Його правління покрите мороком невідомості

  • Листопад 20, 2019

Щиро заздрю людям, які проаналізували перші півроку правління Володимира Зеленського і написали про це великі пости з плюсами і мінусами. Для мене перші півроку Зеленського покриті мороком невідомості:

1. Я не знаю, як Зеленський ставиться до нашого ворога – Росії. З одного боку, він наш головнокомандувач, з іншого – в Росії ринок для його бізнесу, а в його команді повно русофілів від Разумкова з “Молодих регіонів”, до Єрмака.

2. Я не знаю, як Зеленський планує закінчувати війну. Про “перестати стріляти” я чув, але я дуже не впевнений, що це працює. Стріляти ми, начебто, перестали, а люди продовжують гинути і кінця краю цьому не видно.

3. Я не знаю, яку економічну політику проводить Зеленський. На вибори його партія йшла лібертаріанцями, а після виборів сказали, що стануть соціалістами. Це настільки різне, що поєднати не вийде ніяк.

На вибори його партія йшла лібертаріанцями, а після виборів сказали, що стануть соціалістами. Це настільки різне, що поєднати не вийде ніяк

4. Я не знаю, як Зеленський ставиться до євроінтеграції. Він вимовляє якісь слова про це, але його МЗС заточений під роботу з Росією і євроінтегратори один за одним залишають МЗС.

5. Мені незрозуміле ставлення Зеленського до ринку землі. Він, начебто, і за ринок, але іноземцям землю продавати не хоче. Так це ринок чи земельний міжсобойчик для українських олігархів?

6. І мені незрозуміла ще ціла купа речей. Соціальна політика. Децентралізація. Декомунізація. Боротьба з корупцією. Відносини з Коломойським. Чому не сидить Ахметов. Навіщо згорнули реформу судової системи. Навіщо беруть під тотальний контроль суди і силові відомства.

Зрозуміло тільки одне. Півроку Зеленський має необмежену владу. І ніхто не розуміє, куди він веде країну. І чи веде взагалі.

Сергій Марченко

Не варто приставати на пропозицію вкласти сили в побудову власної тюрми

  • Серпень 17, 2019

Не так цікава пропозиція створити російськомовний державний телеканал в Україні, як аргументація сторін. Критики цієї ідеї вважають недоцільним використання зусиль та державних ресурсів на підтримку російськомовного виробника. Ключова аргументація тут концентрується навколо тези, що війна є силовим продовженням концепції “русского мира” який, як розповів нам Володимир Путін, не має кордонів і включає в себе всіх російськомовних громадян. Тож маємо позицію, яка ґрунтується на нещодавньому історичному досвіді.

Щодо лобістів, то вони поділяються на два типи: тих, кому подобається сучасна Росія і тих, хто хотів би її змінення зокрема і українськими зусиллями. Чи справді ці дві групи відрізняються між собою? І яка з них може стати союзниками України в боротьбі за власну державність?

Перед другим туром, тоді ще кандидат у президенти України Володимир Зеленський розказав, що, на його думку, для врегулювання конфлікту на Донбасі і відновлення територіальної цілісності України необхідно виграти інформаційну “війну”. Майбутній президент запевнив, що працюватиме над тим, щоб населення на окупованих територіях відчуло себе частиною України. Йшлося про створення потужного міжнародного російськомовного каналу, який віщав би на територію Криму, Донецька та Луганська, на територію Європи, США та Ізраїлю, і показував “прагматично і правильно реальні новини, реальне життя в Україні”. Але після виборів риторика дещо змінилася. За словами заступника голови Офісу президента Кирила Тимошенка, канал хоч і буде державним, але з частковою трансляцією “найкласнішого контенту” приватних каналів. Тобто, мова вже не просто про інформування.

