Нова війна Росії і Заходу буде у кіберпросторі. Час слів і попереджень минув

  • Липень 12, 2021

Дзвінок Байдена Путіну знову про це нагадує

Президент Сполучених Штатів Джозеф Байден подзвонив президенту Росії Володимиру Путіну, щоб обговорити питання про хакерські атаки, що проводяться з території Росії. В офіційному повідомленні пресслужби президента РФ зазначили, що Росія і США повинні діяти спільно, а їхній діалог при цьому повинен “мати постійний, професійний і неполітизований характер”.

Проте, на Заході прекрасно розуміють, що мова йде саме про політику. Тому що російські кіберзлочинці навряд чи могли б так діяти без потурання влади чи спеціальних служб. Тим більше, що нерідко хакери атакують саме політичні інституції. Один із останніх прикладів – злам серверів Національного комітету Республіканської партії США.

У Білому домі наголосили, що мають намір розслідувати причетність російської держави до цієї атаки, а в медіа з’явилася інформація, що за нею стоїть угруповання Cozy Bear або APT29, яке США пов’язують із російськими спецслужбами. У Москві все заперечують. Прессекретар президента Росії Дмитро Пєсков зазначив, що “це жодним чином не має стосунку до офіційної Москви”. Хоча ці слова мало кого переконують.

Група американських законодавців виступила зі звинуваченнями на адресу Москви

Після атаки на Національний комітет республіканців і недавнього удару по великій кампанії Kaseya група американських законодавців виступила зі звинуваченнями на адресу Москви. “Ще одна атака вірусу-вимагача паралізувала американський бізнес. Якщо вона, як повідомлялося раніше, організована російськими кіберзлочинцями, то це не могло бути зроблено без дозволу Володимира Путіна. Час слів і попереджень минув: він розуміє лише чіткі пропорційні наслідки” – зазначив, зокрема, сенатор-демократ Річард Блюменталь. І це – цілком показовий коментар.

Ми можемо говорити про справжнісіньких піратів XXI століття. Адже що таке класичні пірати? Це зовсім не розбійники з великої морської дороги. Це часто пройдисвіти, до послуг яких вдавалися середньовічні монархи, коли не хотіли нести особисту відповідальність за напади на ворогів. І багато таких піратів ставали навіть адміралами – ось тільки не зізнавалися в тому, що виконують делікатні державні доручення.

Сучасним піратам не потрібно нікуди їхати. В епоху інформаційного суспільства вони можуть легко дестабілізувати цілу країну, навіть не покидаючи території власної держави. Про отримання секретної інформації, втручання у вибори я вже й не нагадую. І так, кіберпростір – це простір нової війни Росії і Заходу. Дзвінок Байдена Путіну знову про це нагадує.

Віталій Портников
Журналіст, публіцист

Путін узаконив блокування Керченської протоки

  • Липень 9, 2021

2018-го ці дії Москви виглядали піратством навіть з точки зору російського законодавства

Підписання президентом Росії Володимиром Путіним закону, що дозволяє російським військовослужбовцям і бійцям Росгвардії “блокувати території та акваторії охоронюваних об’єктів для припинення спроб незаконного проникнення” ‒ думаю, хороша ілюстрація того, які висновки в Кремлі зробили з подій 2018 року, коли російські військовослужбовці та прикордонники захопили на підходах до Керченської протоки українські кораблі й затримали їх екіпажі.

Тоді ці дії Москви виглядали піратством навіть з точки зору російського законодавства. Російські чиновники не могли чітко пояснити, що насправді порушили українські моряки та якими правовими нормами регулювалися дії російських військових.

Дії росіян базувалися виключно на праві сили ‒ ми контролюємо Керченську протоку, ми оголосили її нашими територіальними водами й ми робимо все, що нам заманеться. А статті Кримінального кодексу знайдуться.

Дії росіян базувалися виключно на праві сили

Але, схоже, коли виникло бажання балотуватися стільки, скільки хочеться ‒ російську конституцію просто переписали. Путін закони не порушує.

І, можливо, не хоче, щоб їх порушували його підлеглі.

