Темні шиби байдужості

  • Листопад 24, 2019

Вчора у мене на вікні стояла свічка – маленький квантик світла, який сповіщає всесвіт, що ми ще живі, що ми – українці, і що ми пам’ятаємо.

Такі само свічки стояли на автарках у моїй френд-стрічці. І могло здатись, що нас багато.

Але вартувало подивитись за вікно – і ілюзія зникала. Київ блимав яскравим електричним світлом у одних вікнах, де хазяї були вдома, або ж віддзеркалював чорнотою у інших, де господарі подалися деінде суботнім вечором. І добре якщо на сотню підвіконь припадав один тремтливий вогник…

Пригадуєте манкуртів у романі Айтматова? Вони не народжувались без пам’яті, і їхньої провини не було – їх скалічили, їм відібрали пам’ять, коли провели через неймовірне страждання та біль. Ті, хто вижили фізично, стали мертвими ментально.

Свічка у вікні потрібна не нашим загиблим предкам, а нашим майбутнім онукам

Ми – нація-манкурт. Голодомор став надто страшною карою, щоб після нього лишитись при пам’яті. Спрацювали біологічні захисні механізми – щоб вижити бодай фізично, треба було забути та не згадувати. Євреї, які вижили в Голокост, пройшли через таку ж само травматичну амнезію. Але в наступному поколінні навпаки – зрозуміли, що поки всі не згадають все, і поки ця пам’ять не стане частиною свідомості та самоідентифікації кожного, нація не здатна буде ожити і здолати травму. Вони пройшли цей шлях, згадали і більше не забудуть – щоб більше не допустити, і щоб понесені жертви не стали марними.

Ми ще тільки на початку цього шляху. І більшість з нас ще не розуміє, що свічка у вікні потрібна не нашим загиблим предкам, а нашим майбутнім онукам. Манкурти не мислять категоріями майбутнього часу, так само як і категоріями історичної пам’яті. Вижити тут і сьогодні, їсти, пити, розважатись, радіти одному дню – це у нас звідти ж, з Голодомору, з репресій, з воєн та окупацій. Це сприйняття життя неминуче виникає, коли просто вижити зайвий день – це вже надзавдання. Але це треба перерости. Інакше – розчинення у світі, який байдужий до нас, і створений переможцями. Нащадками тих, хто вбивав, а не тих кого вбивали.

Свічок вчора горіло до болю мало. Але все ж вони жевріли серед темряви. Як нагадування, якою поки що меншиною ми є на землі наших виморених голодом предків. І яку це накладає на нас відповідальність.

Євген Дикий

Його правління покрите мороком невідомості

  • Листопад 20, 2019

Щиро заздрю людям, які проаналізували перші півроку правління Володимира Зеленського і написали про це великі пости з плюсами і мінусами. Для мене перші півроку Зеленського покриті мороком невідомості:

1. Я не знаю, як Зеленський ставиться до нашого ворога – Росії. З одного боку, він наш головнокомандувач, з іншого – в Росії ринок для його бізнесу, а в його команді повно русофілів від Разумкова з “Молодих регіонів”, до Єрмака.

2. Я не знаю, як Зеленський планує закінчувати війну. Про “перестати стріляти” я чув, але я дуже не впевнений, що це працює. Стріляти ми, начебто, перестали, а люди продовжують гинути і кінця краю цьому не видно.

3. Я не знаю, яку економічну політику проводить Зеленський. На вибори його партія йшла лібертаріанцями, а після виборів сказали, що стануть соціалістами. Це настільки різне, що поєднати не вийде ніяк.

На вибори його партія йшла лібертаріанцями, а після виборів сказали, що стануть соціалістами. Це настільки різне, що поєднати не вийде ніяк

4. Я не знаю, як Зеленський ставиться до євроінтеграції. Він вимовляє якісь слова про це, але його МЗС заточений під роботу з Росією і євроінтегратори один за одним залишають МЗС.

