«А над хатами наша мрія:  Жовто-блакитні прапори!» (До 100-річчя державних символів УНР)

  • Березень 22, 2018

22 березня 1918 року Центральна Рада законодавчо прийняла державними символами Української Народної Республіки княжий Тризуб за державний герб, Жовто-блакитний національний стяг за державний прапор та пісню-гімн П.Чубинського на музику М.Вербицького «Ще не вмерла України…» за державний гімн.

24 серпня Верховна Рада ще колоніальної на той час УРСР після провалу спроби ГКЧП у Москві прийняла Акт про державну незалежність України. Домінуюча в тогочасній ще радянській Верховній Раді комуністична більшість та агентура КГБ не могла дозволити собі визнати крах комуністичної ідеї і повну перемогу національно-визвольної ідеології української нації. Тому з великим зусиллям патріотичним силам довелося узаконювати традиційну національну символіку в якості державної у відновленій після радянської окупації Українській державі. Комуністична більшість відмовлялась визнавати державну символіку УНР, тому спочатку «погодилась» не на традиційний Жовто-блакитний прапор часів УНР, а на перевернутий «синьо-жовтий» прапор, піднятий на флагштоці над Верховною Радою 4 вересня 1991 року. Зауважимо, що Радянська сатанинсько-комуністична окупаційна зірка над тим перевертнем символічно панувала замість державного тризуба ще майже 20 років(!), а радянську окупаційну назву «Верховна Рада» наш парламент носить і досі! 28 січня 1992 року знову ж та ж комуністична більшість прийняла «малий» державний герб тризуб, але не УНРівський у лавровому вінку, а на синьому з якогось дива щиті! Теж саме сталось і з державним гімном часів УНР – його прийняли взагалі без слів! То ж про яке правонаступництво могла тоді взагалі йти мова? І лише тепер, святкуючи 100-річчя УНР, зайшла мова про «не проголошення вдруге» державної незалежності України 24 серпня 1991 року, а про історично правильне ВІДНОВЛЕННЯ української державності, проголошеної 22 січня 1918 року Михайлом Грушевським на Софійському майдані! Та відповідно правонаступності сучасної української держави від державності Української Народної Республіки та правонаступництві і її державних символів!

З історії прапору України часів Української революції:

1917\1918  – РІК НАЦІОНАЛЬНОГО ЖОВТО-БЛАКИТНОГО ПРАПОРА!

1917 рік в свідченнях істориків та сучасників подій

 А.Гречило («До питання про національний прапор» ПУ, 1989 р., № 4, с. 44 – 48):

«Після лютневої революції 1917 року в Російській імперії прокотилася хвиля масових мітингів і демонстрацій. У Києві такий мітинг відбувся 29 (16 старого стилю)  березня. На ньому робітники, солдати, інтелігенція йшли під червоними(революційними) та жовто-блакитними прапорами. У київській газеті “Последние новости” був надрукований вірш Ядова “16 марта”, у ньому є такі рядки:

            …Не сдержать ликующей стихии,
Не объять очами всей картины…
Вот сияют желто-голубые
Гордо флаги “Вильной Украины”.
Під цими ж прапорами відбувалися масові маніфестації в Харкові, Севастополі та багатьох інших містах України»
Павло Гай-Нижник («Про Державний прапор України на підставі історії та фактів, а не емоцій»)

«Так, наприклад, Перший Запорозький ім. Костя Гордієнка полк кіннотних гайдамаків у 1917 р. використовував жовто-синій прапор з чорним тризубом за звороті (про це, принаймні, свідчив В.Петрів), Кіннотний полк 4-ї Київської дивізії мав жовто-синій прапор з чорними тризубами (по обох боках) на жовтому тлі, Полк імені Кармалюка прийняв собі жовто-синій прапор з тризубом на одному боці й зображенням Матері Божої та Архистратига Михаїла з іншого.»
Сучасники подій свідчать:

