – у тебе немає шансів ні в політиці, ні в кар’єрі. Це стало нормою на рівні підсвідомості в нашому політикумі. Абсолютно всьому українському надавався песимістичний негативний відтінок. Відверто затиралися і знищувалися всі українські бренди, все, що могло символізувати Україну – починаючи з мовного питання та фактичного розгрому НРУ аж до засилля російських тренерів у київському «Динамо» і закриття журналу «Перець».
У 2003 році, під приводом захисту від розмиття узбережжя Таманського півострова, влада Краснодарського краю «тихо» розпочала будівництво дамби, яка мала з’єднати острів Тузла з російським берегом. Російська сторона після довгого вичікування сповістила, що лінія кордону на картах Генштабу 1989 року – це не доказ. Президент Л.Кучма перервав візит до Латинської Америки і особисто прибув на Тузлу. А в цей час Є.Марчук ломав голову як захищати острів без військ. В хід пішли навіть тазики та плакати про «братство», а в небі почергово пролітав один з усіх шести літаючих вертольотів ЗСУ. Будівництво дамби було призупинене в територіальних водах України за 102 метри від українського сухопутного державного кордону.
Це було не перше посягання РФ на українську територію. За словами Скипальського наша контррозвідка ще з 1992 року виявляла на Донбасі сліди підривної діяльності з боку північного сусіда. А вже у 1994-му під вибори Президента України, коли всі «наші» телеканали ревли «Не хочешь войны – голосуй за Кучму!» РФ на кордоні розгорнула війська на чернігівському напрямі
Саме в цей період, як попередження і передбачення сьогоднішніх подій, вийшла у світ книга Леоніда Кучми «Україна – не Росія». На презентації книги в Москві він сказав: «У нас на порядку денному стоїть завдання, про яке в цій книзі я сказав, перефразовуючи вислів відомого італійця: «створити українця». Небезпека не повернутися до свого українства актуальна для мільйонів громадян України. Російські інтелігенти діляться на тих, хто бажає нам удачі у відновленні і розвитку українства, і на тих, хто не бажає нам цього. Про таких було колись сказано, що російський демократ закінчується там, де починається розмова про Україну.»
Напевно тоді не всі добре зрозуміли і запам»ятали інші його слова : «Серед росіян я частіше, ніж серед українців, зустрічав людей, які тяготилися своєю справою й тому робили її погано — не від невміння робити добре, а від огиди. Росіяни більше живуть «по понятіям», тоді як українці в масі своїй віддають перевагу закону й порядку. Довге життя під дахом однієї імперії, де русскій чоловік жив з відчуттям, що вся вона його батьківщина, призвела до сумного фіналу: з усіх націй колишнього СРСР титульна(російська) виявилася самою «необщінною». А в кінцевому рахунку і менш оптимістичною, ніж ті ж українці.»
Паралельно, в тому числі і під впливом подій навколо Тузли, формувалося нове громадянське суспільство, яке не задовольняв такий стан справ в економіці, політиці та культурі, що привело до мітингів «Україна без Кучми» та подій, яким присвоєна назва Помаранчева революція.
В.Каспрук: «Помаранчева революція 2004 року була не лише намаганням української нації раз і назавжди покінчити з «розвиненим кучмізмом», а й інтуїтивним бажанням українців змінити систему, яка, прикриваючись підтримкою правоохоронних (а точніше було б сказати, олігархоохоронних) органів, дала можливість кільком десяткам сімей привласнити собі усю колишню державну власність.»
Рух і Помаранчева революція стали українськими брендами, завдяки яким Україну почали реально впізнавати і визнавати у світі.

 

Світло в кінці тунелю після обрання Президентом ліберального демократа В.Ющенка та реальні зрушення в економіці під керівництвом Прем’єра Ю.Тимошенко, а разом з тим стрімке зростання комунікативних можливостей у суспільстві повільно приводило до зримого поділу на підставних та реальних політиків, активізації прихильників євроатлантичного вибору і громадської думки загалом. Це зовсім не влаштовувало Москву.