Так, вони мають діяти за законом ‒ просто закон, як бачимо, переписується, звільняючи від відповідальності за будь-які дії, зокрема й злочинні, у Керченській протоці.

Навіть більше, закон заохочує такі злочинні дії ‒ і, по суті, блокує Керченську протоку.

А як же міжнародне морське право, як же всі ці договори й конвенції, підписані Росією? А ніяк.

Упевнений, що Путін підписує нові закони саме для того, щоб створити можливість вибору між зобов’язаннями й самоуправством на користь останнього.

Поготів, коли самоуправство ‒ це вже не самоуправство, а закон.

Віталій Портников
Журналіст, публіцист

Постала загроза широкомасштабного вторгнення московської орди з РФ і Білорусі

  • Липень 3, 2021

Заява Лукашенка – це підготовка до заходження на територію держави російських окупаційних сил

Чергова заява непрезидента Білорусі Олександра Лукашенка про повне перекриття кордону з Україною є нічим іншим, як підготовкою до цілковитої здачі національного суверенітету сусідньої відносно незалежної країни.

Також крайні заяви та дії диктаторського антибілоруського і прокремлівського режиму є підготовкою до заходження на територію Білорусі російських окупаційних сил.

Все українське суспільство і влада у першу чергу мають чітко розуміти загрозу можливого широкомасштабного вторгнення московської орди по всьому периметру нашого спільного кордону з Ерефією та Білоруссю.

Усвідомлення цієї загрози, постійна підготовка до асиметричної відповіді, єдність українського народу і Збройних сил – запорука гідної відсічі агресору і окупанту.

Будьмо готові!

Ми хочемо перемогти, ми можемо перемогти, ми переможемо!

P.S. Наявність чи відсутність підборів на парадних туфлях українських жінок-військовослужбовців ніяк не впливає на боєготовність ЗСУ… Про інше треба думати та говорити.

Врешті, інакше треба діяти перед дуже реальною загрозою.

Дмитро Ярош
Командувач Української добровольчої армії

Путін продовжує множити російські міфи про Майдан і Крим

  • Червень 27, 2021

По суті, не винайшов нічого нового

У статті, присвяченій 80-річчю нападу нацистської Німеччини на Радянський Союз, президент Росії Володимир Путін продовжує множити російські міфи про взаємини Росії та Заходу, політичну ситуацію в Україні, російсько-українські відносини, Майдан та, звичайно ж, про Крим.

Путін стверджує, що “відділення” Криму від України ‒ прямий результат “державного перевороту”, влаштованого в Києві Сполученими Штатами. Не буду тут полемізувати з твердженням про те, що американці, яких Кремль роками використовує для культивування образу чергового ворога Росії, влаштували переворот в Україні. По-моєму, це все ж фраза не для німецької аудиторії, для якої була підготовлена стаття Путіна, а саме для росіян.

“Відокремлення” Криму не було наслідком того, що відбувалося на Майдані

Але “відокремлення” Криму не було наслідком того, що відбувалося на Майдані. Звичайно, серед кримчан були прихильники різних політичних поглядів. Були прихильники змін ‒ ось чому сам я бачив зі сцени Майдану прапори з написами “Ялта” або “Севастополь”. Були противники Майдану, які, ймовірно, не розуміли, що відбувається в Києві. А були й противники Майдану, які разом з тим не сприймали президента Віктора Януковича ‒ перш за все за те, що глава держави встановив у Криму владу своїх ставлеників. Словом, звичне для України ‒ і незвичайне для Росії ‒ політичне різноголосся.

Але сама політична ситуація в автономії й у дні Майдану, і після нього залишалася досить спокійною ‒ куди спокійнішою, ніж в інших українських регіонах, які ні від кого не відокремлювалися.

Та й Крим не відокремлювався. Просто в останні дні Майдану на півострові почала розгортатися ретельно підготовлена російськими спецслужбами операція, метою якої була окупація Криму. І так, ця окупація була наслідком Майдану тільки в тому сенсі, що небажання президента Віктора Януковича вирішити виниклу кризу політичними засобами ‒ небажання, підтримуване й підігріване Кремлем ‒ спричинило фатальне ослаблення інституцій Української держави, яке дозволило цю спецоперацію здійснити. Тому, якщо вже користуватися термінами Путіна, причиною відокремлення Криму був зовсім не Майдан, а, впевнений, наполеглива робота з ослаблення України, яка здійснювалася керівництвом Росії в дні Майдану. Здійснювалася також, імовірно, і з метою окупувати Крим.