  • Володимир Винниченко– член Української Центральної Ради у книзі «Відродження нації»:

Національний жовто-блакитний символ ховався в підсвідомості кожного українця і тому  «погнав їх під жовто-блакитні прапори на маніфестації, вдмухнув в них чуття протесту, ентузіазму, гордости, завзяття й бажання затвердити законність своєї любови (до України), здобути признання її, пошану, очистити її від зневаги й глуму, якими до революції пануючі верстви обкидали її, й, нарешті, зробити її необхідностю життя, життєвою нормою, корисною й потрібною щоденно, щохвилинно.»

Микола Ковалевський – член Української Центральної Ради у книзі “При джерелах боротьби”: “Я не можу забути одного епізоду під час першої української демонстрації в Києві 1 квітня

  • 1917 р. Стрункими лавами йшли тоді київські українці під жовто-блакитними прапорами.”
  • Григорій Костюк у своїх спогадах „Зустрічі й прощання” пише про масові демонстрації 1917 року: „…Безмежне море людей, переткане червоними(революційними) іжовто-блакитними прапорами”.
  • Богдан Кравців у своєму вірші „Сімнадцятого року” пише: „І ми ізжовто-синіми стяжками ішли походом і „славу кричали”.
  • Юрій Лавріненко згадує про 1917 рік („Чорна пурга”): „… Носили жовто-блакитний прапор Самостійної України”.

Улас Самчук у романі „Волинь”: „На всіх будинках, на всіх крамницях – жовто- блакитні прапори“.

–   Володимир Сосюра:
Міста цвітуть, блакить ясніє,
Ллє сонце золото згори
А над хатами наша мрія:
 Жовто-блакитні прапори.

Кольоровий малюнок Бориса Шіппіха, кінець 1917 р.

На початку травня 1917 формуються військові національні частини.

Сучасники подій свідчать:

–  Олесь(Кандиба О.І)
Українське військо,  мов з могили встало,
загриміло в бубни,  в сурмоньки заграло,
розгорнуло прапор  сонячно-блакитний,
прапор України!  рідний, заповітний!

  • Володимир Сосюра
  • “Бій відлунав. Жовто-сині знамена
    Затріпотіли на станції знов…”

  • Котелевець М.І. – м.Київ ,народився в 1910 році:
  • Пісня така була, ми її співали у другому класі,коли мені було  8 років.
    «Гей, там на горі військо йде,
    жовто-блакитний стяг несе,-
    жовто-блакитне наше славне товариство,
    гей, марширує раз, два, три.»(1-22-2079 АРХІВНІ  ДОКУМЕНТИ  ВЕРХОВНОЇ   РАДИ УКРАЇНИ, документи конкурсу на створення державного герба ,стор.33, 08.10.1915).
    20(7) листопада 1917 року III Універсалом проголошена Українська Народна Республіка в складі Росії.
    К.Голомозда,О.Поплавський («Українська національна  символіка» Стор.25, АКАДЕМІЯ  НАУК  УККРАЇНСЬКОЇ  РСР, ІНСТИТУТ  ІСТОРІЇ 1989р).
    «Колишній Голова  Генерального  Секретаріату УНР В.Винниченко  згодом  писав: Ми рішуче нічого не міняли в суті  тої  державності,  що була за часів  Тимчасового  правительства…Ми тільки  міняли  її  національну  форму, замість біло-синьо-червонного  прапору вішали  жовто – блакитні»
    Володимир Сергійчук у своїй праці «Національна символіка України»(1992р.) пише: «Підкреслимо, що перший прапор УНРжовто-блакитний. І це відповідало вимогам геральдики.»

    Газетна публікація про перебіг подій на початку листопаду 1917 року.

    Підняття Українського прапора на крейсері Флоту УНР “Гетьман Іван Мазепа”. (Бувший “Память Меркурия”). 1917 р.