Тотальна травля Ющенка почалась після того, як він наніс удар по найболючішому місцю Москви – відмовився говорити російською і затребував перекладача на переговорах. Морально-психологічне знищення Ющенка було принциповим для Кремля: щоб ніхто більше не осмілився бути українцем. Повністю розвернувши погляд суспільства на особу Ющенка, РФ, “наші” олігархи та собача зграя “політиків” всіх мастей отримали можливість ще більше грабити і руйнувати Україну, це робили всі ті, хто найбільше звинувачував Президента. Всі одночасно раптом забули, що таку-сяку, але реальну пенсію і зарплату почали отримувати лише після того, як Ющенко став Прем’єром, що до цього Азаров «платив зарплати велосипедними камерами та калошами» , що лише Ющенку вдавалося ненабагато, але зменшувати рівень корупції, що Ющенко завжди залишався людиною – так, зі своїми недоліками – але людиною. Всі “раптом” забули, що у помаранчевого президента зразу ж було відібрано більшість повноважень. Але у всьому звинувачували лише його. Зважаючи на хід подій у державі, навіть у крайньому разі, приклад Ющенка – це та тимчасова поразка, яка краща за тимчасову перемогу: «… коли проти тебе грають шулера, коли увесь потік медіабруду з Росії і завербантів, скерований саме на тебе, в тих умовах не програти було практично неможливо.»
Щоб не робив Ющенко до того і після того, він увійде в історію як президент, який першим відкрито пішли проти іга Москви за свій народ і державу.
Обмеження повноважень В.Ющенка Конституційним Судом та відсутність стратегічного політичного світогляду Ю.Тимошенко під невсипущим оком її сумнівного оточення дали можливість реваншу ставлеників Кремля. До влади повернулися М.Азаров, Р.Ахмєтов та В.Янукович.
Говорити про В.Януковича як президента – немає сенсу. Він соромився вийти на люди з жінкою, яка народила і виростила йому двох здорових, красивих і, хай там що – розумних синів. З ним не бажали зустрічатися і подавати руку політики. Його відмовилося приймати навіть рідне село в Бєларусі. Як зазначив шведський економіст Андерс Ослунд « Янукович сконцентрував усю владу та ресурси в руках маленької групи молодих бізнесменів з оточення свого сина Олександра. Але Янукович налаштував проти себе не тільки простих громадян. За моїми рахунками перший уряд Януковича у 2010-му складався з дев’яти олігархічних груп. Незабаром це число скоротилося до трьох, а наразі уряд має лише одну – “сім’ю Януковича.»
Єдиним відомим суспільству офіційним політичним рішенням В.Януковича було нагородження осіб позбавлених волі у місцях відбування покарання медалями на честь 22 червня (!?) – дня нападу Німеччини на СРСР. Двічі судимий злочинець за задумом Москви мав сигналізувати світу що таке Україна і бути повністю підконтрольним.
Вдруге, як і під час прем»єрства В.Януковича, кримінально-мафіозна еліта покидала Донбас, заселяючи столицю і Крим, повально займаючи всі керівні посади держави на всіх рівнях та наставляючи «смотрящіх» у кожному райцентрі. Влада в державі де факто опинилася в руках відвертого криміналу, яким керувала донецька мафія під виглядом Партії регіонів. Статки Р.Ахмєтова щоденно зростали на 80Млн. доларів, а бізнес Януковича-молодшого щорічно розширювався в рази. Надзвичайно розумна і талановита особа , ідеальний багаторічний організатор впорядкованого дерибану державного бюджету М.Азаров та перша помічниця В.Януковича А.Герман, чорний слід якої тягнеться вздовж політичного життя Вячеслава Чорновола, марно намагалися надати людського вигляду зграї озвірілих донецьких бандюків. В.Янукович та Р.Ахмєтов у присутності стотисячного стадіону демонстративно зневажали виконання державного Гімну. У цій владі більше не було політичних облич, які можна було показати людям.
О.Прилипко: «ПР – це паразити нашої країни, вони знищують Україну, наш народ. У той час, коли положення людей “покращується” кожного дня, серед блакитних виродків з’являються нові і нові мільйонери та мільярдери. Вони дуріють від своєї ж влади та багатства, вони грабують і ніколи самі не зупиняться. Народ їх ненавидить, а вони нахабно посміхаються та продовжують нас грабувати. Все, за що вони беруться, руйнується. Чому? Бо вони керуються жадобою, ненавістю, нахабством та інш. Немає в їх душах Бога, не бояться вони ні людей, ні Бога. Їх треба зупинити, або вони зупинять нас. Бог їм суддя і дай нам Боже сил пережити це жахіття. Слава УКРАЇНІ!