Україна тепер самотужки буде сплачувати за російський пропагандистський контент? Все це нагадує обов’язок родини страченого сплатити за роботу катові

Маємо намір проспонсорувати державним коштом розважальний телеканал, на якому російськомовні серіали, гумористичні програми будуть розбавлені новинними блоками. Більше скидається на спроби оплатити державним коштом російськомовний розважальний контент, зробивши з нього “продукт національного значення”. Як виведення умовних “Сватів” на міжнародний рівень допоможе боротьбі з російською інформаційною агресією, при цьому не пояснюється. До того ж не будемо забувати, що і КісельовТБ, і серіали про дружбу між народами — всі вони транслюють ключову тезу “русского мира” проте, що українці і росіяни — один народ, який розділили в наслідок руйнації Радянського Союзу. Україна тепер самотужки буде сплачувати за російський пропагандистський контент? Все це нагадує обов’язок родини страченого сплатити за роботу катові.

Серед поціновувачів рецепту припинення війни за допомогою поєднання в єдиний російсько-український мовний, культурний та історичний простір доволі цікавим є наступний аргумент — “Не варто віддавати російську мову та російську культуру Путіну. Все це належить світові. Україна може стати флагманом вироблення інформації для російськомовного населення планети”. Той факт, що незалежна українська держава потребує власних культурних та історичних традицій при цьому якось забувається.

Нам пропонують прийняти радянське за спільне. Втратити при цьому своє — шляхетно-українське

Василь Стус, Ліна Костенко, Василь Голобородько (справжній український поет, а не вкрадений на потребу російськомовного серіалу образ) — всі вони не є частиною радянського, або імперського минулого. Як і Мазепа, Сковорода, Франко та багато інших. Всім їм не буде місця в цій російськомовній правді про Україну. Так в чому контр-пропагандистська робота? Знову рефлексувати щодо великодержавного шовінізму, де Україні і українцям відводиться роль кумедних домашніх тваринок?

Нам пропонують прийняти радянське за спільне. Втратити при цьому своє — шляхетно-українське. До речі, тільки споживачі україномовного контенту можуть оцінити красу і потугу Сергія Жадана, Оксани Забужко та сотень неймовірних українських митців, які прямо зараз творять модерний український культурний світ. Навіщо українцям, які нині перебувають у процесах націотворення, спиратися на російсько-імперський фундамент, якщо є своя культурна парадигма? Жива і неповторна. Може, для того, щоб українська нація ніколи не була створена, а державність відновлена?

Навіщо українцям, які нині перебувають у процесах націотворення, спиратися на російсько-імперський фундамент, якщо є своя культурна парадигма?

Нам розповідають, що українська держава має вкластися в те, щоб навернути росіян до демократії та загальнолюдських цінностей. Мовляв, концентрація на архаїчних “армія, мова, віра” тільки відштовхує від України потенційних союзників. Але ж що може бути більш шляхетним та загальноцінним, ніж збереження та відродження унікальної української культури і мови? Адже різноманітні імперії намагалися винищити їх пацифікацією, русифікацією, колективізацією та голодоморами? Хіба припинення етноциду, який століттями застосовували до українців — це не відповідає ідеалам гуманізму?

Відбираючи у України національні маркери, такі “просвітителі” заперечують самодостатність української культури, мови, державності. Вони нав’язують комплекс культурної меншовартості. Російськомовний канал про дружбу між народами має стати сигналом, що ми все усвідомили, покаялися за спалах національного гонору та готові відмовитися від самих себе. Фактично, російсько-центристи пропонують українцям за власний кошт створити для них ще одну більш демократичну, більш цивілізовану імперію з людським обличчям. Мовляв, “ту, що ви зробили в XVII—XVIII століттях руками Стефана Яворського, Феофана Прокоповича та Олександра Безбородька ми вже захаращили”.

Російсько-центристи пропонують українцям за власний кошт створити для них ще одну більш демократичну, більш цивілізовану імперію з людським обличчям

Пропозиція змінити Росію, довести їй, що “русский мир” з центром у Києві є для неї більш перспективним, ніж запропонований Путіним варіант — це звісно амбітне завдання, але навіщо. Адже, для існування України потрібно геть не це. Потрібно долучити всіх українців та друзів України до побудови успішного національного проекту. Саме він покладе край зазіханням агресивного болота на роль центру цивілізації. Українцям має стати байдуже, що там за порєбріком, чи бажають росіяни успіхів Україні, чи хочуть знищити. Аби не лізли з пропозиціями стати власними колонізаторами і повернути щойно звільнений народ до імперського стійла.