5. Мені незрозуміле ставлення Зеленського до ринку землі. Він, начебто, і за ринок, але іноземцям землю продавати не хоче. Так це ринок чи земельний міжсобойчик для українських олігархів?

6. І мені незрозуміла ще ціла купа речей. Соціальна політика. Децентралізація. Декомунізація. Боротьба з корупцією. Відносини з Коломойським. Чому не сидить Ахметов. Навіщо згорнули реформу судової системи. Навіщо беруть під тотальний контроль суди і силові відомства.

Зрозуміло тільки одне. Півроку Зеленський має необмежену владу. І ніхто не розуміє, куди він веде країну. І чи веде взагалі.

Сергій Марченко

Бізнеси стають сильними завдяки продуктам, а по-справжньому великими — за допомогою емоційної близькості з клієнтами

  • Листопад 10, 2019

Ринок перенасичений товарами і послугами. За кілька днів можна отримати товар з іншої частини планети, натиснувши кнопку “купити”. 20 років тому було важко уявити, що людина буде вибирати смартфон з десятка можливих варіантів. Це формує у покупця, з одного боку, почуття пересичення, а з іншого — бажання бути особливим. Неможливо створити товар, який закохає в себе, не вклавши в нього почуття. Люди відчувають маніпуляції.

Щоб створити емоційний продукт, потрібно:

– працювати в інтересах клієнта, бути його союзником,

– бути не тільки корисними, а щирими і чуйними,

– відрізнятися від інших, пропонуючи більше,

– бути собою, але регулярно посилювати досвід.

Ваші клієнти вже знають, як побудувати класну компанію. Потрібно просто уважно подивитися, що вони люблять, що їх драйвить, чим вони користуються щодня і чого їм не вистачає для щастя

Коли автоматизовані системи замінять більшість сервісів, емоційні проекти будуть попереду. Ви досягнете успіху, якщо будете мислити глобально і забудете про кордони.

Ваші клієнти вже знають, як побудувати класну компанію. Потрібно просто уважно подивитися, що вони люблять, що їх драйвить, чим вони користуються щодня і чого їм не вистачає для щастя. Мітч Штейн, технологічний директор Apple, радив: “Не питайте користувачів, чого вони хочуть. Живіть з ними. Дивіться на ситуацію широко. Вам потрібно зрозуміти культуру, в якій живуть ваші користувачі, зрозуміти, що ними рухає”. Спостереження і емпатія відкривають нам болі та проблеми клієнтів.

“Краще, щоб серед ваших клієнтів було 100 осіб, які люблять вас, ніж мільйон людей, які просто непоганої про вас думки. Знайдіть цю сотню”, — говорив Пол Грем, співзасновник Airbnb. 100 перших клієнтів повинні відчути, що вносять свій внесок у розвиток спільноти. І Airbnb знають свою справу. Вони пропонують те, чим не можуть похвалитися однотипні готелі: житло на будь-який смак і бюджет із зануренням в культуру.

Думайте про те, як зміниться навколишній світ, бізнес-середовище або окрема людина, завдяки вам

Думайте про те, як зміниться навколишній світ, бізнес-середовище або окрема людина, завдяки вам. Людям потрібен живий бренд, який подарує новий досвід, якісний сервіс і позитивні емоції. Так, наші резиденти можуть об’єднуватися і створювати нові проекти. Наприклад, в одному з офісів пиляє свій продукт айтівець, продукт крутий, класна начинка, вибух ринку. Але представити продукт на цьому самому ринку айтівець не може. На happy hours він знайомиться з екстравертом-маркетологом, у якого за плечима — 10 років експертизи. Результат — відмінний продукт виходить на ринок і потрапляє до своєї цільової аудиторії.