Тим часом промосковські лизоблюди, агенти впливу і політичні кроти швидкими темпами почали надолужувати прогаяне за часів В.Ющенка. Суспільство було шоковане харківськими угодами, які проштовхнув В.Литвин, та законом про мову Ківалова –Колісніченка. На черзі стояла здача у власність РФ української газо-транспортної системи. Готувався не тільки останній удар по нашій економіці. Це означало, що в будь-який момент РФ могла легально ввести війська на нашу територію «для захисту своєї стратегічної власності».
Почалися громадські протестні акції під назвою «Вставай, Україно!», лейтмотивом яких стали гасла «Геть московських окупантів!» та «Україні – українську владу!». У відповідь російський морський патруль жорстоко розстріляв українських рибалок в Азовському морі.
«У відновленій державі українці й досі мають права національної меншини. Більш того, відбувається дискримінація українців і прояви расизму на мовному етнічному й релігійному грунті. Влада, особливо за президентства Віктора Януковича, є виконавцем волі Кремля і поводиться як типова окупаційна адміністрація, що свідчить про напівколоніальний стан України.» (Заява ХХІІ Всеукраїнських Зборів Народного Руху України щодо відновлення національної держави 24. 05.2013 )
Про Майдан ще не було й мови, а РФ готувалася до війни. Слід відзначити, що практично в той самий час переглянули свої воєнні доктрини більшість європейських держав. Яким чином наш Інститут стратегічних досліджень не реагував на підготовку РФ до вторгнення в Україну можна тільки впевнено здогадуватись. У 2013 році північний сусід запланував збільшення воєнного бюджету за три наступні роки на 60%, у 2016 році – 106,4Млрд.доларів, збільшення чисельності бойових літаків та вертольотів на 50%, танкових військ на 100%, флоту – на 25%, всього російського бюджету під грифом «таємно» – на 24,8%, при цьому програма переозброєння до 2020 року виглядала лише як офіційна зрима частина. Щорічний дохід від експорту озброєння складав 12Млрд.доларів – чверть світового продажу і його завжди можна було застосувати для власної армії. Планувався і був введений у дію Національний центр оборони – ставка Верховного командування на воєнний час.

Кульмінацією подій в Україні став конституційний переворот, який одноосібно здійснив Прем»єрміністр М.Азаров. При недостатній присутності міністрів і недостатній кількості голосів фіктивним голосуванням перевернув курс держави з конституційного європейського напряму на протилежний – назад в «русскій мір» по плану Москви : «… всесторонним давлением с целью создания ощущения неизбежности присоединения. Это давление должно одновременно идти от бизнеса, духовенства, общественности, СМИ, экспертного сообщества, а также от ближайшего окружения Януковича, включая его семью и придворных олигархов».
Після кривавого розгону студентів 30 листопада 2013 року громадяни масово пішли на Майдан. Песиголовці почали заробляти гроші на протистоянні та крові нашої першої Небесної сотні. Зарплата рядового «беркуту» дорівнювала зарплаті діючого полковника ЗСУ. На Майдані «беркутівець» отримував 1000грн. за добу, а снайпер – вбивця свого народу – 5000грн. 2Млн.громадян України, не пошкодивши жодної вітрини, намагалися мирним демократичним шляхом подолати кризу в державі . Фрази Прем’єра М.Азарова: «Голод я вам гарантирую» та міністра Олени Лукаш: «Я утоплю эту страну в крови!» остаточно розбудили суспільство. Це була не революція. Починався новий етап у житті України – еволюція гідності. Аналітики ФСБ РФ нарвались на власний міф про те, що українці та українське суспільство схожі на росіян та російське суспільство.
Коли під керівництвом зграї депутатів- колєсніків фальшивим голосуванням були прийняті закони під назвою «драконівські» і стало ясно, що накидають петлю на шию будь-яким проявам демократії, народ пішов на майдани в містах і районних центрах. Удар нанесений колєсніками мав ще й іншу мету – відвернути увагу суспільства від окупації Криму. Мало того, з метою зовнішньої ізоляції України, регіонали та комуністи написали пасквіль-звернення до польського Сейму з вимогою визнати оборонні дії українського народу на власній території геноцидом поляків. Це був безпрецедентний в історії випадок наклепу на власний народ 148-и депутатів від ПР та КПУ.