В останні дні Майдану на півострові почала розгортатися ретельно підготовлена російськими спецслужбами операція, метою якої була окупація Криму

Учасники протестів у Києві та інших містах України у 2013-2014 роках виступали за те, щоб їх країна була ефективною сучасною державою, яка вирішить питання про європейську інтеграцію. Саме така Україна, мабуть, не влаштовувала Путіна й саме розбудові такої України він намагався перешкодити в дні анексії Кримського півострова.

І є дуже символічним, що Путін нагадує про пропагандистський міф Кремля якраз у дні роковин однієї з поворотних подій Другої Світової війни. Тому що нацизм теж відмовляв народам у праві на самостійний вибір і пояснював свої територіальні захоплення провокаціями урядів інших країн проти етнічної німецької меншини або самої Німеччини. Путін, по суті, не винайшов нічого нового.

Віталій Портников
Журналіст, публіцист

На зміну “миру за будь-яку ціну” прийшла “заморозка конфлікту за будь-яку ціну”

  • Червень 26, 2021

Інтерв’ю Володимира Зеленського каналу “1+1”, безумовно, програмне. І хтось в ньому побачить, перш за все, історію з “вагнерівцями”, хтось – ремарки на адресу Порошенка з Медведчуком. Але, насправді ці теми вторинні для Зеленського, чи, точніше, це — перегорнута сторінка. Давайте спробуємо подивитися, що ж насправді хотів сказати президент.

1. Заморозка конфлікту за будь-яку ціну.

Якщо говорити про Донбас, то в Зеленського немає жодних В чи С. На зміну “миру за будь-яку ціну” прийшла “заморозка конфлікту за будь-яку ціну”. Але, що дуже важливо, відповідальність за сам концепт заморозки має лягти на плечі українців, які на референдумі самі скажуть, що робити з Донбасом. Деталей, судячи з усього, наразі немає. Є певний епатаж, який скерований, зокрема, і на зовнішнього споживача (особливо перед візитами до Берліну та Вашингтону). Як би там не було, вся державна машина працюватиме на заморозку конфлікту. Чи вдасться це? Все знову впирається в позицію Путіна, пасивну позицію України та спроби Меркель домовитися з Путіним через певні економічні процеси. США поки спостерігають, не втручаючись активно в цю історію. В концепті заморозки є один мінус: якщо не вдасться — а вірогідність цього дуже висока — наступним кроком стануть заяви про те, що Захід нам не допомагає, в НАТО нас не беруть, тому давайте думати про переговори з РФ.

В концепті заморозки є один мінус: якщо не вдасться — а вірогідність цього дуже висока — наступним кроком стануть заяви про те, що Захід нам не допомагає, в НАТО нас не беруть, тому давайте думати про переговори з РФ

2. Вибори скасовуються.

Ще три місяці тому базовим сценарієм були дочасні вибори чи то Ради, чи то президента. Зараз вибори до Ради не хочуть проводити взагалі. Президентські, схоже, також скасовуються. З одного боку не вдалося вирішити проблему Разумкова (в разі дочасних виборів саме голова парламенту стає в.о президента). З іншого — в Офісі президента увірували, що позитивний тренд рейтингів Зеленського — це незмінна константа. І, що не менш важливо, податливість Ради та консенсус олігархів зараз можуть дозволити ухвалити закон про право приймати політико-правові рішення, якщо це на благо держави (закон Стефанчука-молодшого). А такий закон відкриває безмежні можливості для президента. Головний мінус цієї позиції: зараз Зеленський точно виграє вибори президента і зможе отримати абсолютний карт-бланш на рік. Без виборів на нас чекає майбутнє з багатьма невідомими.

3. Головний ворог — Кличко.

