Жовто-блакитний прапор Перемоги, прапор Нової України! Все таємне стає явним або який прапор повинна мати Україна.

  • Серпень 23, 2018

(Екзамен на науковість та патріотизм.)

Міста цвітуть, блакить ясніє,

Ллє сонце золото згори

А над хатами наша мрія:

Жовто-блакитні прапори.

Олександр Олесь

Нині навколо українського прапору точиться багато дискусій щодо того, який він повинен бути правильним – жовто-блакитним чи синьо-жовтим. Давайте розберемося яким же дійсно був перший український прапор під яким українці починали виборювати свою державність в другій половині ХІХ – першій половині ХХ сторіччя під час національно-визвольних змагань та Української революції 1917-20рр.

Україна в 1991 році стала незалежною державою і як історико-політична правонаступниця Української Народної Республіки (УНР), незалежність якої була проголошена IV Універсалом 22 січня 1918 року під жовто-блакитним прапором, успадкувала від неї герб, гімн, назву грошової одиниці та прапор. Цьому є підтвердженням статті та тексти тих часів, фотографій, листівок, документальних кінофільмів (хроніка), перших статей українських істориків на початку незалежності України в 90-х роках. Ці матеріали в переважній більшості свідчать про те, що першим прапором Української Народної Республіки був священний для українців жовто-блакитний прапор, у якому зверху була жовта смуга, а знизу блакитна.

Неперевершений вклад в пояснення та опис української символіки та жовто-блакитного (сонячно-блакитного) прапору зробив засновник Інституту метафізичних досліджень Перехід – IV Ігорь Кагангець,. Він запропонував його назвати сонячно-блакитним, який стане вже прапором Нової України – Вільної України. Колись видатний поет Олександр Олесь 1917 року вітав українське військо саме такими словами:

Українське військо, мов з могили встало,
Загриміло в бубни, в сурмоньки заграло,
Розгорнуло прапор сонячно-блакитний,
Прапор України! Рідний, заповітний!

Жовто-блакитному прапору присвячено ряд статей, з якими можна ознайомитися на сайті Ігоря Каганця Народний оглядач: Сонячно-блакитний – прапор Вільної України https://www.ar25.org/article/sonyachno-blakytnyy-prapor-vilnoyi-ukrayiny.html, Жовто-блакитний чи синьо-жовтий? https://www.ar25.org/article/zhovto-blakytnyy-chy-syno-zhovtyy.html, Жовто-блакитний Вогнебог – прапор Третього Гетьманату. https://www.ar25.org/article/zhovto-blakytnyy-chy-syno-zhovtyy.html та інші.

Про жовто-блакитний прапор зібрана цікава детальна інформація Олександром Зайченком у статті «Забута історія національного прапору» у 3 частинах. Окрім цікавого матеріалу у статті можна переглянути велику кількість фотографій та листівок, які є підтвердженням того, що українці мали жовто-блакитний прапор. Статті можна переглянути в Інтернеті за посиланням: http://прапор.укр/. Цей сайт присвячений жовто-блакитному прапору і називається: ПРАПОР ПЕРЕМОГИ Повернемо національний прапор Україні! Окрім цих статей на сайті зібрано багато цікавої інформації та матеріалів різних авторів про жовто-блакитний прапор. Великий вклад в захисті жовто-блакитного прапору зроблено Любов’ю Безкоровайною в статях та виступах в передачах телебачення. Вона постійно доносить до українців ідею щодо повернення до козацького жовто-блакитного прапору та присвятила йому книгу «Живим і ненародженим». Жовто-блакитному прапору присвячені статті Михайла Роля, Георгія Лук’янчука, Валерія Красицького, Андрія Гися, Ярослава Красицького та інших дослідників.

Ще ознайомитися із інформацією присвяченою жовто-блакитному прапору можна в інтернетівській мережі Facebook на сторінках груп: Жовто-блакитний прапор – державний https://www.facebook.com/Жовто-блакитний-прапор-державний-886705108063467/?ref=ts, Наш прапор жовто-блакитний https://www.facebook.com/groups/268130073197933/, Жовто-блакитний Желто-голубой https://www.facebook.com/groups/1478825422400469/?ref=ts&fref=ts, Прапор України https://www.facebook.com/zhovto.blakytnyy/, Прапор.укр https://www.facebook.com/groups/prapor.ukr/?fref=ts, Прапор https://www.facebook.com/prapor.ua/, сайти Всесвітнього Громадського Руху Українців «Поверни Прапор» заснованого українкою із діаспори Оленою Івасик: https://www.facebook.com/ukrainian.prapor/, http://www.prapor.info/, Повернемо прапор – відновимо історію!!! https://www.facebook.com/groups/1498789637032520/?fref=ts та інші. Нині ідея повернення України до її споконвічного жовто-блакитного прапору все більше шириться в нашій державі і саме в цих групах люди викладають фотографії з цим прапором, статті та віднайдені історичні матеріали та фото.

Сучасні українські історики на зорі незалежності України в 90-х роках одностайно зголошувалися на тому, що Українська Народна Республіка в 1917 – першій половині 1918 рр. до гетьманату Скоропадського виборювала незалежність саме під жовто-блакитним прапором, який був затверджений на законодавчому рівні. Зокрема із цією інформацією можна ознайомитися в наукових працях: Гломозда К., Павловський О. «Українська національна символіка: походження, традиції, доля» – Київ, 1989, Сергійчук В.І. «Доля української національної символіки», – Київ, 1990, Сергійчук В.І. «Національна символіка України», – Київ, 1992; статтях: Гломозда К., Яневський Д. «Українська національно-державна символіка особливості історичної традиції» // Філософська і соціологічна думка. – 1990. – № 1-3, Гломозда К., Яневський Д. Історичні герби: відзнаки та прапорові барви України // Історичний український журнал. – 1990 – №4-5, Климкевич Р.О. Найвищі відзнаки Західно-Української Народної Республіки // Український історик. – 1968. – № 1/4, Сергійчук В. Жовто-блакитний прапор // Наука і суспільство. – 1990. – №9, Сергійчук В. Давайте не шукати зловісних кольорів // Молодь України. – 5 квітня 1990 р., Ткаченко В. Українська національна символіка у пошуках форми та змісту // Молодь України. – 2 та 3 серпня 1989 р., стаття Якимович Б. «До питання про українську національну символіку» в брошурі «Національна символіка» журналу Пам’ятки України та інші. Національній символіці України і зокрема жовто-блакитному прапору присвячені «Клейноди України (з Історії державної і національної символік)» видані редакцією журналу «Філософська і соціологічна думка» (в основі видання – ґрунтовна стаття кандидатів історичних наук), «Українські війьскові прапори й корогви. Історичний нарис» Микола Битинський та неоціненна праця історична розвідка відомого дослідника української символіки Тадея Скотинського «Український герб і прапор» видана 1935 року у Львові та інші.

В перші роки незалежної України українські історики у своїх працях, наведених вище, провівши ґрунтовний аналіз, майже всі зазначали, що саме жовто-блакитний прапор як національний символ, що несе у собі суто українські (руські) барви на політичній арені з’являється під час революційних подій 1848 року «Весна народів». І таким він був утверджений Головною Руською Радою згідно тогочасних геральдичних правил за якими спочатку йде барва герба у верху, а потім щита у низу. За цими принципами будувалася традиції геральдики тодішніх найбільших європейський імперій Австро-Угорщини та Німеччини. Цьому є доказ чорно-жовтий прапор Австрійської монархії, який спочатку був жовтого кольору із чорним двоголовим орлом на ньому. Німці ж маючи чорного орла із червоними кігтями на жовтому фоні взяли собі за прапор чорно-червоно-жовтий триколор. Поляки у законі про польський біло-червоний прапор написали, що він розроблений згідно геральдичних правил, де колір герба є нагорі, а фону внизу (білий орел на червоному фоні). Крайовий прапор Галичини (український прапор) тоді мав вигляд синього полотна із золотим (жовтим) левом на ньому, на якому головний колір жовтий було розміщено зліва біля древка. Тоді Головна Руська Рада регламентувала і затвердила крайовий прапор «Герб, или знамя галицкои; є то золотий левъ въ синим поли вспынаючый ся на скалу » – читаємо у «Зорі Галицькій» – часописі підкарпатських русинів від 27 червня 1848 р.

Крайовий прапор Галичини.

Описуючи перший з’їзд українських вчених у Львові один з авторів українського прапору Яків Головацький подає: «Дня 7/19 жовтня въ четверг. 1848 г. отвореныш зостав соборь учених рускихь и любителей народного просвьщенія… О ІІ-й године сойшлися для отворенія собора все собраніи члены и многіи госте съ отзнаками русконародными до музеальной сали. Красно прибраніи чтені поразили сильнім впечатлениемї очи всехї присутствовавшихї. Першій разї Русины узрелися въ месци, гдє имъ все припоминало народность. – Под образом державного монарха спочило две, хоругви синожовти… окна и столпы украшении Були народними барвами – при сихъ последнихъ стремели по паре прапоровъ тоже синожовтом барвы»… І далі ось як описує барви і пояснює символіку прапора того часу: “народни барвы просвещали намъ и выображали не богатства, збытокъ, але сильную, щирую волю, благое намереніе. Синій цветъ, якъ чисте небо южной Руси, ясный, погодливый, якъ душа щирого не скаженого Русина, изьображавъ миръ и спокой, якого до розвитія нашого народного потреба. Золотый цветъ, якъ тіи зорницъ на ясномъ небе, изъображали ясное светло, до котрого намъ стремитися належить”.

Із цього пояснення чітко видно, що саме золота (жовта) барва, яка передає колір ясного світла – Сонця повинна знаходиться над барвою синьою – неба. Сонце знаходиться саме на небі, а не під ним і його бачимо вгорі, коли дивимося на небо.

Жовто-блакитний прапор Я.Головацький описував як «синожовти» від назви Галицької корогви, яку тоді називали синя хоругва із золотим «Руським левом». Ще український прапор міг так називатися під впливом австрійського чорно-жовтого прапору чи синьо-жовтого прапору землі Нижня Австрія Австро-Угорської імперії, який тоді використовувався під час візитів імператора Австрії уродженця землі Нижньої Австрії Франца Йосифа І. Це підтверджують листівки тих часів. У подальшому австрійські кольори наробили плутанини, через які жовто-блакитний прапор називали синьо-жовтим (блакитно-жовтим).

Цісар Франц Йосиф I посеред людей в Сукенницях (Краків), при здійсненні інспекції Галичини в вересні 1880.
Автор: Lipiński, Hipolit (1846-1884). Оригінал знаходиться в Народному Музеї м. Кракова.

Прийом Цісара Франца Йосифа I на Львівському вокзалі в 1880 р.

Автор: Grabowski, Andrzej (1833-1886). Рік створення – 1881 р. Оригінал знаходиться в Народному Музеї м. Кракова. 

Січове свято в Галичині

З 1848 року жовто-блакитний прапор широко вживався на західно-українських землях, набуваючи у Галичині символу національно-визвольного руху. Цей прапор широко використовувався у різних галицьких товариствах: спортивно-руханкових товариств «Сокіл» з 1894 року; пожарно-спортивних товариств «Січ» з 1900 року та дитячо-юнацьких – «Пласт» з 1912 року.

Галицькі січовики з Покуття під жовто-блакитним прапором. Галичина, 1900 р.

Галицькі січовики «вправляють» під українським прапором 1900 року.