У всіх сучасних брендів є своя філософія, яка виділяє продукт із десятка подібних. Бренди розповідатимуть історію створення і творця. Люди люблять купувати легенду. Ідіть від нудних історій про можливості компанії. Придумайте свій сюжет. Сторітеллінг — це потужний канал завоювання аудиторії. Так, деякі бренди прикрашають упаковки продуктів фотографіями своїх клієнтів, інші — пропонують приміряти окуляри за допомогою VR.

Люди люблять купувати легенду

Пам’ятайте про проблему “останньої милі”. Коли продукт готовий майже повністю, є ризик залишити його незавершеним, забути про ті 5−10% відсотків роботи, які здаються факультативними, або зробити все абияк. Насправді фінальна частина важлива. Саме на цьому етапі легко зробити помилку або упустити головне. Не забувайте, що емоційний продукт як огранений алмаз. Його потрібно відшліфувати. Дизайн робить рішення цілісним. Кожна деталь важлива. Кожен елемент несе окремий меседж. Все повинно бути продумано до дрібниць. Перша наша локація в БЦ Senator оформлена в стилі арт-деко, переносить в Нью-Йорк часів “Великого Гетсбі”. Другий майданчик в БЦ Gulliver — відсилання до рок-клубів Лос-Анджелеса 1980-х. Creative State of Arsenal — у стилі арт-нуво. Чотири основні риси мого бізнесу — сміливість, зухвалість, технологічність, комфорт. Для успіху важливі ком’юніті, що надихає, відкритість і здатність виходити за рамки. У такій атмосфері будуть народжуватися Google і Apple нового часу.

Люди хочуть об’єднуватися заради спільного зростання, нових ідей і спільного майбутнього. Уже сьогодні соціальне підприємництво, циркулярна економіка, impact-інвестування, sharing economy — двигуни бізнесу.

У книзі “From waste to wealth” говорять про те, що компанії, побудовані за цими принципами, будуть економічно вигідними в довгостроковій перспективі. Вони більше не будують бізнес тільки навколо прибутку, а прагнуть створити сприятливий вплив на світ навколо. В майбутньому бізнес буде займатися соціальним інвестуванням у великих масштабах. Кожна компанія повинна задуматися про те, що залишить після.

Ера володіння речами вже в минулому

Ера володіння речами вже в минулому. Люди відмовляються від консьюмеризму і перевиробництва на користь sharing economy. Сотні кмпаній у всьому світі давно виступають посередниками між тими у кого є, чим поділитися, і тими хто хоче цим скористатися.

Завжди шукайте нові точки зростання. Традиційні метрики успіху компанії вже не актуальні. Неможливо задовольнити бажання покоління Y і Z без інновацій. Швидкість — нова валюта, а технології — ваше паливо. Використовуйте це.

Нас чекає масштабне впровадження автоматизованих і роботизованих комплексів. Ті компанії, які проігнорують цю тенденцію, вже завтра будуть мамонтами. За даними Harvard Business Review, 10 топових компаній світу змінили стратегію, створивши нові технологічні рішення. Так ці бренди підвищують свою цінність для клієнтів. Netflix починали з онлайн-прокату дисків, а стали найбільшою стрімінговою компанією з власним продакшном. DBS з традиційного банку перетворилися на діджитал-компанію, яку в 2018 році визнали найкращою в світі (у своєму сегменті).

Ми — свідки того, як флагмани інноваційних бізнесів Google, Amazon, Facebook змінюють світ. Компанії, у яких вийде створювати майбутнє, випереджати ринок, будуть прибутковими. Це стосується і комерційної нерухомості. Більше не потрібно володіти квадратними метрами, щоб масштабуватися і бути економічно вигідними.

Емоції створюють вектор руху. Йдіть від банальних ідей. Дивіться в майбутнє. Міняйте правила гри і ставайте трендсеттерами ринку.