Для того, щоб перемогти “русский мир” потрібно створювати канал, що пропагує “український світ”. Треба знайомити світ не з російською культурою без Путіна, а з собою, з красою, незламністю та величчю українства, яке вижило, збереглося та має право на відродження. Тому не варто приставати на пропозицію вкласти сили в побудову власної тюрми, тобто російськомовної імперії. Краще зосередитися на творенні модерної України. Без Росії в її мовному, культурному, історичному та інформаційному уособленні.

Лариса Волошина

Парадокс стратегії

  • Серпень 13, 2019

Я часто критикую Володимира Зеленського та його найближче оточення. Але, як вимагає стара дискусійна школа, критикуєш — пропонуй. Не можна ж просто сидіти і дивитися на це все. Що варто було би запропонувати у нинішній ситуації з погляду управлінської теорії і практики?

Я виходжу з того, що Володимир Зеленський та його оточення отримали максимальну концентрацію влади, а це означає — і відповідальності за все. Але вони не здатні впоратися з управлінськими, безпековими, економічними та соціальними проблемами, що стоять нині перед Україною, — бо навіть набагато потужніша та більш згуртована команда була би нездатна зробити це самотужки.

Зеленський та його оточення отримали максимальну концентрацію влади, а це означає — і відповідальності за все

Водночас треба розуміти, що Володимир Зеленський є законно обраним президентом. Інших президентів найближчим часом у нас не буде. Всі розмови про те, що хтось на його місці впорався би краще, є чистими спекуляціями, порожніми балачками, — нікого іншого нема. А про неконституційні шляхи забудьте, це дорога в пекло.

Отже, маємо таку систему умов та обмежень:

1. Величезні виклики у сфері безпеки, економіки, державного управління.

2. Нездатність впоратися з ними.

3. Велика концентрація влади.

4. Лише конституційні механізми.

Що робити?
Аналіз умов та обмежень призводить до однозначного висновку: треба ділитися владою. Тобто робити протилежне тому, що робиться зараз.

Поділитися владою зараз означає суттєво продовжити тривалість і якість власної влади в майбутньому

Концентрація влади в умовах щільного потоку складних і різнопланових проблем створює “горлянку пляшки”, призводить до низької якості управлінських рішень, перевантаження і зриву керівників, пропускання ударів (в термінах боксу), що загрожує нокдауном і втратою керування. Окрім того, суперечлива комунікація, яка виникає при такому перевантаженні управлінської системи, створює додаткове напруження і ризики.

Дуже дивно звучить пропозиція ділитися владою, звернена до того, хто її щойно надзвичайно вдало сконцентрував, чи не так? Але стратегія має нелінійну логіку. Іноді треба віддати, щоб отримати більше. Наприклад, власник грошей, що хоче збільшити свої статки, не тримає гроші при собі, а віддає з метою отримати більше: інвестує в підприємство або вкладає в банк. Поділитися владою зараз означає суттєво продовжити тривалість і якість власної влади в майбутньому.

Що означає “ділитися владою”? Це означає створення кількох відносно незалежних центрів прийняття рішень, які би несли власну відповідальність та координувалися, а не керувалися президентом, із чітким розмежуванням сфер відповідальності. Це дозволить зібрати кращих людей і налагодити кращі процеси, розпаралелити їх та суттєво підвищити якість управлінських рішень.

Створення кількох відносно незалежних центрів прийняття рішень, які би несли власну відповідальність та координувалися, а не керувалися президентом, із чітким розмежуванням сфер відповідальності

1. Штаб війни.
Війна є найважливішою з реалій сьогодення, і вона відбувається не лише на фронті, а й у дипломатичній, інформаційній та інших сферах. Потрібен системний підхід до неї, інакше будемо постійно програвати, адже супротивник вчився вести таку війну все життя.