Паралельно мафіозна Партія регіонів, замовивши 23 потяги та кілька сотень автобусів, почала формувати антиМайдан з похмурого, одурманеного ідеєю «русского міра» та ненадійного донецького пролетаріату. Його учасники відверто глузували з майданівців – «майдануті!», а самі хизувалися, що «за поїздку сім»єю заробляли на «плазму» чи холодильник».
«Серед люмпенів всі хочуть «стабільності» і «захищеності», навіть якщо за це треба заплатити власною гідністю. Майже всі вони – любителі халяви, завжди вибирають «рибу», а не «вудку». Серед них всіх – ірраціональна ненависть до «бендерівців», «неонацистів « і «неофашистів». Хоча ніхто з них, як правило, цих самих «бендерівців» не бачив навіть по телевізору – хіба що чув, але теж по телевізору. …коли в України вистачить сил вистояти в боротьбі з люмпенством – як з антропологічним, соціально-економічним, політичним, етичним і метафізичним явищем, це буде дуже сильна і життєздатна країна – новий центр слов’янського, православного і східноєвропейського світів.» (Ехо Москвы, А.Окара.блог 7.05.2014)
Верхом цинізму стала подія, коли Московська церква для упокорення Майдану у супроводі майбутнього керівника «лугандону» Гіркіна винесла проти демонстрантів Святі Дари. Так морально низько в історії ще не опускався ніхто. Ця злочинна колоніальна організація відмовлялась і зараз відмовляється відспівувати наших загиблих Героїв – патріотів, добровольців, солдатів і офіцерів АТО та волонтерів.
Генерали ФСБ РФ прибували до Києва десятками, російські диверсійно-розвідувальні групи розмістилися на спортивних базах і навіть в готелях нашої столиці, а підрозділи «беркуту» – навіть у виправних колоніях. РФ на різних напрямах зосередила двохсоттисячне угрупування військ з картами до Києва і розпочала приховану мобілізацію «миротворців»-найманців з числа соціального непотребу, українців, які працювали в РФ, та російських українофобів Криму та Донбасу, діючи за придністровським сценарієм. Інформаційний вал антиукраїнської пропаганди заполонив наші та зарубіжні ЗМІ: російська «брехня в промислових масштабах», як потім це охарактеризував П.Клімкін, лилася без краю. РФ заявила, що всіх, хто надасть допомогу Україні може «перетворити в радіоактивний попіл».
Стрімкий катастрофічний розвиток подій привів до захоплення Криму військами РФ без розпізнавальних знаків – «зеленими чоловічками». Після дев»ятирічної розробки та підготовки операції це було не важко. Особливо, коли згадати, що задовго до цих подій здійснювалося щорічне заселення п»яти тисяч сімей російських відставних силовиків до Севастополя, а МО О.Кузьмук, реформуючи військові округи в оперативно-тактичні командування, розформував 32АК в Криму, а Донецький оперативний напрям взагалі оголив повністю. Використавши свій соціальний статус напередодні окупації Криму, О.Кузьмук прибув на півострів і провів агітаційну роботу з командирами військових частин з метою не допустити виконання ними своїх обов’язків у разі прямої агресії ворога відповідно до Присяги та положень Плану приведення військових частин у бойову готовність «Підвищена» та «Повна». А вже зовсім скоро Україні та світовій спільноті запропонували визнати псевдореферендум в Криму про приєднання до РФ з ідіотично-сміховинними результатами «волевиявлення» вищими за 100% -ну кількість виборців. Найбільше відзначився Севастополь, він замінив арифметику на «путіметику» – 126% виборців(!?) проголосували «за». «Хоть камни с неба, а мы в России!», «Умереть в России!», привітання В.Путина «с возвращением в родную гавань», раж «Победы», знищення і заборона абсолютно всього українського та кримсько-татарського скоро почали проходити. Колишня вередлива, самозакохана і безтурботна Кримська АР на українських харчах, 50%-ному бюджетному дотуванні та забезпеченні колосальною кількістю води та енергії раптом перетворилась у захолусний район федерального організму і тихо пішла абхазьким сценарієм під викрики протверезілих переможців «Зачем нам кормить Крым?»: все чим ми живемо сьогодні завжди є наслідком попередніх думок та вчинків.

Маріонетка Кремля В.Янукович справно оформив міжнародний документ з проханням ввести війська РФ в Україну, попередньо відправив у невідомому напрямі вісім КамАЗ-ів з доларовою готівкою, кинув державу напризволяще і втік до Росії, М.Азаров – до Австрії, міністр освіти, один з найлютіших і вправніших ворогів – фальсифікатор історії України, – Д.Табачник – до Ізраїлю і т.д.