Ілля Кенігштейн

Ідея карати ЗМІ за маніпуляції не може бути реалізована в правовому полі

  • Листопад 7, 2019

Коли люди без юридичної освіти закликають за щось нове карати, тобто за криміналізацію певної дії, вони абсолютно не уявляють, що кримінальне право – це наука точна, як математика. Неточною її роблять неуки в парламенті.

Ідея карати ЗМІ за маніпуляції, як би це зрозуміло пояснити, не може бути реалізована в правовому полі. Хіба за принципом – “папір все стерпить” та керуючись нормою Конституції про відсутність відповідальності нардепів за результати голосування.

Кримінальне право – це наука точна, як математика. Неточною її роблять неуки в парламенті

Чому це технічно неможливо?

Тому, що немає лінійки чи ваг, тобто однозначного і беззаперечного критерію, яким можна відділити маніпуляцію від не маніпуляції.

Для того, щоб карати ЗМІ за маніпуляцію, потрібно спочатку в законі визначити – що ж таке маніпуляція. Тобто встановити критерії.

Всі прекрасно розуміють, що за допомогою ЗМІ можна впливати на людей з метою нав’язування певних ідей, цінностей, форми поведінки. Але розуміти і довести в суді – це різні речі.

Скажімо, те, що телеканал для заставок використовує дуже красивий музичний та відеоряд – це маніпуляція. Те, що ведучі на телеекранах красиві – маніпуляція. Навіть назва каналу – це вплив на свідомість. Назва статті – теж інструмент впливу. Репутація автора матеріалу – це вплив.

Нині все, що створює та передає інформацію – це маніпуляція. Навіть сторінки звичайних людей в соцмережах, накладні вії та одяг оверсайз.

Немає лінійки чи ваг, тобто однозначного і беззаперечного критерію, яким можна відділити маніпуляцію від не маніпуляції

Нема маніпуляції лише у вбиральні. Там де людина наодинці з собою.

Якщо почати карати ЗМІ за маніпуляцію, тоді треба просто заборонити ЗМІ. Бо я не бачила ще ЗМІ, які б не використовували ті чи інші інструменти впливу на аудиторію з різною метою. Як, власне, не бачила і людей, які б не хотіли справити краще враження про себе, ніж вони є, тобто маніпулювати.

Тому треба визначитись, що ви хочете захистити. Якщо мізки і свідомість людей від стороннього впливу, тоді створіть їм нову релігію. А якщо ви хочете захистити державу від руйнівних інформаційних операцій ворога, тоді це не про заборону маніпуляцій як таких. Тоді треба:

-створювати потужну інформаційну альтернативу та противагу,

-створити систему миттєвої реакції на інформаційні диверсії РФ під прикриттям деяких наших ЗМІ,

– треба встановити критерії для визначення інформації, що посягає на безпеку нашої держави,

– треба прийняти закон про інформаційний режим в умовах війни,

– треба нарешті скоординувати інформаційні потоки органів державної влади та представників влади, бо сьогодні саме інформація від представників влади перетворює інформполе України в смітник та ослаблює критичне мислення людей.

АННА МАЛЯР

Вони свідомо відмовилися від правди

  • Листопад 4, 2019

Ми часто порівнюємо пострадянську людину з радянською. Але в тому й річ, що пострадянський обиватель, який ностальгує за СРСР, значно токсичніший, ніж громадянин “країни рад”.

Радянська людина могла бути щиро переконаною в тому, що масових репресій в 30-ті роки не існувало. Що Катинь – справа рук вермахту, а не радянських розстрільних команд. Що каральна психіатрія – це наклеп Заходу. Що компартія щиро будує державу загального благополуччя.

Зрештою, що ми хочемо від радянського обивателя? Затиснутого між роботою і домом, між чергою на шведську стінку і спробою дістати продуктовий дефіцит? Інформаційна “залізна завіса” була міцною – будь-яка альтернативна картина світу не допускалася. Навколишня дійсність була збудована до її народження, система пропаганди була відточена задовго до того, як вона почала ставити питання. У неї просто не було іншої реальності ніж та, в якій вона жила. А щойно герметичний купол почав давати тріщини – Радянський Союз почав розповзатися по швах.