Україна має конституційний орган, який повинен стати таким штабом, — РНБО. Нинішній секретар РНБО є висококласним управлінцем і здатен це зробити. Треба посилити Раду та її апарат військовими, дипломатичними та інформаційними фахівцями і дати їй можливість самостійно готувати стратегічні та оперативні рішення. Контроль президента забезпечується його головуванням в РНБО за посадою.

РНБО не може займатися жодними іншими питаннями, крім національної безпеки та оборони

При цьому РНБО не може займатися жодними іншими питаннями, крім національної безпеки та оборони. Міністр закордонних справ має стати головним речником по всіх міжнародних питаннях, так само має бути визначений єдиний речник з питань оборони (міністр чи НГШ, або, може, хтось інший — головне, щоб все суспільство його сприймало як єдиного речника), що зніме з президента обов’язок постійно публічно реагувати на події війни, з яким у нього поки що не дуже виходить впоратися.

2. Штаб економіки.
Це уряд. Необхідно призначити прем’єр-міністром незалежного фахівця найвищої кваліфікації і дати йому право створити ефективну команду. Не керувати урядом з офісу президента, а затвердити в парламенті програму дій і дати повну самостійність. Контроль президента забезпечується його правом вето на закони, прийняті парламентом з подачі уряду. Уряд, а не президент несе повну відповідальність за соціально-економічну сферу.

Не керувати урядом з офісу президента, а затвердити в парламенті програму дій і дати повну самостійність

Незалежний технократ на чолі уряду також позбавить президента типової для України загрози виростання прем’єра у нову політичну фігуру.

3. Штаб права.
Реформа судів і прокуратури, а також інших правоохоронних органів є окремою великою проблемою, де громадяни мають великі очікування. Можна призначити ручні органи управління і керувати ними в ручному режимі, але це стане продовженням практики, за яку звинувачували попереднього президента.

Реформу правосуддя треба доручити третьому штабу, відокремивши цю діяльність від офісу президента. На жаль, конституційні органи, що безпосередньо мають керувати реформою, самі знаходяться у жалюгідному стані. Таким штабом реформ може стати профільний комітет Верховної Ради, посилений міжнародними радниками.

Надзвичайно завищені та суперечливі очікування громадян справдити неможливо

Війна, економіка, справедливість — три кити сучасного українського порядку денного. Розмежування центрів відповідальності за прийняття управлінських рішень дозволить не лише суттєво підвищити їхню якість, а й за допомогою грамотної комунікації перенести частину відповідальності з президента та керувати очікуваннями громадян, що стане дуже важливо, коли рейтинг почне падати. А це буде скоро, бо надзвичайно завищені та суперечливі очікування громадян справдити неможливо.