В іншій частині України, що перебувала у складі Російської імперії жовто-блакитна символіка як національна з’явилася на шпальтах газет після революції 1905 року. Уявлення про цю символіку поширювалось завдяки зв’язкам із Галичиною. Тоді на сторінках газет розгорнулися суперечки між прихильниками жовто-блакитного прапору і тим, хто хотів бачити національний український прапор червоним або малиновим. Традиції галицького герба мало що означали для Східної України і населення шукало інших пояснень кольорів прапора. Тадей Скотинський навів у своїй праці цікавий приклад, як перекручувалися пояснення: «По газетах писали, що воно було так колись на цілій Україні, бо мовляв блакитна барва відбиває чудове блакитне небо українське, а жовта – вигорілий від сонця степ, чи золоті лани збіжжя, а то мало, що не саме сонце». Це призвело до того, що з’явилися прихильники і у блакитно-жовтого прапору, які почали йому віддавати перевагу.

Активно почала пропагуватися жовто-блакитна символіка під час Першої світової війни в 1914 році. Прихильник синьо-жовтого прапору О. Карелін зазначає у своїх статтях, що очікуваним, позитивним для українців, результатом Першої світової війни стала реальна перспектива утворення незалежної держави України в центрі Європи. Вишколена у парамілітарних організаціях галицька молодь здобувала незалежність України під жовто-блакитним прапором в легіоні Українських Січових Стрільців (УСС), у складі армії Австро-Угорської імперії.

Українські Січові Стрільці під жовто-блакитним прапором. Галичина, 1917 р.

Солдати Української Галицької армії  під жовто-блакитним прапором

Історичним «ренесансом» стало відродження української жовто-блакитної символіки на Великій Україні і в Галичині під час святкування 100-річчя від дня народження Великого Кобзаря – Т. Г. Шевченка у 1914 році. Жовто-блакитні прапори замайоріли по всій Україні, в ворогуючих Російський і Австро-Угорський імперіях. В 1914 році на території України, що була у складі Російської імперії було заборонено святкування ювілею Тараса Шевченка. Однак за ініціативою львівських студентів Лизанівського, Охримовича та Семця київські студенти у березні вийшли на маніфестацію під жовто-блакитними прапорами. А вже в 1917 році після повалення російської монархії по всій території Російської імперії вшанування українського пророка вже відбувалося під жовто-блакитними та малиновими (червоними) прапорами. 25 березня відбулася грандіозна маніфестація українців у Петрограді з приводу панахиди по Шевченку. Як повідомляли російські газети, над 20-тисячним натовпом майоріли український січовий прапор, запорізькі бунчуки, на грудях багатьох присутніх були жовто-сині кокарди. Того дня «Речь», зокрема повідомляла: «Над натовпом перед Казанським собором майоріли величезні прапори жовто-блакитного забарвлення колишньої Запорозької Січі й Гетьманщини».

Інша петроградська газета «Русская воля» писала: «У всіх жовто-блакитні стяжки. Написи на жовто-блакитному полі – «Хай живе вільна Україна!», на червоному – «Хай живе демократична федеративна республіка Росія!» Подібні маніфестації українців з приводу вшанування Шевченка тоді відбувалися в багатьох містах Росії. На жовто-блакитному прапорі маніфестації у Томську був напис: «Республіка, автономія, Україна». На маніфестації українських військових частин у Царському Селі солдати йшли з червоними та жовто-блакитними прапорами.

Російська газета «Речь» називає жовто-блакитний прапор козацьким, тим, який колись мала Запорозька Січ. І газета не помиляється, бо цей прапор дійсно був козацьким і його шлях почався із глибокої давнини. Михайло Грушевський у 9 томі Історії України-Руси описав битву козаків в 1651 році під цим прапор біля Гомелю: «О восьмій годині рано, при зміні варти, побачили спершу корогву червону з білим хрестом і білою обвідкою; потім показалася друга, червона корогва, а коло неї три білі, й дві чорні і дві жовто-облочисті; під ними 8 тисяч козаків, кінних і піших, вибраного війська». Під жовто-блакитним прапором відомий російський та український художник Ілля Репін зобразив на картині запорожців, що пишуть листа турецькому султану.

Щодо історичної правдивості події, що зобразив Репін, є цитата приведена А. Сокульським у статті «Морські походи запорожців»: «Крім відомих істориків та мистецтвознавців, картину ретельно «облизав» (вираз Рєпіна) видатний російський філолог, знавець давніх пам’яток культури України Федір Євгенович Корш (1843-1915). Він подав на ім’я царя своє «всеподданнейшее заключение»: «Ваше Величество…, знамена казацкие, изображенные художником Репиным на его картине, не содержат по своему цветовому набору никаких иностранных веяний, а отражают в себе извечную преемственность цветов золотых и небесных, постоянно присущих для всех знаков отличий в Южной Руси (Малороссии) еще во Бремена Великих князей киевских, вплоть до роспуска запорожской вольницы… Сказанному имеется предостаточно письменных подтверждений в отечественных и иностранных сугубо исторических источниках, а равно – в ряде предметов материального искусства тех древних Времен“.

Підтвердженням, що козаки мали жовто-блакитне розміщення кольорів є наприклад ікона Покрова Пресвятої Богородиці та герб козацького полку .

Жовто-блакитне поєднання кольорів мав герб Києва 1480 року, що знаходиться у гербовнику Конрада Грюненберга.

До речі знайшов в Інтернеті цікаву фотографію прапору Московської держави, яка зображує її знамено мабуть десь тих часів, що і вище наведений герб Києва.

У 1917 році, під час Першої світової війни в Києві і інших містах Російської імперії, зокрема і у Петербурзі, швидко поширилась традиція вживання жовто-блакитних прапорів. Так, перший ешелон козаків-українців у кількості 1198 чоловік вирушив на німецький фронт із Києва 14 травня 1917 року, як зазначалось у «Віснику Українського військового комітету», «під національним жовто-блакитним прапором». Під ним козацтво вишикувалось через три дні перед штабом Верховного Головнокомандуючого генерала Брусилова в Кам’янець-Подільському. Росіянин Брусилов, узявши до рук жовто-блакитний прапор, звернувся до солдатів-українців з такими словами: «Под этим прапором я вижу достойное казацкое войско украинцев, которое, надеюсь, поможет мне в трудный час борьбы за благо всего народа. Слава украинскому казацкому войску!»

1 липня 1917 року на ділянці фронту Конюхи – Потутори в Галичині перейшов у наступ під жовто-блакитними прапорами 6-й українізований корпус російської армії, який зайняв три лінії німецько-австрійських окопів. У цьому виявилась трагедія українського народу: під жовто-блакитними прапорами українці воювали між собою на користь Росії та її ворогів. Але і браталися українці в часи Першої світової війни через колючий дріт у числі у чмслі перших почали ті, хто воював під жовто-блакитними прапорами.

Свідчення використання жовто-блакитного прапора можна знайти і у книзі «При джерелах боротьби» Миколи Ковалевського – українського політичного діяча, члена Української Центральної Ради: «Я не можу забути одного епізоду під час першої української демонстрації в Києві 1 квітня 1917 р. Стрункими лавами йшли тоді київські українці під жовто-блакитними прапорами». Далі М. Ковалевський пише: «Група українських демонстрантів несла великий жовто-блакитний прапор. За ним ішла група української молоді, яка несла кільканадцять жовто-блакитних прапорів, а за нею ішли тисячі киян, міщан та інтелігенції, військових і цивільних з жовто-блакитними відзнаками. Спеціяльну групу творили кількасот селян із прикиївських сіл, які теж несли жовто-блакитні прапори…». Про цю демонстрацію пише і проф. Яків Зозуля, член Української Центральної Ради, у своїй книзі «Велика Українська Революція»: «українська маніфестація в Києві. 100.000 учасників з 320 жовто-блакитними прапорами».

Колишній глава Генерального секретаріату Володимир Винниченко згодом писав: «Ми рішуче нічого не міняли в суті тої державності, що була за часів Тимчасового уряду. Ми тільки міняли національну форму її – замість біло-синьо-червоного прапора ми вішали жовто-блакитний».

Науковець П.Гай-Нижник у статті «Під яким прапором здобувалася й існувала українська державність у ХХ столітті» приводить дані, що під жовто-блакитним прапором воювали Перший Запорозький им. Костя Гордієнка полк кіннотних гайдамаків у 1917 р. використовував жовто-синій прапор з чорним тризубом за звороті (про це, принаймні, свідчив В.Петрів), Кіннотний полк 4-ї Київської дивізії мав жовто-синій прапор з чорними тризубами (по обох боках) на жовтому тлі, Полк імені Кармалюка прийняв собі жовто-синій прапор з тризубом на одному боці й зображенням Матері Божої та Архистратига Михаїла з іншого, а Богданівський полк мав малинову хоругву з портретом Б.Хмельницького на лицевому боці та з написом на іншому: «Знамено першого українського козачого полку», Дорошенківський полк обрав собі білу хоругву (на одному боці був образ Божої Матері у пурпурних ризах з омофором в руках й написом півколом «Ізбавлю і покрию люди моя», на іншому боці – хрест в оточені колом небесних світил) з написом по краях: «Знамено першого січового гетьмана Петра Дорошенка полку 1918 року».

Щодо того, що саме під жовто-блакитним прапором розгорталися революційні події в 1917 – 1920 рр. із вище перерахованих праць можна привести ще ряд даних, які є підтвердженням тому, що Українська революція творилася під цим прапором. На користь жовто-блакитного прапору також свідчить велика кількість листівок та фотографій, які можна знайти в Інтернеті або переглянути на сайтах, присвячених цьому прапору, що були наведені мною вище.

Тепер давайте розберемося, який саме стяг був затверджений прапором Української Народної Республіки (УНР) на законодавчому рівні. Згідно вище наведених праць українських істориків, таким прапором був саме жовто-блакитний. Вони зазначали у своїх статтях, що 18 січня 1918 року Мала Рада УНР затвердила проект українського морського прапору, як жовто-блакитного, а потім у березні 1918 р. Центральна Рада затвердила жовто-блакитний прапор символом УНР. Далі вони у своїх дослідженнях продовжують, що блакитно-жовтим український прапор вже став при гетьману Скоропадському і таким залишався при Директорії. Але хоч його і було офіційно затверджено, як синьо-жовтий, але як тоді пояснити, що українці продовжували українську революцію під жовто-блакитним. Мабуть жовто-блакитне розташування кольорів в українців закладено генетично, починаючи ще з давніх часів. Цьому є ряд фотографій тих часів та фотографій із діаспори. Не буду на цьому питанні зупинятися більш детально, а наведу лише декілька фотографій.

Урочисте проголошення Акту Злуки УНР і ЗУНР на Софійській площі в Києві. 22 січня 1919 р.

Єднання синьо-жовтих і жовто-блакитних прапорів. Історична Злука УНР і ЗУНР 22 січня у Києві 22 січня 1919 р.

Український стяг зі старої листівки. Музейний експонат. Початок 20 ст.

Головний Отаман; голова Директорії УНР (13 лютого 1919 року — 10 листопада 1920 року) – Симон Петлюра.

Прапори в музеї Петлюри в Парижі, 1940 р.

Марка часів УНР номіналом 2 грн., початок 1921 р.

1919 року адміністрація Директорії замовила у віденській друкарні військово-географічного інституту серію з 14 марок із номіналами від 1 до 200 гривень.

Знаю, що прихильники синьо-жовтого прапору почнуть мені апелювати про те, що чорно-білі фотографії початку ХХ ст. не правильно передають кольори – немов жовтий виглядає темніше, а блакитний світліше. Також не буду на цьому питанні акцентувати свою увагу, оскільки цією проблемою переймалися в кінці ХІХ ст. Якщо так ставити питання, то тоді можна дійти до абсурду, оскільки переважна більшість фотографій українського прапору зображують його як жовто-блакитний, а нам весь час вбивають в голову, що вони не правильні. Наведу лише декілька чорно-білих фотографій із синьо-жовтим прапором.