Як би це дивно не звучало, але в Офісі президента досі вважають головним конкурентом Володимира Кличка (після ухвалення закону про олігархів він може стати наступником Порошенка). Саме через цю призму, зокрема, варто дивитися на санкції проти Фірташа та Фукса. Окрім того, з цілим рядом найкрупніших бізнесменів зараз ведуться розмови про правильність і неправильність підтримки тих чи інших політиків.

В Офісі президента досі вважають головним конкурентом Володимира Кличка

4. Маршал Жуков як продовження “какая разница”.

Зеленський має доволі серйозні проблеми з підтримкою проросійського електорату. І тому, окрім наразі напівміфічної заморозки конфлікту, треба щось запропонувати цьому виборцю. Тому був вибраний проспект Жукова в Харкові, який, насправді, може відкрити ящик Пандори по всій країні.

5. Чому Коломойський робить таку теплу ванну Зеленському?

Насправді, вся антиолігархічна істерія — це подарунок Коломойському. Досі він був єдиним злом в цій державі. Тепер він “рівний серед рівних”. З усіма відповідними плюсами для себе.

Вадим Денисенко
Виконавчий директор UIF

Путінський режим тримається саме завдяки небажанню цивілізованого світу боротися по-справжньому

  • Червень 23, 2021

Після зустрічі із колишньою кандидаткою на посаду президента Білорусі Світланою Тихановською у Євросоюзі оголосили про запровадження нових санкцій проти режиму Олександра Лукашенка. Цей, так званий четвертий пакет європейських санкцій, торкнувся провідних секторів білоруської економіки.

Це експорт калійних добрив, нафти і нафтохімічних продуктів, а також тютюнова промисловість і фінансовий сектор. Саме ці галузі економіки приносять Білорусі головну валютну виручку. Одночасно з Європейським Союзом свої санкції посилили Сполучені Штати і Велика Британія.

Значно розширено список чиновників і бізнесменів, які потрапили під санкції Заходу, серед них члени сім’ї білоруського правителя, але що найголовніше – російський “гаманець” Лукашенка, власник нафтових компаній “Русснефть” і “Сафмар” Михайло Гуцерієв.

Гуцерієва, до речі, звинувачують не в тому, що його поставки на білоруські нафтопереробні заводи стали фінансовим фундаментом лукашенківського режиму. А в тому, що він організував приїзд до Мінська російських журналістів, що замінювали протестуючих білоруських колег у телевізійному етері на піку маніфестацій проти фальсифікації президентських виборів.

Секторальні санкції Євросоюзу навряд чи похитнуть самі основи влади режиму Лукашенка – у найважчій ситуації Путін просто дасть своєму васалу новий кредит

Секторальні санкції Євросоюзу навряд чи похитнуть самі основи влади режиму Лукашенка – у найважчій ситуації Путін просто дасть своєму васалу новий кредит. Але, безсумнівно, ці санкції не зможуть не позначитися на добробуті звичайних білорусів, які працюють на підприємствах, що потрапили під секторальні санкції, – тому ж “МАЗі” або “БелАЗі”.

Зменшаться поставки продукції на західні ринки, припиниться співпраця із західними компаніями і неминуче скоротяться й розміри зарплат, і кількість робочих місць. Проте у випадку з Білоруссю країни Європейського Союзу це не зупинило. Тому що є чітке розуміння, що необхідно жорстко відповідати на дії режиму, який не просто розганяє акції протесту у власній країні, а й дозволяє собі авантюри із викраденням літаків і затриманням опозиціонерів, які переміщуються з однієї країни Європейського Союзу до іншої.

А ось у випадку з Росією такого розуміння чомусь немає. Ми весь час чуємо пояснення, що потрібно запроваджувати такі санкції, які ніяк не позначаться на звичайних росіянах, а тільки на чиновниках і олігархах із найближчого кола Володимира Путіна. Що серйозні секторальні санкції проти російського режиму є небезпечними і негуманними – а, може, просто невигідними?

Секторальні санкції проти російського режиму є небезпечними і негуманними – а, може, просто невигідними?