Радянська людина відкидала звинувачення на адресу режиму, тому що могла в них не вірити. Пострадянська – виступає в ролі адвоката диявола

Але пострадянська людина, яка ностальгує за СРСР, – це явище зовсім іншого порядку.

Тому що в багажі у нового обивателя – дев’яності роки. Ті самі, коли відкривалися архіви. Коли з’являлися інтерв’ю дисидентів. Коли стала доступна інформація про масштаби репресій. Коли ніяких ілюзій щодо радянської системи придушення інакомислення вже не залишилося.

Пострадянській людині навіть не доводилося шукати інформацію про ту систему, яка була збудована в СРСР. У дев’яності ці дані стали мейнстрімом – вони звучали з усіх екранів і з усіх газетних шпальт. Вони були головним змістом виборчих кампаній і нового порядку денного.

Радянська людина могла виправдовувати радянський лад через незнання. Але пострадянський прихильник Радянського Союзу робить це свідомо. Радянська людина відкидала звинувачення на адресу режиму, тому що могла в них не вірити. Пострадянська – виступає в ролі адвоката диявола.

“Зате всі боялися”. “Зате стабільність”. Усі ці “зате” – це лише спроба виправдати персональним комфортом репресії проти інших

Пострадянський обиватель уже не може послатися на те, що чогось не знає. Що йому не доступні дані про реальні масштаби. Навпаки, він їх знає, але ховається за лукаве “зате”. “Зате космічні кораблі”. “Зате всі боялися”. “Зате стабільність”.

Усі його “зате” – це лише спроба виправдати персональним комфортом репресії проти інших. Він переконав себе, що йому особисто було затишно в старій реальності – і він без тіні сумніву готовий розміняти її на долі інших. Місце наївності зайняв цинізм. Незнання змінилося підлістю.

Пострадянський прорадянський – це той, хто свідомо відмовився від правди. Той, хто добровільно надів на себе шори. Той, хто готовий виносити в одну частину рівняння персональний комфорт, а в іншу – долі всіх інших.

І якщо це не підлість, то що таке підлість?

Павло Казарін

Чому б нам не позичити гроші на зовнішніх ринках для інвестицій у свої ж інфраструктурні проекти

  • Жовтень 27, 2019

І ці люди забороняють нам колупатися в носі”: $21,974 трильйони — боргове навантаження США, при ВВП $20 трлн — понад 100%. У Японії борг до ВВП майже 300%, Франція — 236%, Сінгапур — 346%, Україна — 63%.

У боргах немає нічого поганого, якщо вони використовуються як джерело нарощування капіталу і розвитку. Наприклад, якщо ви залучаєте борг під 5%, а інвестовані кошти дають 10% дохідності, але ви на чужому капіталі заробляєте вдвічі більше, ніж потрібно буде віддати.

Корпорації залучають борговий капітал для розвитку нових проектів, для виходу на нові ринки. Уряди залучають борговий капітал для стимулювання зростання економіки — для розвитку важливих інфраструктурних, енергетичних та інших проектів.

Так має бути в ідеалі.

Україна ж набралася боргів внаслідок неефективного управління і для подолання наслідків кризи 2008 року. Ми тоді перекривали бюджетний дефіцит боргами. Китай, зі свого боку, врятував свою економіку і бюджет стимулюванням внутрішнього попиту, зокрема через боргові інструменти.

$1 інвестицій в транспортну інфраструктуру дає мінімум $2 ефекту для ВВП

Уявіть собі некомпетентного директора корпорації, який не вміє заробляти гроші, а всі витрати фінансує за рахунок позик. Як довго така корпорація протягне?

Зараз президент і прем’єр-міністр заявляють про стимулювання зростання економіки до 7% на рік. Для таких темпів зростання економіки потрібно залучати до $30−50 млрд в економіку щорічно.