Легко захопивши Крим і вивільнивши руки, на забитий, напівкримінальний , назюзюканий проти українців повною культурною та інформаційною блокадою і тимчасово підкормлений Партією регіонів за рахунок бюджету Донбас пішли «іхтамнєти» з танками, артилерійськими системами, бронетранспортерами. Їх без бою пропустив брат В.Литвина, який командував прикордонними військами, а згодом втік до РФ. Основу ведення бойових дій офіційно, на весь світ, оголосив сам президент РФ: ми побачимо, що ви будете робити, коли попереду військ будуть іти жінки і діти… «Ребята, через два месяца мы в Рассии !» – захоплено заволав один з колишніх претендентів на президентський пост В.Тигібко.
Російський солдат зізнався в інтерв’ю радіо «Свобода» що хоче вбити двох українців щоб отримати медаль, а найманців зазивали високою платнею та преміями: 100 доларів за вбивство українського солдата і 1000 доларів за вбитого офіцера. Крім того, після «асвабаждєнія» кожному переможцю було обіцяно двох рабів-хахлів довічно. Інстинкт панування над українцями розгорівся з новою силою по всьому соціальному полю імперії. Переможний раж охопив всі верстви населення, В.Путін отримав 86% підтримки, а при опитуванні на Бєлгородщині 60% респондентів заявили, що підтримують нанесення ядерного удару по Україні без огляду на вплив його побічної дії на себе і своїх дітей. Ми повинні розуміти з ким маємо справу: це населення майже 60% якого навіть не мріють про власний автомобіль, елементарні зручності та вважають крадіжку нормальним побутовим явищем – у психології росіян винен не той, хто вкрав, а той, хто «прощелкал». За даними міжнародних організацій на 2017 рік у Московській імперії налічується щонайменше 1Млн. рабів. Тому згодом на базарі в окупованому Краснодоні вже продавалися наші заручники та бранці по 300-500 доларів за людину, а москвинська еліта «нєгодовала»:
Антон Красовский: “украинцы идиоты и подонки”.
Яна Поплавская: “Не давать слова этим уродам”
Олег Табаков: “Они в каком-то смысле убогие”.
Иван Охлобыстин: “Какие братья и сёстры?! Их надо уничтожить!”
Михаил Хазин: “Украину расчленить и миллионы неугодных украинцев уничтожить”.
Владимир Познер: “Я плохо знаю Украину, но знаю, что в сталинских лагерях среди надзирателей было много украинцев”.
Илья Резник: “В Украине выросло бездуховное, потерянное поколение, пушечное мясо”
Владимир Жириновский: “Украина хуже самой отсталой африканской страны”.
Никита Михалков: “Жалеть украинцев нельзя, они зомбированные недоросли. В Украине сейчас тоже самое, что в Германии 30-40-х годов”.
Владимир Меньшов: “Русофобская Украина не возродится”.
Гарик Сукачёв: “Украина распадётся”.
Шура: “Я думаю это не последняя страна, которую мы себе отхватили”.
Николай Расторгуев: “Почему украинцы такие тупые? У них зомбированное и злобное общество”.
Станислав Говорухин: “Я с брезгливостью отношусь к Одессе. Одесситы – трусливые люди”.
Владимир Соловьёв: “Генетически мы другие, вся Украина будет нашей, Украина очистится от фашистской нечисти”.
«Радиус» опублікував Звернення 100-а російських письменників до В.Путіна та федеральних зборів РФ «относительно сложившейся на Украине и Автномной республике Крым ситуации:
В это тревожное время, когда решается судьба не только России и Украины, но и всей нашей европейской цивилизации, мы выражаем свою поддержку Вашей твердой и ответственной позиции.

Совершив руками фашиствующих молодчиков государственный переворот в Киеве, деструктивные силы Запада перешли в открытое наступление на главный нравственный итог второй мировой войны – на запрет и осуждение идеологий фашизма и нацизма.
Уважаемый Владимир Владимирович! Уважаемые члены Федерального Собрания Российской Федерации! Мы понимаем, какой груз исторической ответственности лёг на Ваши плечи. И мы горячо поддерживаем Ваше решение оказать всестороннюю помощь украинскому народу, народам Крыма, стремящимся к мирной и созидательной жизни.