Після розгону білоруських протестів з Олександром Лукашенком і представниками його оточення ніхто не збирається розмовляти. А із Володимиром Путіним розмовляють на спеціально організованих міжнародних самітах і вважають великим досягненням кожен новий раунд переговорів із самим Путіним або з кимось із високопоставлених російських чиновників. І навіть тимчасово припиняють європейські або американські санкції проти цих чиновників, коли з ними потрібно побачитися для конфіденційних переговорів.

Таке ставлення до санкцій створює відчуття вседозволеності і безкарності аж ніяк не тільки у російського керівництва, але й у російського суспільства загалом – незалежно від того, яких політичних поглядів дотримується окремий російський громадянин. Цей громадянин бачить, що на Заході не зважають на інтереси його білоруського сусіда. А на його інтереси зважають – може, тому що бояться? Чи тому, що політика російського режиму все-таки не виглядає такою шаленою та канібальською, як політика Лукашенка?

Тим часом ніхто і ніколи не зможе пояснити вам, чому окупація Криму та Донбасу, вбивства мирних жителів, створення справжнісіньких концентраційних таборів XXI століття на кшталт тієї ж “Ізоляції”, викрадення і тортури, знищення пасажирського літака – це добре, а розгони протестів у Мінську та інших містах Білорусі, ізолятор на Окрестина і побиття учасників маніфестацій – це погано.

Чому піратське затримання Романа Протасевича – це погано, а спроба отруєння Олексія Навального “Новачком” і наступні поневіряння найвідомішого російського опозиціонера – це добре. Чому у випадку з Лукашенком можна запроваджувати секторальні санкції і не журитися, що “маленького білоруса” завтра звільнять з роботи, а у випадку з Путіним “маленький росіянин” – це наше все.

У випадку з Лукашенком можна запроваджувати секторальні санкції і не журитися, що “маленького білоруса” завтра звільнять з роботи, а у випадку з Путіним “маленький росіянин” – це наше все

Чому Білорусь не можна приймати до Ради Європи через те, що режим Лукашенка не відмовився від смертної кари, а у випадку з Росією можна скасовувати санкції, які ввели за Крим і Донбас – тільки щоб продовжити діалог з безглуздими людьми, які є депутатами парламенту виключно тому, що так захотів Путін.

Пояснити це можна виключно одним. Зовсім не турботою про звичайних росіян, зовсім не прагненням до діалогу з режимом, який не приховує прагнення до зовнішньої агресії та придушення внутрішнього інакомислення, а елементарною відсутністю політичної волі. Надією на те, що проблема російського політичного режиму розсмокчиться сама собою, що західна демократія ефективніша за російський авторитаризм.

А оскільки цей авторитаризм – зважаючи на економічну неспроможність – не може бути реальним конкурентом Заходу, так навіщо загострювати ситуацію і провокувати Путіна? Не потрібно його провокувати, хай собі гниє в Кремлі і коли-небудь загниє. Це саме те, що колишній президент США Барак Обама назвав “кумулятивним ефектом” санкцій.

Але в цьому випадку потрібно визнати, що путінський режим багато в чому тримається саме завдяки небажанню цивілізованого світу боротися по-справжньому.

Ну і, до речі, лукашенківський режим існує саме завдяки небажанню цивілізованого світу боротися з путінським режимом. Адже для Мінська важлива насамперед російська підтримка, економічна і політична, і ніякі західні санкції не лякають Лукашенка, поки на його боці Путін.

Для Путіна серйозні секторальні західні санкції якраз є дуже небезпечними, але їх ніхто вводити не збирається, ними тільки лякають

А ось для Путіна серйозні секторальні західні санкції якраз є дуже небезпечними, але їх ніхто вводити не збирається, ними тільки лякають: ось якщо зробиш те чи інше, нападеш на Україну “по-справжньому” або помре Навальний – ось тоді.

А що тоді, власне? Путін дуже точно відчуває межу між своїми злочинами і ситуацією, коли Захід просто не зможе не відповісти серйозно – і може цієї “червоної лінії” ніколи не перейти, тим більше, що сам Захід цю “червону лінію” весь час пересуває в міру пересування самого Путіна.