Інвестори в черзі не стоять, у мене питання, чому б нам самим не позичити гроші на зовнішніх ринках для інвестицій у свої ж інфраструктурні проекти?

Наприклад, $1 інвестицій в транспортну інфраструктуру дає мінімум $2 ефекту для ВВП. При інвестиціях в $100 млрд отримаємо ефект в $200 млрд. А коли ми будемо готові самі ризикувати і вкладати, вже й черга інвесторів з’явиться.

Що нам заважає сьогодні сформулювати 10 основних інфраструктурних та енергетичних проектів і з наступного року почати їх реалізовувати, залучаючи позиковий капітал? Зокрема і всередині України?

Анатолій Амелін

Ключова історія в будь-якому якісному призначенні – якісний конкурс

  • Жовтень 20, 2019

Голова Київської області Михайло Бно-Айріян подав у відставку. Я не знаю справжніх причин, але у мене немає жодних сумнівів у його порядності.

Зрештою, я вам прямо скажу – ніякі нові схеми не можливо збудувати за 100 днів, а старі очолити ще складніше, оскільки вони були зав’язані на минулу владу.

Разом з цим, я переконаний, що це тільки початок губернаторопаду. Як казав президент: “Губернатори – це моя проблема”. В цьому контексті є смисл обговорити питання, а як власне треба призначати керівників ОДА, та й в принципі РДА, і як їм бути ефективними.

За складністю керівник області значно вище за рівень міністра. Фактично, це прем’єр – в мініатюрі

Справа в тому, що за складністю керівник області, на мою думку, значно вище за рівень міністра. Фактично, це прем’єр – в мініатюрі, який відповідає за всі сфери. Тому і команда, і рівень кадрів має бути відповідними. В цьому і є проблема, адже мало хто з призначених на цю посаду усвідомлює цей масштаб, а тому неминуче потрапляє в ситуацію непідготовленості, браку знань, кадрів і рішень.

Взагалі, треба завершити децентралізацію і передати можливість областям формувати виконкоми, а нагляд довірити – префекту. Втім, поки це нереалізовано, слід обговорити можливість покращення процедури призначення голів ОДА. Ось кільки тез.

1. Ключова історія в будь-якому якісному призначенні – якісний конкурс. Безсумнівно, конкурс створює достойну конкуренцію, ліфт для сильних кандидатів, але що ще важливо – конкурс змушує кандидатів реально занурюватись в ситуацію області.

2. В рамках конкурсу кожний кандидат презентує свою програму дій по ключовим індикаторам. Система індикаторів має бути розроблена окремо. Як приклад:

  •  кількість нових інвестицій;
  •  кількість нових робочих місць;
  •  витрати на розвиток інфраструктури;
  •  кількість нових збудованих об’єктів;
  •  загальна задоволеність і відчуття змін мешканцями області.

3. Конкурсна комісія рекомендує до трьох кандидатур на ухвалення в Офіс президента.

Конкурсна комісія рекомендує до трьох кандидатур на ухвалення в Офіс президента

Такий конкурс має багатий мультиплікативний ефект. Неважливо з якої області ви родом, важливо, що для участі у конкурсі, вам треба буде реально в неї зануритись. Більше того, вам ще доведеться аналізувати купу досвідів і кейсів досягнень цих індикаторів. Можливо ви навіть будете залучати серйозних консультантів для цієї роботи. Після такого ви не будете витрачати місяці на посаді, тільки щоб розібратись де ви. Також і бюрократія не зможе вас дурачити на повну.

І ще один бонус для президента від цієї схеми. Через рік кожний голова ОДА доповідає за всіма індикаторами. Результат “на табло”. Зрозуміла і проста система оцінки роботи.