Владимир Владимирович! Ваша твердая воля и Ваши взвешенные решения внушают нам уверенность в том, что весь русский мир и все народы России и братской Украины имеют надёжную защиту. Мы верим в справедливое развитие событий.»
Нарешті українці побачили справжнє обличчя «старшого брата», який ні з сього, ні з того взявся вирішувати долю всієї європейської цивілізації: «… Мы имеем дело с нелюдями. Мы имеем дело с чем-то нереальным и не поддающимся осознанию. Это просто Россия. Это просто россияне. Новый фашизм, который мы вправе называть рашизмом. Страна киднеппер. Страна – международный террорист!», – написала донька відомого поета О.Степова. Тепер уже всім стало зрозуміло, що все, що є в Україні російське прямо чи опосередковано сприяло і сприяє колонізації та захопленню нашої держави, заперечувало і заперечує наше існування та знищувало і знищує український народ, його мову, церкву, школи, культуру, традиції, виробничі відносини, менталітет – це війна на “звільнення” України від українців, це етнічна війна. Тому все російське в Україні повинно бути ліквідоване, видалене чи заблоковане абсолютно прагматично. Принципи демократії та толерантності на війні до ворога не застосовуються.
РФ сьогодні – це черговий історичний невдаха з хворобливою уявою власної вищості над іншими народами. Таких прикладів повна історія. І всі вони закінчуються однаково якщо вчасно не зупинитись. В.Путін спіткнувся на тому, на чому рано чи пізно спіткаються всі диктатори: йому доповідали те, чого він хотів, а не те що реально існує. Гібридні війська окупанта зустріли не букети квітів, а гранати, снаряди і кулі та безстрашні серця Героїв-добровольців, а згодом і збройних формувань України за підтримки Волонтерів.
Міжнародний кореспондент The Daily Signal, колишній льотчик ВПС США і ветеран війни в Іраку та Афганістані Нолан Петерсон: «Якось у вересні 2014 року я спостерігав за танковим боєм із вершини пагорба в Маріуполі. Потім, 5 вересня 2014 року – день, коли було підписано першу угоду про припинення вогню – я вирішив проїхати по цьому полю бою. Кругом були обвуглені фрагменти танків і бронетранспортерів. І десятки загиблих солдат, чиї тіла нагадували гіпсові муляжі мертвих жителів Помпей.
З перших місяців війни на Донбасі українці поповнювали лави як регулярної армії, так і добровольчих загонів, які зуміли стримати наступ російської армії і сепаратистів.
При цьому нікого не потрібно було переконувати йти на війну – добровольці їхали на Донбас масово й усвідомлено, розуміючи, що батьківщині загрожує небезпека. По суті, не армія, а саме українське суспільство відбило вторгнення Росії в Україну в 2014 році.»
«Учитывая то катастрофическое состояние, до которого ВСУ были доведены всеми четырьмя предыдущими президентами Украины (от Кравчука до Януковича), а также вопиющую некомпетентность высшего командования, можно только удивляться, насколько подготовленными они оказались. Пример ВСУ в очередной раз подтвердил, что серьезную войну может вести исключительно призывная армия. Будь украинская армия «профессиональной», она бы давно распалась.
Что касается народа Украины в целом, то значительная его часть до сих пор верит в «революцию достоинства», «идеалы майдана», «европейский выбор» и «становление украинской нации», от чего, увы, не перестает быть просто пушечным мясом и дойной коровой для правящей группировки. Осознание этой ситуации и превращение масс в реальный политический субъект теоретически возможно, но до сих пор в истории восточных славян подобных прецедентов не было…» А.Храмчіхін,Інститут політичного та воєнного аналізу.
Зверхнє ставлення до українців не дозволяло і не дозволяє В.Путіну, росіянам за кордоном і тим, які проживають на українській землі, та й не тільки їм, зрозуміти, що первинна матриця українського менталітету складається з двох історичних гасел «Земля і Воля» та «Україна або смерть». Це наша земля, це наше природне право бути собою. А хороші ми чи погані – це вже інше питання: для друзів хороші, для ворогів – погані. Наша земля належить не тільки нам, а й нашим майбутнім поколінням, тому люди пішли на східний фронт, а песиголовці почали торгувати з окупантами. Це відбувалося тоді, коли тільки в сухопутних військах ворог був сильнішим у півтора десятка разів, а вся система державного управління була просякнута ворожими агентами впливу, шпигунами та диверсантами: громадськість дізналася, що в СБУ служили цілі підрозділи, які складалися виключно з громадян РФ.
