Завершується найсприятливіший для РФ період

  • Грудень 2, 2020

Усередині Росії все ясно: пандемія дозволила Кремлю зміцнити самозахист і продовжити себе в нескінченність. Але зовнішній світ, який допомагав виживати самодержавству, може піднести Кремлю сюрпризи.

Творці кремлівського “наративу” намагаються заспокоїти владу, видаючи ситуативне за довгострокове. Так, криза глобалізації, ерозія універсалістських принципів, деморалізація ЄС, відмова США від гегемонізму, прагнення товариств “закрити двері” – все це підноситься, як новий світовий пейзаж. Цілком сприятливий для Кремля.

Насправді все складніше. Дійсно, пандемія паралізувала світ, змусивши всіх ховатися у свої раковини. Виник жах розпаду правових норм і глобального хаосу.

Але влітку в світовій атмосфері почався перелом. Пандемія прискорила не відмову від стандартів і взаємозв’язків, а їх переосмислення. Відбувається зовсім не те, що обіцяють кремлівські “балакучі голови”.

Пандемія прискорила не відмову від стандартів і взаємозв’язків, а їх переосмислення

По-перше, в жодній провідній західній країні націонал-полулісти не взяли владу. Німеччина, Франція і Велика Британія зупинили у себе цю хвилю. Поразка Трампа – відчутний удар по націонал-популізму.

По-друге, Європейський Союз почав виходити з летаргії. Європа прийняла небачений за обсягом “пакет порятунку” в розмірі 1,8 трлн євро для боротьби з пандемією і відновлення економіки. ЄС підготував амбітний план вакцинації до кінця року: кожен європеєць буде щеплений.

Боротьба з ковідом почала скріплювати європейську тканину. Сьогодні 63% європейців (серед них 91% португальців, 80% іспанців, 77% італійців, 55% німців і 52% французів) говорять, що пандемія посилила “потребу в європейському співробітництві”.

По-третє, з приходом до влади в США Байдена відродилося прагнення Заходу повернутися до нормативних принципів. Захід не готовий до експансії. Але Захід буде зміцнювати свою життєздатність. Саме тому всередині ЄС йде дискусія про необхідність відмовити в субсидії Угорщині і Польщі, які порушують норми правової держави.

По-четверте, Європа засвоїла урок Трампа: не можна покладатися тільки на Америку. Потрібно самим зміцнювати свою безпеку. Європейські країни наввипередки збільшують свої військові витрати. Це не розпад трансатлантичного союзу – це перерозподіл відповідальності.

Європейські країни наввипередки збільшують свої військові витрати

По-п’яте, одна з причин ослаблення Заходу – крах СРСР, який змушував Захід захищати свої цінності і гуртуватися. Своїм розпадом СРСР позбавив ліберальну демократію адреналіну. Сьогодні суперництво з Китаєм стає для Заходу новим стимулом пожвавлення. Але навряд чи від їхнього взаємного стимулювання щось перепаде Росії.

Формується нова реальність. У цій реальності немає місця для моделей поведінки, до яких звикла Росія. Баланс сил, сфери впливу, багатополярність і біполярність – все втрачає сенс. Як продовжувати гру в “баланс сил” при асиметрії ресурсів між Росією і ліберальною спільнотою? Як зберегти роль “полюса”, якщо в твоїй сфері впливу тупцює кілька суперників? Де в новій біполярності “США- Китай” місце для Росії?

Завершується найсприятливіший для Росії період світової політики. Володимиру Путіну пощастило з цим часом. Незважаючи на наші голосіння про приниження і зневагу, Росію намагалися зрозуміти і обійняти. На Росію сподівалися. Росію пустили всередину Заходу, де Росії вдається підривати західні підвалини. “Бути проти Заходу і бути всередині Заходу” – хіба не дотепно?!

Ми самі наполегливо позбавляли ліберальні демократії від наївності, домігшись вражаючого результату: сьогодні тільки 12% шведів, 26% британців, 33% французів і 35% німців дивляться на Росію позитивно. Але проблема не в західній підозрілості до Росії. Проблема у втраті інтересу до Росії і як до партнера, і як до суперника.

Проблема у втраті інтересу до Росії і як до партнера, і як до суперника

Так, західні цінності перестали сприйматися як “універсалістський стандарт”. Але що його замінило? Як недавно хвилювався прокремлівський експерт: “Немає в нас позитивної ідеології для самих себе, нової російської ідеї”.

Під загрозою дві опори російської системи, які несподівано створили дві великі країни – США і Німеччина. Так, відносини з Америкою підтримують державний хребет самодержавства. На що воно буде спиратися, коли Америка забуде про нас?

Німеччина, уклавши ще з СРСР угоду “газ в обмін на труби”, підтримує на плаву нашу “бензинову економіку”. Що станеться, якщо німці втратять до нас інтерес? Німеччина вже шокувала Кремль, ставши архітектором режиму санкції проти Росії. Тільки 5% німців розглядають Росію як “найважливішого партнера” і 58% німців підтримують санкції щодо Росії. Німеччина з 2014 року збільшила свої військові витрати на 40%. Не потрібно гадати, що було тому причиною.

“Пікейні жилети”, намагаючись знайти для Росії роль в постковідному світі, пропонують РФ стати “постачальником миру” або “екологічним лідером”. Залишилося тільки умовити світ сприймати нас в такій якості.

Втім, у Росії зберігається можливість для самоствердження – втручання у внутрішні справи інших країн. Хоча б з метою дестабілізації. У такому випадку Росія поверне собі роль фактора згуртування західних демократій. З усіма наслідками, що випливають для нас.

Зовнішня політика перестає бути для Росії ресурсом державності

Зовнішня політика перестає бути для Росії ресурсом державності. Але чим тоді зайнятися президенту Путіну? З якими перемогами йому себе асоціювати?

Усередині країни Кремлю вдалося витягти з пандемії користь, зробивши її приводом для бетонування своїх позицій. У відносинах із зовнішнім світом все набагато сумніше. Можна себе тішити надією, що зі світом все погано і скоро вони проваляться в пекло.

На ділі світ шукає нові джерела життєздатності. Росії, як партнера, в цих планах немає. Навіть на роль суперника Росія не тягне. Росія залишається на світовому узбіччі. Доведеться звикати до нової ролі.

Лілія Шевцова
Опозиційний російський політолог

Коментарі