Віктор Андрусів

На місце інтелектуалів прийшли “експерти”, а на місце державців – “технократи”

  • Жовтень 14, 2019

Чим більше ми опиняємося в “суспільстві знань” (knowledge society), тим більше ми опиняємося в “суспільстві невігластва”. Такий от парадокс сучасності.

Чому так? Бо слово “знання” за останні десятиліття змінило сенс. Воно все більше означає “прикладне знання”, “спеціальне знання”. Суспільство знань – це суспільство вузькопрофільних спеціалістів. Тому на місце інтелектуалів прийшли “експерти”, а на місце державців – “технократи”. І зник горизонт.

І ця тенденція буде продовжуватися: суспільство все більше фрагментується, і знання разом із ним. Тому ми все більше будемо мати гіперпрофесійних медиків, які є невігласами в економіці, чудових IT-спецалістів, які несуть маячню про історію (і навпаки), і геніальних бізнесменів, які не вміють відрізнити якісну новину від маніпуляції.

Провідна освітня ідея сучасності, що, мовляв, університети мають працювати винятково на “ринок праці”, є згубною

Саме тому я кажу постійно: провідна освітня ідея сучасності, що, мовляв, університети мають працювати винятково на “ринок праці”, є згубною і уже призвела нас в повний популізм. Бо “універсальна” освіта (якою має займатися університет, бо він так називається) зникла. Люди не мають хоча би базових міждисциплінарних компетенцій. Тому маніпуляції так легко проходять.

Професію для “ринку праці” можна здобути за рік-два. Університет – не про це. Він про горизонт знання. Про навичку вчитися, будувати зв’язки і “входити” (хоча б на поверхні) в головні дисципліни, які визначають наше життя.

Ось ключ до “критичного мислення”. Бо яке може бути критичне мислення, якщо ти вузькопрофільний спеціаліст, а в інших сферах – повний невіглас?

Володимир Єрмоленко

Глазьєва згубило те, що він завжди був теоретиком, а не практиком

  • Жовтень 10, 2019

Російський президент Володимир Путін звільнив Сергія Глазьєва з посади свого радника. Тепер Глазьєв буде міністром інтеграції та макроекономіки Євразійської економічної комісії ‒ що, з огляду на малозначимість самої комісії в російській політичній системі, означає швидше почесну синекуру, ніж реальний вплив.

Не ризикну стверджувати, що політична кар’єра одного з найодіозніших представників путінського режиму закінчена ‒ у Росії люблять “вічно вчорашніх” і нерідко знову повертають їх у владу ‒ але якийсь час Глазьєв Путіну не радитиме.

А вже він йому нарадив! Саме Глазьєв довгий час був у російському керівництві одним з головних “фахівців” з України ‒ можливо, ще й тому, що народився в Запоріжжі та міг позиціонувати себе як представник “справжніх” українців ‒ тих, які жити не можуть без Росії.

Кримська промова Путіна ‒ це Глазьєв. Якщо не за текстом, то за змістом

Як представника “справжніх” українців, Глазьєва не влаштовували навіть Янукович з Азаровим ‒ тоді, коли вожді прокремлівської Партії регіонів виступали за підписання угоди про асоціацію з Євросоюзом. Глазьєв тоді був “зіркою” українських телевізійних шоу і з радістю критикував там позицію українських керівників, які, на його думку, взагалі угоди не читали та небезпеки її для України ‒ ну тобто для поглинання України Росією ‒ не усвідомлювали.

Але по-справжньому розкрилися “таланти” Глазьєва після Майдану. Саме він був одним із головних розробників стратегії анексії Криму та подальшого захоплення українського сходу. Кримська промова Путіна ‒ це Глазьєв. Якщо не за текстом, то за змістом: адже саме таких ідеологічних орієнтирів дотримувалася шовіністична партія “Родина”, одним із творців якої він був.