Валерій Пекар

Політика має турбуватись не про окремі ідентичності, а про добробут

  • Лютий 2, 2019

Дійшли руки до статті Фукуями “Проти політики ідентичності”. Я ще читаючи “Політичний порядок”, запідозрив його в симпатії ідеям консерватизму і правого лібералізму. Але прочитавши останню статтю, взагалі отримав шок. Так відверто громити лівий лібералізм, всі політики ідентичності від ЛГБТ руху, фемінізму і навіть до расових – це просто інтелектуальна революція.
Чесно, я ніколи не думав, що доживу до дня, коли весь лівацький дискурс про рівність всіх і всього підряд на світі — отримає такий нокаут. Нарешті, люди, які бігають на марші про захист всіх і всього, перестануть поводитися як оберменш по відношенню до інакомислячих.
Народитись в українському селі в Карпатах, набагато гірше, ніж народитись геєм в Києві, з точки зору досягнення успіху
Кілька років тому я пережив травлю, виключно за те, що маю свої погляди на смію і суспільний андерклас. Тоді я доводив просту істину, що народитись в українському селі в Карпатах, набагато гірше, ніж народитись геєм в Києві, з точки зору досягнення успіху. Я намагався пояснити, що стан великих суспільних груп, як то селяни, є значно гіршим з точки зору справедливості, ніж стан вразливих меншин, як ЛГБТ. Але ніхто слухати не хотів. Це при тому, що я публічно кажу, про визнання гідності геїв, а також про те, що вони мають мати всі умови, бо є громадянами держави. Мені без кінця розповідали про те, що повага до прав меншин зробила Європу такою успішною. Оскільки я на відміну від багатьох на професійному рівні знаю історію ЄС – можу гарантувати, що це взагалі мало пов’язані речі.
Однак, коли мене атакували за право на свої погляди, то робили це зі всією тоталітарною ненавистю, яку тільки можна уявити. Борці за толерантність і права поважати іншу думку, давно забули, що це стосується всіх. Перетворились на класичних нацистів чи комуністів ХХ століття зі всіма методами обструкції і сегрегації. Толерантність із цінності досягнення миру і рівності, поступово перетворилась на батіг для інакомислячих. Хоча мала забезпечити і їхнє право. Боротьба за коректну поведінку зрештою взагалі стала обмеженням свободи слова, щоб не дай Бог, хтось не образився. Тільки-от проблема полягала в тому, що намагаючись поставити інтереси меншини в пріоритет, все частіше забували про інтереси більшості. Більше того, Фукуяма абсолютно правий, що політика ідентичності змістила політичні акценти із досягнення економічного процвітання для всіх, до захисту справедливості та інтересів окремих груп.
Толерантність із цінності досягнення миру і рівності, поступово перетворилась на батіг для інакомислячих
Простий приклад із форуму в Жешуві, де я минулого тижня модерував панель про переселенців і ситуацію на Донбасі. Виступала представниця міжнародної організації, яка озвучила ключові проблеми переселенців: житло, робота, пенсії, свобода пересування, комунальні послуги і так далі. Але коли йшлося про головні рішення, які має прийняти держава, то вона наголосила виключно на порядку нарахування пенсій і право голосу на місцевих виборах. Тобто маючи реальну картину щодо ключових проблем, міжнародні організації займаються розв’язанням і лобіюванням відверто другорядних неважливих питань, як місцеві вибори. Це класичний кейс ідеології політики ідентичностей, коли те, що міжнародні організації вважають справедливим для себе, вони нав’язують як справедливість для конкретної групи.
Минулого тижня група інтелектуалів-письменників опублікувала в “Гардіан” відкритого листа із закликом битись за Європу, яка все більше програє популізму, ресентименту і загрожує скотитись в 30-ті. Але Фукуяма ще півроку тому написав, що саме тривала політика ідентичностей, яку затято підтримували провідні ліві, особливо французькі, інтелектуали спричинила до мобілізації великих національних ідентичностей, ріст радикальних правих і популізму. Саме їхня безвідповідальність перед суспільством в цілому і концентрація на особливих групах, призвела до масштабної кризи Заходу. Натомість упосліджена впродовж багатьох років за свої культурні, релігійні погляди чи економічні потреби більшість вирішила повернути собі владу. Бо демократія – це про владу більшості, а не меншості.
Демократія – це про владу більшості, а не меншості
Фукуяма закликає всіх повернутись до азів. Політика має почати турбуватись не про окремі ідентичності, а про добробут, економічні інтереси суспільства загалом. По-своєму ліві інтелектуали теж закликають повернутись назад. Я ж думаю, що історія може повторюватись, але заднього ходу в неї немає. Тому вихід із кризи можливий не через повернення назад, а через нову систему організації політики, в якій будуть домінувати природне розуміння справедливості і миру, як свобода самореалізації незалежно від ідентичності. Справжній лібералізм опирається на індивідів, залишаючи їм право на їхні погляди та ідентичності, але не дає нікому особливих переваг.

І на завершення. Мені дуже б хотілось, щоб цю статтю Фукуями прочитали його випускники, які є драйверами політики ідентичності в Україні, і подивились йому в очі.