За короткий час було зруйновано чи вивезено до РФ десятки підприємств. Україна, за словами Прем’єра «уряду камікадзе» А.Яценюка, втратила 25% економічного потенціалу. В цих умовах Президент П.Порошенко та голова Нацбанку В.Гонтарєва зуміли утримати фінансову систему держави від повного обвалу. Базовою галуззю економіки України та її локомотивом був і залишається агро-промисловий комплекс. І він не підвів, за короткий час АПК забезпечив надходження валютної виручки замість зруйнованої економіки і успішно запрацював на зовнішніх ринках, впевнено входячи в першу світову десятку відомих виробників. Позитивно вплинула відсутність відвертого прожирання держбюджету Донбасом та поступове припинення 50%-го дотування Криму. Різноманітну допомогу надавали багато країн, активно і напружено на всіх рівнях запрацювали наші закордонні діаспори. Без галасу та реклами Канада забезпечила ЗСУ 60 – ма тисячами комплектів зимнього військового одягу і запропонувала безкоштовно передати до ЗСУ 20 бойових ударних літаків F-18.
Ми ще тільки стаємо асоційованим членом ЄС, а вже давно маємо змогу реалізовувати на практиці економічні вигоди такого співробітництва у повному обсязі. Все це дозволило призупинити падіння економіки. «Уряд камікадзе» пішов у відставку з позитивною оцінкою «держава не завалилася», а наступному Уряду вдалося забезпечити тенденцію зростання виробництва.
Однак українська влада постійно веде невдалуу політику відносно окупованих територій: своє потрібно забирати, а не випрошувати і задобрювати. Причина такої політики – інтереси олігархів, значна частина яких є бізнесовими ставлениками Москви і головними організаторами сепаратизму. Головна задача в економіці – ліквідація монопольного впливу олігархів та створення гарантованого державного сектору економіки за рахунок сепаратистів та саботажників, а не розпродаж прибуткових підприємств стратегічного значення. У цьому сенсі доцільно пригадати хоча б досвід російсько-грузинської війни:
«1. Гуманітарні зусилля по підтриманню зв’язків з населенням окупованих територій ніяким чином не самодостатні. Вони не тільки не забезпечують можливість подальшого повернення цих територій, але й не можуть гарантувати лояльності населення, якщо окупант тотально контролює інформаційне і смислове поле окупованих анклавів.
2. Стратегія з гуманітарних дій не може підміняти собою реальну стратегію деокупації. Якщо єдине, що робить країна відносно окупованих територій, – це гуманітарна реінтеграція, то де-факто, така стратегія більше спрямована не на населення окупованих територій, а на населення країни-жертви агресії. І кінцева мета такої стратегії – щоб населення країни-жертви змирилося з фактичною втратою контролю над окупованими територіями»(доповідь Н.Іщенко)

Головна риса зовнішньої політики РФ – це повна протилежність задекларованого зі справжніми намірами та реальними діями. Вірити Росії і росіянам – зневажати себе і власну безпеку. Вся внутрішня та зовнішня політика РФ ведеться виключно в ірраціональному полі. Путінський період – це період дешевого газу в мишоловці, період деградації, втрат і катастроф для самої РФ та всіх, хто з нею співпрацює.
На протязі років політика РФ не змінюється:
– головна мета – модерна колонізація чи поглинання України, повернення до СРСР та лідерство у глобальній політиці;
– головний метод – дезінформація «в промислових масштабах», різноманітний деструктивний вплив на суспільство опонента, союзника чи партнера – без розбору, диктат, терор і війна;
– головний стимул – імперська велич, яка допінгує убоге морально і матеріально населення, яке історично звикло жити бідно і страшно.