Із проаналізованих статей, що вийшли в друк на зорі незалежності тільки один науковець А.Гречило у статті «Національний прапор» надрукованій в брошурі «Національна символіка» журналу Пам’ятки України наводить дані, що на законодавчому рівні Центральна Рада 14 січня 1918 року ухвалила «Тимчасовий закон про флот Української Народної Республіки», у якому зазначалося, що прапором українського військового флоту є блакитно-жовтий. Цю інформацію він приводить згідно Вістнику Ради народних міністрів Української Народної Республіки 1918 року за №16.

Окрім цього А.Гречило у своїй статті проводить думку, що Головна Руська Рада в 1848 році використовувала синьо-жовтий прапор, хоча при цьому і не заперечує, що тоді поруч із ним використовувався і жовто-блакитний. Пізніше у подальших своїх статтях, зокрема у матеріалі «Синьо-жовтий чи жовто-блакитний? Міфи про “перевернутий” прапор» голова Українського геральдичного товариства Андрій Гречило намагається довести, що українці під час національно-визвольних змагань творили свою державність тільки під синьо-жовтим прапором, повністю заперечує щодо існування тоді жовто-блакитного. А щодо геральдичних правил, то нав’язує свою думку, що український прапор на противагу світовим прапорам був заснований згідно прапорів Угорщини, що входила до Австрійської імперії та мало кому відомими тоді державами Боснії та Далмації, де кольори розміщувалися навпаки. Вже з цієї інформації стає дивно, якісь українці були мабуть недолугі та немічні і не притримались геральдичних правил, за якими творили свою символіку такі європейські держави, як Німеччина, Польща, Австрія та інші.

Проаналізувавши інформацію щодо прийняття українського прапору на законодавчому рівні і побачивши наведені різні дані, зразу ж захотілося розібратися, який же дійсно прапор був законодавчо затверджений. У нагоді став двотомник законодавчих документів та матеріалів Української Центральної Ради надрукований: Пам’ятки історії України, Інститут історії України разом із Національним державним архівом вищих органів влади і управління під егідою Національної академії наук України.

Українська Центральна Рада документи і матеріали у 2-х томах 10 грудня 1917 року – 29 квітня 1918 року 2 том Київ Наукова думка 1997 р. У другому томі збірника подаються протоколи засідань VIII та IX сесій Української Центральної ради та Малої ради, протоколи Генерального секретаріату. Затверджена до друку вченою радою Інституту історії України НАН України.

У двотомнику знайшов цікавий закон про військово-морський прапор від 29 грудня 1917 року, з яким можна ще ознайомитися в брошурі Д.Яневського від 1991 р. «Маловідомі конституційні акти України 1917-1820 рр.

Протоколи засідань Генерального Секретаріату 29 – 30 грудня 1917 року. 29 грудня 1917 року 7 питання було наступне:

«Слухали і ухвалили доложений генеральним секретарем Антоновичем проект тимчасового закону про флот Української Народної Республіки.

Постановили: внести проект тимчасового закону про флот Української Народної Республіки на розгляд Української Центральної Ради».

 

Наводжу також знімок копії цього закону, наданої в державному архіві дослідниці Любові Безкоровайній. Зі зворотної сторони документи за підписом директора архіву Н.В.Маковської написано:

Підстава: ЦДАВО України ф. 1063, оп. 3, спр. 1, арк. 143.

Ця копія повністю співпадає із законодавчим актом, наведеним в книжці як за архівними номерами, так і пояснювальним законодавчим текстом.

Копія тимчасового закону від 14 січня 1918 року, надана в державному архіві Любові Безкоровайній виглядає наступним чином.

Якщо порівняти ці два закони, то перший окрім основних 6 пунктів, в яких описано український флот та його прапор, має ще на початку тексту обґрунтування щодо необхідності прийняття такого законодавчого акту. У законі від 29 грудня 1917 року написано: «Прапором Української військової флоти є полотнище в двох жовтому і блакітному кольорах, В кряжі блакітного кольору історичний золотий трезубець часів Українсько-Руської держави Х віку». В законі від 14 січня 1918 року цей текст вже написано з деякими змінами: «Прапорм Української Військової Фльоти є: полотнище о двох блакітному і жовтому колірах. В кряжі блакітного кольору історичний золотий трезубець з білим внутрішнім полем в ньому». Як добре видно із надрукованих обох законодавчих актів, другий закон від 14 січня є калькою першого від 29 грудня, але в більш скороченому варіанті без обґрунтування і в поясненні прапору змінено слова в жовтому і блакітному кольорах на блакітному і жовтому кольорах та по іншому вже трактується український герб Тризуб.

Про закон від 14 січня 1918 року в документах і матеріалах Української Центральної Ради зовсім не має ніякої інформації. Окрім про 14 січня в книзі «Українська Центральна Рада документи і матеріали у 2-х томах» немає зовсім ніякої інформації і згідно протоколів в цей день засідання не відбувалися. Перед 14 січням 12-13 січня збиралася Мала Рада, яка напрацювала матеріали за протоколами №50-61, а потім вже з 15 січня по 25 січня 1917 року проходила дев’ята сесії Центральної Ради, де її напрацювання надруковані за протоколами №52-61. Загалом той час був не простий для Української Народної Республіки, на Київ насували більшовицькі війська і тодішні керівники працювали в шаткому режимі. Основним документом, що планувалося прийняти був IV Універсал Центральної Ради. Обговорення його тексту тривало з 9 по 11 січня 1918 р. на засіданні Малої Ради. 9 січня (22 січня за новим стилем) 1918 р. Мала Рада затвердила IV Універсал, який проголосив незалежність України. 11 січня 1918 р. його текст зачитав голова Уукраїнської Центральної Ради М. Грушевський.

 

Повернемося до Тимчасового закону по фльоту Української Народної Республіки від 14 січня 1918 року, до якого року виникає багато запитань. Із архівного документу добре видно підписи та прізвища осіб, які його підписали. Це зокрема:

За товариша голови Української Центральної ради С.Веселовський

Секретар Української Центральної ради Постоловський

Ствердник в.о. генерального писаря І.Мірний.

Згідно 2-х томника документів і матеріалів Української Центральної Ради підписи цих діячів можна побачити під документами, що розглядалися саме в грудні. Їх підписи бачимо під законом Центральної ради «Про зміну назв земських інституцій» від 19 грудня 1917 р. за №17. В січні ситуація змінилася і секретарем Української Центральної Ради вже був Онацький. Так наприклад Закон Центральної Ради «Про національно-персональну автономію» від 9 січня 1918 р. було затверджено вже за його підписом.

У зв’язку з тим, що Центральна Рада в кінці січня покинула Київ і повернулася вже тільки в березні, то зрозуміло, що прийняті її законодавчі напрацювання почали друкуватися в пресі з поверненням до столиці. За цей час відбулося ряд змін у керівництві Центральної Ради, одні діячі змінили на посадах інших. Але із поверненням до Києва, життя продовжувалося і в березні було відновлено друк Вістнику Ради народних міністрів Української Народної Республіки. І саме тоді було надруковано інформацію про цей закон у №8 та 16 Вістника Ради народних міністрів Української Народної Республіки

Складається таке враження, що закон від 14 січня 1918 року згідно проведеного аналізу є просто підробка із закону 29 грудня 1917 року, що ніхто його не приймав. В ті часи окрім зовнішніх ворогів, були і внутрішні, які васіляко намагалися просунути свої ідеї, що працювали б проти України. Скоріш за все вийшло і з жовто-блакитним прапором, який був затверджений спочатку тільки як законопроект, але зі змінами, що тоді відбувалися в Україні, якимись особистостями далі шахрайськи підроблений в інший закон з другим трактуванням кольорів, був пролобійований і згодом надрукований у Вістнику Ради народних міністрів. Внутрішні вороги добре розуміли, що державу можна кинути у руйнування через символіку, поставити все навпаки до гори дригом від зворотнього. І їм це добре вдалося, молода українська держава проіснувала ще пару років, як Гетьманат та Директорія і припинила своє існування. І нині Україна повторює помилки своєї попередниці і під перевернутим синьо-жовтим прапором будує своє майбутнє, яке ми бачимо яким воно є в дійсності.

Не зрозуміло також і те, що голова Українського геральдичного товариства України А.Гречило у своїх статтях настоює на Тимчасовому законі по фльоту Української Народної Республіки від 14 січня 1918 року як першому законодавчому акті, при цьому навіть не переглянувши протоколи засідань та прийнятих законодавчих актів Української Народної Республіки «Українська Центральна Рада документи і матеріали у 2-х томах 10 грудня 1917 року – 29 квітня 1918 року», затверджених до друку вченою радою Інституту історії України НАН України. До речі саме ж цей науковець на початку незалежності України єдиний у своїх статтях акцентував увагу читачів на цей закон, замовчуючи про інше законодавство, яке згадували його колеги. Чому інші науковці в ті часи ні чого про цей закон не писали, теж є питанням? Чому українські історики не хочуть розібратися, як же воно було тоді в дійсності, чому закон надруковано в Вістнику Ради народних міністрів Української Народної Республіки за підписами, один діяч із яких тоді вже не займав цю посаду? Чому в протоколах про цей закон не має жодного слова, і день значиться такий, що Центральна Рада не збиралася на засідання? Як тоді можна опиратися на цей закон, трактуючи його як такий, що затвердив український прапор і цю інформацію публічно поширювати у суспільство? Чи не є соромно історикам, бути не патріотами і за те, що українці, один із древніших народів, маючи славну велич своїх пращурів, нині, як якісь немічні та обділені, живуть під перевернутим прапором? Мабуть вже прийшов час запропонувати депутатам Верховної Ради України подати законопроект про переатестацію високих наукових знань, зроблених за часів СРСР за рознарядкою КПРС в ручному режимі планового дозування наукових кадрів тодішньої УРСР.

Цікаву інформацію про жовто-блакитний прапор, яка переплітається із законом 14 січня подають українські науковці в словнику-довіднику 1997 року випуску «Українське державотворення». Там на сторінці 460 наводиться наступна цікава інформація:

Згадаємо ще про закон від 18 січня 1918 року, про який згадують у своїх працях науковці. Інформацію про цей закон можна отримати у діяча тих подій, Дмитра Дорошенка, який в Історії України 1917–1923 рр. Том І пише наступне: “18 січня 1918 р. Мала Рада затвердила предложений Д.Антоновичем проект українського морського прапору, вироблений Українською Морською Радою. Прапор виглядав так: матерія складалася з двох смуг, вгорі жовта, внизу синя; на синій золотий знак кн.. Володимира – Тризуб з хрестом угорі (ст. 384, Д.Дорошенко, видання 1932 року “Історія України 1917 – 1923 рр. Том І. Доба Центральної Ради”). Ця згадка Дорошенка прямо підтверджує, що тоді розглядався і був затверджений законодавчий акт саме про жовто-блакитний прапор.

Інформації в 2-х томнику документів і матеріалів Української Центральної Ради про цей закон не має. Також інформація про закон у березні, яким Центральна Рада затвердила жовто-блакитний прапор символом УНР відсутня.

До речі в Вікіпедії є розширена стаття присвячена прапору України. В цій статті науковці приводять закон від 14 січня 1918 року, як такий що затвердив синьо-жовтий прапор. Але їх великим ляпом є те, що вони взяли це посилання Д.Дорошенка і змінили в ньому дату 18 січня на 14 січня, а кольори переставили навпаки – вгорі блакитна, а внизу жовта. Чи не є це обманом та перекручуванням інформації? Якщо її так подавати, то тоді можна в статтях писати та придумувати на свій лад, що кому заманеться чи подобається. Постає питання, а що тоді робити науці та її дослідженням?