Коли стало зрозуміло, що війна припинена й починається грабування, Глазьєв став перетворюватися на маргінал

Глазьєва згубило те, що він завжди був теоретиком, а не практиком, та й теоретиком поганим, дарма що російський академік. Після окупації Криму та Донбасу Глазьєв став не потрібний, а потрібні стали люди, здатні займатися і маріонетковою владою, і фінансовими потоками, і стежити, щоб “герої русского мира” не сильно крали й ділилися. Коли стало зрозуміло, що війна припинена й починається грабування, Глазьєв став перетворюватися на маргінала ‒ на цьому святі життя йому місця вже не знайшлося.

І його послали в Євразійську економічну комісію.

Віталій Портников

Можемо опинитися не в ролі обвинувача, а в ролі обвинуваченого

  • Жовтень 9, 2019

Нідерландський парламент підтримав пропозицію фракції християнських демократів щодо додаткового розслідування обставин збереження свободи повітряного сполучення над Донбасом 2014 року.

Здавалося б, обставини цієї ситуації є давно розслідуваними, нічого нового нідерландським парламентарям дізнатися не вдасться. Однак їхнє рішення – очевидна політична відповідь на видачу одного з учасників знищення малазійського пасажирського лайнера, Володимира Цемаха, російській стороні. У Нідерландах це рішення президента України Володимира Зеленського викликало вибух обурення – і родичів жертв трагедії, і політиків, і журналістів, і просто порядних людей.

Було б дивним, якби парламент цієї країни, якому з такими труднощами – буквально всупереч громадській думці – вдалося проголосувати за ратифікацію угоди про асоціацію з Україною після негативного результату консультативного референдуму – не відреагував. Тим більше, що українське керівництво нічого не зробило для того, щоб продемонструвати Гаазі своє розуміння ситуації і готовність до співпраці.

Українське керівництво нічого не зробило для того, щоб продемонструвати Гаазі своє розуміння ситуації і готовність до співпраці

У Нью-Йорку, під час сесії Генеральної асамблеї ООН, у президента України Володимира Зеленського був час для зустрічей з бізнесменами, чия сумнівна репутація стає темою для сенсаційних журналістських розслідувань і представляє українську владу як притулок корупціонерів. Але у глави нашої держави не знайшлося часу на зустріч з прем’єр-міністром Нідерландів Марком Рютте – тим самим Рютте, який, ризикуючи своєю репутацією, провів через парламент угоду про асоціацію ЄС з Україною. Позиції прем’єра з питання відповідальності України за видачу Цемаха і так були не дуже сильними. Але після поведінки Зеленського в Нью-Йорку від них взагалі нічого не залишилося. Уряд був проти продовження розслідування про ситуацію з відкритим небом в 2014 році. Але депутати до нього не прислухалися. Взагалі. І це – тільки початок української поразки в Гаазі.

З часом стає більш очевидним сенс спецоперації, в якій Володимир Путін майстерно використав недосвідченість Володимира Зеленського і схильність колишнього коміка до швидких ефектів. Видача Цемаха – це не тільки можливість для російського керівництва уникнути відповідальності за знищення пасажирського літака. Це ще й можливість розділити цю відповідальність з Україною.

Видача Цемаха – це не тільки можливість для російського керівництва уникнути відповідальності за знищення пасажирського літака. Це ще й можливість розділити цю відповідальність з Україною

Нідерланди завжди були “слабкою ланкою” в питаннях української європейської інтеграції – згадаймо хоча б, як був використаний закон про референдум, який мало не заблокував процес ратифікації угоди про асоціацію. Зараз розслідування нідерландського парламенту цілком може прийти до висновків, що Україна разом з Росією несе відповідальність за падіння літака, повинна компенсувати втрати родичам жертв. Так, всі розумітимуть, що це – політичний висновок, що це – помста за Цемаха, за зрив справжнього розслідування. Але на суді в Гаазі Україна ризикує опинитися не в ролі обвинувача, а в ролі обвинуваченого.

Віталій Портников