І так, в разі такого обережного ставлення до боротьби з агресивним авторитаризмом путінський режим дійсно буде гнити. Але одночасно – дестабілізувати Україну та інші сусідні країни. Одночасно – створювати критичні ситуації для Заходу всюди, де вийде. Одночасно – знищувати всі паростки інакомислення у власній країні.

Це буде дуже небезпечне гниття.

Віталій Портников
Журналіст, публіцист

Україна ризикує потрапити у фінансову кризу

  • Червень 21, 2021

Коли ера дешевих грошей закінчиться, ми можемо залишитися на узбіччі

Ціни виробників у США зросли за останні 12 місяців на 6,6% – це найвище значення цього показника за всю історію його вимірювання! Такі дані було опубліковано американським Міністерством праці.

Паралельно з’явилася друга новина — ціни на газ на європейському ринку досягли максимального значення за останні 4−5 років. В перерахунку на прийняті в нас одиниці вимірювання, вони зараз становлять близько 13,5 грн/м3.

Так само стрімко зростають ціни й на інші сировинні товари — від експортованих нами зерна та металів до нафти та вугілля, які ми імпортуємо та від яких прямо залежить рівень наших цін та комунальних тарифів. Світ накрило хвилею інфляції, спричиненої стрімким відновленням світової економіки після ковідної кризи та одночасним “друком” грошей центральними банками розвинених країн.

Світ накрило хвилею інфляції, спричиненої стрімким відновленням світової економіки після ковідної кризи та одночасним “друком” грошей центральними банками розвинених країн

Зрозуміло, що в таких умовах цей друк грошей не зможе нескінченно продовжуватися. Інакше в світі станеться вже повноцінна інфляційна криза, яка накриє всі основні економіки. В певний момент — ймовірно, починаючи з наступного року, але й це поки що не точно, — друк грошей почне зупинятися, а потім будуть підвищені відсоткові ставки. Цей процес може бути стрімким або поступовим, але він неодмінно призведе до завершення звичної нам за останнє десятиріччя ери — ери дешевих грошей у світі.

Для України в цьому криється велика загроза, адже для нас навіть в такому світі гроші є дорогими, і ми одними з перших втрачаємо доступ до фінансування при будь-яких проблемах, а інвестиції до нас взагалі не йдуть. Коли ера дешевих грошей закінчиться, ми ризикуємо залишитися на узбіччі та потрапити в фінансову кризу. Втім, в цій ситуації є й можливість — адже зростання цін на сировину буде певний час підтримувати нашу економіку та давати додаткові ресурси. Якщо цей час не згаяти та успішно провести в ньому реформи — хоча б, наприклад, швидко виконати програму МВФ та отримати не нуль, а два транші за наступні 12 місяців, — ми вийдемо з ери дешевих грошей вже фінансово стійкою країною та не ризикуватимемо отримати кризу. Саме на це зараз і треба спрямувати зусилля в економічній політиці.

Павло Кухта
Керівник з політичних питань Київської школи економіки

В українській мові панує хаос

  • Червень 18, 2021

Держава має припинити брутальне зросійщення громадян

Мова у найширшому сенсі – це засіб спілкування. З часом вона перетворилась на інструмент об’єднання громадян. Згуртовує, злютовує націю в одне політичне ціле. Мова виконує функцію державного кордону, наголошують письменники брати Капранови.

“Це своєрідна операційна система такого великого комп’ютера, яким є суспільство, – каже композитор Кирило Стеценко. – Він може працювати на базі Windows чи Linux, але одночасно включити обидві системи не вийде. Суспільство або людина використовує мову як базову систему, на основі якої працюють усі інші програми. І якщо ця база недорозвинена чи конфліктує з іншою, то виникають помилки”.

Державна мова згуртовує націю в одне політичне ціле

Такої ж думки був палеонтолог Георгій Бачинський: “У людей зі збідненою та покаліченою мовою знижується здатність до системного й асоціативного мислення, розкутого спілкування. Вони програють тим, хто своєю мовою володіє досконало. Їм постійно бракує слів. Суржик – це наслідок заповнення понятійних прогалин словами, взятими з іншої мови, перехідний етап до постійного вживання чужої”.