    25 (12) грудня 1917 року утворено радянський уряд  України в Харкові.                                   
    Прапор УНР Совітів робітничих, селянських, солдатських і козацьких депутатів (грудень 1917 – березень 1918).
    Як бачимо, навіть більшовики в Україні теж намагалися в той час використати популярну в народі  національну складову в своїх комуністичних інтересах!
    Тож бачимо, що історики в своїх історичних публікаціях за 1989 рік  та свідки історичних подій не суперечили один одному, як тепер …на догоду чужому дядькові!

    Висновки:
    Серйозні перетворення, по сучасному – реформи, завжди починаються з духовно-світоглядного оновлення. Це неминуче вимагає повернення до правильної символіки, адже символіка — це концентрований світогляд народу, нації… Українці традиційно називають свій прапор «жовто-блакитним». На мові геральдики (науки про герби) та вексилології (науки про прапори) це значить, що жовтий колір є головним (тому в описі прапору він називається першим по черзі, зображується вгорі і використовується для передачі зображення герба – Тризуба-Трійці), а блакитний є допоміжним (тому називається другим, зображається внизу прапора і використовується на зображенні герба  як тло основного символу(в нашому випадку – Тризуба). Нинішній державний прапор України називається синьо-жовтим, тому верхня його половина є синьою (головний колір), а нижня — жовтою (допоміжний колір). Тому, згідно з законами геральдики, державний герб мав би зображатися як синій Тризуб на жовтому тлі. Проте в дійсності ми маємо правильний – жовтий(золотий) Тризуб на синьому тлі — і це вірно, хоча колір тла за історичною традицією має бути не синього, а блакитного кольору. Але тоді логічно головний жовтий колір мав би бути угорі нашого прапору, а не навпаки як зараз!
    З сакральної точки зору жовтий колір позначає активне, творче, сонячно-вогняне, духовно-божественне начало, а блакитний — пасивне, вологе, консервативне начало, яке потребує активізації та одухотворення. Тому жовто-сонячний колір українського прапору позначає Творця і божественну активність, а блакитний — створену ним матерію, наш земний світ. Тому з сакральної точки зору зображення на національному прапорі синього(навіть не блакитного!) над жовтим означає, що нація визнає панування пасивного над активним, консервативного над творчим, матеріального над божественним. Зауважимо, що цей прапор реально відбиває нині існуючий у державі стан перевернутого природнього порядку та є продовженням домінування безбожності, об’єктивними проявами якого є вимирання українського народу (понад півмільйона щороку), зростання кількості самогубств та абортів, поширення алкоголізму та наркоманії, генетичне і культурне виродження, і врешті-решт, маємо війну, назв’язану сусідньою агресивною державою,  в результаті якої Україною втрачені території, а на «гібридній» війні гине та калічиться  генофонд нашої нації під   прапором,   який нас і Україну  не  захищає! Ось чому нас не може задовольняти існуючий стан речей в Україні. Ми розуміємо, що стабілізація існуючого стану речей означає стабільне вимирання українського народу і його подальше розпорошення за межами рідної землі. Потрібно зламати ці негативні тенденції і здійснити суттєві зміни. Проте серйозні перетворення завжди починаються з духовно-світоглядного імпульсу, з оновлення свідомості.Відновлення ж правильного світогляду неминуче вимагає повернення до правильної національної символіки. Ось ,наприклад, дружня нам Грузія після своєї революції змінила свій державний прапор. І це стало потужним символом оновлення, що дало свої позитивні результати. Повернення історичного прапора УНР буде мати величезне символічно-історичне значення. Адже в житті як окремої людини, а тим більше в житті суспільства і держави важливо все, а особливо сакральні  речі. Тому історично правильний прапор має бути жовто-блакитним, і ніяк інакше. І це буде не просто зміна місцями  кольорів, це означатиме повернення Долі країни на вірний  шлях розвитку і процвітання.
    Історія дала нам 100 років тому великий урок!
    Наш обов’язок повернути  національний жовто-блакитний прапор і використати  шанс – змінити долю  України на процвітання!
    ГО «Жовто-блакитний прапор України

