Україна — найбідніша країна в Європі, а отже, нам треба терміново щось з цим робити

  • Серпень 7, 2019

Судячи з усього, зрештою ми дійшли до того моменту, коли ринок землі вже “на часі”. І ключове питання — яким він буде.

Чи стане він драйвером зростання і сигналом для іноземних інвесторів чи повторить сумну долю приватизації 90-х, коли була лише імітація і метод “по-українськи”.

Як іноді помічають адепти староукладного життя — воно ж зараз працює, то навіщо його чіпати? Так, працює. Насправді. Аграрії нині в шоколаді, а ще й дотації отримують. Але працює трохи неефективно і несправедливо розподіляє прибуток між учасниками. Воно працює. Але і віз, запряжений конем, теж їде. Але якщо в світі всі вже давно пересіли на електромобілі, пишатися швидкістю свого воза ганебно. Дивно, до речі, що поборниками свого українського Богом даного воза зазвичай є націоналісти, що люто ненавидять комуністів, але відстоюють їхні ідеї, адже до приходу більшовиків в Україні завжди був ринок землі.

До приходу більшовиків в Україні завжди був ринок землі

Отже. Метою реформи має стати підвищення ефективності ринку, а тому й максимальний ефект для економіки. І відновлення справедливості. Як би пафосно це не лунало. Насправді реалізації і тієї й іншої мети сприяє ключовий параметр — максимізація вартості землі.

Чому можна висловлюватися про справедливість? Тому що є величезна несправедливість. Є величезна кількість власників земельних паїв, яким ось уже 20 років не дають на повну використовувати право власності. І не зайвим буде нагадати, що право власності — це священна корова успішних держав сучасного світу. Тим же, хто оперує Конституцією і каже, що земля — це власність народу, рекомендується взяти лопату і добувати народний український газ народним методом. Народ делегує своє право розпоряджатися своєю власністю держави, і держава вже давно розподілила частину сільськогосподарської землі серед власників. Усе. Баста. Сільгосппаї — це приватна власність. І люди повинні мати право нею розпоряджатися.

Сільгосппаї — це приватна власність. І люди повинні мати право нею розпоряджатися

Що ж ми маємо зараз? Власниками паїв на момент введення мораторію були 7 млн осіб. Наразі 1 млн уже померло. Ці люди так і не змогли скористатися своїм правом власності. Причому хтозна, якби вони могли розпоряджатися своєю власністю, можливо, вдалося б врятувати людину, адже актив, землю, можна продати і дозволити собі оплатити лікування, наприклад. Або доходи від оренди були б в рази вищими, забезпечували б зовсім інший спосіб життя, і людина продовжувала жити.

Зараз налічується 6 млн осіб, яких позбавили їх права власності. І з погляду відновлення справедливості зараз ми всі просто зобов’язані зробити так, щоб актив, який є у цих людей, зріс в ціні. І ніщо його зростання не стримувало. Тому що зростання вартості паю — це і зростання вартості оренди. Отримання бодай якоїсь компенсації за 18 років, коли агрохолдинги могли викручувати руки селянам. Тому що зростання вартості паю — це можливість дати навчання дітям, якщо його вирішувати продати. Люди заслужили, щоб їх власність, нарешті, отримала справжню оцінку і справжню вартість. При цьому важливо пам’ятати, що відповідно до соціології продати пай хочуть 5−10% власників. Тому в основному люди почнуть отримувати просто великий дохід від оренди землі, а розпродаж на догоду жодних капіталістів залишається тільки фантазією популістів.

Продати пай хочуть 5−10% власників

Що впливає на вартість землі? Досвід інших країн світу засвідчує, що чим менше обмежень на ринку землі, тим вища вартість землі. Досвід багатий, адже ринку землі зараз немає тільки в шести країнах світу. В Україні, звичайно. А також у Венесуелі, на Кубі, у Північній Кореї, Таджикистані і десь в Африці, здається, в Конго. Загалом пристойна компанія.

Так ось, накопичений в цивілізованому світі досвід засвідчує, що ключовим є наявність або відсутність обмежень на право власності на землю. Тобто, якщо, наприклад, купувати можуть лише фізичні особи та по 100 гектарів на одну людину, то вартість землі буде мінімальною. А якщо купувати може хто завгодно, і фізичні, і юридичні особи будь-якої юрисдикції, то ціна буде максимальною. Для України це означає, що у разі запровадження жорстких обмежень земля буде коштувати так само, як зараз, десь 1000 доларів за гектар. А якщо зробити систему максимально ліберальною, то орієнтиром може стати Польща, де вартість становить майже $10 тис. за гектар. Так би мовити — відчуйте різницю. І спробуйте пояснити власнику землі, власнику паю, що він має отримувати в 10 разів менше, бо коли що, прийдуть китайці і вивезуть весь український чорнозем на Місяць.

Якщо зробити систему максимально ліберальною, то орієнтиром може стати Польща, де вартість становить майже $10 тис. за гектар

Друге питання — питання ефективності. Україна — найбідніша країна в Європі, а отже, нам треба терміново щось з цим робити. Підвищувати той самий ВВП на душу населення, щоб принаймні випередити Молдову і почати наближатися до Польщі. Так ось, найбільший економічний ефект, згідно з розрахунками, знову-таки дає модель, яка передбачає мінімальні обмеження. Коротше кажучи, чим більше обмежень, тим менший приріст ВВП. І якщо реальний ВВП може додати до свого росту кілька відсотків за відсутності обмежень, то в максимально жорсткому сценарії ви майже не побачите ефекту запровадження ринку на цифрах. А як наслідок, і в гаманцях. Тому що абстрактний ВВП завжди має зв’язок з конкретним набором цифр у вашій зарплаті чи пенсії. Якось так історично склалося. І чим більше обмежень на ринку землі, тим менше купюр у вашому гаманці. Тож поясніть тепер самі собі, що ви мусите заробляти менше тільки через те, що коли так станеться, що прийдуть, скажімо, араби й відвезуть до себе в пустелю весь чорнозем разом з українськими рабами.

Чи логічно запроваджувати будь-які обмеження? Так. Але такі, які якраз сприятимуть ринковій конкуренції, що теж впливатиме на зростання вартості активу. Йдеться про неприпустимість виникнення монополій. Тож доречно було б обмежити концентрацію землі в одних руках. Скористатися досвідом реформи банківської системи, де відкривають кінцевих бенефіціарів. В результаті має бути обмежений відсоток сільськогосподарської землі в руках одних власників (і пов’язаних осіб). На рівні ОТГ, на рівні області і на рівні країни. Монополії — це зло. Це важливо пам’ятати.

Сергій Фурса

Коментарі