Цікаво було б ознайомитися із цими матеріалами, які переглядали українські історики на початку незалежності і наголошували на тому, що саме у березні було прийнято закон про жовто-блакитний прапор. У вістниках Ради народних міністрів Української Народної Республіки, що були переглянути у бібліотеці Вернадського теж цього закону не має. В бібіліотеці відсутні номери №4-8 цього вістника, можливо саме в цих номерах є інформація, що нас цікавить.

І наостанок саме дивне те, що наші українські історики та геральдисти, присвятивши ряд наукових праць українському прапору, не помітили або мабуть навмисно проігнорували в виданих ними протоколах законодавчої діяльності Української Народної Республіки «Українська Центральна Рада документи і матеріали у 2-х томах 10 грудня 1917 року – 29 квітня 1918 року» першого законодавчого акту про прапор тимчасового закону про флот Української Народної Республіки від 29 грудня 1917 року схваленого Генеральним Секретаріатом. А такі історики як К.Гломозда, В.Сергійчук та Б.Якимович через 20 років кардинально змінили свої погляди і відмежувалися від своїх попередніх думок на підтримку жовто-блакитного прапору, як прапору національного символу Української Народної Республіки і в 2014 році з нагоди Дня Прапора разом з іншими науковцями підписали відкритого листа українських істориків щодо спроб нищення чи фальсифікації державних символів України, зазначивши, що поширюються провокаційні вимоги “перевернути прапор”. Виникає таке враження, що самі вчені заплуталися у своїх дослідженнях і плутають інших, чи хтось свідомо за чиєюсь вказівкою все перекручує, навмисно плутає і все робить, щоб українці жили під перевернутим прапором й не відтворили своєї історичної правди і зажили мирним багатим життям.

Я не хочу перевертати прапор, а бажаю його просто повернути до такого вигляду, який він мав при Українській Народній Республіці. Із проведеного мною аналізу опрацьованих наукових праць дійшов висновку, що Українська Народна Республіка творилася саме під жовто-блакитним прапором, який вперше на державному рівні законодавчо був прийнятий 29 грудня 1917 року. У подальшому, хоч прапор і був змінений законодавчо на синьо-жовтий за гетьмана Скоропадського, але українці все одно вели національно-визвольну боротьбу під жовто-блакитними прапорами. Свідченням цьому є безліч фотографій та листівок, матеріалів із діаспори, які можна переглянути на вище наведених мною сайтах. 22 січня 1918 року ми святкуватимемо 100-річчя IV-го Універсалу Центральної Ради, яким була проголошена незалежна Українська Народна Республіка. А 22 серпня 2017 року ми відзначатимемо 25-річницю урочистої передачі повноважень від УНР до сучасної України. Тому для України, як правонаступниці УНР вже настав час перебрати ЖОВТО-БЛАКИТНИЙ державний прапор і тоді буде злагода, велич, мир, багатство і спокій.

Леонід Коваленко, політолог

Що призвело до розпаду Російської Імперії

  • Березень 15, 2018

Ірина Фаріон, український мовознавець та громадський діяч дала інтерв’ю радіо «Вголос». Вона розповіла про те, як говорили класики про те, що призведе до розпаду Російської Імперії.

Пантелеймон Куліш, говорив що два польських повстання 30-го року та початку 60-х років не призведуть до розпаду російської імперії. Призведе до розпаду російської імперії повстання української літератури та української мови

Також, Фаріон розповіла про те, що говорив Шевченко щодо своєї популярності, та чому наскільки багато людей читають його вірші.

Коли його (Шевченка) ув’язнили у справі Кирило-Мифодіївського братства, а Кирило-Мифодіївське братство це насамперед ті двоє людей про яких я говорила Микола Костомаров та Пантелеймон Куліш, і запитали його і запитали його щиро і зі здивуванням чому його так багато читають. Він просто і легко відповів, мабуть тому, і тільки тому, що мої вірші по малоросійському написані

Нагадаємо, раніше, Ірина Фаріон розповіла що історичний контекст свята 8 березня пов’язаний із протестом повій яким не платили гроші матроси.

Таємниче 23 лютого

  • Березень 10, 2018

З 2014 року День захисника України (Вітчизни) почали святкувати 14 жовтня, яке до цього року відзначалося 23 лютого. Приводом зміни дня святкування стало те, що це свято прийшло із радянських часів України, яке є повністю штучне й виникло тоді на пустому місці за волею партії та уряду радянської держави. Більш загальну інформацію про це можна отримати із Вікіпедії, а зупинимося на тому, що 23 лютого могло б дійсно залишитися і стати для України як професійне свято чоловіків.
І цьому утвердженню є підстави історичних подій, що відбулися на Україні 100 років тому в ці дні. В ніч з 7-го на 8 лютого 1918 року українські війська армії Української Народної Республіки відійшли із Києва через більшовицьку загрозу та наступ російського війська під командуванням Муравйова. Українська війська, що брали участь в боях за Київ відступили до села Гнатівка під Києвом. Туди стягувалися всі загони й підрозділи українського війська з ініціативи генерала Костянтина Прісовського та підполковника Петра Болбочана. Там же відбулася велика нарада, під час якої було вирішено об’єднати всі наявні сили в одне з’єднання під керівництвом єдиного командувача. Новий підрозділ здобув назву Окремого Запорізького загону, командиром якого став генерал Прісовський.
Становище загону було нечувано важке. Загін бився фактично в оточенні – зі сходу його тиснули червоні частини під командуванням Муравйова, з заходу – загін червоного комдива Кіквідзе, а з південного заходу – збільшовичені полки 2-го гвардійського корпусу.
Проте запорожці блискуче вийшли зі скрути, завдавши стрімкого удару російським військам, зайняли Коростень і захопили склади зброї та військового майна. Ударом на Сарни вони вибили з міста більшовиків Кіквідзе, та змусили ешелони 2-го гвардійського корпусу (який сам рвався до дому, до хати) обходити позиції запорожців стороною.
23 лютого 2-й курінь підполковника Болбочана наблизився до Житомира. Позиції для наступу були обрані настільки вдало, а сектори обстрілу підібрані настільки вміло, що 24 лютого більшовики Кіквідзе чкурнули з міста після першої ж атаки. Природно, бій стався не 23 лютого, а днем пізніше, але готувалися ж запорожці до атаки саме 23-го!
Саме з цього дня українське військо на чолі із командиром 2-го курінню Окремого Запорізького загону армії УНР підполковником Петром Болобчаном (який мав шанс стати українським Бісмарком) під жовто-блакитними прапорами почало успішно звільнювати міста України. 1 березня від більшовиків було звільнено Київ. 30 березня – Полтава. 6 квітня – Харків, а 24 квітня курені 2-го запорізького полку підполковника Болбочана марширували вулицями звільненого від червоної влади Сімферополя.
Підтвердженням того, що 2-й курінь воював під жовто-блакитними знаменами є присяга, яку приймали запорожці:
Тобі мій краю дорогий
Складаю я свою присягу –
Тебе любить, Тобі служить
За Тебе вмерти біля Стягу.
І прапор наш жовто-блакитний
Клянусь до віку боронить,
І за народ забутий, рідний
Останню кров свою пролить.
Запорізький корпус був одним з найбільш численних та боєздатних підрозділів армії УНР. І початок бойового шляху видатної української частини був закладений саме 23-24 лютого – під час бою за звільнення Житомира.
23 лютого 1918 року є також днем визнання незалежності України Росією. Передувало цьому підписання 9 лютого 1918 року в Бресті між Центральною Радою УНР і країнами німецько- австрійського блоку Брестського миру, за яким Центральна Рада просила збройної допомоги у нових союзників для звільнення України від більшовицької окупації.
Вранці 23 лютого1918 року радянській Росії був пред’явлений німецький ультиматум про умови миру, за якими російська влада повинна була визнати незалежність Латвії, Литви, Естонії, Фінляндії та України і підписати з Україною мирний договір. Того ж дня, 23 лютого, члени Центрального Комітету РСДРП (б)дали свою згоду на прийняття німецького ультиматимуму і о 3-й годині ночі 24 лютого він був прийнятий ВЦВК.
І наостанок, а що ж є за день 14 жовтня, коли святкують День захисника України? Це свято Покрови, що було введено у християнство в Х столітті і має під собою подію, яка відбулася в Константинополі. У цей день військо наших предків русів на чолі з князем Аскольдом взяло в облогу столицю Візантії Константинополь, намагаючись захопити місто. Тоді його мешканці у гарячій молитві звернулись до Богородиці з проханням про порятунок. І Богородиця почула їх, начебто покрила своїм омофором городян, захистивши від нападників, що стало провістям перемоги. Навколо міста тоді здійнялась така буря, що розкидала флот русів і заставила їх відступити, а до міста надійшла військова допомога.
З часом це свято стало одним із найголовніших для запорозьких козаків. В цей день у козаків відбувалися вибори нового отамана, а самі козаки вірили, що свята Покрова охороняє їх, а Пресвяту Богородицю вважали своєю заступницею і покровителькою. Козаки настільки вірили в силу Покрови і урочисто відзначали його, що впродовж століть в Українi воно набуло ще й козацького змісту і отримало другу назву – Козацька Покрова.
Очевидно, візантійський сюжет прислужився запорозьким козакам як порятунок, або його хтось їм навмисно нав’язав, оскільки для них свято Покрови було найбільшим і найзначущим. Але гадаю, що незвичайна популярність та величність свята Покрови пояснюється дуже просто. Корені виникнення свята сягають сивої багатотисячолітньої давнини і пов’язані з космічним станом природи і, відповідно, особливим етапом у житті людини.
Які ж це особливості? Загальновідомою ознакою Покрови є те, що вона покриває Землю або листям, або снігом і тому завершувалися усі найважливіші господарські та військові справи.
З недавніх пір свято Покрови в Україні вiдзначається ще й як день українського козацтва, а нині День захисника України.
Леонід Коваленко

Апокаліпсис: сьогодення (частина шоста)

  • Грудень 21, 2017

Коли Михайло Саакашвілі говорить, що для нього не має значення національне походження будь кого, він має рацію. Проблема у тому, що насправді для нього існують табу, коли мова заходить про сіоністів: треба чи добре говорити, чи нічого, як про небіжчиків. Щоправда, Михайло намагається нічого про цих не говорити.