    Унікальна виставка “Українське коло: до сторіччя визвольних змагань”

    • Січень 24, 2018

    22 січня у день сторіччя проголошення Українською Центральною Радою Четвертого універсалу – 22 січня 2018 р. в музейно-виставковому центрі «Музей історії міста Києва» відкрилась унікальна виставка «Українське коло: до сторіччя визвольних змагань (1917–1921 рр.)» присвячена 100-річчю проголошення незалежності УНР та Дню Соборності України.
    Виставка Українське коло є міжнародним виставковим проектом, присвяченим драматичному і доленосному періоду української історії, який призвів до створення модерної держави на українських етнічних теренах.

    Автентичні експонати, представлені на виставці, ніби повертають нас у ті далекі часи. Це меморіальні речі Симона Петлюри та Володимира Винниченка з Нью-Йорку, документи про вступ України (УНР) до Ліги Націй з архіву офісу ООН у Женеві, Велика державна печатка УНР та печатка Центральної Ради, прапор Першого пішого Запорізького полку імені гетьмана Петра Дорошенка, що прибув з Варшави, перстень Скоропадського.
    До організації виставки долучилися 30 музеїв, бібліотек та архівів з 4 країн! Понад 70% артефактів вперше демонструються в Музеї історії Києва!


    Головні концептуальні підходи виразно проявляються у побудові експозиції та зумовлюють її структуру. Виставка об’єднує чотири тематичних блоки:
    І. Відродження Нації.
    ІІ. Розбудова Держави.
    ІІІ. Змагання за Україну.
    IV. Боротьба за міжнародне визнання.

    Куратор проекту Українське коло Юрій Савчук провів для всіх гостей цікаву екскурсії, ознайомимо із представленими експонатами та розповів про ті буреломні часи. Виставка вдалася, окрім тільки одного. Серед представлених експонатів є безліч тогочасних фотографій та відео, на яких чітко видно український жовто-блакитний прапор, якому на жаль на виставці місця не знайшлося і не має жодної про нього згадки, зокрема нормативних документів як про перший стяг Української Народної Республіки та Української революції.
    При цьому творчим задумом виставки на думку організаторів, її структура, експозиційна композиція та художні зустрічі підпорядковані головному концепту: досвід минулого, застереження майбутньому та сучасний історичний квест.

    Леонід Коваленко

    Століття Української незалежності

    • Січень 23, 2018

    Петро Порошенко виступив на урочистому зібранні з нагоди Дня Соборності України та 100-річчя проголошення незалежності Української Народної Республіки.  Він заявив що Україна однією із перших проголосила про незалежність від Російської імперії, та на жаль не змогла її втримати, закликав зробити висновки з уроків історії.

    «Головне, що не дало тоді постати українській незалежній державі – брак внутрішньої єдності, політичні чвари, анархія.»

    22 січня 1919 року на Софіївському майдані у Києві був проголошений четвертий універсал Центральної Ради. Універсал було ухвалено роком раніше саме тому в цей день святкується разом із Днем Соборності століття незалежності Української Народної Республіки. На цю дату було призначено перше засідання Української Народної Ради.

    Політолог Олександр Семченко проводить деякі аналогії між періодом УНР та сучасною Україною. Порівнюючи звернення до народу яке приведено в четвертому універсалі про нестачу хліба та зерна, спад промисловості, закриття фабрик та заводів він говорить про неприпустимість повторення даних помилок в наш час.

    «Ми дійсно слідуємо традиціям, тому що: фабрики померли, заводи померли, залізна дорога, ви коли небу їздили Українською залізницею? Це американські гірки»

    В цей день заклики до висновків з історії висловили багато українських політиків та громадських діячів.