ВІКТОР АНДРУСІВ

Українці, не узагальнюйте: “винна влада”. Завжди є конкретний винуватець

  • Грудень 21, 2018

Без відповідального виборця не може бути відповідальних політиків

Більш за все критиці громадськості піддається влада загалом. Так, наче влада – це щось окреме від суспільства, норм і правил, які громадськість толерує. Наприклад, багатозначне “всі вони однакові – прийшли до влади, щоби красти” – це ж не тільки прояв ненависті. Це і дозвіл, констатація реальності з якою громадяни згодні.
Найбільшою недовірою, згідно опитуванням, обдарована Верховна Рада. От так от. Знову загалом. Не партії, не групи, не крила, а вся інституція. І громадянам байдуже, що половина з народних обранців є тими самими “міцними господарниками”, яких вони обирають за гречку, чи премію на містоутворюючому підприємстві.
Декларуючи прагнення жити у вільному демократичному суспільстві, українці досі користуються радянською системою координат
Парадокс полягає в тому, що декларуючи прагнення жити у вільному демократичному суспільстві, українці досі користуються радянською системою координат. З її колективною відповідальністю, сприянням самонавіяної бідності, як ознаки належності людини до привілейованого класу отримувачів жебрацьких благ, зневагою до особистостей та невірою у принциповість позиції, яку людина відстоює публічно.
Хочете дізнатися, коли Україна подолає цивілізаційну кризу та остаточно вирветься з постколоніальної ери? Коли громадянин навчиться нести відповідальність за тих, кого обирає. А також звикне задавати предметні питання конкретним винуватцям. Коли, як в Сполучених Штатах, українські виборці будуть говорити: “Це питання, цей законопроект, висунутий такими то депутатами, підтриманий такою то партією, провалили такі то партії, депутати, органи влади. І робитимуть з цього електоральні висновки.

Без відповідального громадянина та виборця не може бути відповідальних політиків та вільних демократичних виборів. Доведено мажоритаркою в Україні.

Лариса Волошина

Уряд діє за принципом: щоб корова давала більше молока, її треба менше годувати і більше доїти

  • Листопад 20, 2018

Уряд України мав би створювати нові робочі місця в Україні, а не обкладати податками гроші, зароблені українцями за кордоном.

Про це заявив один з лідерів РНС, кандидат в Президенти України, народний депутат Юрій Дерев’янко, коментуючи відповідну ініціативу міністра соцполітики Андрія Реви.

Кошти, які заробили українці за кордоном, в Україні мають оподатковуватись за ставкою 0%. Тобто українці не повинні додатково сплачувати податки за гроші, які вони вже заробили за кордоном

Він вважає, що уряд хоче в черговий раз обікрасти українців.

Їм видається, що для того, щоб корова давала більше молока, її треба менше годувати і більше доїти. Це принцип Реви, який він сьогодні намагається застосувати, коли бачить, що на фоні їхньої абсолютно нікчемної, бандитської, грабіжницької і непрофесійної політики люди їдуть за кордон і там шукають собі долю і працюють

Дерев’янко зазначив, що українці пересилають в Україну від 6 до 10 мільярдів доларів щорічно.
І пан Рева вирішив, що непогано було б ці всі гроші ще додатково оподаткувати

Дерев’янко вважає, що уряд має більше сконцентруватися на тому, щоб створювати робочі місця в Україні, щоб українці нікуди не їздили, щоб прибрати монополії, прибрати корупцію, прибрати ризики, які пов’язані у будь-якого інвестора з бюрократією і бандитизмом.

Тоді не буде взагалі цих дискусій, – підсумував Юрій Дерев’янко.

Нагадаємо, міністр соціальної політики Андрій Рева заявив про необхідність ввести обов’язкові декларації для українців, працевлаштованих за кордоном. Він зазначив, що заробітчани пересилають додому щорічно близько $ 6,5 млрд. За його словами, ці кошти теж слід вважати доходами фізичних осіб і вони повинні обкладатися податком.

Влада обдирає кожного українця, в той час як олігархи майже не платять податки!

  • Листопад 17, 2018

Влада вводить все нові податки для українців, натомість олігархи живуть за зовсім іншими правилами.

Про це заявив один з лідерів РНС, кандидат в Президенти України, народний депутат Юрій Дерев’янко під час прямої трансляції в Facebook.