Але сіоністи це не нація. Це навіть не євреї, – як не парадоксально це лунає.
Сіоністи, хасиди всіх груп, так звані «внутрішні» іудейські ложі, як «Бней Бріт», «Мемфіс Міцраїм», «масони» і т.п. це передусім окультної секти. Всіх їх поєднає як засада діяльності й існування ритуал чорної магії. Цей ритуал може бути різного плану: іудейський, масонський, будь-який. Але всі ці ритуали мають однакове походження: з Єгипту і Вавилону. Звідти походять навіть поганські ритуали старовинних Греції і Риму, котрі є старіші за палестинських, арамейських, іудейськихгалісійських. Всі вони запозичені в вищих кастах окультних жерців Єгипту і Вавилону.
Це стосується в повній мірі також сіонізму. Ті хто вважає сіоністів чисто політичним гуртом, дуже сильно помиляються. Всесвітній Сіоністський Конгрес, заснований в швейцарському Базелі в 1897 році є політичним лише зовнішньо. Вважається, що сіонізм є політичною світською ідеологією, на відміну від релігійних іудейських, наприклад хасидів та їхніх противників мітнагідів, інших іудейських ортодоксів. Насправді річ тільки в різниці ритуалів сіонізму від відвертого іудаізму. Не зважаючи на цю різницю і постійні внутрішні сварки, а навіть ворожнечу, сіоністи, хасиди, мітнагіди та внутрішні іудейські ложі діють в одному напрямку, переслідують одну мету, мають одного ворога.
Мета: Храмова Гора в Єрусалимі, центр окультних іудейських ритуалів. Ворог: ми, гої, передусім християни. Не маючи нічого проти патріотів рідновірів, скажемо: поганські секції є в кожній окультній спільноті. Не є винятком також окультна агентура в різних церковних конфесіях. Тому патріотична частина рідновірів не так є ворожа окультним спільнотам, як справжні християни. Про це треба пам‘ятати, коли йдеться про протидію окультним ритуалам та їх адептам.
Михайло Саакашвілі гостро реагує на слова про засилля сіонізму, помилково сприймаючи їх за поганий стосунок до євреїв взагалі. Навіть така особистість глобального масштабу робить подібну помилку несвідомо чи через залежність від світової синагоги, того самого сіонізму. А насправді сіонізм і євреї це геть різні речі. Більш за це, сіонізм і світова синагога є ворожими для євреїв передусім.
Власне сіонізм розв‘язав дві світові війни і спровокував Голокост з метою витіснення євреїв з Європи до Палестини, де планували створити державу Ізраїль. А прості українці ховали і рятували євреїв від знищення, часто гинучи разом із родинами. Сіоністи люблять говорити про львівський погром 1941 року. І чомусь «забувають» при цьому назвати національну приналежність більшості особистого складу управлінь НКВС на Галичині, як і по всій території колишньої Польщі, окупованій москалями в вересні 1939 року.
Також «забувають» назвати історичний факт: серед вояків УПА, як лікарів, так і партизанів різного рівня, також в Проводі, були євреї. Такі євреї користувалися великою пошаною українців, вважаються героями України. А ось сіоністи вважають їх зрадниками і ненавидять. Так само, як Степана Бандеру, Романа Шухевича, а ще і їх попередника Симона Петлюру.
https://zbruc.eu/node/57351
Як ненавидять і фактично забороняють в Ізраїлі єврейського письменника Шолома Рабіновича «Шолома Алейхема», котрий писав свої твори на землі України на межі XIX та XX віків і не переймався писати правду про те, як виглядає гніт купки багатих євреїв стосовно більшості їх бідних, убогих соплемінників. Одночасно Шолом Алейхем дуже тепло писав про Україну, їі природу і традиції, про добрих українців, поляків та інших «гоїв», що викликало і викликає досі шалену ненависть сіоністів.
Така є традиція всіх народів на українській землі: любов до України. Не ідеалізація, а власне справжня любов, коли любиш щось чи когось разом з недоліками, а навіть вадами. Власне тому воюють і гинуть на Донбасі українці, також єврейського походження.
http://peaceinukraine.livejournal.com/2247202.html
Серед цих світлин ми бачимо дядька із бородою і пейсами, любавичівського хасида. Не треба ілюзій: цей хасид воює не за Україну, а за «новий Єрусалим» чи «нову Хазарію», де мають масово оселитися Ізраеліта після скасування Ізраїля, котре вже запланували червоні іудеї.
У всьому треба бачити глибоку межу проміж євреями та червоними іудеями. На великий жаль, її не бачить – чи не хоче бачити – Михайло Саакашвілі. І так він чинить, хоча відчуває на власному прикрому досвіді «вдячність» Червоної Іудеї за його до них лояльність. «Дякують» провокаціями, погрожуваннями депортації, затриманнями, сфабрикованими кримінальними справами. Ще й нотаціями послів західних держав щодо «зловживання правом на мирний протест» – після провокації червоних іудеїв під Жовтневим палацем. Колись «подякували» намаганнями державного переворотумасовими зворушенням, безладом в Тбілісі на чолі із червоним іудеєм Бадрі Патаркацішвілі, агентом антихриста Путіна. Також припиненням реформ, диверсіями, відеофальшивками, а потім позбавленням з посади президента Грузії через червоного іудея Бориса Іванішвілі, ще одного агента антихриста Путіна.
А другу Михайла, президенту Польщі Лехові Качинському, Червона Іудея подякувала смертю за те що ходив він по окультних гніздах, синагогах, стояв там в чорних єрмолках, дозволив повернення до Польщі чорної окультної іудейської ложі Бнай Бріт.
Багато причин задуматися. Більш ніж досить поводів відійти від іудейських вказівок, зірватися з червоного іудейського поводку. Тоді за Михайлом пішли б не сотні тисяч – мільйони українців. Порошенко злетів би з Банкової і розсипався в пил. Але ні. Після безкінечних «мирних протестів» інтерв‘ю з сумними заявами про скору депортацію, нібито прощання. Вже не буде «мирних хороводів», адже свята на носу, випити та закусити треба, – а коли ж з баригами боротися? Це вже після свят. Така, от, «боротьба», по вихідних та після свят. Уявимо себе Степана Бандеру, котрий наказує Шухевичу: на період свят розпусти всі загони, хай святкують, а ти що б сидів в криївці тихенько, не псуй українцям свята. Маячня? Отож бо.
А зараз що? Хто плаче, хто скаче, хто пісні співає, а голосніше всіх хасидську хаванагілу. Насправді сумно спостерігати, як гігант покірно кланяється ліліпутам з пейсами з-під чорних капелюшків.
Українцям непотрібний той, із-за спини котрого видні ці пейси, хто спроможний привести до країни «інвесторів» від світової синагоги. Байдуже від кого: Сороса, Ротшильдів, а хоч би Рокфеллерів. Пропаганда Червоної Іудеї без перерви волає: без них хаос, зубожіння, війна, розпад країни. Маленька поправка : це все якраз з ними.
А в кіцевій частині нашої статті ми розкажемо про події, котрі скоро відбудуться в Україні. Вони мають бути далекими від «хороводів».

Якуб Новиків-Кшемінський
Юрій Пономаренко

Апокаліпсис: сьогодення (п’ята частина)

  • Грудень 20, 2017

Те що почалося наприкінці 2013 року як «Євромайдан», продовжувалося геть не так, як планувала організуюча його на початку Червона Іудея. Події на вулиці Грушевського, коли хлопці з Правого Сектору і УНА-УНСО, наплювавши на жерців культу червоних іудеїв, стоячих на сцені-вівтарі, взяли в свої руки хід дій, прогнали Віталю Кличко, перед цим зробивши з нього сніговика з вогнегасника. На Грушевського виросли барикади, запалали шини.

Це був вже не диктуємий зі сцени ритуал, а слухняний БЮТівським чорним магам натовп став бойовим товариством, спадкоємцями Запорізької Січі, героїв Крут, вояків УПА. Власне тоді закінчився червоно-іудейський «Євромайдан». Почалася Революція Гідності.
http://timeforaction.in.ua/майдан-крах-масонського-обряду/
Перелякана Червона Іудея на сцені і за сценою не могла цього пробачити українцям патріотам, вірним Богу, Честі, Батьківщині. Відбулися масакри на Грушевського, потім на Інститутській. Це був типовий обряд жертвопринесення згідно ритуалу Червоної Іудеї, хасидської окультної секти ХАБАД. Подробиці цього людожерського акту чорної магії ми освітлювали в попередніх статтях.
http://timeforaction.in.ua/масакра-на-інститутській-окультний-с/
Але навіть цей кривавий ритуал не повернув події в напрямку вигідному червоно-іудейської сцені-вівтарю, жерцям і жрицям окультного ритуалу під маскою «політиків» чи «опозиції». Революція Гідності вже тривала. І триває, її досі не закінчено.
Не на дарма Мерседес який приїхав на Майдан з зони головної жриці без особливих церемоній зупинили та примусили фактичну шефиню окультної «сцени» їхати інвалідним візком те, як та лиса Аліса. А в часі її слізного виступу лунало хором по всьому Майдану: Юлю геть! За цю неввічливість стосовно тітки із косою пізніше заплатив життям Сашко Білий, котрого вбив Аваков, один з її пажів і водночас шістьорка іудейсько-російського архібандита Могілевича.
Через три роки українці кричали «Юлю геть!» вже на Шегіні і у Львові. Застаріла тітка із косою намагалася повернутися до чергової «сцени» на хребті Михайла Саакашвілі, котрий з певних причин опинився лідером триваючої до сих пір Революції Гідності. Вказати Юлі її місце, на це Михайла вистачило. А як би вона одна з синагоги сатани сиділа на хребті грузинського реформатора і українського бунтаря…
Червоній Іудеї потрібний такий собі «євробунт» на її паводку, як на початку другого Майдану. «Мирний протест», – пам‘ятаєте? Нібито така в них любов безмірна до нас слов‘ян, що б, боронь Боже, кров наша не пролилася, ну такі ж добродії з пейсами та косами. А насправді потрібні від нас червоним іудеям лише три речі: наша земля, смерть більшості нас та рабство решти. Рабство полягає також на виконанні чорних ритуалів Червоної Іудеї. А «мирний протест», витягання на вулиці десятків чи сотен тисяч людей, оці «хороводи», котрі вже обридли всім в Україні,- чи не пригадує демонстрації на Червоній площі в Москві біля мавзолею Леніна? Або ж черги до цього терафіма на вході в зикурат Ілліча?
Ніхто з нормальних людей не хоче крові. Але як можна порівнювати «білого лиса» Шеварднадзе з бандитами та баригами іудейського дна? Як можлива «Революція троянд» в сьогоднішній Україні? Ніяк. В жоден спосіб. Хоч би тому, що чудова, чесна і прогресивна людина, діяч глобального рівня Михайло Саакашвілі не є спроможним стати лідером українського народу, прагнучого завершити Революцію Гідності та скинути з себе владу диявольської «сцени». І зовсім не тому, то він є грузин. Ця обставина не має жодного значення, йдеться зовсім про інше.
Трансляція наживо каналу телебачення ZIK від 17 лютого інтерв’ю Михайла Саакашвілі викликала багато прикрих запитань. Простий ефір з наметового містечка біля ВР, в студії Михайло. Людина з портретом Шевченка в руках говорить, що в наметовому містечку читають вірші Кобзаря, мають бойового духу, бо не хочуть далі жити під руйнівною владою сіоністів. Що ж на це Михайло? Чуємо його гнівну тираду: з такими йому не по дорозі, хто все зводить до національного походження. Один з ведучих говорить: пане Михайло, чув тут біля студії, що кажуть ваші прибічники, «жидівський канал, а освітлює все, що відбувається». Гнівна тирада продовжується: це провокатори, в нас таких не має, це так само, як кидати петарди біля Жовтневого палацу.
Не прикрий епізод біля цього палацу, не провокація режиму червоних іудеїв пошкодила авторитету Михайла. Воно буває, коли триває Революція. А ці, от, тиради…
…А ці тиради говорять всім прибічникам грузинського реформатора: тема Червоної Іудеї для нього табу. А якщо табу, значить пан Михайло має залежність від червоної іудейської синагоги – світової. Тоді вже дуже цікаво трактуються слова Михайла про можливість перемовин з червоним іудейським бандитом Порошенком (дівоче прізвище Вальцман): крук крукові око не виклює, звичайна синагогальна солідарність «обраних» проти гоїв. І чого тоді варті грізні обіцянки Михайла про «нари для бариг», блокування рахунків, віддачу грошей бариг солдатам (риб’ятамолодці, я вас люблю) і таке інше. Адже не можна чіпати іудея, бо табу. Гой, та холера із ним, а іудеяхоч би бандита та державного зрадника, спробуй но, зачепи, ні, його берегти маєш. А всі хто вважає інакше, провокатори. Також ця щира проста людина, українець з портретом Кобзаря, котрому вже в горлі стоїть шабаш червоних іудеїв, їх руїна, війна, нещастя. Не по дорозі із ним, отак от.
Юлю посунути на бік, це не жарт. А із шефами Юль та Петь зі світової червоної синагоги, – ой, це вже складніше.
http://gordonua.com/news/politics/zloupotreblenie-pravom-na-mirnyy-protest-posolstvo-ssha-vsled-za-poslami-kanady-i-velikobritanii-raskritikovalo-shturm-oktyabrskogo-dvorca-222520.html
Провокація під Жовтневим палацом була «подякою» Михайлу за лояльність та вірність сіоністських добродіїв. А і цього замало, треба було ще послам хвоста накрутити. Зловживає Саакашвілі правом на мирний протест, чи бачите. Тільки сліпий не побачить за цими послами Британії, Америки та Канади пейсів, чорних, як їх ритуали. Чи ж забув Міша про те, як «подякували» червоні іудеї його другу Лехові Качинському в Смоленську… Що зробили із ним, його дружиною та елітою Польщі руками москалів. Друга Катинь, через 70 років, те само місце, той сам день…
І що ж, кожен, хто не сліпий, запитається: а хто ж це буде, ці інвестори, про котрих з таким натхненням говорить Міша, чи не з таких самих, хто зараз гнобить і нищить Україну? Може ще й гірших, Ротшильдів, хто марить про український плідний чорнозем. Подумає так собі, та й скаже: замість одного Петі десять Ротшильдів, та пішло воно десь далеко. А хтось так вже сказав.
Тому «мирна» місія Михайла Саакашвілі близиться дедалі до нуля. Яка там гідність з чорними магами та їх «мирними» ритуалами масових «хороводів». В багатьох не лише бажання не має на ці що недільні «хороводи» – ще й грошей на подорожі до Києва.
Залишаються інші, хто замість «хороводів» воліють те чим займався на Донбасі. Для кого червоні іудеї не менші вороги ніж москалі окупанти. Адже москалі є знаряддям Червоної Іудеї. Тому вже коли до «хороводів» увійдуть оці після Донбасу, панам послам вже не прийдеться грозити пальчиком за «зловживання правом на мирний протест».
Бо право на збройне повстання записано, наприклад, в Декларації Незалежності США. Якщо не перепишуть на наказ Червоної Іудеї.