Іноземні соціолінгвісти масову двомовність трактують, як перехідний етап у витисканні однієї мови іншою, каже мовознавиця Лариса Масенко. При такому контакті одна мова прагне стати домінантною, а друга – підлеглою. Тож в Україні державна мова – це насамперед категорія політична та ідеологічна.

Про мовні реалії сьогодні можна судити з виступів на радіо і телебаченні, з газетних і журнальних публікацій, де питомі українські слова день за днем, місяць за місяцем, рік за роком опиняються поза мовним законом, а русизми стали нормою: “у випадку” замість “у разі”, “приймати участь” замість “брати участь”, “заказний лист”, а не “рекомендований”, “підписка газет і журналів” – “передплата…”, “складає” – “становить”, “палатка” – “намет”, “носовик” – “хусточка”.

Чудова і прекрасна погода стала в Україні відмінною. Але відмінною від чого? До речі, “відмінно” використовують і для позначення оцінки успішності. Це калька з російського “отлично” – переклад з німецького слова ausgezeichnet. Невже не можна оцінити знання як “дуже добрі”? Кудись пощезали “Книгарні”. Книжковий “Форум видавців” у Львові перетворився на Book Forum.

Кількість кальок з російської драстично зростає. В лексиці українців прижилося “круте місце”, “круті хлопці та дівчата”. Молодь не уявляє себе без імпортованого з-за “порєбріка” маргінального вставного слова “тіпа”.

З дива-дивного замість “пунктів” розплодилась сила-силенна “точок”. У перспективі – “крапки”? Скарбниця в Українській державі відсутня. Замість неї – “казна”. І діється казна-що.

В український правопис внесли понад 120 “поправок”, які мали наблизити його до російського

Ці приклади – дещиця з мовного хаосу, що панує в інформаційному просторі країни. За роки совєтської влади в український правопис внесли понад 120 “поправок”, які мали максимально наблизити його до російського.

Ігор Померанцев говорив, що мова є пам’яттю, при всій своїй нібито крихкості. Цитуючи Юрія Шевельова, “кожна мова є чортячо небезпечний свідок історії народу, котрий цю мову вживає”.

Львів заполонили іншомовні вивіски. Довкруж площі Ринок бовваніють англомовні назви закладів і крамниць: La grotta, Space, Fasion, Reporter, Depp, Milano fur. Поміж них боязко туляться “Продукти” і “Канцелярські товари”. Де автентика? Де самоповага? Ми в такий спосіб долучаємось до загальнолюдських цінностей?

Англіцизми перетворились на лексичну пошесть: вейпи і скетчбуки, тренінги і шопінги, тендери і гендери, гранди і кастинги, френди і кіборги, онлайни, апгрейди, лайфхаки. У нас щедро вродило й зарясніло фейками, а вигадки і брехні кудись заподілись. Українці вже не можуть обійтись без мейнстрімів і офісів, трендів і брендів.

Чи не забагато лексичних запозичень?

Масове зґвалтування українців англійськими словами влаштували згори посадовці

“Масове зґвалтування українців англійськими словами влаштували згори посадовці. Міністерство освіти запроваджує “булінг”. Міністерство культури шукає “стейкхолдерів” і встановлює “дедлайни”. Київська міська держадміністрація пропонує в трамваях і тролейбусах дочекатися “валідатора”. Останнє – це якась еротична послуга?” – не приховує обурення письменниця Лариса Ніцой.

Держава має захистити державний статус української і припинити брутальне зросійщення своїх громадян.

Олег Романчук
Публіцист

Захоплення Києва – сакральна ціль росіян. Як захищатимемо столицю?

  • Квітень 15, 2021

Щодо можливого загострення мене дивують дві речі

Перше – відсутність чіткого розуміння, що ми будемо робити у разі нападу на столицю. Обговорюють всі можливі сценарії, крім цього. Але ж це логічно. Захоплення “матєрі городов рускіх” – це та сакральна ціль, за яку готові помирати багато російських іванів. Ще більше з них готові пробачити Путіну будь-який неосталінізм, злидні та ізоляцію, якщо “Київнаш”.