Він додав, що в США, коли Трамп став президентом, податковий тиск на економіку складав 30%, а зараз він знизився до 28-29%.

Він обурився тим, що в парламенті зареєстрували урядовий законопроект 9260, який передбачає оподаткування ПДВ товарів на суму понад 100 євро, ввезених з-за кордону.

Також вони цим законом пропонують збільшити акциз на алкоголь і на тютюн

Він запропонував порахувати, скільки податків потрібно сплатити з зарплатні в тисячу гривень.

Для цього ваше підприємство чи організація повинні мати на рахунку 1220 грн і заплатити Єдиний соціальний внесок 22%, або 220 грн. Потім треба заплатити податок з доходів фізичних осіб (ПДФО) 18%, або ще 180 грн. Військовий збір – ще 1,5% – 15 грн. Тому ви отримуєте 850 грн на руки

Він додав, що якщо ці гроші ви витратити на продукти харчування, то в цій сумі буде закладений ПДВ – 134 грн.

Якщо ж з цих грошей, ви заправите автомобіль, чи купите цигарки чи алкоголь, то у цих товарах закладений ще акциз. Мінімально ще 48%. Таким чином у вас залишається 623 гривні із 1220 грн

Він також зауважив, що усі субсидії – це гроші не держави, а платників податків.

Коли нам говорять, що держава за вас заплатить за комунальні послуги, дасть вам субсидії – це не держава вам дасть – це наші з вами гроші, які ми отримуємо і заробляємо, і потім сплачуємо у вигляді податків

Разом з тим Дерев’янко підкреслив, що не всі сплачують такі високі податки.

Декому навіть вигідно, щоб такий високий податковий тиск зберігався в Україні. Такі олігархи, як Ахметов, Пінчук, Коломойський, Фірташ, Льовочкін, Бойко – це ті люди, які вважають, що їм належить вся Україна. Їм ця система вигідна, вони навчились впливати на владу, формувати владу

Він додав, що олігархи під свої галузі, під свої окремі бізнеси вибудовують зовсім інші правила оподаткування , де вони не платять податки взагалі або платять значно менше.

У Верховній Раді, попри відсутність нардепів на робочих місцях, реєструється потрібна кількість присутніх

  • Жовтень 19, 2018

“Працівники року”. Подивіться на ранкове фото з Ради, потім на кількість офіційно зареєстрованих депутатів, а потім знову на фото з Ради”, – пишуть активісти

На момент закриття засідання в залі перебували 13 депутатів.

Із голів фракцій не було нікого, а в президії була тільки перший віце-спікер Ірина Геращенко.

22-26 жовтня депутати працюють у комітетах, комісіях і фракціях, з 29 жовтня по 2 листопада – робота з виборцями, у пленарному режимі парламент працюватиме 6-9 листопада.

У п’ятницю народні депутати традиційно прогулюють роботу. В один із таких днів 8 парламентаріїв залишилися працювати під кінець засідання Верховної Ради.

Замість нереалістичних заяв про високі зарплати, Уряд мав би створювати умови для інвестицій та розвитку

  • Жовтень 1, 2018

Уряд не створює умов для виникнення нових робочих місць, а заяви міністра соцполітики Андрія Реви про середні зарплати в 15 тисяч гривень через 3-4 роки можна пояснити нефаховістю та популізмом напередодні виборів.

Таку думку висловив один з лідерів РНС, кандидат в Президенти України, народний депутат Юрій Дерев’янко в ефірі телеканалу Newsone.

Це можна пояснити нефаховістю і тим популізмом, яким сьогодні перед виборами хворіє уряд. Коли Рева говорить про те, що конкуренція зменшується і тому зарплати мають збільшуватись, то навпаки конкуренція збільшується, тому що наші люди мають інші варіанти, де працювати. Якщо немає роботи в Україні, люди шукають роботу за кордоном. Коли Рева звинувачує наших роботодавців, що вони не платять достойну зарплату, так у нас просто роботи немає

Він переконаний, що Уряд має створювати умови, щоб в Україні були робочі місця.