Якуб Новиків-Кшемінський
Юрій Пономаренко

Апокаліпсис: сьогодення (четверта частина)

  • Грудень 19, 2017

Наслідки доби антихриста Україна знає на прикрому досвіді своєї новішої історії, невдачі двох Майданів 2004 і 2013-2014 років. Обоє Майдани зачиналися на гроші олігархів, котрі руками народу робили перекрій сфер впливу і власності. Перш за все це стосувалося наркотрафіку і сировини.
Під кінець свого правління Кучма відійшов на відстань від свого дніпровського злочинного клану, при ньому все ж таки не було можливості створювати нахабні схеми перевезення наркотиків і масштабів цієї наркоторгівельної діяльності, оскільки тодішній склад СБУ все ж таки створював опір цій діяльності, охороною наркотрафіку на той момент займався беркут, але це не влаштувало Кремль, і Кучму у 2004 році було усунуто від керівництва державою, він вирішив під тиском передати владу Януковичу, цей вже з клану донецького. А воно йшло всупереч з інтересами Тимошенко, котра чинила спротив планам Кучми, бо прагнула тримати в своїх руках Україну, трафік наркотиків та сировинний бізнес. Обравши як ширму Віктора Ющенка з його кримінальними бджолами, вона і решта найбагатших бандитів дніпровського клану, починаючи з Ігоря Коломойського, організувала Майдан 2004 року на кошти цього клану.
Народ України хотів свободи та кращого життя, але його інтереси та прагнення не входили до розрахунків Тимошенко, Коломойського та решти дніпровської ОЗГ. Перший Майдан осягнув мети недопущення до влади Януковича, але вона потрапила в руки того самого дніпровського кримінального клану, а власне Тимошенко. При цьому Ющенко опинився проміж не двох, а двадцяти вогнів, що привело до відомих кепських наслідків. Але не тільки це – і не стільки це.
Мало хто знає, що Майдан, носячи ім‘я і являючись символом української Незалежності, є дуже непростим і дуже недобрим місцем з дуже давніх старовинних часів. В поганську добу тут практикувалися ритуали людських жертвоприношень. Це місце було обрано для жахливих обрядів чорної магії геть не випадково. Під Майданом є глибокий розлом землі, величезна тріщина, котра йде через увесь Майдан від нинішнього Головпоштамту до повороту на вул. Грушевського від Європейської площі та Українського дому. Власне на таких тріщинах обираються місця скоєння окультних ритуалів згідно доктрини сатанізму. Цей чорний запас брали в розрахунок чорні маги та окультисти пізніших діб, в тім нинішні.
Власне тут побудовано скульптуру Михайла Архангела, де архістратиг небесного воїнства зображений… чорним із позолотою. Це не авангардна творчість, а навіть не андерграунд. Біля Майдану Незалежності стоїть «антиархангел» по аналогії з антихристом, тобто демон з ієрархії пекла. Кияни пам’ятають перед входом до Головпоштамту пам’ятник із позначенням відстані до українських міст, а саме цікаве в цьому що відстань до Сімферополя позначалась трьома шістками, збіг ??? Під Головпоштамтом на Хрещатику є, згідно надійних даних, терафіми, ритуальні мумії ритуально вбитих колись людей. Такі самі терафіми є під Будинком Профспілок, і можливо під будівлею Музею Леніна на Європейській площі. Це було скоєно ще за радянських часів. Український Дім окрема розмова, його побудовано як Музей Леніна, мова про це була в попередніх наших статтях.

http://timeforaction.in.ua/масакра-на-інститутській-окультний-с/

Таким чином, ми говоримо про дуже довго чинний і жодним чином не сприятливий нічому доброму окультний комплекс на нинішньому Майдані Незалежності в Києві. Треба сказати, що присутність в місті таких також дуже давніх об‘єктів чорної магії й окультизму, як Лиса гора та Поділ, де від віків і досі відбуваються обряди поганської чорної магії, складає разом із Майданом вже окультний комплекс на міському рівні.
Це все необхідно знати, що б усвідомити собі глибинні, справжні причини постійних невдач українських Майданів. Що б уникнути цієї надзвичайно небезпечної системи, котру постійно використовують вороги України, внутрішні і зовнішні. Котра коштує народу України величезних жертв, смерті його найкращих синів і доньок, складаючи собою діамантовий генетичний фонд нації.
Видатний український діяч, борець за незалежність і свободу, політв‘язень Червоної Іудеї Степан Хмара сказав: «Переміг і прийшов до влади не Майдан, а його сцена». В цих словах є цілий сенс того, що сталося і що відбувалося на обох Майданах. Зокрема на другому 2013-2014 років.
Цей Майдан був організований дніпровською і вінницькою ОЗГ, Тимошенко, Коломойським, Порошенко і Гройсманом. Його метою було не лише відібрати владу в країні у донецького клану Ахметова-Януковича. Річ у тому, що Януковичу було запропоновано стати афганською секцією глобальної наркоторгівлі організувати в країні перевальну базу, наркотермінал для перекидання величезних мас наркотиків в Європу із Росії, Янукович відмовив, бо лякався помсти британських та американських спецслужб. Він є дрібний зек і навряд чи знав про долю голови сицилійської мафії Сальваторе Ріїна «Тото» за прізвиськом Il Corto, коротишка. Йому присудили довічне ув‘язнення власне за те, що забув своє місце в глобальній наркоторгівлі і гендлював наркотиками на всьому світі в масштабах дозволеним тільки урядам великих держав. Однак шапковий злодій Янукович відчув це своїм зеківським задом. Все ж таки не шапки красти.
Дніпровський та вінницький злочинні клани були набагато нахабніші. Тому оголосили війну Януковичу. Дали величезні кошти на Майдан, котрий починався під прецедентом «євроінтеграції». А насправді це була «афганоїнтеграція» під гаслами проти «тайожного союзу», котрий вже був у цю диявольську схему «інтегрований». Народ цього, звичайно, не міг знати, прагнучи свободи, добробуту, позбавлення з москальського ярма. Але на сцені Майдану стояла та сама москальська агентура, БЮТ і вінницький бандит Порошенко.
Юлії Володимирівни поки ще не було на сцені, шила тоді фуфайки в харківській в‘язниці, спектакулярно хворіла і волала на цілий світ про свою важку жіночу долю в‘язня совісті,і в вільний час створювала жахливі плани для України , «Юлі волю!», кричав Майдан. На ялинці величезний банер із Юлею, котра так хотіла на волю, постояти на сцені в вишиванці поверх шуби з російського соболя. І що з того, що з тим самими «ригами», котрих зараз намагалися усунути, вона була у статевому зв‘язку, з тим самим Шуфричем, наприклад, нинішню жертвою мордобоїв. Обряд вавилонської блудниці вимагає, та й годі.
Розподіл України на «тимошенківських» та «януковичівських», ще одна головна мета сцени Майдану, як і їх подільника і партнера в глобальній наркоторгівлі Путіна. Але не лише у цьому збіглися інтереси дніпровської, вінницької та московської ОЗГ.
Бо всі ці три ОЗГ належать до окультного ритуалу іудейської хасидської секти ХАБАД. Про це детально ми писали в попередніх статтях.

http://timeforaction.in.ua/іудеї-і-катастрофа-україни/

Отже, сцена Майдану. Вся бютівська капела: Яценюк, Турчинов, Парубій, тільки пані шефині бракує в вишиванці поверх шуби. Не іудей один Парубій, зате визнаний лікарями дебіл від дитинства. Вінницький барига Петя Порошенко. Тут і Віталя Кличко тулиться, невдалий проект фрау Меркель, а що робити коли голівка бита. Оця сцена, це насправді не трибуна була. Навіть не для шоу. Вівтар це був, лише не божий. Вівтар сатани, ритуалу Вавілонської блудниці зі стоячими на ньому жерцями, а головна жриця ще на нарах. Оці всі «дикі танці» Руслани, «патріотичні» співи Вакарчука, частина ритуалу. Недалечко від вівтаря стоять мольфари, є ще характерники, вони до цього ритуалу геть не належать, а про сам ритуал знають, і він їх добряче дратує. Ще й священиків не бракує, різних, справжніх як і ряджених. Ікона Божої Матері на сцені-вівтарі, жахливе блюзнірство. Десь на більшій відстані знаходиться Філарет, чекає на події, а на сполох бити завжди готовий, як піонер. Не такий є простий цей білобородий старець, але про це ще мова попереду. Поглянемо на мапу виборів 2010 року, https://ru.m.wikipedia.org/wiki/Президентские_выборы_на_Украине_(2010),збіг із планами розподілу України Путіним ? Висновки кожен зробить сам.
Власне тому відбулися масакри на Грушевського та Інститутській. Власне тому перемогла та прийшла до влади на крові патріотів сцена, а не Майдан. Але Революція Гідності, однак відбулася тоді, не зважаючи на всі ритуальні та політичні перешкоди. І продовжується вона, Революція, зараз. Про це і поговоримо далі.