Сценарій нападу на Київ у той момент, коли українська армія зосереджена на сході та півдні, є для росіян доволі привабливим. До того ж захоплення столиці та руйнація центрів прийняття рішень утворює появу кількох таких центрів, кожен з яких буде претендувати на “справжність”. Це дозволяє запускати сценарій розвалу України на кілька окремих шматків. Навряд Харків, за відсутності легітимної центральної влади, буде діяти синхронно із Львовом, а Полтава із Житомиром.

Чомусь про оборону столиці не чутно взагалі, хоча в черговому своєму “поговоріть” Арестович обмовився, що “вони навіть можуть захопити Київ, щоб потім поміняти його в перемовинах із Заходом на щось цінне – воду в Крим, чи зняття санкцій”.

І друге, що мені дуже не ок в цій ситуації – це відсутність візитів Байдена, Меркель, Макрона й інших зацікавлених в збереженні України осіб до Києва. Саме час демонструвати підтримку особистою присутністю.

Ситуація нагадує мені 2014 рік навіть не скупченням російських військ та агресивною антиукраїнською риторикою, яка лунає з російського боку. Вона схожа тим, що офіційна влада, опозиція, експерти, навіть військові розповідають з ранку до ночі, як Україна не збирається нападати на Донбас, Росію, брати штурмом Крим. Купа народу обговорюють російські пропагандистські нісенітниці та переконують один одного, що Кремль бреше. Але ніхто не говорить, як ми будемо захищати себе.

Лариса Волошина
Психолог, громадський діяч

Байден стримує наступ Путіна. Україна отримала час для перепочинку

  • Квітень 14, 2021

Тепер питання в тому, як ми цим шансом скористаємося

Пропозиція президента США Джозефа Байдена російському президенту Володимиру Путіну провести у найближчі місяці саміт в одній з третіх країн – сильний дипломатичний хід нового господаря Білого дому.

Ми навіть не знаємо, чи відбудеться ця зустріч і коли саме – на графіки лідерів може вплинути не тільки пандемія коронавірусу, але і темпи роботи чиновників, які будуть готувати цю зустріч. Але тепер російсько-американський порядок денний буде визначатися саме можливістю майбутнього саміту. Саміту, який потрібен Путіну набагато більше, ніж Байдену – тому що з точки зору російського президента підкреслить його статус гравця світового масштабу. І навряд чи Путін вирішить перевернути гральний столик до цієї зустрічі.

Саміт потрібен Путіну набагато більше, ніж Байдену

Остерігатися якоїсь дипломатичної катастрофи для України в разі того, якщо зустріч відбудеться, я теж не став би. Позиція американського президента щодо російсько-української кризи є добре відомою і не раз висловлювалася – в тому числі і під час останньої розмови президентів Байдена і Путіна. Немає ніяких підстав вважати, що ця позиція зміниться на переговорах із Путіним. Більш того, у Путіна немає ніяких аргументів, щоб вплинути на цю позицію Байдена. Реальний предмет переговорів – це питання про готовність або неготовність Росії відмовитися від подальшої агресії і питання ціни, яку Росія заплатить за це продовження. Вважати, що саміт вплине на саму кризу, було б наївним. Путін не збирається йти з Донбасу і вже тим більше з Криму, а у Байдена немає інструментів для того, щоб його звідти викурити. Але можливості стримати новий наступ Путіна, попередити про його наслідки у Байдена є. Ось ці попередження і будуть озвучені. Хоча і Путін, без сумніву, озвучить свої попередження, наприклад, про наслідки вступу України в НАТО. Але це теж не є таким вже й важливим, оскільки поки що такий вступ – швидше питання теорії, а не практики.

Своєю пропозицією Путіну Байден просто дав нам кілька місяців – а, може, і років, хто знає – перепочинку. Тепер питання в тому, як ми цим шансом скористаємося, що буде відбуватися – зміцнення демократії або популістського авторитаризму, посилення армії або витрати грошей на нові безглузді проєкти заради рейтингу і самозамилування. Досі Україна відрізнялася здатністю регулярно пропускати всі надані їй історією або окремими політиками історичні шанси – цілком можливо, що і зараз ситуація може повторитися.

Віталій Портников
Журналіст, публіцист