А для цього потрібен привабливий інвестиційний клімат, ефективна, проста, стимулююча податкова система, а не каральна. Треба, щоб податки не штовхали підприємців в тінь, а робили умови, коли підприємцю невигідно знаходитись в тіні. Це неоекономіка, нова податкова система, про яку я говорю

Він повідомив, що вже зробив конкретний крок в цьому напрямку, зареєструвавши законопроект , який передбачає легалізацію ринку криптовалют та звільнення цієї галузі від оподаткування до кінця 2029 року.

Потрібно відкрити цілу галузь , цілий ринок – це ринок криптовалют, ринок блокчейну, ринок технологій. Вчора я зареєстрував законопроект, щоб на 10 років створити умови , щоб залишити в спокої цих підприємців і не збирати з них податки. Всі біжать їх знищують, їх обшукують

Він вважає, що якщо в Україні не будуть створені умови для конкуренції, а не монополій, не буде рівного доступу до електричних та газових мереж, до надр – не буде зниження цін і не буде створено нових робочих місць.

Нагадаємо, міністр соціальної політики Андрій Рева заявив, що для зменшення трудової міграції середня зарплата в Україні має бути щонайменше 15 тисяч гривень і на цей показник уряд може вийти протягом 3-4 років.

Чого ж боїться олігархічна система

  • Вересень 14, 2018

Олігархія, яка монополізувала всі галузі в Україні, найбільше боїться, що до влади прийдуть люди, які не захочуть з нею співпрацювати, і що молоді креативні люди, які ще не виїхали за кордон, зможуть повернути з внутрішньої еміграції інших українців, скоординуватись і почати діяти.

Про те, як кардинально перебувати систему, перемогти діючий олігархічний режим без грошей та центральних ЗМІ, про ідею неооекономіки та цифрової держави розповів мешканцям Дарницького району Києва народний депутат, один з лідерів РНС, кандидат у Президенти Юрій Дерев’янко.

Зараз ми отримали олігархічну, феодальну, корупційно-бюрократичну систему, яка за 27 років, а особливо за останні 4 роки дуже утвердилась. Ця система абсолютно не спрямована на розвиток кожного українця, а спрямована на збагачення Ахметова, Льовочкіна, Фірташа, Коломойського та інших. Україна стає все слабшою, найкращі люди залишають країну або йдуть у внутрішню еміграцію до неї. Немає сенсу розказувати про якісь чергові реформи, я пропоную впровадити конкретні речі для перебудови системи

Він розповів киянам про ключові пункти своєї президентської програми, яка покликана зруйнувати олігархію та корупцію завдяки сучасним технологіям та мінімізації бюрократії. Це неоекономіка з лише 4-ма основними податками та легалізацією всіх видів підприємницької діяльності, побудова цифрової держави та перехід до прямої демократії, коли кожен українець зможе отримувати від держави всі послуги та мати змогу контролювати чиновників і депутатів через особистий електронний кабінет.

Навіщо нам вчергове розчаровуватись, виходити на мітинг, якщо ми зможемо використовувати свій голос скільки завгодно через смартфон. Ми матимемо змогу відкликати будь-якого депутата, відправити у відставку міністра, чиновника чи мера, який не справляється зі своїми обов’язками чи бреше. Ми будемо вирішувати які першочергові проблеми громади мають вирішувати представники влади, отримуватимемо якісні послуги без черг, бюрократії та корупції

Дерев’янко впевнений, що чергові президентські, парламентські та місцеві вибори – це шанс для України перезавантажити владу. І молоді, креативні, розумні люди мають брати на себе відповідальність і ламати систему.

Ми повинні не просто викинуту всіх негідників при владі, а замістити їх нормальними людьми, які візьмуть на себе відповідальність, величезною армією ідейних людей, які не за гроші йтимуть до влади, а тому що хочуть щось робити

Дерев’янко нагадав присутнім, що РУХ НОВИХ СИЛ проводить триденні навчання “Стратегія перемоги на виборах та побудова виборчої структури РНС”, де партійці отримують унікальні знання та міжнародний досвід з організації виборів та закликав об’єднуватись для спільної перемоги.