Якуб Новиків-Кшемінський
Юрій Пономаренко

Апокаліпсис: сьогодення (третя частина)

  • Грудень 18, 2017

В книзі Апокаліпсиса ми читаємо:
«17.7 І казав мені Ангел: що ти дивуєшся? я скажу тобі таємницю жінки цій і звіря, носячого її, власник сімох голів та десять рогів. Звір котрого ти бачив був, та й не має його, і вийде з Бездни, і піде у погибель…».
В цьому місці Пророцтва Іоанна Богослова йдеться про декотру жінку, яка разом із деякою твариною має чинити на землі жахливі речі, а потім зникнути разом з ним, бо переможе їх Агнець.
Кім є цей звір, хто є оця жінка? Година в Євангелії це 100 років. Нещодавно була сота річниця жовтневого перевороту в Росії. В його результаті народився СРСР, той сам звір. Метою жовтневого перевороту було не тільки знищення Російської Імперії та побудування радянської імперії ще більшого рабства та ще гіршого зла, ніж попередня імперія, головними рисами котрої були рабство і зло. Засобом цього та водночас метою перевороту була розбудова окультного об’єкта архітектури, зикурату в Москві із заздалегідь наміченим ритуальним об’єктом так званим терафімом, мумією, необхідною для цього ритуалу чорної магії. Терафімом було обрано Ульянова «Леніна» ложею Мемфіс Міцраїм ще в 1902 році. Це так звана «внутрішня ложа», в таких є тільки іудеї. Та сама ложа побудувала мавзолей на Червоній площі. Мумію з трупа вбитого Леніна виробив Борис Збарський під керівництвом професора Пауля Каммерера, високо посвяченого члена цієї ложі. Будинок мавзолею спроектував архітектор Щусєв так, щоб у ньому була водночас єгипетська трикутна піраміда та вавилонська кілька поверхова. На верхньому поверсі мавзолею є майданчик, призначення котрого є таємницею для багатьох. Насправді це аналог майданчика на вавилонській піраміді, де відбувалися ритуальні совокуплення жерців та жриць.
Саме це відбувається на майданчику мавзолею ще від радянських часів, що є вавилонським ритуалом поклоніння сатані. Терафім, ритуальна мумія Леніна, вбитого згідно кабалістичному ритуалу ложі Мемфіс Міцраїм, це вже єгипетський ритуал поклоніння тому самому сатані, котрий також запозичили червоні іудеї. Вони називають сатану Іуд Хей Вав Хей, блюзніре видаючи його за Бога. Його символом є пентаграма, в центрі котрої цап із чоловічою рогатою головою. Роги мають свій глибокий сенс. Бо сатана є справжнім рогоносцем через Ліліт.
Таємні рукописи лож свідчать, що Ліліт, перша дружина Адама, мала статевий зв‘язок з сатаною, коли він був ще ангелом з вищої ієрархії, таким чином символом первісної зради є Ліліт, як і Люцифер. Власне вона в постаті змія спокушала Єву в раю, що мало свій відбиток в картинах декотрих посвячених в цю таємницю художників.
А ось вавилонське зображення Ліліт.


Мавзолей та обряд вавилонської блудниці на його верхньому майданчику є ритуальним продовженням власне культу Ліліт, запозиченого червоними іудеями в Єгипті та Вавилоні. Сам обряд ритуальної оргії має свою мету: зачаття та народження антихриста, посланця сатани Іуд Хей Вав Хей на землю. Для цього згідно окультний доктрині потрібні три речі: окультна споруда, окультний ритуал і людська плоть. Тобто: люди, беручі участь в цьому ритуалі, свідомо служать силам пекла і сатани для здійснення їх потворних цілей. Вони не менш, ніж сатана і його ієрархії пекла, винні в наших нещастях і бідах.
Іудеї постійно стверджують, що чекають на деякого «месію», котрого називають «Машиях». Судячи по фресці з бенедиктинського монастиря Помпоза (Abbazia di Pomposa Affreschi) в Італії, – вони його таки дочекалися.
На цій пророцькій фресці Вітале да Болонья (Vitale da Bologna), 1361-1376, зображено антихриста. Досить одного погляду на цю фреску, що б переконатися: це Володимир Путін, терорист No1 на світі, військовий злочинець, збочень і окультист. Ритуал окультної оргії на верхньому майданчику мавзолею дав сьогодні свій жахливий плід.
Треба тут згадати про запеклу боротьбу антихриста Путіна з хасидами ХАБАД Нью Йорка за книжки рабіна Менахема Менделя Шнеєрсона, так званого «люба вичівського ребе». В цих книжках, котрі колись потрапили до рук радянських вождів Червоної Іудеї, є багато вказівок та рецептів використання окультних ритуалів для осягання мети світового панування через народження «Машияха». Мавзолей на Червоній площі є головний засіб цього. Щоправда, останнім часом діє він прямо навпаки, бо тут долучився сам Творець, про це ще поговоримо в наступних частинах.
Так, іудейська доктрина стверджує, що такий ось «Машиях», а насправді антихрист, має принести добробут всьому світу, а їм, іудеям, всесвіту владу та визнання їх всіма народами за вищу расу панів, а іудаїзм за єдине правильне навчання. Це їх звичайна помилка, адже їх патрон сатана є батько брехні, завжди, всім і всюди бреше, – а особливо своїм прибічникам. Прихід антихриста нічого доброго не обіцяє нікому, в тім самим іудеям. Хоча тому, що один з наслідків його з‘явлення на світі є кінець держави Ізраїль. Це видно навіть зараз, коли антихрист Путін збирає антиізраїльську коаліцію, а за для чого? Монополізувати центр впливу, і робить він це… а де ж ще, в Єгипті. В назві ложі Мемфіс Міцраім слово Міцраім в перекладі з івриту значить Єгипет, тобто місто Мемфіс в Єгипті, центр ритуалів єгипетських жерців. Ось на що треба було би звернути увагу бонзам Червоної Іудеї, але пиха їх сліпить. Як перед двома зруйнуваннями Єрусалиму, перше з котрих скоїли… а хто ж ще, вавилоняни. Як каже сумнозвісний Кісельов: «Збіг? Не думаю!».
З‘явлення антихриста несе світу лише війни, руїну, нещастя та трагедії. Україна тут не є виняток, а на великий жаль, типове правило. Про це мова далі.

Якуб Новиків-Кшемінський
Юрій Пономаренко

Апокаліпсис: сьогодення, швейцарський Сіон

  • Грудень 15, 2017

У творах єврейського письменника Шолома Рабіновича «Шолома Алейхема» бідні євреї із плачем запитують Бога: навіщо Він влаштував так, що б вони бідні жили як в пеклі, не маючи крихітки хліба на завтра, а купка багатих їх племінників купалась в розкоші. Не дарма цей письменник і його твори фактично заборонені в Ізраїлі. Бо він і його герої не знали, що свої запитання адресують геть не Богу, а Його та їх відвічному ворогу, котрого підло і підступно видають за Бога ці самі багаті. Що поклоняються вони сатані і пеклу, а де це можна при такому жити, як не в пеклі?

Письменник Шолом Алейхем народився на Полтавщині, творив на Київщині на межі XIX та XX віків. Звідки він міг знати, що через сто з гаком років продовження пекельної епопеї на цій землі буде ще жахливішим, а жовтневий переворот і громадянська війна викличуть з пекла потворну іпостась: Червона Іудея. Вона живе і сьогодні, хоча доживає останні часи.

Багато людей знає, що Храмова Гора в Єрусалимі називається Сіон. Але мало хто має уяву про гору та місто на ту саму назву Сіон в… Швейцарії. І гора ця також дуже старовинна, ровесниця Рима. А головне, що в чорних ритуалах іудаізма вона грає геть не меншу роль ніж гора Сіон в Палестині.

http://imperialcommiss.livejournal.com/1629275.html

Сіон палестинський, є ритуальний світовий центр іудаізму. Сіон швейцарський є центром управління усім світом через культ Ваала і Молоха на засаді поклоніння золоту. Всі знають про швейцарські банки, про Швейцарію як найвпливовіший на світі банківський вузол. Але для більшості досі є невідомий найважливіший факт. В іудеїв є поняття «десятина» на протязі не віків, а тисячоліть. Це практика внесення до «общаку» десятої частини трудових доходів простого населення та злочинних доходів від торгівлі всім починаючи від святого Ім‘єні Бога, розбоїв та війн багатіїв. Цей світовий «общак» є Швейцарія. Хоча першого банк тут був відкрито тільки в 1504 році при участі королівської династії Медічі (Базель), ще як мінімум 500 років. це місце було одним величезним сейфом для іудейських скарбів, награбованих шляхом шахрайства чи розбою. Швейцарія стала фінансовим форпостом та фактично монополістом на території Європи завдяки витісненню конкурентів зовсім не праведним шляхом, а через трагедію із кораблем під назвою Титанік, який було створено і профінансовано тими ж самими іудеями для знищення конкурентів шляхом затоплення корабля у водах Атлантичного океану. Після цих подій іудея стала монополістом на фінансовому ринку у банківському секторі Європейського регіону, зайнявши місця знищених ними конкурентів.

Не на дарма власне тут у Швейцарії, заснували іудеї вже набагато пізніше, в 1897 році, Світову Сіоністську Організацію на чолі із Теодором Герцлем. В цьому самому році, з 29 по 31 серпня, відбувся Світовий Сіоністський Конгрес. На ньому було прийнята директива тримати курс на створення іудейської держави в Палестині, котру ми знаємо як Ізраїль. І до речі, власне там, у швейцарському Базелі, в серпні 1897 року, було видумано штучний ярлик «антисемітизм», біча для гоїв, котрим бічують досі всіх, кого ненавидять іудеї, а не тих хто ненавидить їх, як стверджують самі іудейські шахраї – і чорні маги.

Оцей пункт чорної магії іудеїв нас цікавить перш за все. Бо всі світові катаклізми, всі нещастя України, котрі ми сьогодні спостерігаємо, є наслідками чорної магії окультної секти іудеїв. А якщо точніше, червоних іудеїв.

Ударною силою червоних іудеїв на сьогодні є тоталітарна хасидська секта ХАБАД. В Росії існує одна з її вузлових філій на чолі з особистим рабіном Путіна Берлом Лазаром. Ця філія має головну роль в розпаленні війни як на Близькому Сході, так в Україні. Щодо України, ми зупинялися на цьому в попередніх статтях, також в першій частині цієї статті.

http://timeforaction.in.ua/апокаліпсис-сьогодення-перша-частин/

Війну на Близькому СходіЛазар через свойого подільника, міжнародного терориста No1 Путіна, розпалив за вказівкою того самого швейцарського Сіона. Це все є найнебезпечнішим чинником для пересічних громадян Ізраїля, вони є закладниками своєї верхівки та світової Червоної Іудеї. Ізраїль це країна цілком на зовнішньому фінансуванні, астрономічно коштуючи своїм спонсорам зі швейцарського Сіона. Його створено, що б мати власного ланцюгового пса в нафтовому і газовому стратегічному регіоні. Сьогодні нафту і газ знайдено в багатьох країнах «золотого мільярду», в тому США. Ізраїль став важким фінансовим хомутом для швейцарського Сіона. Що б скинути цей хомут, швейцарський Сіон вирішив скасувати Ізраїль. Таким самим примусовим чином, як створював його б починаючи з 1897 року, в тому самому Базелі. «Я тебе породив, я тебе і вб’ю».

Червоній Іудеї з центром у Швейцарії вигідна постійна війна, як на Близькому Сході, так на цілому світі. Власне тому було вбито Іцхака Рабіна та Аріеля Шарона, колишніх прем‘єрів  Ізраїля. Вони прагнули мира, тому досягли великих успіхів в перемовинах з Палестиною. За це проти обох них було скоєно іудейського обряду смерті Пульса Денура.