За великим рахунком політика РФ і не могла змінитися і, як на мою думку, не зміниться до кінця. Суть її була і залишається без змін:
– історично-безперервний абсолютний диктат у державі та суспільстві до побутового рівня включно;
– для реалізації загального диктату визначено відсталий, неконструктивний, але більшістю лінивий, заздрісний, грубий і жорстокий народ (не мною придумано – читайте, будь ласка, класиків), який домінує над іншими народами імперії у всіх сферах, це – старший, а щоб не було запитань – “брат”;
– свідомість “старшого брата” постійно і контрольовано наповнювалася і наповнюється психологічними стимулами власної вищості , яку він реалізує по відношенню до інших народів;
– головний принцип політики імперії – загарбання: приєднання, об”єднання, “освобождєніє”, союз тощо. Тобто поглинання з наступним використанням на власний розсуд ресурсів, що “надійшли”. Імперія диктату приєднує не для того щоб дати, а для того щоб відібрати і підім’яти під себе новий ресурс, уніфікувати, запрягти і використати. Ви теж, мабуть, звернули увагу, що основною стурбованістю будь-якого представника “старшого брата” є “об”єдінєніє”, “братскіє узи”, “освобождєніє”, інтернаціоналізм тощо.
Після того, як РФ першою в СРСР відділилась і об’явила себе незалежною і одночасно ограбила всі “братскіє” народи, загрібши персональні заощадження громадян всіх васальних республік, домінант втратив соціально-політичний щабель “старшого брата” і опинився нарівні і серед натовпу озлоблених проти нього народів, які за своїми якостями перевищують його. Це називається національна катастрофа. Імперія не змогла перейти до конструктиву і продовжила притаманну їй політику.
Про те, що РФ зупиниться, одумується, не може вести широкомасштабну війну говорять тільки байдужі, агенти та провокатори. Московія постійно веде війну проти України всіма наявними можливостями і засобами, які дозволяє реалізувати обстановка на кожний наступний момент. Той, хто хоче миру за будь-яку ціну повинен розуміти, що це буде не мир, а “мирне” винищення беззбройних.
В.Путін уже заявляв: ” Нельзя допустить, чтобы эти головорезы, которые уже почувствовали запах крови, потом вернулись к себе домой ( в РФ) и там продолжили свое черное дело”. І цим самим підтвердив, що на Донбасі воюють корінні мешканці РФ. На черзі новий етап: у солдатів та офіцерів ЗС РФ відбирають російські паспорти і вимагають отримати громадянство квазідержав, які українці зневажливо прозвали Лугандоном, а біженців до РФ за спеціальною програмою В.Путіна насильно повертають назад.
Лугандон сьогодні – це кримінально-терористичні квазідержави, які тримаються на багнетах Московської імперії. Офіційна реклама на вулиці «держави» відкрито заявляє про сприяння злочинності і закликає кримінал до співпраці:
« В салоне кровь отпылесосим,
Чей труп в багажнике не спросим».
Лугандон сьогодн – це труп в багажнику Московської імперії поряд з Придністров’ям, Чечнею, Дагестаном і Абхазією, зразок і реальна картина Мордору «русского міра», який Кремль наполегливо просуває на Захід.
Марно надіятись на швидкий розвал Росії з Путіним чи після нього: велика маса має велику інерцію. Московська імперія довгий час продовжуватиме деградувати далі, але не так швидко і не так безпечно, як нам того хочеться. Сам Путін не піде і ніхто його не зможе нікуди подіти: в РФ такі сили і умови відсутні, диктатори правлять довго. Орієнтуватись потрібно на те, що Росія вийде на внутрішню кульмінацію років через 10-12, а весь цей період буде тримати наше існування під загрозою.
Виходячи з того, що головна мета гібридної війни проти України – це геноцид та знищення українського народу і колонізація нашої держави, ми маємо усвідомлювати наше головне стратегічне завдання: консолідованими силами суспільства за підтримки і сприяння світової спільноти стримування колоніальної збройної агресії РФ до останнього російського солдата та найманця на території України і відновлення наших східних кордонів.
Уже “З 1 вересня 2017 року розпочинаємо якісно новий етап нашого шляху до Європейського Союзу. Це – етап глибинних та всеохопних реформ, який вимагатиме максимальних зусиль та об’єднання всіх гілок української влади, бізнесу, громадянського суспільства заради побудови кращого європейського майбутнього для українського народу. На цьому шляху нам допомагатиме Європейський Союз і увесь цивілізований світ. Україна обов’язково буде в сім’ї європейських народів – і в ЄС, і в НАТО. Єднаймося і змінюймо країну”, – так написав на своїй сторінці П. Порошенко.
Все що було – бачили, все що буде – залежить від нас. Адже все, чим ми будемо жити завтра залежить від наших думок, вчинків і результатів сьогодні.
(Далі буде)

 

Автор: Андрій Льова