Скелет Шафи Ігоря Коломойского

Після цього Рабіна було застрелено в центрі Тель Авіва в присутності тисяч глядачів. А Шарона вразив інсульт, вісім років стан «овоча» в комі, вмер не приходячи до тями. Разом із Рабіном і Шароном вбито надію на мир в цьому палаючому регіоні.

Сьогодні руками свого іншого виконавця Путіна швейцарський Сіон планує черговий Голокост, що б цим разом вимусити Ізраелів втікати з Палестини. Путін вже збирає антиізраїльську коаліцію на чолі з Іраном. Це може мати наслідком світову війну та ядерну катастрофу, – Іран, як відомо, є ядерна держава.

http://fakty.ictv.ua/ru/svit/20171212-rosiya-gotuye-novu-vijnu-stalo-vidomo-de/

В Палестині відбудеться страшлива ядерна катастрофа. Бумеранг чорної магії та наслідків її обрядів і ритуалів влучить в Ізраїль зі всією руйнівною силою. «Піде війною сатана на сатану», як казала одна свята українська жінка.

Як в умовах першого Голокосту викупали та врятували багатих іудеїв, відправляючи їх з комфортом до Америки й Британії, так і зараз цих багатих планують врятувати, а новий Єрусалим задумали вже на землі України.

Про це поговоримо в наступній частині статті.

Якуб Новиків-Кшемінський
Юрій Пономаренко

Єгипетські споруди та історії про них

  • Грудень 14, 2017

Що недавно США ініціювали повернення до космічної програми з висадки на місяць. Але в доцільності цієї кампанії на перший погляд не має сенсу із причин відсутності сенсу дослідження простих місячних камінців. Але це на перший погляд. Тоді з огляду на доцільність виникають питання: що від нас ховають, або про що не можна казати? Пошуки слідів інопланетної цивілізації?

Це все ілюзія, що б знайти хоча б малі зачіпки потрібно мати хоч якийсь початковий матеріал для досліджень. Але істинна причина зовсім в іншому. Ми пам’ятаємо космічні програми СРСР, перший політ Юрія Гагаріна, тріумф, прогрес науки. Але чомусь не зважали уваги на серйозні деталі, як загадкова загибель першовідкривача та секретність істинної мети. А мета полягає ось в чому: владному пануванню штучно створеної держави, як імперії зла та темниці людських душ, Червоної Іудеї під назвою СРСР. А ось і перша зачіпка. Всі ми знаємо на яких безбожних ідеалах її створювали, але з другого боку там де немає Бога присутній сатана, жертвоприношення через знищення в таборах смерті цілих націй. Створювались письменні твори, як приклад Булгакова «Майстер і Маргарита», який висвітлював опосередковано та натякав на істинне головування в імперії символ та прислужників із їх господарем Воландом, Вольдемаром, Володимиром по факту, як образом із темною сутністю. Тоді до чого тут місяць? В нас виникають питання: чому з’являються такі хвороби як лунатізмлунатики, люди які без контролю та без пам’яті можуть ходити ? Одна з причин це одержимість нечистими істотами які оволодівають тілом людини, як зомбі, або хто намагається контролювати мізки людей. То ж який у цьому сенс? Дуже простий: хто контролює людей, контролює і вкорінює свою владу над фінансовим пануванням і самою владою. Який механізм тоді при оцьому залучений? Далеко ходити не треба, історія має відповідь, Піраміди, одна з яких як приклад стоїть посеред Червоної Площі у вигляді мавзолею.
Окультна доктрина полягає на використанні окультних споруд для виконання чорних ритуалів сатанізму. Є єдиний архітектурний стиль цих споруд, принаймні головних: трикутної піраміди, запозичений в Єгипті, та кількаповерхової піраміди, це вже Вавілон. Старовинний Єгипет та Вавілон, батьківщини окультизму. Вища жрецька каста цих країн теж шукала зв‘язків з «інопланетними цивілізаціями», тобто «сатаністи всіх планет, з’єднайтеся». Пізніше цим ретельно займалися вищі касти іудеїв, штучної раси, виведеної жрицями Єгипту в процесі виходу тодішніх євреїв звідти на чолі із Мойсеєм, котрий був одним з найвищих єгипцьких жерців, а не євреєм, як нам нав’язують  через переписану іудеями Біблію. Власне цю естафету прийняло NASA. Її було створено в цих самих цілях, контакти із чортові відомими «цивілізаціями». Контакти зрештою є, але однак зі світом Іуд Хей Вав Хей, справжнє ім‘я сатани, справжнього «бога» червоних іудеїв». Окультні споруди «зикурати», один з котрих розповсюджує війни, страждання та смертельні хвороби з Червоної Площі в Москві. Це так званий «передаючи зикурат». «Сприймаючі зикурати» це пам‘ятники Ульянову «Леніну». Знищити ці споруди смерті було метою «ленінопаду», котрий відбувся по всій Україні в часі Революції Гідності.
Але це окультне сміття залишилося в Росії. І не тільки там. Не на дарма, наприклад, існує NASA, котре відправляє космічні апарати на планети Сонячної Системи, а планує ще й далі, за її межі. Метою цих вояжів є дослідження цих планет – по друге. А по перше – установлення окультних споруд,зикуратів. Лунає дивно і фантастично, навіть як маячня. Але є дані на те що ця астрономічно коштуючи маячня є головною практикою Національного Космічного Агентства США. Бо її створено за вказівкою і фінансуванням червоних іудеїв, котрі на нещастя мають важелі правління на сьогодні не лише в США, – на цілому світі.
Те що сказано ніяк не свідчить про фатальну незапобіжність окультної діяльності червоних іудеїв різних країн в космічному просторі. Наша протидія на землі цим надзвичайно небезпечним речам може бути досить ефективною. Про це поговоримо в наступних статтях.

Якуб Новиків-Кшемінський
Юрій Пономаренко

ЧЕРВОНА ІУДЕЯ: АГОНІЯ, або понеділок як прокляття

  • Грудень 13, 2017

Останнім часом ми спостерігаємо різноманітні несподіванки. Принаймні нам так здається, що відбувається щось несподіваного. Насправді у цих так званих «несподіванках» є залізна логіка.
Однак події вечору в Печерному криво судді Києва стали несподіваними навіть для тих хто перебуває у твердому переконанні: ми є свідки останніх днів червоно-іудейської організованої банди Порошенка-Гройсмана і їх шабесгоїв Авакова, Луценка & Со. Суддя Ларіса Цокол, правник о твердій репутації, з єдиним проколом в кар’єрі в справі Георгія Гонгадзе, зайняла позицію, котра в правовій державі є рутинною, а в постсовкової це героїзм.
Сфабриковані в Москві та на Банковій оскарження Михайлу Саакашвілі розсипалися в пил. Михайло на волі. Прибічники його – а їх щодня все більше, як в Україні, так і у світі. Вітаючи з перемогою всіх нас, необхідно, однак задуматися: чому ж так сталося, коли всі ми очікували домашнього арешту для Михайла. Бо розуміння цього є дуже важливо для кінцевої перемоги над червоно – іудейським рабством, в котрому ще знаходиться Україна.
Хтось скаже: ні, рабство є москальське. І матимуть рацію – щодо наслідків. Але не можна забути про причину. «червоні іудеї (там було інше слово, а ми ж політкоректні) злигались з москалями», писав Кобзар. Не сперечавшись з великим Тарасом, уточнимо: скоріше, іудеї використовують москалів для осягання своїх цілей.
Так сталося і цього разу. Цілком сфабриковані оскарження Михайла були на майстровані в червоно-іудейських колах Москви (як завжди, хасидський рух ХАБАД з його постійною агентурою у Кремлі та Лубянці), та й передані наказом агентам ФСБ на Банковій на чолі із «шоколадним зайцем» Порошенком.

https://www.economics-prorok.com/2017/11/стала-известна-жуткая-правда-о-прошло.html

А його вірний шабесгой та побратим в запеклій боротьбі із пляшкою Луценко слухняно і ретельно виконав наказ з Кремля і Лубянки. І що ж? Все зійшло на нівець. Що ж таке трапилося?
Вірність закону судді Ларіси Цокол? Так, але не тільки. А може і не стільки. На іншій банановій шкірці підсльознулося червно-іудейське «кривосуддя». А шкірка полягає якраз на тому, що воно іудейське.
В попередніх статтях ми писали про окультні обряди чорної магії сатанізму в іудеїв, перш за все про обряд смерті Пульса Денура, арамейською «біч вогню». Також про те, що цей обряд завжди повертається до тих, хто його скоює, в виді найважких наслідків як для здоров‘я і життя, так і для різноманітних життєвих справ, бізнесових, політичних і т.п. Бувши агентом Москви, Порошенко є зв‘язаний не лише з будинком на Лубянці, також і з головним рабіном Росії з хасидського руху ХАБАД Берлом Лазаром. Цей Лазар не одного разу виконував обряд Пульса Денура разом з іншими окультними обрядами на замовлення Порошенка з метою знищення його політичних та бізнесових конкурентів, першим з котрих був Ігор Коломойський. Також Ігор Валерьович замовляв Пульсу та інші подібні чуда сатанізму проти Порошенка, це вже через дніпровського рабіна Шмуеля Кам‘янецького, також з ХАБАДу. Ось і літає ця іудейська дубина окультна, та й б‘є то по Порошенку, то по Коломойському, ще й подвійно б‘є, згідно засаді бумерангу. І українців не оминає, на нещастя…
А результат для іудеїв, та ось він: затримали СБУшники по другому разу Михайла Саакашвілі, завезли на Аскольдів ,- а без Михайла зібралося кілька десятків тисяч українців на Марш Імпічменту. Змайстрували кримінальну справу – а її розвалили адвокати, і сам Михайло правник не з останніх та добрий шахіст, розтрощив в труху на суді виріб made in Russia. Західна еліта розлючена на Банкову, через ЗМІ робить з режиму червоних іудеїв відбивну. Ще й підлий Курченко підманув та підвів, «не знаю Саакашвілі, а Порошенка знаю», каже, в суд на гаранта подає за брехню, як і на іншого борця з горілкою Луценка, просто в Москві, на котру вони з Порошенком працюють, як у пісні: «что они не делают, не идут дела, видно в понедельник их мама родила», понеділок як явище прокляття.
Коли адвокати Михайла та он сам побудували лінію захисту на доказах державної зради самих Петі і Юри, а також СБУ як філії ФСБ та спадкоємців ВЧК-НКВС, тут вже надійшов вічний понеділок. Не випадково в часі промови вибігла одна з суддів із залу. Куди побігла, туди побігла, але суддя Цокол винесла наприкінці вердикт: невинний. Та й пішов Михайло додому, а із ним натовп немаленький з гучномовцями на джипі через увесь Хрещатик, а поліція аваківська до водіїв: розвертаємось, не заважаємо громадянському руху.
Ось така неприємність трапилася з іудеями та їх шабесгоями. Канал грузинського телебачення Руставі 2 натомість повідомив, що Юра Луцік ще одну кримінальну справу готує проти Саакашвілі, на новорічні та різдвяні канікули, коли Госдеп і Трамп індиків їстимуть, планують схопити Михайла, вже по третьому разу.
Кажуть: напилось, то будь людиною. А як бути людиною, коли звикли облизувати корита як Антоша Геращенко тарілки в ресторані? Звички як рефлекс, нікуди не зникають. Та навіть чергова спроба розвалиться як паперовий будинок, бо для них настає суцільний понеділок.

Якуб Новиків-Кшемінський
Юрій Пономаренко